§ 44. МІСЦЕ УКРАЇНИ НА СУЧАСНІЙ ГЕОПОЛІТИЧНІЙ КАРТІ СВІТУ

• Пригадайте, що називають геополітикою.

• Яке значення має для країни її географічне положення?

ГЕОПОЛІТИЧНА СТРУКТУРА СУЧАСНОГО СВІТУ. Сучасна геополітична карта світу, що відображає геополітичні регіони, склалася у другій половині ХХ ст. Основними елементами регіонів є незалежні держави, поєднання яких виникли в умовах сусідства у тому чи тому географічному просторі; спільності історичних процесів; культурної, релігійної та мовної близькості. Зв’язки і взаємодія між ними є ситуативними, залежно від того, як складається розподіл геополітичних сил. У геополітиці — це здатність держави захистити або реалізувати свої національні інтереси. Розрізняють геополітичну силу держави кількох видів: економічна, мілітарна, «м’яка сила», «розумна сила» (мал. 189).

Подорож у слово

Геополітична карта світу — це множина геополітичних регіонів, кожний з яких є територіально-політичною системою, в якій під дією цивілізаційних, історико-культурних, економіко- та політико-географічних передумов сформувалися стійкі соціокультурні, політичні та економічні зв’язки.

Подорож у слово

Геополітична сила — у значенні «те, що змушує, спонукає чинити так або інак».

Нині водночас із державами активно діють і нові «дійові особи»: ТНК, банки, міжнародні економічні, фінансові, мафіозні організації, а акти примусу відбуваються здебільшого не військовою силою. Геополітична структура світу ускладнюється, на політичній сцені виникли нові центри сили і змінилося співвідношення «ваги» геополітичних регіонів. Глобалізація робить господарство світу одноріднішим, але водночас увиразнюються цивілізаційні й культурні відмінності, активізуються сепаратистські рухи. У перебігу змін типів міжнародних систем (однополярна — багатополярна — двополярна) після розпаду СРСР домінують США. Проте нині назріває становлення багатополярної системи і формування нових співвідношень сили на геополітичній карті світу.

Мал. 189. Види геополітичних сил держави

У ХХІ ст. склалися різні геополітичні регіони. Регіони сили, в яких зосереджено держави — «центри сили світу», економічна й політична вага як провідних країн регіону, так і регіону в цілому визначає баланс сил та вектори розвитку світосистеми. Серед них є сталі субрегіони сили — Західна Європа, в якій провідна роль належить Німеччині, Франції та Великій Британії; Англо-Америка з найбільш потужним світовим центром сили — США; в Південній півкулі — Австралія. Субрегіонами зростаючої сили є Східна Азія з Китаєм, розвиток господарства якого динамічно зростає, та сталою економікою Японії; південна Азія, в якій великий потенціал має Індія. Субрегіон сили, позиції якого послаблюються, — Росія.

Стикові геополітичні регіони (їх ще називають «регіонами-воротами», «буферними зонами» тощо). Це території, що розташовані на стику цивілізацій та потужних центрів сили великих імперій, здебільша, на перетині головних світових торгових шляхів: Балто-Чорноморський субрегіон — країни Центральної Європи, до яких належить і Україна; країни Середнього Сходу — «світове перехрестя», де вирізняються регіональним лідерством Туреччина, Іран та Саудівська Аравія — релігійно-політичний центр мусульманського світу; Середземноморський (Південна Європа та Північна Африка); Центральна Америка та Карибський басейн, де центром сили є Мексика, господарство якої через НАФТА інтегроване з Англо-Америкою.

Маргінальні геополітичні регіони, що охоплюють Африку на південь від Сахари, де як регіональний центр сили вирізняється ПАР; південно-Східна Азія, помітну роль в якій відіграють Сінгапур, Індонезія, Малайзія; Центральна Азія; південна Америка з центрами сили Бразилією, Аргентиною.

