§ 6. Початок становлення індустріального суспільства

1. Що таке промислова революція? Які дві складові вона має? 2. Що таке консерватизм? З, Хто такі ліберали й до чого вони закликали? 4 Яких поглядів дотримувалися прихильники радикалізму? 5 Якими були уявлення про роль націй в історії прибічників націоналізму?

1. Промислова революция у країнах Західної Європи та її наслідки. Початок становлення індустріального суспільства. Як ви вже знаєте, промислова революція (переворот) — це система економічних і соціально-політичних змін, у яких знайшов відображення перехід від мануфактурного виробництва, що ґрунтувалося на ручній праці, до великої машинної індустрії. Початок їй поклав винахід і застосування робочих машин, а завершення ознаменувало виробництво машин машинами, тобто розвиток машинного виробництва, заснованого на широкому використанні машинної техніки.

Промислова революція розпочалася в останній третині XVIII ст. в Англії та завершилася в 60—80-х рр. XIX ст., охопивши країни Європи, США та Японію. У результаті було сформовано аграрно-промислове господарство, створено економічні передумови для утвердження індустріального суспільства. Його основні ознаки: підприємці посіли вагоме місце в суспільному житті; сформувалася нова суспільна верства — наймані робітники (пролетаріат);

з’явилося спеціальне виробничо-промислове навчання; виникали перші кризи перевиробництва; відбулася урбанізація;

почалося зміщення частки зайнятих на користь промисловості (частка зайнятих у промисловості — понад 50%);

спостерігалася зміна цінностей: важливими для людини стали підприємливість, працьовитість, здатність сприймати інновації.

Пролетаріат — суспільна верства найманих робітників (пролетарів), позбавлених засобів існування та вимушених унаслідок цього продавати свою робочу силу власникам засобів виробництва.

Промислова революція стала поворотним моментом в історії, вона вплинула майже на кожен аспект повсякденного життя. Проте цей процес у кожній країні мав свої особливості.

2. Розвиток консерватизму. Людство намагалося осмислити нову дійсність. Відображенням цих спроб стало формування основних ідеологічних концепцій — консерватизму, лібералізму, націоналізму, соціалізму.

Значного поширення в тогочасних країнах Заходу набули ідеї консерватизму. Його прибічники віддавали перевагу тому, що вже виправдане часом, з обережністю ставилися до реформ, категорично відкидали будь-які радикальні, революційні методи перетворення суспільства й держави. Визнаючи природу людини недосконалою, консерватори вважали, що в суспільстві мають діяти сили, які будуть її обмежувати. Наявність приватної власності та нерівність між людьми консерватори сприймали як природні. Дуже важливою для них була стабільність.

Консерватори зі співчуттям ставилися до проблем бідноти й знедолених. Покращення їхнього життя вони пов’язували лише із церковною та громадською благодійністю — лікуванням, навчанням і створенням житла для них за рахунок добровільних пожертвувань заможних людей. Благодійність у цей час у Європі стала сприйматися як своєрідний громадський обов’язок знаті.

Прибічником консерватизму був англійський історик Томас Карлейль (1795—1881), автор «Історії Французької революції». Він вважав «старий порядок» більш справедливим, ніж ті відносини, що існували між тогочасними європейськими підприємцями та найманими робітниками. Швейцарський економіст та історик Жан Шарль Сисмонді (1773—1842) у дусі консерватизму засуджував промислову революцію. Застосування машин, на його думку, збільшило кількість безробітних, погіршило ставлення підприємців до найманих робітників, збільшило обсяги застосування дитячої праці.

Концепція — система поглядів, розуміння певних явищ, процесів.

Ідеологія — система політичних, правових, етичних, художніх, філософських, релігійних поглядів.

3. Розвиток лібералізму. Ліберали були послідовними противниками абсолютизму та права монархів за своїм бажанням розпоряджатися майном і життям підданих. Заперечуючи станові привілеї, ліберали виступали за рівність усіх громадян перед законом. За найманими робітниками ліберали визнавали право вести діалог на рівних із власниками підприємств про умови праці та створювати власні організації (професійні спілки). Вони вважали за необхідне поступово збільшувати кількість виборців і посилювати роль парламенту в державному житті.

Англійський мислитель Ієремія Бейтам (1748—1832), один із найвідоміших прибічників лібералізму, вважав, що суспільство — це сукупність людей із їхніми власними інтересами. Досягти його процвітання можна лише за умови забезпечення прав особистості й недоторканності приватної власності. І. Бентам стверджував, що для розвитку вільного підприємництва не має існувати будь-яких перешкод, крім тих, що обмежують можливу шкоду для інших людей. Вбачаючи в тогочасному політичному устрої Великої Британії чимало пережитків минулого, І. Бентам висував вимогу реформувати парламент на основі розширення виборчого права.

Мислитель І. Бентам досі бере участь у засіданнях правління Університетського коледжу Лондона у вигляді так званої «автоікони» й офіційно вважається «присутнім, але таким, що не брав участі в голосуванні». «Засновник найщасливішої системи моральних принципів та законів» (так звав себе сам І. Бентам) заповів зберегти своє тіло для нащадків. Його останки одягли в костюм, посадили в улюблене крісло філософа, а на обличчі закріпили посмертну воскову маску.

Алексіс де Токвіль

Представник французького лібералізму Бенджамен Констан (1767—1830) вважав справді вільним лише те суспільство, де визнається пріоритет прав окремої особистості. Захищаючи вільне підприємництво, Б. Констан стверджував, що держава не повинна його обмежувати. Політичним ідеалом мислителя була конституційна монархія. На його думку, лише королівська влада, яка має стати четвертою гілкою влади, може бути захисником прав підприємців.

Виразником ідей класичного європейського лібералізму називають французького державного діяча Алексіса де Токвіля (1805—1859), автора відомої книги «Демократія в Америці». У ній він проаналізував взаємозв’язки між свободою та рівністю, політичною владою та суспільством. Зокрема, А. Токвіль у дусі лібералізму виступав проти посилення влади держави, оскільки вона завжди супроводжується адміністративною централізацією, бюрократизацією і через це обмежує права особистості. Він відкидав ідею встановлення соціальної рівності, підкреслюючи, що може бути лише «рівність у рабстві». Із цим також було пов’язане заперечення А. Токвілем загального виборчого права, оскільки, на його думку, воно призведе до переходу влади до рук черні, яка намагатиметься встановити загальну рівність.

4. Націоналізм. На думку деяких дослідників, XIX століття в історії Європи можна назвати добою націоналізму, який став однією з найвпливовіших і найжиттєздатніших ідеологій людства. Початок його поширення у Європі пов’язують із Великою французькою революцією кінця XVIII ст., яка проголосила націю об’єднанням вільних громадян і джерелом державної влади. Завдяки наполеонівським війнам нові ідеї стали поширюватися на континенті.

Георг Вільгельм Фрідріх Гегель

Подальший розвиток ідей націоналізму пов’язують із діяльністю німецьких мислителів. Так, Йоганн Готліб Фіхте (1762—1814) після поразки Пруссії у війні з Наполеоном у своїх «Промовах до німецької нації» закликав німців до об’єднання та національного відродження, що дозволить їм досягти культурної першості в Європі. Георг Вільгельм Фрідріх Гегель (1770—1831), підтримуючи ідею створення національних держав у Європі, вважав, що це є найбільш вдалою формою об’єднання громадян заради реалізації ідеалів свободи, безпеки, щастя та втіленням божественної ідеї.

Серед дослідників немає єдиної думки щодо того, кого вважати теоретиками європейського націоналізму цієї доби. Частина вчених знаходить його витоки в працях Жан-Жака Руссо та Едмунда Берка, інші вважають основоположником націоналізму Фрідріха Ліста. Можливо, ці розбіжності в поглядах пов’язані з тим, що в XIX ст. націоналізм став універсальним явищем в історії Європи.

5. Утопічний соціалізм. У тогочасній Європі було чимало прихильників здійснення радикальних змін в існуючих порядках і побудови нового суспільства. Саме серед європейських радикалів набули поширення ідеї соціалізму.

Хоча термін «соціалізм» уперше запровадив у другій половині XIX ст. французький мислитель П'єр Леру (1797—1871), уявлення про соціально справедливий устрій сягають давніх міфів про «золотий вік» людства, розвиваються в різних релігіях, а потім в ідеях утопічного соціалізму. У період розгортання промислової революції в європейських країнах утопічний соціалізм ставав відображенням несприйняття її негативних проявів: соціальної незахищеності й нещадної експлуатації найманих робітників, жорсткої конкуренції тощо. Цим та іншим явищам соціалісти-утопісти протиставляли власне бачення ідеального суспільства.

