Войти
Закрыть

Практичне заняття. Боротьба Індії за незалежність. Колоніальний поділ Африки

9 Клас

Народився у небагатій брахманській родині. Його батько був викладачем санскритської мови та математики в школі. Мати добре знала ведичну літературу. Батьки виховували свого сина в дусі маратхського патріотизму. Здобув освіту юриста. Політичну діяльність розпочав у 70-х рр. ХІХ ст. З 1881 р. видавав газету «Махратта» англійською мовою та «Кесарі» маратхською мовою. Тілак критикував політику британських імперіалістів в Індії, виступав за її самостійний економічний розвиток. Одним із перших в індійському національному русі висунув ідею про необхідність залучення народних мас до визвольної боротьби. Політична активність Тілака коштувала індійському лідерові свободи, його неодноразово ув’язнювали. «Оскільки розпочався перерозподіл карти Африки державами-суперниками, то кожна з них намагалась не дозволити, щоб інші захопили зайву порцію або найкращий шматок... Володіння колоніями перетворилося на символ величі, незалежно від реальної цінності захопленої території» (Е. Хобсбаум. «Століття імперій. 1875—1914»). 1. Які були основні причини перерозподілу карти Африки європейськими державами? 2. Які, на Вашу думку, це могло мати наслідки для антиколонізаторського руху на континенті? 9. Використовуючи схему «Спротив колонізаторам», спробуйте пояснити причинно-наслідкові зв’язки між: 1) етапами колоніальних завоювань наприкінці ХІХ ст.; 2) наростанням визвольного руху народів Африки; 3) результатами боротьби за незалежність....
0 Переглянути

Османська імперія та Персія (Іран) у другій половині ХІХ — на початку ХХ ст.

9 Клас

  На початку ХІХ ст. Османська імперія залишалась східною деспотичною монархією на чолі з султаном. Із початку ХVІІІ ст. імперія переживала політико-економічну кризу. Спроби наприкінці ХVІІІ — на початку ХІХ ст. здійснити певні внутрішні реформи, які зазнали невдачі у зв’язку з нищівною поразкою у війні з Єгиптом, поставили Османську імперію на межу військового краху. Лише втручання Великої Британії, Франції, Німеччини, Італії врятувало імперію від загибелі. У 1839 р. вони взяли Порту під колективний захист. У 1840 р. на Лондонській конференції вони ультимативно зажадали від султана Мухамеда Алі відмовитися від результатів своїх перемог. Це було прямим проявом неповноцінності суверенітету Османської імперії.   За такої ситуації султан Абдул-Меджид вдався до проведення реформ, які увійшли під назвою епоха «Танзимату» («впорядкування»). Релігійне знання слугує спасінню на тому світі, але наука слугує удосконаленню людини у цьому світі. Обговорюючи проблеми розвитку сільського господарства, торгівлі, промисловості, Рада визнала, що без застосування досягнень сучасної науки будь-які зусилля залишаться марними, а освоїти ці досягнення можна, лише впроваджуючи їх у навчальний процес у школах нового типу. 1. Про яке значення наукових знань для суспільного розвитку йдеться в документі? 2. Про які зміни в умонастроях правлячої верхівки свідчить документ? Однак, не маючи широкої підтримки суспільства, результати реформ епохи «Танзимату» були вкрай низькими. Реалії життя імперії показали повну неспроможність та небажання місцевих чиновників їх запровадити. Так, через брак коштів не вдалося ліквідувати систему відкупів, урядова заборона християнам бути офіцерами в армії загальмувала військову реформу. Не приділялася також належна увага розвитку власної промисловості, що збільшувало залежність економіки від іноземних товарів, вело до зростання бюджетного дефіциту, постійно змушуючи уряд удаватися до зовнішніх позик....
0 Переглянути

Китай у другій половині ХІХ — на початку ХХ ст.