МІСЦЕ УКРАЇНИ НА ГЕОПОЛІТИЧНІЙ КАРТІ СВІТУ. На сучасній геополітичній карті світу Україна є однією з провідних держав стикового геополітичного регіону Центральної Європи. Особливість геополітичного положення території, на якій формувалася, зростала й утвердилася Україна як держава, в тому, що вона лежить на стику геополітичних осей Євразії. Протягом всієї історії це був відкритий геопростір, в якому відбувалися переміщення народів, їх взаємодія і протистояння. Меридіональна вісь європейської частини материка сполучає країни басейнів Чорного і Балтійського морів, там проходив важливий торговий шлях «із варяг у греки», водночас це і поле стратегічних протистоянь країн заходу і сходу Європи, на якому розгорталися криваві війни. У широтному ж напрямку саме через південні степи цього геопростору відбувалися комунікації Європи і Центральної Азії (і вихід на мережу доріг Великого шовкового шляху, і навала монгольської орди тощо). Розташування в центрі Європи мало і має для країн і народів як позитивні, так і негативні наслідки — залежно від того, які процеси переважають у регіоні — співпраці чи протистояння. Водночас благодатні терени родючих земель від Карпат до рівнин по Дніпру вже декілька тисячоліть мають постійну людність: активну життєдіяльність там вели народи ще трипільської культури, згодом племена антів та інших слов’ян заклали основи Київської Русі, далі степові народи Причорномор’я й півдня Східної Європи, особливо скіфи, хазари та інші, долучилися до розвитку цього простору.

Із формуванням світового господарства території центральної частини Європи, особливо України, неодноразово опинялися на стику інтересів великих держав та блоків. Протягом нової та новітньої історії Україна бувала затиснутою в політичному трикутнику між Росією (Російська імперія, СРСР), країнами Європи (Німеччина, Австро-Угорщина, Польща) та мусульманським світом (Османська імперія), а на межі ХХ—ХХІ ст. — між Росією, ЄС та країнами мусульманського світу. Після здобуття незалежності й здійснення перших життєво важливих кроків створення нової держави стратегічно важливим і болісним вибором української нації постала геополітична проблема визначення національних інтересів і позиціювання держави на геополітичній карті світу.

Народ України — європейці, рідна земля яких «...від Сяну до Дону...» стала колискою їхньої держави. Народ талановитий і роботящий, про що свідчать приклади світової практики, здатний до освоєння і творення культури і сучасної наукової думки. Культура і мова українського народу має етнічні та лінгвістичні корені, що пов’язані із зародженням і розвитком європейської цивілізації. Територія України — понад 9/10 геопростору в сучасних кордонах держави — це ареал розселення української етнічної нації. Родючі грунти, сприятливий клімат, надра з різноманітними мінеральними ресурсами — це природно-ресурсні передумови розвитку територіально-господарського комплексу на території, що має вигідне економік^#^$а політико географічне положення.

Попри складні перипетії буремної історії України, її народ зберіг і свою самобутню національну культуру, і багату, виразну українську мову, й усвідомлення національної ідентичності. У сучасну добу вистражданої незалежності суверенна Україна продовжує формувати коло своїх національних інтересів (передумови для цього є і складалися вони віками), а отже і стратегічних геополітичних інтересів держави. Їх визначають потреби збереження її суверенітету і забезпечення територіального верховенства, поступального соціально-економічного і політичного розвитку. Пріоритетність цих геополітичних інтересів зумовлено низкою чинників: а) незавершеністю формування політичної системи молодої держави; б) наявністю глибокої демографічної кризи, негативними тенденціями розвитку та регіональними диспропорціями її економіки; в) недостатньою соціально-культурною пов’язаністю та різновекторністю їх регіонально-політичних орієнтацій, регіонів.

Нині для широких верств населення України стало зрозумілим, що: 1) радянська ідентичність і національна ідентичність суверенної України — не сумісні; 2) непростий перебіг внутрішніх протистоянь, пов’язаних із визначенням політичного вибору народу держави («Помаранчева» революція, «Революція гідності»), зміцнив основи єдності української нації; 3) на початку ХХІ ст. Україна зробила вибір на користь світових демократичних цінностей, обравши шлях посилення співпраці з ЄС.

Проголошення незалежної України створило нову територіально-політичну ситуацію в Центрально-Східній Європі. Україна, її основні політичні сили, одразу заявили про визнання непорушності кордонів та відсутність територіальних претензій до своїх сусідів і розпочали розбудову дружніх партнерських відносин країнами світу. У світовій практиці міжнародних відносин загальновизнаним є те, що новоутворена держава постає в територіальних межах, які мала на день проголошення своєї незалежності. Акт визнання іншими суверенними державами нової держави, яка стає суб’єктом міжнародного права, означає і визнання її кордонів. Міжнародне право суворо засуджує загарбання чужих земель або зазіхання на території іншої держави. Держава, проти якої вчинено агресію, дістає міжнародну підтримку і право на оборону своєї території.

ВЕКТОРИ СУЧАСНОЇ УКРАЇНСЬКОЇ ГЕОПОЛІТИКИ. Особливо важливими геополітичними векторами України є відносини з Росією — на сході, країнами ЄС — на заході, причорноморськими країнами та країнами мусульманського світу — на півдні.