Англійський утопіст Роберт Оуен (1771—1858) дійшов висновку, що основним джерелом соціальних проблем є ринкова економіка, яка ґрунтується на вільній конкуренції та приватній власності на засоби виробництва. Він висунув ідею створення суспільства, де робітники будуть об’єднані в самоврядні товариства, не існуватиме приватної власності. Для того щоб отримати необхідне, члени одних товариств обмінюватимуться з іншими товариствами безпосередньо, уникаючи ринку. Поступово такі товариства охоплять усю планету, і настане «земний рай, у якому незмінно пануватимуть мир і щастя».

Утопія — назва вигаданого острова з однойменного твору англійського мислителя Т. Мора, де нібито було створено ідеальний суспільний лад. Термін «утопія» використовується щодо науково не обґрунтованих проектів створення зразкового суспільства.

Соціалізм — вчення, ідеалом і метою якого є здійснення принципів соціальної справедливості, свободи й рівності.

Утопічний соціалізм — вчення про ідеальне суспільство, що ґрунтується на спільності майна, обов'язковій праці та справедливому розподілі її результатів.

Французький утопіст Анрі Сен-Симон (1760—1825) висунув ідею створення «нової промислової системи», за якої буде забезпечено процвітання всіх громадян. На його думку, у новому суспільстві необхідно запровадити загальну обов’язкову працю, планову організацію виробництва, принцип отримання посад за здібностями. Приватна власність при цьому зберігається. Обов’язок держави — управляти економікою та усувати соціальні суперечності тільки мирним шляхом.

Французький утопіст Шарль Фур'є (1772—1827) вважав за необхідне ліквідувати приватну власність не лише на засоби виробництва, а й на житло й предмети особистого використання. Він розробив проект нового «суспільства гармонії», де зможуть розвинутися здібності людини. Сформуватися нове суспільство мало завдяки пропаганді соціалістичних ідей.

Шарль Фур'є

Із праці Ш. Фур'є «Теорія всесвітньої єдності»

До того часу, доки великі й малі цього світу будуть просякнуті взаємною ненавистю, будь-яка свобода буде лише яблуком нових суперечок. Природним засобом викликати щире взаємне тяжіння різних класових груп є зацікавлення їх досягненням однієї спільної мети, інакше кажучи, треба асоціювати їх у виробництві. Фермер або орендар, що отримує свою частину пропорційно врожаю, докладатиме зусиль, щоб цей врожай, який належить господарю, був можливо більшим, оскільки якщо господар отримає мало, то й фермер отримає, відповідно, меншу частку.

Таким чином, секрет єдності інтересів — в асоціації. Усі класи суспільства, асоційовані й об'єднані спільністю інтересів, забудуть взаємну ненависть...

1. У чому мислитель вбачав шлях до суспільної гармонії? 2. Яким є ваше ставлення до поглядів Ш. Фур'є? Чому?

Французький утопіст П'єр Жозеф Прудон (1809—1865) був прихильником мирної перебудови суспільства шляхом реформи системи кредитування. Він пропонував створити «Народний банк», який видаватиме безкоштовні кредити для організації обміну на справедливих засадах продуктами праці між дрібними товаровиробниками. За таких умов, вважав П. Ж. Прудон, держава, як джерело соціальної несправедливості, стане непотрібною. Дрібну приватну власність він розглядав як необхідну ланку виробництва, а велику власність оголосив крадіжкою. П.Ж. Прудона вважають засновником європейського анархізму.

6. Виникнення марксизму. Подальший розвиток соціалістичних ідей пов’язаний із німецькими мислителями Карлом Марксом (1818—1883) і Фрідріхом Енгельсом (1820—1895), які розробили вчення, що дістало назву марксизм. На їхню думку, свобода в суспільстві, де панують капіталістичні відносини, набуває форми свободи гноблення працюючої людини. Держава стає знаряддям панування капіталістів, і тому її необхідно знищити. Соціальної рівності неможливо досягти, поки існує приватна власність.

Піддавши критиці ідеї соціалістів-утопістів, К. Маркс заявив, що соціалізм — не вигадка мислителів, а реальний суспільний лад, який встановиться після капіталізму. Він ґрунтуватиметься на суспільній власності, а гноблення людини людиною та поділ на класи мають зникнути після ліквідації приватної власності. Замість держави, що захищала інтереси капіталістів, постане держава диктатури пролетаріату, яка втілить у життя ці перетворення. Соціалізм, на думку К. Маркса, установиться в результаті перемоги світової соціалістичної революції, здійсненої пролетаріатом. Саме тому існує необхідність організації класової боротьби пролетаріату й усвідомлення ним своєї ролі в суспільному розвитку. Соціалізм К. Маркс і Ф. Енгельс розглядали не як кінцеву мету суспільного розвитку, а лише як перехідний етап до комунізму.