9 Клас

У ХІХ ст. внутрішньо- та зовнішньополітичний розвиток Китаю був обумовлений багатовіковими історичними особливостями. Необмежені можливості китайського ринку постійно привертали до себе увагу передових країн світу (особливо Великої Британії), капітал яких потребував дедалі більше сировини та нових ринків збуту. І вже наприкінці XVIII — на початку ХІХ ст. до берегів Китаю почали періодично прибувати британські експедиції. Ці місії зазнавали краху. Виходом із ситуації для британців став нелегальний ввіз до Китаю опіуму — наркотику, що спеціально вирощувався у британській Індії. Продаж наркотиків приносив великі прибутки британським купцям (їх доходи зросли у 70 разів) і надзвичайно великі збитки для китайської економіки (5-6 млн срібних лянів на рік), поширював бандитизм і корупцію. Проте ні заборонні укази цінського уряду на ввезення наркотиків, ні спроби повністю закрити порти успіху не мали. У 1838 р. уряд спробував вжити рішучих дій у боротьбі з контрабандою опіуму. До Гуанчжоу (найбільший порт) прибув спеціальний уповноважений цінського двору Лінь Цзесюй. Він оголосив блокаду британській торговій факторії, конфіскував та привселюдно спалив 1200 тонн опіуму. Розцінивши спалення як нищення приватного майна, британський уряд оголосив Цінам війну, яка увійшла в історію під назвою «Першої опіумної» (1840—1842 рр.)....
0 Переглянути

Японія (друга половина ХІХ — початок ХХ ст.)

9 Клас

На початку ХІХ ст. Японія (офіційна назва «Країна Вранішнього Сонця») була феодальною державою. Офіційним главою держави й «божественним» лідером японського народу був «небесний монарх» (тенно), якого європейці називали імператором. Добровільно передавши своєму воєначальнику — сьогуну (шьогуну) — право здійснювати управління країною, проводити її зовнішню політику, командувати військами, монарх уважався божеством, займався духовними справами. Його резиденція була в м. Кіото. Із XVII ст. посада сьогуна належала роду Токуґава. Столицею сьогуна було м. Едо (сучасне м. Токіо). Основними релігіями в Японії були синтоїзм, буддизм, конфуціанство, жорстоко переслідувалося християнство. Суспільство поділялося на 4 стани: ші-но-ко-шьо (самураї — селяни — ремісники — торговці). Самураї - найпривілейованіший стан спадкових військових, основних землевласників, опора влади сьогуна. Вони поділялися на двірцеву аристократію та військові клани (князів та рядових самураїв). Оподаткованими станами були селяни, які вели своє господарство на виділених самураями земельних ділянках на правах спадкового користування, сплачуючи податок. Ремісники та торговці були об’єднані в цехи та гільдії. До середини ХІХ ст. Японія проводила політику самоізоляціонізму. Проте у липні 1853 р. до узбережжя Японії поблизу столиці Едо підійшла американська військова ескадра під проводом комодора Перрі. Демонстративно спрямувавши гармати своїх кораблів на берег, американці передали японському уряду листа президента США з вимогою «відкрити» японські портові міста для торгівлі американськими товарами. Під загрозою прямої інтервенції було укладено нерівноправну японо-американську угоду. Японія «відкривалася» американським кораблям і товарам. За кілька років країна укладає аналогічні нерівноправні Ансейські угоди (Ансей («спокій») — ненго (гасло) правління в 1854-1860 рр.) із Великою Британією, Росією, Нідерландами, Францією....
0 Переглянути

Тематичне оцінювання

9 Клас

Закріплювався територіальний розподіл тогочасних турецьких володінь; до Сербії відходили частина Македонії та Північна Албанія з виходом до Адріатичного моря. Болгарії дісталася більша частина Македонії та Фракії. 2. Створювалась велика незалежна «Велика Болгарія», яка взяла також зобов’язання надати самоврядування Боснії й Герцеговині та провести реформи в слов’янських областях, які були під її владою; Туреччина сплачувала Росії 1410 млн крб. контрибуції і для часткового покриття цієї суми поступалася Батумом, Карсом, Ардаганом і Баязетом. До Росії відходили Ізмаїльський округ і райони Акерманського округу Бессарабії; Румунія отримувала північну частину Добруджі. 3. Туреччина поступалася своїми володіннями на захід від лінії Мідія — Енос і деякими островами в Егейському морі. 4. Західна й центральна частини Македонії відійшли до Сербії, південна (Егейська) — до Греції, Добруджа — до Румунії, а Східна Фракія — до Туреччини. У складі Болгарії залишилася частина Македонії (Пиринська). 5. Австро-Угорщина окупувала Боснію і Герцеговину, а Велика Британія отримала острів Кіпр. Лише Північна Болгарія отримала державність; Добруджу повернуто Туреччині; Східна Румелія перетворювалася на автономну провінцію у складі Османської імперії; Сербія і Чорногорія втратили частину територій, здобутих під час війни; Туреччині повернуто фортецю Баязет; сума контрибуції скорочувалася в 4,5 раза....
0 Переглянути

Народи Східної та Південно-Східної Європи у боротьбі за незалежність

9 Клас

В останній чверті XIX — на початку XX ст. розгорнувся новий етап національно-визвольної боротьби слов’янських народів Східної та Південно-Східної Європи. Початком цієї боротьби стали повстання 1875 р. у Боснії та Герцеговині й 1876 р. — у Болгарії (спричинені утисками християнського населення турецькими збирачами податків), які були жорстоко придушені. Це стало для освіченої Європи традиційним приводом для втручання в балканські справи. Так, Велика Британія прагнула домінувати в Єгипті й не допустити посилення Росії на Балканах; Австро-Угорська імперія прагнула приєднання Боснії й Герцеговини та контролю за гирлом Дунаю; Росія прагнула встановити контроль над Босфором і Дарданеллами й повернути Бессарабію. У квітні 1877 р. Росія оголосила Османській імперії війну. В липні 1877 р. її армія форсувала Дунай, оволодівши Шипкінським перевалом. Здобувши перемогу в битвах при Філіппополі (Пловдив) та Адріанополі, перейшовши Балканські гори, російська армія стрімко рушила на Стамбул. Успішні бойові дії розгорталися також і на Кавказі. Російська армія оволоділа фортецями Баязет, Ардаган, Карс. У війні на боці Росії виступали Сербія, Чорногорія, Румунія. Туреччина запросила перемир’я. Стурбований успіхами Росії британський уряд Дізраелі направив воєнну ескадру в Мармурове море, зробив часткову мобілізацію флоту та розгорнув шовіністичну пропаганду в країні. Російський уряд, який не був готовий до великої європейської війни, пішов на укладення у лютому 1878 р. Сан-Стефанської мирної угоди. За її умовами створювалась велика незалежна Болгарська держава — «Велика Болгарія», що простяглася від Чорного моря до Егейського та мала у своєму складі як північну частину країни, так і південні області Румунії, Чорногорії та Сербії. Вона брала зобов’язання надати самоврядування Боснії й Герцеговині та провести широкі реформи в інших слов’янських районах, які залишались під її владою. Туреччина сплачувала Росії 1410 млн крб. контрибуції і як часткове покриття цієї суми поступалася Батумом, Карсом, Ардаганом і Баязетом. До Росії відходили Ізмаїльський округ і частина Бессарабії, які були відібрані у неї за Паризькою мирною угодою 1856 р. Румунія отримувала північну частину Добруджі....
0 Переглянути

Австро-Угорщина — дуалістична монархія

9 Клас

Наприкінці 50-х років ХІХ ст. політичний режим, який був установлений в Австрійській імперії після революції 1848-1849 рр., переживав кризу. Вона була обумовлена внутрішньополітичними й зовнішньополітичними чинниками. У цих умовах імператор Франц Йосиф (1867—1916) погодився на політичні реформи. Вони були спрямовані на досягнення компромісу між німцями (австрійцями) й угорцями. У лютому 1867 р. було затверджено конституцію Австрії та відновлено конституцію Угорщини (існувала до 1848 р.) й сформовано новий уряд. За «угодою між королем і угорською нацією» («Аусгляйхом») Австрійська імперія перетворювалась на дуалістичну монархію — Австро-Угорщину — у складі двох частин: «Цислейтанія» (Австрія, Чехія, Моравія, Сілезія, Грац, Істрія, Трієст, Далмація, Буковина, Галичина і Крайна) і «Транслейтанія» (Угорщина, Трансільванія, Фіуме, Хорвато-Славонія (отримала автономію у 1867 р.)). Угорщина отримала політичну та адміністративну автономію, власний уряд і парламент — сейм. На чолі Австро-Угорської імперії стояв австрійський імператор із династії Габсбургів, який одночасно був королем Угорщини. Формально його влада була обмежена рейхсратом в Австрії та сеймом в Угорщині. За австрійською конституцією рейхсрат — двопалатний парламент (Палата панів і Палата депутатів, усього 525 депутатів). До Палати панів, крім спадкових членів, імператор міг призначати пожиттєвих членів. Ними, зокрема, були митрополит Андрей Шептицький та письменник Василь Стефаник. Палата депутатів формувалася за результатами виборів від окремих провінцій. Виборче право було обмежене майновим і віковим цензом та куріальною системою. У 1907 р. було запроваджено загальне виборче право, ліквідовано куріальну систему виборів....
0 Переглянути

Російська імперія: від «доби великих реформ» до Столипінської модернізації

9 Клас

Друга половина ХІХ ст. у політичному житті Російської імперії — це період ліберальних реформ Олександра ІІ (1855—1881) та період «православного консерватизму», або «контрреформ» і «охоронного курсу» Олександра ІІІ (1881—1894). Поразка Російської імперії у Кримській (Східній) війні 1853—1856 рр. продемонструвала технологічну та технічну відсталість Росії порівняно із західноєвропейськими країнами, принизливі для неї умови Паризького миру (1856) поставили російську державність і суспільство перед фактом наростаючої фінансової кризи, що загрожувала соціальними потрясіннями. Щоб подолати кризовий стан, технічну та економічну відсталість, спираючись на прагматично налаштовану частину правлячої еліти, імператор Олександр ІІ здійснив реформування країни. Воно спрямовувалось на модернізацію російського суспільства й увійшло в історію під назвою «доба великих реформ» 60—80-х рр. ХІХ ст. Із «Загального Положення про селян, що вийшли з кріпосної залежності» 19 лютого 1861 р. 1. Кріпосне право на селян, оселених у поміщицьких маєтках, і на дворових людей скасовується назавжди... 3. Поміщики, зберігаючи право власності на всі належні їм землі, надають за встановлені повинності в постійне користування селян садибну їх осілість і, крім того, для забезпечення їх побуту і для виконання їх обов’язків перед урядом та поміщиком ту кількість польової землі й інших угідь, яка визначається у місцевих Положеннях......
0 Переглянути

Франція (1870-ті — 1914 рр.)

9 Клас

«...Місце політичного життя зайняла гарячка спекуляції, жадоба прибутку, захоплення біржовою грою. Усюди, навіть у маленьких містах, у селах, людей охопила манія швидкої наживи... — наживи багатств, придбаних без клопоту, без зусиль і часто нечесним способом» (Глава Католицької партії граф Монталамбер). Про які зміни у суспільних настроях і моралі людей говорить автор? Економічний розвиток Франції періоду Другої імперії відзначений: завершенням промислового перевороту; найвищими темпами економічного піднесення за все ХІХ ст. (5-7% у рік); розширенням мережі залізничних колій; пожвавленням грошового обігу; посиленням біржових операцій (Паризька біржа почала відігравати роль світового грошового ринку, в якої брали позики уряди багатьох держав); зняттям обмежень на діяльність акціонерного капіталу; укладенням договору про вільну торгівлю з Великою Британією (1860); реконструкцією Парижа; проведенням у столиці Франції всесвітніх економічних виставок (1855, 1867). Період Другої імперії — це активна зовнішня політика: участь у Кримській (Східній) війні (1853-1856); у війні проти Австрії (1859) (приєднано Савойю, Ніццу); захоплення колоній в Індокитаї (Південний В’єтнам, Сайгон); установлення протекторату над Камбоджею (1858-1862); інтервенція в Сирію (1860-1861) і Мексику (1862-1867). Але все це не змогло відвернути наростаючу політичну кризу режиму, що була викликана як невдачами на зовнішньополітичній арені (Наполеон ІІІ не зміг відвернути створення Північнонімецького союзу у 1866 р., погіршились відносини з Великою Британією, війна проти загонів Гарібальді в Італії), так і активізацією дій ліберальної опозиції, що виступала за повернення до республіканського правління....
0 Переглянути
Вперед
1 ... 18 19 20 21 22 23 24 25 26 ... 40
Назад

Навігація