Войти
Закрыть

Китай у другій половині ХІХ — на початку ХХ ст.

9 Клас

У ХІХ ст. внутрішньо- та зовнішньополітичний розвиток Китаю був обумовлений багатовіковими історичними особливостями. Необмежені можливості китайського ринку постійно привертали до себе увагу передових країн світу (особливо Великої Британії), капітал яких потребував дедалі більше сировини та нових ринків збуту. І вже наприкінці XVIII — на початку ХІХ ст. до берегів Китаю почали періодично прибувати британські експедиції. Ці місії зазнавали краху. Виходом із ситуації для британців став нелегальний ввіз до Китаю опіуму — наркотику, що спеціально вирощувався у британській Індії. Продаж наркотиків приносив великі прибутки британським купцям (їх доходи зросли у 70 разів) і надзвичайно великі збитки для китайської економіки (5-6 млн срібних лянів на рік), поширював бандитизм і корупцію. Проте ні заборонні укази цінського уряду на ввезення наркотиків, ні спроби повністю закрити порти успіху не мали. У 1838 р. уряд спробував вжити рішучих дій у боротьбі з контрабандою опіуму. До Гуанчжоу (найбільший порт) прибув спеціальний уповноважений цінського двору Лінь Цзесюй. Він оголосив блокаду британській торговій факторії, конфіскував та привселюдно спалив 1200 тонн опіуму. Розцінивши спалення як нищення приватного майна, британський уряд оголосив Цінам війну, яка увійшла в історію під назвою «Першої опіумної» (1840—1842 рр.)....
0 Переглянути

Японія (друга половина ХІХ — початок ХХ ст.)

9 Клас

На початку ХІХ ст. Японія (офіційна назва «Країна Вранішнього Сонця») була феодальною державою. Офіційним главою держави й «божественним» лідером японського народу був «небесний монарх» (тенно), якого європейці називали імператором. Добровільно передавши своєму воєначальнику — сьогуну (шьогуну) — право здійснювати управління країною, проводити її зовнішню політику, командувати військами, монарх уважався божеством, займався духовними справами. Його резиденція була в м. Кіото. Із XVII ст. посада сьогуна належала роду Токуґава. Столицею сьогуна було м. Едо (сучасне м. Токіо). Основними релігіями в Японії були синтоїзм, буддизм, конфуціанство, жорстоко переслідувалося християнство. Суспільство поділялося на 4 стани: ші-но-ко-шьо (самураї — селяни — ремісники — торговці). Самураї - найпривілейованіший стан спадкових військових, основних землевласників, опора влади сьогуна. Вони поділялися на двірцеву аристократію та військові клани (князів та рядових самураїв). Оподаткованими станами були селяни, які вели своє господарство на виділених самураями земельних ділянках на правах спадкового користування, сплачуючи податок. Ремісники та торговці були об’єднані в цехи та гільдії. До середини ХІХ ст. Японія проводила політику самоізоляціонізму. Проте у липні 1853 р. до узбережжя Японії поблизу столиці Едо підійшла американська військова ескадра під проводом комодора Перрі. Демонстративно спрямувавши гармати своїх кораблів на берег, американці передали японському уряду листа президента США з вимогою «відкрити» японські портові міста для торгівлі американськими товарами. Під загрозою прямої інтервенції було укладено нерівноправну японо-американську угоду. Японія «відкривалася» американським кораблям і товарам. За кілька років країна укладає аналогічні нерівноправні Ансейські угоди (Ансей («спокій») — ненго (гасло) правління в 1854-1860 рр.) із Великою Британією, Росією, Нідерландами, Францією....
0 Переглянути

Тематичне оцінювання

9 Клас

Закріплювався територіальний розподіл тогочасних турецьких володінь; до Сербії відходили частина Македонії та Північна Албанія з виходом до Адріатичного моря. Болгарії дісталася більша частина Македонії та Фракії. 2. Створювалась велика незалежна «Велика Болгарія», яка взяла також зобов’язання надати самоврядування Боснії й Герцеговині та провести реформи в слов’янських областях, які були під її владою; Туреччина сплачувала Росії 1410 млн крб. контрибуції і для часткового покриття цієї суми поступалася Батумом, Карсом, Ардаганом і Баязетом. До Росії відходили Ізмаїльський округ і райони Акерманського округу Бессарабії; Румунія отримувала північну частину Добруджі. 3. Туреччина поступалася своїми володіннями на захід від лінії Мідія — Енос і деякими островами в Егейському морі. 4. Західна й центральна частини Македонії відійшли до Сербії, південна (Егейська) — до Греції, Добруджа — до Румунії, а Східна Фракія — до Туреччини. У складі Болгарії залишилася частина Македонії (Пиринська). 5. Австро-Угорщина окупувала Боснію і Герцеговину, а Велика Британія отримала острів Кіпр. Лише Північна Болгарія отримала державність; Добруджу повернуто Туреччині; Східна Румелія перетворювалася на автономну провінцію у складі Османської імперії; Сербія і Чорногорія втратили частину територій, здобутих під час війни; Туреччині повернуто фортецю Баязет; сума контрибуції скорочувалася в 4,5 раза....
0 Переглянути

Народи Східної та Південно-Східної Європи у боротьбі за незалежність

9 Клас

В останній чверті XIX — на початку XX ст. розгорнувся новий етап національно-визвольної боротьби слов’янських народів Східної та Південно-Східної Європи. Початком цієї боротьби стали повстання 1875 р. у Боснії та Герцеговині й 1876 р. — у Болгарії (спричинені утисками християнського населення турецькими збирачами податків), які були жорстоко придушені. Це стало для освіченої Європи традиційним приводом для втручання в балканські справи. Так, Велика Британія прагнула домінувати в Єгипті й не допустити посилення Росії на Балканах; Австро-Угорська імперія прагнула приєднання Боснії й Герцеговини та контролю за гирлом Дунаю; Росія прагнула встановити контроль над Босфором і Дарданеллами й повернути Бессарабію. У квітні 1877 р. Росія оголосила Османській імперії війну. В липні 1877 р. її армія форсувала Дунай, оволодівши Шипкінським перевалом. Здобувши перемогу в битвах при Філіппополі (Пловдив) та Адріанополі, перейшовши Балканські гори, російська армія стрімко рушила на Стамбул. Успішні бойові дії розгорталися також і на Кавказі. Російська армія оволоділа фортецями Баязет, Ардаган, Карс. У війні на боці Росії виступали Сербія, Чорногорія, Румунія. Туреччина запросила перемир’я. Стурбований успіхами Росії британський уряд Дізраелі направив воєнну ескадру в Мармурове море, зробив часткову мобілізацію флоту та розгорнув шовіністичну пропаганду в країні. Російський уряд, який не був готовий до великої європейської війни, пішов на укладення у лютому 1878 р. Сан-Стефанської мирної угоди. За її умовами створювалась велика незалежна Болгарська держава — «Велика Болгарія», що простяглася від Чорного моря до Егейського та мала у своєму складі як північну частину країни, так і південні області Румунії, Чорногорії та Сербії. Вона брала зобов’язання надати самоврядування Боснії й Герцеговині та провести широкі реформи в інших слов’янських районах, які залишались під її владою. Туреччина сплачувала Росії 1410 млн крб. контрибуції і як часткове покриття цієї суми поступалася Батумом, Карсом, Ардаганом і Баязетом. До Росії відходили Ізмаїльський округ і частина Бессарабії, які були відібрані у неї за Паризькою мирною угодою 1856 р. Румунія отримувала північну частину Добруджі....
0 Переглянути

