Узагальнення до курсу: «Основні ідеї, здобутки, виклики «довгого» XIX століття»

Термін «довге XIX століття» запровадив видатний англійський історик Ерік Гобсбаум (1917-2012). Воно починається з Великої французької революції (1789 р.) і закінчується початком Першої світової війни (1914 р.). Це саме той період, який ви вивчали.

За цей час у світі сталися значні зрушення. Так, в результаті промислової революції в Європі, США та Японії відбувся перехід від аграрного до індустріального суспільства. Головним багатством стали заводи і фабрики, копальні і залізниці. Більша частина населення стала жити у містах. Змінилась і соціальна структура суспільства. Крім промисловців і найманих робітників, активно формується середній клас. З перемогою промислової революції остаточно утвердилася ринкова економіка.

Соціальні та економічні зрушення супроводжувалися утвердженням нових цінностей — свободи і рівності. Почалося становлення демократії. Лібералізм став панівною течією суспільної думки.

Зміна наукової картини світу, швидкі зміни художніх стилів у літературі і мистецтві зробила культурне життя особливо насиченим. Загалом змінилося місце культури у суспільному житті. Культура стала масовою і почала обслуговувати культурні запити освіченої частини суспільства, яка з кожним роком збільшувалася. Як наслідок, масовими стали творчі професії, а представники культури почали серйозно впливати на громадську думку, доносячи свою позицію через засоби масової інформації, що бурхливо розвивалися.

Промислова революція забезпечила країнам Заходу економічну і насамперед воєнну перевагу над іншими цивілізаціями і народами. Це зумовило небувалу експансію високорозвинених країн, колонізацію світу і його поділ. На кінець XIX ст. фактично завершилося становлення єдиної світової цивілізації, в центрі якої була Західна Європа і США, а інші регіони світу перебували в різній ступені залежності.

Нові часи породили і нові проблеми, які повною мірою заявили про себе у XX ст.

Одним з перших постало робітниче питання, яке на тривалий час стало стрижнем внутрішньополітичного життя країн Заходу і не тільки. Життєвий рівень робітників був низьким, соціальне становище нестійке, що створювало відчуття у робітників нерівноправності у трудових відносинах з роботодавцем. Упродовж другої половини сформувалися дві точки зору на розв’язання данної проблеми. Революційні соціалісти (марксисти) вважали, що біда криється у приватній власності. Знищення її і переустрій суспільних відносин на основі суспільної власності — це шлях до щастя і гармонії.

Натомість ліберальні соціалісти (реформісти) виступали за проведення соціальних реформ і встановлення справедливих умов праці. Такі перетворення не передбачали б докорінної зміни політичного ладу, але зміцнювали роль держави в економічному і суспільному житті. Зрештою, ці два шляхи вилилися в експеримент з побудовою комунізму на теренах колишньої Російської імперії, в країнах Східної Європи та Азії, а на Заході — в становлення моделі держави «загального благополуччя».

Поряд з робітничим питанням не менш гучним було національне питання, яке привело до появи могутніх національних рухів і появи на руїнах Імперій національних держав. Але кордони останніх не завжди збігалися з межами розселення народів, що породило проблему національних меншин. До того ж ідеї націоналізму вступали у суперечності з провідною ідеєю лібералізму — свободою.

У XIX ст. відбувся новий поворот і в міжнародних відносинах. Французька революція і наполеонівські війни знищили «систему противаг і балансу сил». Спроба створити континентальну систему безпеки, де домінували імперії, що намагалися законсервувати систему, яка склалася, не мала успіху. Принцип «реальної політики» і стрімка мілітаризація створили передумови, що визначальним ставав фактор «хто сильніший, той і має рацію». Щоб протистояти один одному країни розкручують гонку озброєнь і шукають союзників. Зрештою, це призвело до появи постійних військово-політичних союзів — Троїстого союзу і Антанти. Суперечності між ними кінець-кінцем призвели до Першої світової війни.

Промислова революція зумовила рішучі зміни у військовій справі. Машинне виробництво створило змогу створення масових армій. Тепер велич держав стала залежати не від могутності армії, а від потужності економіки. Вже перші воєнні конфлікти із застосуванням нових видів зброї показали, що війна стає більш руйнівною, зачіпає всі прошарки суспільства, ставить під питання виживання цілих держав і народів. А гонка озброєнь, що тривала майже все XX ст., поставила на порядок денний проблему виживання людства.

Колоніальна експансія Заходу відбувалася у формі воєнної, політичної та економічної експансії. Але нав’язування чужих цінностей породжувало опір. Спроба країн Азії, Африки запозичувати у європейців окремі елементи (переважно зміни у військовій та адміністративній сфері), для модернізації свого суспільства не мала успіху. Копіювання без усвідомлення сутності і трансформації всіх сторін життя давало лише тимчасовий ефект і, як правило, завершувалося поразкою. Єдина азіатська країна, яка змогла творчо переробити європейський і американський досвід, була Японія, яка завдяки реформам долучилась до групи великих держав і сама включилася в колоніальну експансію. Спроба законсервувати традиційні цінності теж не сприяла збереженню незалежності. Могутні народні виступи, які захищали традиційні цінності (повстання сипаїв, тайпінів, Іхетуань, тощо) доволі легко ламалися європейською перевагою у військовій сфері. Зрештою, наприкінці XIX — на початку XX ст. у країн Азії та Африки виникають національні рухи, які намагаються поєднати ідеї модернізації з національними цінностями.

Таким чином, «довге XIX ст.» стало добою небачених раніше змін в історії, часом утвердження цінностей, без яких неможливо уявити сучасний світ — свобода, демократія, ринкова економіка.

Натомість XX ст. отримало у спадок не лише нові можливості, які відкрила наука, багатства і добробут, створені промисловістю, а й нові гострі проблеми: робітниче питання, піднесення націоналізму і національно-визвольних рухів, зростання мілітаризму та міжнародну напругу.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно