§15 ЄВРОПА ТА АМЕРИКА: ОСНОВНІ ТЕНДЕНЦІЇ

1. Що таке промисловий переворот? Які його наслідки?

2. Які наукові відкриття сприяли утвердженню фабрично-заводського виробництва?

3. У чому відмінність між промисловим переворотом й індустріалізацією?

1. Основні тенденції соціально-економічного та політичного розвитку. Індустріалізація. Зростання ролі держави в економічному житті. Монополії. Типи модернізації. Імперіалізм

У Європі та Північній Америці на середину XIX ст. утверджується модерне техногенно-міське суспільство (або промислова цивілізація), у якому визначальною рисою могутності держави стають галузі важкої індустрії. Стрімкий розвиток промисловості, транспорту й торгівлі завершив промисловий переворот у Німеччині — в 1870-х роках, Австро-Угорщині, Росії та Італії — у 90-х роках XIX ст. (у Великій Британії, США і Франції він завершився раніше). Наприкінці XIX — на початку XX ст. завершується процес переходу від аграрного суспільства до індустріального (світського, міського), тобто процес модернізації.

Із другої половини ХІХ ст. процес капіталістичної індустріалізації (модернізації) — створення великої машинної індустрії — потребував значних фінансових вкладень і нових форм організації виробництва, тому ситуацію в економіці починає визначати не вільна конкуренція між товаровиробниками, а домовленості між найбільшими промисловцями. Так набуває поширення акціонування — об’єднання індивідуальних капіталів шляхом випуску акцій, цінних паперів, що дають право на отримання певного доходу (дивіденду) як частини прибутку. При переході до монополістичного капіталізму переважали акціонерні товариства. Незалежно від розмірів такі товариства одержали назву корпорацій.

У 70-х рр. ХІХ ст. під впливом економічної кризи (1873 р.) та в умовах зростання концентрації виробництва і капіталу, завдяки успіхам технічного прогресу, подальшого розвитку транспортних засобів виникає необхідність об’єднання капіталів для здійснення важливих господарських проектів (будівництва великих промислових підприємств), що обумовило появу і розвиток монополій (від грецького «монос» — один і «полео» — продаю) — великих об’єднань підприємств однієї або декількох галузей, що виникли на основі високого рівня концентрації виробництва та капіталу в умовах посилення конкурентної боротьби на ринках товарів, валюти, цінних паперів.

У 70-х рр. XIX ст. перші монополії утворились у Німеччині. У 90-х рр. XIX ст. пожвавлення їх діяльності проходило у Великій Британії, Німеччині, Франції, США, Росії та інших країнах. Форми монополій, породжені конкуренцією, стають найрізноманітнішими.

Монополізація виробництва мала своїм наслідком зрощення монополістичного банківського капіталу й утворення фінансового капіталу та появу «фінансової олігархії» — вузького кола банкірів і промисловців, які поступово зосереджують у своїй власності значні промислові та фінансові ресурси, займають керівне становище в економічному та політичному житті суспільства. Наприклад, у США виділяються фінансові групи Моргана, Рокфеллера, Дюпона, Меллона, Чиказька, Каліфорнійська та ін.

Вплив монополістичних об’єднань, фінансових олігархів на економіку країн був настільки великим та згубним, що уряди деяких держав приймали антимонопольне законодавство, тим самим робили перші кроки на шляху до державного регулювання економіки, вагомими чинниками якого стали державні субсидії, замовлення, податкові пільги.

Монополізація виробництва загострила боротьбу держав за ринки сировини та збуту. Більшість із них, намагаючись зменшити виробничі витрати, організовують виробництво в колоніях та залежних країнах. Вивезення капіталу (як позики або як капіталовкладення) розширює зв’язки між країнами, формує світовий ринок, зумовлює створення міжнародних транснаціональних корпорацій (монополій). Розпочинається боротьба за розподіл сфер економічного впливу та територіальний поділ світу. Політичним наслідком цього процесу стало формування двох угруповань держав-супротивників (Троїстого союзу та Антанти), конфлікт між якими призвів до Першої світової війни, яка почала відлік нового періоду світової історії.