Анархізм — суспільно-політична течія, що заперечувала необхідність державної влади, виступала за повне самоуправління громад, трудових колективів.

Марксизм — філософське, соціальне та політичне вчення, розроблене німецькими мислителями К. Марксом та Ф. Енгельсом. Комунізм (від латин. — «спільний») — у теорії: суспільно-економічний і політичний лад із колективною власністю як на знаряддя праці, так і на предмети споживання, із безкласовим і бездержавним устроєм.

Клас — велика група людей (частина суспільства), пов'язаних певними відносинами в процесі виробництва й схожих за рівнем добробуту, можливістю доступу до освіти й здобутків культури.

Маніфест — заклик, декларація партії, суспільної організації, що містить її програму та принципи діяльності.

Карл Маркс і Фрідріх Енгельс

У 1847 р. К. Маркс і Ф. Енгельс створили в Лондоні «Союз комуністів» — першу в історії міжнародну комуністичну організацію. Її програмою став «Маніфест Комуністичної партії» 1848 р. У ньому стверджувалося, що вся попередня історія людства є результатом боротьби класів, і саме пролетаріат покликаний створити безкласове суспільство із суспільною власністю на засоби виробництва. У «Маніфесті» розкривався зв'язок між соціалізмом і комунізмом та визначався шлях досягнення останнього. Однак поява цього документа не викликала помітної реакції, і після поразки революцій 1848—1849 рр. у Європі К. Маркс дійшов висновку, що здійснити висунуті в «Маніфесті» завдання в найближчому майбутньому неможливо.

Висновки

Одним із важливих наслідків промислової революції (перевороту) стало створення передумов для формування індустріального суспільства як нового етапу суспільного прогресу людства. Консерватори, пропонуючи шляхи подолання проблем, пов’язаних зі становленням у країнах Заходу індустріального суспільства, вважали найважливішим стабільність і вірність традиціям. А ліберали були прибічниками змін, дотримуючись точки зору, що майбутнє має бути кращим за сучасність, так само як сучасність краща за минуле.

Чимало послідовників мав націоналізм, поширення якого сприяло створенню національних держав на Заході.

Результатом непривабливої дійсності початкового етапу становлення індустріального суспільства в країнах Заходу став розвиток соціалістичної ідеї від утопічного соціалізму до марксизму.

Запитання і завдання

1. Коли завершилася промислова революція (переворот)? 2. Назвіть імена представників тогочасної консервативної думки. 3. Кого вважають виразником ідей класичного європейського лібералізму? 4. Хто з теоретиків лібералізму вважав, що в суспільстві може бути лише «рівність у рабстві»? 5. Назвіть ім'я автора «Промов до німецької нації». 6. Що таке утопічний соціалізм?

7. Які з ознак індустріального суспільства, на вашу думку, є визначальними? Чому? 8. Яких поглядів на суспільний розвиток дотримувалися консерватори? 9. Теоретик французького лібералізму Б. Констан писав: «Під свободою я розумію панування особистості над владою». Як пропонували реалізувати цей принцип представники тогочасного лібералізму? 10. Якими були особливості виникнення та розвитку ідей націоналізму? 11. Як ви вважаєте, чому в першій половині XIX ст. відродилися утопічні теорії? Як це пов'язано з розгортанням промислової революції? 12. У чому полягає сутність ідеології марксизму?

13. Складіть у зошиті таблицю «Суспільно-політичні течії країн Заходу першої половини XIX ст.».

14. Підготуйте проект-дослідження. Упродовж тижня за матеріалами засобів масової інформації зберіть приклади, які розкривають роль розглянутих у параграфі суспільно-політичних течій у житті сучасного західного суспільства. На підставі цього зробіть висновок, які з них переважають сьогодні на Заході.

15. Німецький марксист, член «Союзу комуністів» Вільгельм Вейтлінг вважав доцільним для зруйнування старого суспільства та знищення «експлуататорів» використати криміналітет — бандитів, крадіїв, волоцюг тощо. Моральна сторона такої ціни захоплення влади його не цікавила. Яким є ваше ставлення до таких проектів зміни влади в суспільстві?

скачать dle 11.0фильмы бесплатно