В англійському суспільстві відбувалися певні зміни. В ньому зростав інтерес до торгівлі, особливо заморської, через що процвітало кораблебудування. Багато дворян (їх назвали «новими») вже не вважало підприємництво чимось ганебним, училося господарювати по-новому і ставало схожим на буржуазію міст. Але були й «старі» дворяни — ті, хто, як і раніше, жив з королівської служби та війни, здавав свою землю в оренду підприємливим людям. Не всі в суспільстві розкошували. Скрутно жилося багатьом селянам, яких грабували чиновники, розорювали війни, діймали феодальний розбій і податки. Я побачив бідняка, який ішов за плугом. Сорочка йога була з грубої тканини... капюшон увесь у дірках, з яких стирчало його волосся. Коли він ішов, з грубих, покороблених, підбитих цвяхами черевиків виглядали пальці його ніг... Він увесь був вимазаний брудом. Його рукавиці без пальців були пошиті з лахміття, а пальці були зітертими й брудними. Бідняк цей утопав у багнюці по самі кісточки. Попереду нього брели чотири корови, такі худющі, що в них можна було перерахувати ребра. Жінка його йшла поруч... Від негоди вона загорнулася у віяльну сітку. Вона йшла босоніж по крижаній землі, з її ніг сочилася кров. На краю поля стояв невеличкий короб для сміття, в ньому лежала дитина, загорнута в лахміття; а з другого боку — ще двоє дітей дворічного віку. Всі вони жалібно співали, їх голоси зливалися в один крик — зойк убозтва. Бідний селянин сумно зітхав і повторював: «Тихіше, діти!»...
|