Австро-Угорщина — дуалістична монархія

9 Клас

Наприкінці 50-х років ХІХ ст. політичний режим, який був установлений в Австрійській імперії після революції 1848-1849 рр., переживав кризу. Вона була обумовлена внутрішньополітичними й зовнішньополітичними чинниками. У цих умовах імператор Франц Йосиф (1867—1916) погодився на політичні реформи. Вони були спрямовані на досягнення компромісу між німцями (австрійцями) й угорцями. У лютому 1867 р. було затверджено конституцію Австрії та відновлено конституцію Угорщини (існувала до 1848 р.) й сформовано новий уряд. За «угодою між королем і угорською нацією» («Аусгляйхом») Австрійська імперія перетворювалась на дуалістичну монархію — Австро-Угорщину — у складі двох частин: «Цислейтанія» (Австрія, Чехія, Моравія, Сілезія, Грац, Істрія, Трієст, Далмація, Буковина, Галичина і Крайна) і «Транслейтанія» (Угорщина, Трансільванія, Фіуме, Хорвато-Славонія (отримала автономію у 1867 р.)). Угорщина отримала політичну та адміністративну автономію, власний уряд і парламент — сейм. На чолі Австро-Угорської імперії стояв австрійський імператор із династії Габсбургів, який одночасно був королем Угорщини. Формально його влада була обмежена рейхсратом в Австрії та сеймом в Угорщині. За австрійською конституцією рейхсрат — двопалатний парламент (Палата панів і Палата депутатів, усього 525 депутатів). До Палати панів, крім спадкових членів, імператор міг призначати пожиттєвих членів. Ними, зокрема, були митрополит Андрей Шептицький та письменник Василь Стефаник. Палата депутатів формувалася за результатами виборів від окремих провінцій. Виборче право було обмежене майновим і віковим цензом та куріальною системою. У 1907 р. було запроваджено загальне виборче право, ліквідовано куріальну систему виборів....
0 Переглянути

Російська імперія: від «доби великих реформ» до Столипінської модернізації

9 Клас

Друга половина ХІХ ст. у політичному житті Російської імперії — це період ліберальних реформ Олександра ІІ (1855—1881) та період «православного консерватизму», або «контрреформ» і «охоронного курсу» Олександра ІІІ (1881—1894). Поразка Російської імперії у Кримській (Східній) війні 1853—1856 рр. продемонструвала технологічну та технічну відсталість Росії порівняно із західноєвропейськими країнами, принизливі для неї умови Паризького миру (1856) поставили російську державність і суспільство перед фактом наростаючої фінансової кризи, що загрожувала соціальними потрясіннями. Щоб подолати кризовий стан, технічну та економічну відсталість, спираючись на прагматично налаштовану частину правлячої еліти, імператор Олександр ІІ здійснив реформування країни. Воно спрямовувалось на модернізацію російського суспільства й увійшло в історію під назвою «доба великих реформ» 60—80-х рр. ХІХ ст. Із «Загального Положення про селян, що вийшли з кріпосної залежності» 19 лютого 1861 р. 1. Кріпосне право на селян, оселених у поміщицьких маєтках, і на дворових людей скасовується назавжди... 3. Поміщики, зберігаючи право власності на всі належні їм землі, надають за встановлені повинності в постійне користування селян садибну їх осілість і, крім того, для забезпечення їх побуту і для виконання їх обов’язків перед урядом та поміщиком ту кількість польової землі й інших угідь, яка визначається у місцевих Положеннях......
0 Переглянути

Франція (1870-ті — 1914 рр.)

9 Клас

«...Місце політичного життя зайняла гарячка спекуляції, жадоба прибутку, захоплення біржовою грою. Усюди, навіть у маленьких містах, у селах, людей охопила манія швидкої наживи... — наживи багатств, придбаних без клопоту, без зусиль і часто нечесним способом» (Глава Католицької партії граф Монталамбер). Про які зміни у суспільних настроях і моралі людей говорить автор? Економічний розвиток Франції періоду Другої імперії відзначений: завершенням промислового перевороту; найвищими темпами економічного піднесення за все ХІХ ст. (5-7% у рік); розширенням мережі залізничних колій; пожвавленням грошового обігу; посиленням біржових операцій (Паризька біржа почала відігравати роль світового грошового ринку, в якої брали позики уряди багатьох держав); зняттям обмежень на діяльність акціонерного капіталу; укладенням договору про вільну торгівлю з Великою Британією (1860); реконструкцією Парижа; проведенням у столиці Франції всесвітніх економічних виставок (1855, 1867). Період Другої імперії — це активна зовнішня політика: участь у Кримській (Східній) війні (1853-1856); у війні проти Австрії (1859) (приєднано Савойю, Ніццу); захоплення колоній в Індокитаї (Південний В’єтнам, Сайгон); установлення протекторату над Камбоджею (1858-1862); інтервенція в Сирію (1860-1861) і Мексику (1862-1867). Але все це не змогло відвернути наростаючу політичну кризу режиму, що була викликана як невдачами на зовнішньополітичній арені (Наполеон ІІІ не зміг відвернути створення Північнонімецького союзу у 1866 р., погіршились відносини з Великою Британією, війна проти загонів Гарібальді в Італії), так і активізацією дій ліберальної опозиції, що виступала за повернення до республіканського правління....
0 Переглянути

Велика Британія в останній третині XIX — на початку XX ст.

9 Клас

Упродовж останньої третини ХІХ ст. Велика Британія пережила низку економічних криз (1878-1879, 1882, 1892-1893 рр.). Серед частини промисловців посилюється рух за повернення до політики протекціонізму, що свідчило про кризу політики лібералізму. На кінець 90-х рр. ХІХ ст. темпи економічного розвитку залишаються досить повільними. Лише деякі галузі були конкурентними, зокрема суднобудування, верстатобудування. Новим явищем у британській економіці стає поява монополістичних об’єднань — трестів — у військовій промисловості, суднобудуванні, сталеливарній галузі, на залізничному транспорті, у деяких галузях легкої промисловості, у колоніальній торгівлі. Усі залізниці на початку ХХ ст. належали 12 великим компаніям. Характерною рисою британських монополій було використання ресурсів величезних колоній (перевищували метрополію за територією в 109 разів, а за населенням — у 10 разів). В останній третині ХІХ ст. Велика Британія зберігає провідну роль у світовій посередницькій торгівлі, а Лондон — роль міжнародного фінансового центру (основна частина капіталів зосереджувалась у 6 найбільших банках). У цей період імпорт дешевої заморської пшениці спричинив кризу в аграрному секторі, яка супроводжувалася розоренням більшості фермерів-орендарів, падінням прибутків лендлордів. Кризовий стан сільського господарства було подолано лише у середині 90-х рр. ХІХ ст., коли великі землевласники зменшили ренту, а зернове господарство перетворилось на кормову базу для тваринництва та птахівництва. ОЧИМА СУЧАСНИКА «Я розмовляв з однією жінкою, доля якої типова для людей цього середовища... Її чоловік — механік, член профспілки. Він не може одержати постійної служби. У них дві дочки. Вчотирьох вони займають дві комірки, для ввічливості названі кімнатами... Уже багато років її родина щодня встає з-за столу з бажанням поїсти ще...» (Дж. Лондон. «Люди безодні»)....
0 Переглянути

США в останній третині XIX — на початку XX ст.

9 Клас

Економічне життя США, крім прискореної індустріалізації, також характеризувалось: 1) швидким розвитком сталеварної, нафтової, хімічної, електротехнічної галузей, залізничного будівництва; 2) створенням нових промислових регіонів (Середній Захід); 3) виникненням нових промислових центрів (Чикаго, Пітсбург, Клівленд); 4) монополізацією виробництва та капіталів, що охопила свинцеву, горілчану, сірникову та інші галузі; 5) видобутком вугілля, нафти, газу, міді; 6) розвитком банківської сфери (з’являються трести). Трести поступово монополізували виробництво основних товарів, контролювали понад 50% промислового виробництва країни: «60 родин» (Рокфеллери, Моргани, Меллони, Карнегі) контролювали економіку держави. На початку XX ст. найбільший вплив мали нафтовий трест «Стандард Ойл» Дж. Рокфеллера (виробляв 90% нафтопродуктів) і металургійний трест Дж. Моргана (виплавляв 66% сталі). Загалом монополії виробляли 3/4 продукції США. Загальна протяжність залізниці у країні становила майже половину світової залізниці. Будуються великі трансконтинентальні залізниці, які сполучають західне та східне узбережжя: Північно-континентальна (Сан-Франциско — Нью-Йорк) та Південно-континентальна (Новий Орлеан — Південна Каліфорнія). ТВОРЦІ СВІТОВОЇ ІСТОРІЇ Із дитинства Джон виховувався в повазі до Бога. Вів аскетичний спосіб життя, не пив, не палив. Він відзначався дивовижною працездатністю, завжди робив більше, ніж від нього вимагали. Згодом, набравшись досвіду, юнак позичив грошей у батька під відсотки та розпочав власну справу. Джон разом із компаньйоном заснував невелику транспортну фірму з перевезень товарів. У 1870 р. Рокфеллер створює компанію, яка займалася переробкою і транспортуванням нафти. Наприкінці ХІХ ст. розпочався активний розвиток автомобільної промисловості, що надало можливість імперії Рокфеллера охопити своїми тенетами весь світ....
0 Переглянути
Вперед
1 ... 249 250 251 252 253 254 255 256 257 ... 317
Назад

Навігація