Науковий аналіз цих процесів зроблено британським економістом Дж. Гобсоном у праці «Імперіалізм» (1902 р.) та російським теоретиком марксизму В. Леніним (Ульяновим) — «Імперіалізм як найвища стадія капіталізму» (1916 р.).

Наприкінці ХІХ ст. у розвитку аграрних відносин визначилися три напрямки господарювання: фермерський (існування вільного ринку землі, широкого використання вільнонайманої праці; поширений у США й Канаді), прусський (панування феодального землеволодіння, відсталі технології господарювання; Німеччина) та змішаний (характерний для низки країн Центральної та Східної Європи, в яких земельна аристократія чинила активний опір змінам). Незалежно від того, у який спосіб розвивалося сільське господарство, виробництво його продукції помітно зросло, проте воно не встигало за розвитком промисловості та зростанням міст. Тому європейські країни були основними імпортерами сільгосппродукції з країн Америки та Росії.

На початку ХХ ст. сільське господарство провідних країн Європи й Америки характеризується інтенсифікацією виробництва, вирощуванням нових сільськогосподарських культур, переходом до стійлового утримання худоби, механізацією, що значно підвищувало його продуктивність.

Наприкінці XIX ст. переваги індустріального суспільства, що утвердилася в низці країн Європи і США, ставали все більш очевидними. Воно гарантувало не тільки відносно стабільний рівень життя населення, але й широкий комплекс прав. Ці права зміцнювали віру людини в себе, у свої можливості. Політичне життя провідних країн (Велика Британія, Німеччина, США тощо) визначалось активним проведенням соціальних реформ. Держава і суспільство усе міцніше пов’язували взаємні інтереси, що забезпечувало еволюційний шлях розвитку провідних індустріальних країн і зводило до мінімуму виникнення внутрішніх конфліктів. Суспільство поступово ставало громадянським, тобто створювало незалежну від державного апарату систему організацій і масових рухів, які відстоювали права й інтереси громадян. Проте громадянське суспільство було не альтернативою державним установам, а ніби доповнювало їх. Так, боротьба профспілок за розширення прав робітників нерідко змушувала уряди вносити зміни в трудове законодавство, а рух за емансипацію жінок (тобто їх рівноправність у політичному і громадському житті) — утверджував рівність прав чоловіків та жінок.

ОЧИМА СУЧАСНИКА

«Акціонерні товариства ведуть до демократизації капіталу, оскільки всякий робітник може купити акції і стати капіталістом; трести і картелі дають можливість уникнути економічних криз перевиробництва, а матеріальне та правове становище робітників при цьому неухильно зростає» (Едуард Бернштейн. «Передумови соціалізму і завдання соціал-демократії»).

Про які соціальні наслідки появи монополій говорить автор?

МОВОЮ ДЖЕРЕЛА

Із листа правління Берлінського банку до правління Північно-західно-середньонімецького цементного синдикату «Про умови надання кредиту».

Із повідомлення, яке опубліковано в газеті ... видно, що на загальних зборах вашого синдикату, які мають відбутися 30-го цього місяця, будуть ухвалені рішення, що можуть призвести до змін, для нас неприйнятних, у Вашому підприємстві. Тому ми змушені припинити вам той кредит, яким Ви користувались. Але якщо на цих загальних зборах не буде ухвалено неприйнятних для нас рішень і нам буде дано гарантії на майбутнє, то ми висловлюємо готовність вступити в переговори про відкриття Вам нового кредиту.

Про яку роль банківського капіталу свідчить документ?

ПОГЛЯД УЧЕНОГО

«У суспільстві створюється сталий надлишок капіталу у виробництві, що не може бути реалізований у країні через: малу місткість внутрішнього ринку; перешкоди під час розподілу капіталу; інвестиційні ускладнення» (Дж. Гобсон. «Імперіалізм» (1902 р.)).

«...особливості імперіалізму: 1) імперіалізм як монополістичний капіталізм; 2) імперіалізм як паразитичний і загниваючий капіталізм; 3) імперіалізм як умираючий капіталізм, переддень соціалістичної революції» (В. Ленін. «Імперіалізм і розкол соціалізму» (1916 р.)).

Які нові риси соціально-економічного розвитку капіталізму виділяють учені?

Таким чином, на кінець XIX — початок ХХ ст. Європа та світ вступили у нову стадію розвитку індустріального суспільства («вік електрики» і «вік сталі»). Йому притаманні такі риси: монополізація виробництва (поява монополій); зростання ролі та впливу фінансових олігархів і державного регулювання; формування громадянського суспільства в країнах із високорозвинутою економікою; зростання ролі вивозу капіталів; боротьба за сфери економічного впливу та територіальний перерозподіл колоніальних імперій країнами, темпи економічного розвитку яких стали випереджати розвиток «країн центру»; формування двох воєнно-політичних блоків, збройне протистояння між якими стало причиною Першої світової війни (1914—1918 рр.).

2. Утвердження колоніальної системи

Наприкінці ХІХ ст. монополістичний капіталізм посилив колоніальну експансію та сприяв створенню колоніальних імперій. Провідні європейські країни здійснили свої основні колоніальні надбання (за винятком Великої Британії, яка стала найбільшою колоніальною імперією вже в середині ХІХ ст.). У боротьбу за колонії активно включилися Німеччина, США, Італія. Вони змогли підкорити країни Азії, Африки й Океанії, які втягувались у світовий економічний ринок, що визначав їх спеціалізацію (в Єгипті вироблялась бавовна, на Цейлоні вирощувався чай, у В’єтнамі — рис тощо). Природні багатства та корисні копалини колоній (нафта, залізна руда, золото, діаманти) знаходились у руках іноземних компаній, які створювали видобувні та переробні підприємства, розвивали шляхи сполучень, порти, зв’язок тощо. Індустріальні країни перетворювали залежні аграрні колонії за своїм зразком. У результаті політичної й економічної експансії держав на кінець ХІХ ст. склалась колоніальна система — система політичного та ідеологічного панування, економічної експлуатації залежних чи підкорених країн високорозвинутими.

Розвиток індустріального суспільства повільно змінював колонії, які стали тепер виконувати функцію не тільки ринку збуту товарів, а й вивозу капіталу. Країни Західної Європи та США змінювали звичайний спосіб життя місцевих народів, змушували пристосовуватись до нових реалій, роблячи виклик їхнім віковим традиціям. Водночас це дозволило колоніальним країнам озброїтися політичними ідеями та новими військово-технічними засобами Заходу, які незабаром будуть використані ними у боротьбі за свою незалежність.

МОВОЮ ДЖЕРЕЛА

1900 р. Із заяви німецького імператора Вільгельма ІІ

...Опинившись серед вузькооких, пам’ятайте, що ви — авангард християнства, і сміливо направляйте свої багнети проти невірних. Дайте їм відчути, що означає наша західна цивілізація. І якщо трапиться шанс прибрати до рук якусь маленьку країну, не дозволяйте цим французикам та росіянам випередити вас.

Яку головну місію відводив німецький імператор колоніальним загарбанням?

ОЧИМА СУЧАСНИКА

«Уся місцевість у двох бурських державах, за винятком гірничопромислових міст, являє собою похмуру пустелю. Ферми спалено, країну спустошено. Стада великої і дрібної худоби знищено, майстерні зруйновано, сільськогосподарський інвентар розбито. Це є те, що я називаю методом варварства», — описував англо-бурську війну один із лідерів Ліберальної партії С. Кемпбелл-Баннерман.

Про які наслідки британської колоніальної експансії говорить автор?