Східний геополітичний вектор — на сході центральною в геополітиці для України була, є та буде Росія. Особливість сусідства двох держав полягає і в протяжності спільного кордону, і в «прозорості» геопростору вглиб як на захід, так і на схід від лінії розмежування. З одного боку, маємо потенційні можливості співробітництва, з іншого — існує небезпека виникнення протистоянь, що вже виявилося в останні роки. Територіальний феномен масштабу геопростору Росії доповнюється такими геополітичними елементами сили, як економічний і військовий потенціал (включаючи ядерну зброю), цілеспрямоване застосування «м’якої» та «розумної» сил (включаючи державну ідеологію, закорінену в національну ментальність російського народу). Від проголошення незалежності українці зрозуміли й побачили, що саме з Росії виходять основні загрози державній самостійності й цілісності України (а в перші роки незалежності основним у воєнній доктрині держави було положення про відсутність зовнішніх ворогів!). Ідея української державності завжди йшла врозріз із імперською міфологією російської історії та політики («три братські слов’янські народи» тощо). На початку ХХІ ст., водночас із тотальним ідеологічним та економічним тиском на суверенну державу, системного характеру набув геополітичний тиск на Україну в зовнішньополітичній та економічній сферах, а згодом з використанням прямих силових провокацій (анексія АР Крим, підтримка сепаратистів на Донбасі та ін.). Геополітичний вузол суперечностей між Україною та Росією дедалі більше затягується, і потрібно шукати виходи із становища, що склалося. Для України це можливість поступового виходу з поля впливу Росії (політичного, економічного, культурно-інформаційного) й активізація розбудови економіки; реалізація можливостей процесів глобалізації — всебічне розширення політичних, економічних та культурних зв’язків з державами і народами світу. Для Росії це — визнання України як рівноправного державного партнера.

Західний геополітичний вектор пов’язаний з геополітичною метою України — всебічним розвитком відносин з Європою, особливо з країнами-сусідами. Ідея Європи як «м’якої сили» зародилася в ХХ ст. Засобами її впливу є культурний приклад європейської цивілізації, соціальні стандарти та демократичні процеси. Європейська інтеграція передбачає створення системи стабільності як в ЄС, так і в сусідніх країнах регіону способом «експорту демократії» та долучення до простору економічного й соціального добробуту. Доступ до європейських ринків, зокрема й до ринку праці, надається периферійним країнам регіону як винагорода за подолання внутрішніх негараздів і впровадження демократичних норм, що відповідають європейським стандартам. У ЄС розроблено схему співпраці з країнами по периметру своїх кордонів, в якій глибина взаємодії з господарствами країн Європи варіює від надання сприятливих торгових режимів до перспектив набуття членства в ЄС. Використовуючи перспективи долучення до європейського простору як стимул, ЄС прагне поширювати контроль над політичними і правовими системами своїх сусідів. Привабливість участі в інтеграційних процесах одного з провідних регіонів сили сучасного світу сприяла постійному розширенню інтеграції від 6 країн у рік започаткування ЄС (1957 р.) до 28 (2013 р.).

Південний геополітичний вектор України пов’язаний з перспективами розвитку відносин із країнами Причорномор’я і Кавказу, першочергово з Туреччиною, найближчим заморським сусідом і важливим зовнішньоекономічним партнером в Азії, та з країнами мусульманського світу на Середньому Сході, у Центральній Азії та Північній Африці.

Глобальний вимір України ще тільки формується. Сучасні тенденції глобалізації та розвитку інформаційного суспільства створюють сприятливі умови для України. Українське суспільство і держава мають усі передумови для успішного розвитку і долучення до політичного, економічного і соціально-культурного життя світу як рівноправного суб’єкта відносин. Це і талановитість українського народу, його культура, що має глибокі цивілізаційні корені, ресурсні та геопросторові можливості землі його буття тощо. Водночас для того, щоб скористатися можливостями сучасного динамічного світу. Україна має бути відкритою до сприйняття його реалій.

ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

1. Як ви розуміє поняття «геополітична карта світу»?

2. Які розрізняють види геополітичної сили держави? У чому вони полягають?

3. Назвіть геополітичні регіони, що склалися на геополітичній карті світу в ХХІ ст. До якого з них належить Україна?

4. Охарактеризуйте особливості геополітичного положення України.

5. У чому полягають геополітичні інтереси України? Які чинники їх зумовили?

6. Охарактеризуйте основні вектори сучасної української геополітики.

7*. Спробуйте спрогнозувати сценарії геополітичного майбутнього України.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно