Полювання з лупою на гідру

Гідри, як і медузи та анемони, належать до кишковопорожнинних тварин, проте вони — прісноводні істоти, що замешкують озера й ставки, густо порослі водяними рослинами. Їхнє маленьке прозоре тільце підошвою кріпиться до підводних предметів чи рослин, а з ротового боку озброєне шістьма чи вісьмома мацальцями. Тіло гідри здатне розтягуватися до півтора сантиметра, а мацальця — ще більше, до трьох і навіть чотирьох сантиметрів. Поверхня мацалець густо всіяна жалкими клітинами, які вистрілюють у необачну жертву мікроскопічними гарпунцями на білкових нитках, паралізуючи її. Полює гідра так само, як і морська анемона, от лише її здобич — інфузорії, мікроскопічні хробаки та личинки гіллястовусих раків. Що ж, поспостерігаймо за гідрою.

Гідра прісноводна

Отож, нам знадобиться невеликий акваріум на 3-10 літрів із прісною водою. Окрім цього, необхідними будуть: прозорі пластикові відерця (згодяться й скляні банки) з кришками, водяний сачок із дуже дрібним вічком (зроблений, наприклад, із млинарського газу або капрону), кітва і 5-6 м линви, поліетиленові смітникові пакети, довгий пінцет, лупа з п’ятикратним збільшенням, а також пара латексових рукавичок та лабораторний журнал.

І звичайно, усі експерименти та спостереження знімаємо на відео, які публікуємо в інтернеті та в соціальних мережах. Вперед до відкриттів!

Акваріум слід вимити й наповнити водою, ґрунт створювати не потрібно, адже гідри віддають перевагу зануреним у воду рослинам. Коли акваріум буде готовий прийняти мешканців, вирушаймо на їх пошуки. Гідр слід шукати в озерах та на ставках. Оскільки це надзвичайно дрібні істоти, то потрібно зібрати рослини, на яких вони можуть бути. Може трапитись так, що з першого разу не вдасться наловити гідр і їх пошук потрібно буде повторити. Водяним сачком на довгій ручці водимо по водяних рослинах: гідри часто відчіплюються від рослин, тож їх можна виловити сачком із дрібним вічком. Улов витрушуємо до пластикового відерця з водою. Операцію повторюємо декілька разів. Далі закидаємо невеличкий якір (кітву), прив’язаний до кінця линви, у гущу водяних рослин і витягуємо їх на берег. Рослини розподіляємо в поліетиленові смітникові пакети й забираємо із собою.

Уже вдома, підсвітивши відерце настільною лампою, з допомогою лупи шукаємо гідр. Для зручності маркером розграфи відерце на сектори й позначай кожен із переглянутих секторів. Гідри — дрібні, їх розміри близько 1 см. Вони прикріплюються до дна або стінок відерця і в спокої розпрямляють свої мацальця. За уважного розглядання їх легко помітити. Якщо гідр не знайдеться, не біда. У нас є ще рослини, які ми виловили із озера. Почергово занурюй одну за одною гілку до акваріума і, давши заспокоїтись воді, уважно оглядай їх з лупою. Як тільки гідру буде виявлено, подальші пошуки можна припинити. Вилов із відерця перелий в акваріум до гідри, адже це її їжа.

Розглянь гідру зі збільшуваним склом. Зверни увагу на форму та забарвлення її тіла. В одних випадках тіло гідри блідувато-прозоре, а в інших — зелене чи ледь блакитне. Як гадаєш, із чим може бути пов’язане таке розмаїття кольорів? Зауваж мацальця гідри. Скільки їх і якої вони форми? Поспостерігай за поведінкою гідри. Чи є активною ця тварина? Чим вона займається впродовж дня? Кінчиком довгого пінцета або довгою паличкою доторкнись до мацалець гідри. Як тварина зреагувала на твою дію? А тепер доторкнись до тіла гідри. Яка реакція тварини цього разу? Усі свої спостереження й міркування занотуй у лабораторний журнал, зніми коротке відео та опублікуй в інтернеті з короткою розповіддю про гідру.

Зовні гідра нагадує дуже спрощену та мініатюрну модель морської анемони з такими ж підошвою, стеблом і ротовим диском із мацальцями. Однак, на противагу морській анемоні, гідра в тисячу разів менша, а її тендітне тільце — прозоре з молочним відтінком. Дуже часто гідри можуть мати зелене чи синьо-зелене забарвлення, що зумовлюється численними одноклітинними водоростями, які можуть замешкувати мезоглею і міжклітинний простір тварини. Такий симбіоз водоростей і гідр є необов’язковим, хоча трапляється часто. Важливою умовою для цього є яскраве освітлення. Гідра від водоростей отримує маскування й цукри, а водорості — вуглекислий газ і «дім». Тіло гідри та її мацальця здатні розтягуватись і скорочуватись у декілька разів. Тварини чутливо реагують на коливання води й різні подразники. У них, як і в морських анемонів, дифузна нервова система — тіло обплетене мереживом поодиноких нервових клітин. Однак довколаротове нервове кільце розвинене дуже слабко. Якщо доторкнутися до тіла гідри, то вона миттю скоротиться, перетворившись на невиразний клубочок. А після того, як заспокоїться, знову розпустить свої мацальця.

Зелена гідра

Водорості у тілі зеленої гідри

Гідра — хижак, отож поспостерігаймо за її полюванням. Пригадуєш свій вилов водяним сачком, випущений із відерця до акваріума? Зауваж, скільки там усіляких дрібних тварин, з поміж яких є ледь-ледь помітні. Це потенційні жертви гідри. Усі вони плавають у товщі води, декотрі сідають на водяні рослини. Уважно поспостерігай, що відбувається, коли якась тваринка торкається мацалець гідри. Як гідра реагує на такий дотик? Що стається із тваринкою, яка торкнулася мацалець? А що трапляється, якщо до мацалець гідри потрапляє велика жертва, наприклад, гіллястовусий чи веслоногий рак? Занотуй свої спостереження в лабораторний журнал, а відзняте відео розмісти в інтернеті.

Гідра під час перетравлювання здобичі

Гідра, яка вполювала гіллястовусого рачка дафнію

У гідри, як і в усіх інших кишковопорожнинних, наявні жалкі клітини. Вони розташовані на мацальяцях й озброєні довгою порожнистою ниткою з гарпунцем всередині, що з’єднана з отрутовмісною капсулою. Гідра розставляє врізнобіч свої отруйні мацальця, вичікуючи необачну жертву, що випадково торкнеться їх. Миттєве спрацьовування жалких клітин має два наслідки: перший — жертва «заякорена» гарпунцем, а другий — жертва паралізована або мертва. Після цього гідра, як і її морські родичі, підтягує жертву до рота, поглинаючи її. Слід зазначити, що гідра може проковтнути жертву такого ж розміру, як вона сама, або й значно більшу за неї. Травна система гідри дуже проста, мабуть, найпростіша з-поміж кишковопорожнинних — це мішкоподібна сліпа кишка, вистелена клітинами, що виробляють і виділяють травні ферменти. Усі неперетравлені рештки виводяться гідрою назовні через рот.

Вигляд жалкої клітини до (ліворуч) та після (праворуч) спрацьовування

Гідри дуже добре розмножуються брунькуванням, але для того, щоб побачити цей процес, потрібно створити добрі умови для їх проживання. Тому гідри мають бути забезпечені їжею. Необхідно вносити в акваріум або свіжу їжу, зібрану сачком у водоймі, або ж підгодовувати уже наявну розтертим сухим кормом для акваріумних риб. За достатньої кількості їжі гідри швидко почнуть розмножуватись, заселивши увесь акваріум. Власне, це нам і треба. Уважно поспостерігаймо за брунькуванням гідри. Оглянь гідру з лупою. Чи наявні на її тілі бруньки — невеликі горбики у нижній частині? Якщо так, то будемо спостерігати за їх розвитком. У лабораторному журналі записуй дату спостереження та ступінь розвитку бруньки: появу в неї мацалець, початок самостійного живлення, відшнурування від материнської гідри. Зроби схематичні малюнки і підписи до них. Увесь процес зафільмуй і змонтуй у короткий ролик для публікацій в інтернеті.

Гідра із брунькою

Кишковопорожнинні розмножуються статевим шляхом, проте більшості колоніальних поліпів властиве рідкісне у тваринному царстві вегетативне розмноження. Цей спосіб створення потомства отримав назву «брунькування». І хоча гідра є самітним поліпом, у неї дуже добре представлене розмноження брунькуванням. В умовах великої кількості їжі гідра утворює бруньки протягом 2-3 днів. Розмноження протікає вельми швидко, й іноді на одній дорослій гідрі може бути 2-3 невеличкі дочірні гідри. Процес починається з того, що в нижній частині тіла, одна з інтерстиціальних (проміжних) клітин починає активно ділитися, утворюючи «бруньку» в мезоглеї тварини. Ця брунька росте, зливається з ектодермою материнського організму і виростає в дочірню маленьку гідру. Увесь цей час дочірня гідра живиться за рахунок поживних речовин, що надходять від материнської гідри.

Згодом на передньому кінці «бруньки» утворюються мацальця і розкривається ротовий отвір. Тепер дочірня гідра живиться самостійно, хоча ще кілька днів приєднана до материнського організму. Та невдовзі вона відривається і переходить до самостійного життя. Якщо їжі стає мало, то гідри перестають брунькуватись, а переходять до статевого розмноження. Одні з них роздільностатеві (тобто серед них і самки, і самці), а інші — гермафродити. Як тільки статеві клітини були вивільнені у воду, дорослі гідри гинуть. Мікроскопічні зародки опускаються на дно, де перечікують несприятливі умови, наприклад, зиму.

Процес брунькування гідри

• 1. З огляду на спосіб та місце життя гідри у водоймі спрогнозуй риси тварини-хижака, яка нею харчується. Хто б це міг бути серед відомих тобі істот? Обговори свої припущення з вчителькою чи вчителем біології.
• 2. Отрута жалких клітин гідри — це хімічна зброя живого світу. У кого ще в українській фавні є така «зброя»?
• 3. Чим вигідне розмноження брунькуванням? Чому лише прості організми здатні до нього?

скачать dle 11.0фильмы бесплатно

 

Даний матеріал відноситься до підручника "Тварини лікують 7 клас Драгулян", створено завдяки МІНІСТЕРСТУ ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ (МОН)