ПОГЛЯД УЧЕНОГО

«Більше половини всієї поверхні земної кулі і понад мільярд людей у колоніях і «відсталих країнах» перебувають під владою імперіалістичних націй. Кожний чоловік, жінка і дитина Великої Британії мають десять колоніальних підданих... На кожний акр французької території припадає по двадцять акрів французьких колоній і протекторатів. Площа Італії становить одну шосту площі її колоній, площа Португалії — одну двадцять третю, площа Бельгії — одну вісімнадцяту» (П. Т. Мун. «Імперіалізм і світова політика»).

«...Світ уперше вже поділено, так що далі мають бути лише переділи, тобто перехід від одного «власника» до іншого, а не від безхазяйності до «хазяїна» (В. Ленін. «Імперіалізм, як найвища стадія капіталізму»).

Які наслідки колоніалізму виділяють автори?

Отже, завершення процесу становлення індустріального суспільства наприкінці ХІХ — на початку ХХ ст. характеризувалось завершенням формування колоніальних імперій та започаткуванням боротьби молодих капіталістичних країн зі швидкими темпами розвитку за лідерство у світі, а отже, за новий територіальний перерозподіл.

3. Духовний світ і повсякдення. Модерн

Розвиток капіталізму в період із кінця ХІХ до початку ХХ ст. змінює і духовний світ тогочасного суспільства. Церква втрачає монополію в різних сферах розумової діяльності, відокремлюється від держави. Відбувається не тільки секуляризація власності, а й духовна секуляризація (звільнення з-під влади церкви). Поступово у європейських країнах формується «релігійний плюралізм», коли всі релігійні організації урівнюються в правах та конкурують між собою.

Характерним для духовного життя стає також втрата церквою контролю над школою (секуляризація освіти) та посилення уваги держави до освіти: збільшується фінансування шкіл, подовжуються терміни навчання учнів, поступово до неї залучаються широкі верстви населення. До кінця ХІХ ст. у більшості країн Західної Європи початкова освіта визнана загальнообов’язковою та була значною мірою безкоштовною.

Наукові відкриття, розповсюдження природничо-наукового світогляду, поширення соціалістичних учень значно посприяли поширенню атеїзму (світогляд, що заперечує надприродне, Бога).

У цей період змінюється і повсякдення людини: побут сім’ї, смаки та вподобання людей в одязі та харчах. З’являється поняття «комфорт». Звичними для життя людей стають різноманітні технічні досягнення та винаходи: залізниця, велосипед, перший автомобіль тощо. Зміни у будівництві та архітектурі, плануванні вулиць міста, застосування нових матеріалів (металу, скла та цементу) зробили більш комфортними квартири городян-буржуа. Прагнення мешканців до затишку призвели до винаходу різноманітних меблів: диванів, крісел тощо. В одязі теж відбулись значні зміни: з’явились підтяжки, дерев’яні черевики «сабо», куртки «а ля краманьйоль», жінки почали носити брючні костюми, одяг стає більш відвертим.

Нова епоха формує і новий стиль двох основних соціальних класів — робітників і буржуазії. Особливістю буржуазного стилю життя було те, що привілеї буржуазії спирались не на знатність роду й успадковане майно, а на господарські й інтелектуальні досягнення. Центральною ідеєю буржуазного стилю життя був індивідуалізм. Буржуазна свідомість включала в себе переконання в можливості управляти своєю долею, глибоку повагу до роботи, специфічну розсудливість, порядок і педантизм у житті та господарстві, деякі ліберальні чесноти на кшталт терпимості, здатності до конфліктів і компромісів, скептичного ставлення до авторитетів, готовності до критики, незалежності суджень, поваги до прав та любові до свободи. Буржуазна родина виховала новий тип людини, яка не вимагає зовнішнього керівництва, яка відповідає сама за себе, дисциплінована — повна протилежність аристократичному неробі, гульвісі. Як для буржуа, так і для робітника праця і сімейне життя були розділені, але стиль життя робітника переважно залежав від галузі, в якій він працював. Його побутові умови були гіршими, ніж у буржуазії, часто робітники, особливо некваліфіковані, мешкали в антисанітарних умовах.

МОВОЮ ДЖЕРЕЛА

1827 р. Із указу Миколи І «Про допущення до університетських лекцій людей вільного стану»: ...1) щоб в університети та інші вищі навчальні заклади, як державні, так і приватні... а також до гімназій вступали тільки вільні піддані та вільно звільнені... 2) щоб кріпаки поміщиків могли навчатися в парафіяльних та повітових училищах. 3) дозволяється їм навчатися у навчальних закладах, які готують до занять у сільському господарстві, садівництві, ремеслі та інших галузях промисловості...

Які нововведення передбачав указ?

ОЧИМА СУЧАСНИКА

Меню робітничої родини (Франкфурт-на-Майні, 1900 р.): «По неділях можна приготувати фунт м’яса і трохи овочів, недорого куплених на базарі. По понеділках я готую гороховий суп із суповою зеленню та кількома картоплинами... У вівторок можна подати суп із підсмаженої крупи і картоплі з овочами, при цьому чоловіку додати трохи ковбаси. Ввечері я п’ю каву або що-небудь тепле. По середах можна приготувати кислу капусту з картопляним пюре, тоді до цього я готую чоловіку свинячу ногу. У четвер можна приготувати бобовий суп із суповою зеленню, з невеликою кількістю борошна та цибулі. У п’ятницю можна приготувати також недорогий молочний суп. Я дістаю черствий хліб, борошно і биті яйця, які можна купити дуже дешево, і роблю кльоцки, а також трохи фруктів. У суботу можна також зварити гарний картопляний суп із півфунта баранини» (Сюжети з історії Нового часу: Західна Європа та США (кінець XV ст. — 1918 р / авт.-упоряд. В. С. Грибов).

Які продукти складали основний раціон харчування родини?

ПОГЛЯД УЧЕНОГО

«ХІХ ст., де не було вироблено якогось єдиного архітектурного стилю, де не було єдиної філософії, так і не стало століттям якоїсь однієї людини. Не було воно і століттям злагоди... відбувалась «зустріч потоків». Ідеї (і стилі) могли зароджуватись у Німеччині, Франції або Британії і розповсюджуватись повсюди» (Е. Брігс, П. Клевін. «Європа Нового і Новітнього часу. З 1789 року і до наших днів»).

У чому вчені вбачають феномен ХІХ ст.?

Отже, на відміну від попередників, які були переконані в непорушності світу, в якому жили, люди Нового часу стали значно рішучішими і були впевнені, що природу і суспільство не тільки можливо, але й варто змінювати.

Таким чином, утвердження індустріального суспільства (економіки «модерного техногенно-міського суспільства») в Європі та Америці, що знаменувало собою перехід від вільної конкуренції до панування монополій, початок формування світової капіталістичної системи господарювання, оформлення як національних держав, так і завершення процесу формування великих колоніальних імперій, супроводжувалося кардинальними змінами у повсякденному житті людей; появою нових рис у міжнародних відносинах, які стали більш конфліктними та призвели до формування двох військово-політичних блоків, з їхніми експансіоністськими планами про переділ світу.

ПОМІРКУЙТЕ

1. У чому виявились основні тенденції соціально-економічного та політичного розвитку Європи та Америки?

2. Які соціально-економічні та політичні наслідки обумовило утвердження колоніальної системи?

3. Які зміни відбулись у повсякденному житті пересічної людини в індустріальну епоху?

ТЕРМІНИ І ПОНЯТТЯ

Колоніальна система — система політичного підкорення, економічної експлуатації, ідеологічного підкорення країн і територій.

ОСНОВНІ ДАТИ

70—90-ті рр. ХІХ ст. — поява монополій.

80—90-ті рр. ХІХ ст. — утвердження колоніальної системи Західних держав в Азії та Африці.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно