Олег

Бізнес-проєкт князя Олега

Віщий Олег, модель пам’ятника, скульптор Анатолій Кущ, гіпс, 2000 р.

Князь Олег... Із глибини віків доходять до нас оповіді про цього загадкового правителя. Чи є він легендарним? Чи жив насправді? Про нього чомусь не згадувало жодне іноземне писемне джерело. Постать Олега оповита таємницями і здогадками. Але це зовсім не заперечує того, що саме цей князь був першим державцем, щодо існування якого історики сумнівів не мають. Отак-то!

Хто він? Якого роду-племені? Дискусії щодо його походження тривають донині. Ба більше, вони є настільки запеклими, що, мабуть, лишень найбайдужіші з істориків не чули про норманську теорію походження Русі. Про її прихильників та противників. Розумієш, науковці ніяк не можуть дійти згоди, якою ж була роль скандинавів у творенні та становленні Руської держави. Ти вже знаєш про Аскольда. Був він вікінгом чи ні — це питання не дає спокою учасникам навколо-норманської дискусії. А як щодо Олега? Тут хоч з іменем питань не виникає. Дослідники таки дійшли згоди, що Хельґ (Хельґар) — то ім’я північного походження. Як не крути — Олег уже точно був варягом! Але на цьому, певно, і все... Захопливий детектив тільки розпочинається.

Почав Нестор свою оповідь (ти ж розумієш, що тут ідеться про «Повість минулих літ») проханням: «Із Богом починаєм. Отче, благослови...». Знав, нелегка справа на нього чекає, та й невдячною вона буде. Не все відав сивочолий чернець, часто уривки легенд і переказів трактував по-своєму. Не навмисно робив це. Від незнання увів нащадків в оману. Але ж і нащадки «вдячними виявилися»! Замість того, щоб критично мислити, аналізувати «Повість...», тлумачили її на свій розсуд, кому як більше підходило... От і не маємо достовірних даних про доблесного та славного Олега.

Чи то Нестор недочув оповідача, який йому розповідав про видатного князя, чи то наступники літописця щось не зрозуміли, але звідки варяг-Олег родом — достеменно невідомо. Не сходяться воєдино літописні та археологічні дані.

Оповідає нам літописець, що прибув князь до міста Новгород, але не міг правити. Був лише регентом (тимчасовим правителем) при малолітньому Ігорю — синові легендарного та вже покійного Рюрика. І все ніби й нічого, але до якого саме Новгорода — літописець не уточнював. На сьогодні все міцніше утверджується припущення про те, що насправді теперішнього російського Великого Новгорода тоді не існувало. Так, є згадки про такий город у «Повісті...», але про який? Археологія — наука вперта. Саме вона нам говорить, що історія Великого Новгорода почалася близько X століття. А до цього там було доволі маленьке, непримітне поселення, яке важко асоціювати зі столицею могутньої держави. А річ у тім, що назва «Новгород» (Новий город) була вельми поширеною тоді. Навіть нині чимало населених пунктів її носять. Сучасні Новгород-Сіверський, Новоград-Волинський, село і селище Новгородське... І це лише в Україні! Уявляєш? То з якого саме Новгорода походила династія, яка увійшла в історію як Рюриковичі? Невідомо, чи хтось колись розгадає загадку, запропоновану Нестором.

Найпоширенішою сьогоднішньою теорією є та, яка прив’язує руських варягів до російського Великого Новгорода. Видається вона стрункою, абсолютно логічною і правдивою. Переглянь історичні факти. Отже, прибув Олег до Новгорода. Там правив його сеньйор Рюрик, який був із васалом у не до кінця з’ясованих стосунках. Чи то молодшим братом, чи то шваґром (чоловіком сестри), а можливо, і просто сподвижником, надійним довіреним другом. Хтозна, як воно в них там насправді родичалося, товаришувалося. У 879 р. Рюрик помер. А маленького сина й князівство залишив Олегові. Та це лише на перший погляд. Цікаво, що немає жодної згадки про матір Ігоря. Хто вона? Про це не знати, чи колись довідаємося...

Очоливши державу від імені Ігоря, почав Олег правити. Та не сиділося йому в Новгороді. Чому? Можливо, мандрівна вдача норман далася взнаки. Але більш вірогідною є версія, яка оповідає про торговий інтерес князя. Зрештою, вся політика Олега зводилася, фактично, до захисту купців. Комерція перетворилася в їхнє основне джерело збагачення. Починав занепадати Балтійсько-Волзький торговий шлях, водночас набирав потуги «Шлях із варягів у греки». Головні пункти на ньому контролювали «кияни», і саме туди звернув погляд Олег. Урешті, залишити насиджені місця і ринути на пошуки кращої долі — абсолютно в стилі вікінгів-варягів. Чи боявся вождь робити цей крок? Розумів, що ризикує, але інших варіантів не випадало. Цікаво, а якими були б твої вчинки в тих обставинах?

«Віщий Олег», художник Володимир Форостецький

Нестор розповідає, що у 882 р. Олег, переодягнувшись купцем, хитрістю виманив з Києва його тогочасних правителів Аскольда і Діра. Убив їх. Так і захопив полянську столицю. Об’єднав північні й південні землі, створив державу. Але чому ж тамтешні мешканці не збунтувалися проти загарбників, чому не чинили спротиву, чому так легко прийняли чужинця-князя? А справді, чому? І ще... Деякі історики ставлять під сумнів, що Олег із Новгорода прибув саме в Київ.

Отже, ключове питання! Куди прибув вікінг-варяг? Український дослідник Ігор Мицько пропонує цікаву версію. Він уважає, що князь потрапив у городище Пліснесько (тепер поблизу села Підгірці Бродівського району Львівської області), де правив певний період. Там він одружився з донькою місцевого правителя, і його життя мало б бути доволі успішним. Але чому він опинився в Києві, якщо не з комерційної причини? Спробуй скласти «пазл»! Ти ж пам’ятаєш, що тоді володарював Аскольд (можливо, не сам, а з Діром). Після походу на Царгород у 860 році він вирішив змінити віру, прийняти християнство. Згадай, як повелися поляни. Чи готові вони були від язичницьких богів одцуратися? Ніяк. Міцно трималися поганської віри. Збунтувалися. І цілком логічно вирішили «запросити» нового, прихильного до язичництва, відомого діяча. Так Олег став князем київським. Ця версія теж має слабкі місця, але вона їх не може не мати. Адже московити корегували «Повість...» під російський Великий Новгород, і всі прив’язки до Галичини видалили.

Як бачиш, про походження і утвердження князя в Києві доводиться лише здогадуватися. А про його діяльність? Можливо, хоч тут є точні дані? І знову ні. Що ж, детективна оповідка триває. Про військові кампанії Олега знову розповідає легенда. Про те, як він свій щит на воротах Царгорода прибивав. Блокбастер чистої води! А було все так. Згідно із літописом, 907 року руська дружина на 2000 подіях, очолювана київським князем, вирушила в похід на ромейську столицю. Руси оточили місто і перетягнули човни суходолом у затоку, оминувши натягнений ланцюг. Побачивши неможливість чинити опір, містячи здалися, і Олег на знак перемоги прибив свій щит на в’їзні ворота. Руських дружинників обдарували щедрими дарами. Однак угоду про пільги для купців вдалося підписати лишень 911 року, коли пригрозили другим походом проти Царгороду. І все ніби й нічого, але от халепа: чому жодні джерела, окрім «Повісті...», не задокументували таку подію? Чутки про Аскольдів похід, як ти пам’ятаєш, дійшли аж до Європи. Чому ж тепер мовчали іноземні хроністи? Невже облоги русами Царгорода стали настільки звичними, що про них уже й писати перестали? Мабуть, ні. Здогадки привели деяких істориків до майже неймовірної гіпотези. Вони припускають, що легендарний Аскольд і реальний Олег — одна й та сама історична постать. Уявляєш! Так, віриться в це неохоче, хоча варто зазначити, що у варязькому варіанті імена Олег (Хельґ) та Аскольд (Хакульд) таки співзвучні.

Князь Олег веде військо до стін Царгороду, мініатюра з Радзивіллівського літопису

Хай там як, але константинопольські походи князя — вершина його діяльності. Він зумів нав’язати візантійцям вигідні для себе і своїх купців угоди. Переваги нового торгового шляху Руська держава почала використовувати сповна.

Та не комерцією єдиною збагачувався княжий стіл. Ділком — підприємцем — був Олег. Вирішив ще й інші способи прибутків шукати. Для цього надумав сусідні слов’янські союзи племен підкорити, щоб данину (податок) йому платили. Вимаганням почав займатися. А чом би й ні? Так у податкову залежність від Києва потрапили сіверяни, деревляни, волиняни, тиверці, уличі, можливо, і білі хорвати. Платив також і Новгород. Тому саме з Олегом пов’язують зародження власне Русі, поступове перетворення полян на русів і розчинення в них сусідніх племен.

«Віщий Олег», серія «Державотворці», скульптор Анатолій Кущ, гіпс, 64x49 см, 2000 р.

Якщо тобі здалося, що про життя князя складено достатньо легенд, то ти помиляєшся. Навіть його смерть міфами оповита. Напророкували йому: загине від коня улюбленого. Засмутився великодержавний муж, не знав що робити. До походу дружина готова, кінь «побратимом» у боях був завжди, а тут таке передбачення...

Мабуть, ти розумієш, що помирати великого бажання князь не виявляв... Тому й залишив вірного «товариша» вдома. Іншого скакуна осідлав, на ворога рушив. А коли додому з перемогою повернувся, дізнався прикру новину: не стало улюбленця... Вирішив шану йому віддати, пішов на останки глянути. Коли ж прийшов на місце спочинку бойового «друга» — сталася біда. Змія сповила собі кубло в черепі коня та й ужалила князя, коли той наблизився. Збулося віщування... Можливо, і справді гадюка стала причиною такої дивної кончини Олега, але у скандинавських і давньослов’янських легендах така смерть і моторошне пророцтво співзвучили з мотивом відплати, загибелі «від власного меча» — від близької людини, якій небіжчик довіряв. Як бачиш, знову містика переплетена з чи то язичницько-слов’янськими, чи то скандинавськими переказами й віруваннями.

Князь Олег у доблесті і славі залишив насправді легендарний (не тому що неіснуючий, а тому що видатний) слід в історії. Народ не складатиме легенд про абикого. Лише про тих, кого направду пам’ятає, цінує, вважає гідним...

У 882 році князь Олег захопив владу в Києві. Яким він постає у твоїй уяві: завойовником чи визволителем? Які елементи в зображенні Олега Віщого використав скульптор Анатолій Кущ, щоб розкрити його роль? Якби тобі довелося малювати портрет князя, яким він мав би бути? Зроби це після прочитання оповіді. Продемонструй свій витвір у класі, батькам.

Мовою джерел

«Повість минулих літ» про похід князя Олега на Царгород:

«...Прибув він до Цесарограда, а греки замкнули Суд і город заперли. І вийшов Олег на берег, і повелів воям виволокти кораблі на берег. І попустошив він довкола города, і вчинив убивство багатьох греків. І палат багато вони розбили, і церкви попалили. А котрих же брали як полоняників, [то] одних вони посікали, а других мучили, інших же розстрілювали, а [ще] інших у море кидали. І багато іншого зла творили руси грекам, як ото [звичайно] вороги творять.

І повелів Олег воям своїм колеса зробити і поставити кораблі на колеса. А коли настав попутний вітер, напнули вони паруси, [рушили] з поля, і пішов [Олег] до города. Побачивши ж [це], греки убоялися і сказали, виславши [послів] до Олега: "Не погубляй город. Ми згоджуємось на данину, як ти ото хочеш". І зупинив Олег воїв, і винесли йому [греки] їжі і вина, і не взяв він його, бо було воно приготоване з отрутою. І убоялися греки, і сказали: "Не Олег се, а Святий Дмитрій, посланий на нас богом".

І зажадав Олег, щоб вони данину дали на дві тисячі кораблів: по дванадцять гривень на чоловіка, а в кораблі [було] по сорок мужів. І згодилися греки на це, і стали греки миру просити, щоби не пустошив він Грецької землі».

Сплата Олегові данини, мініатюра з Радзивіллівського літопису

Вір, але перевір

До наших днів збереглися деякі відомості про східні військові кампанії князя Олега. У 1216 році хроніст Табаристану Мухаммад ібн-аль-Хасан описав морські походи русів, які намірилися пустошити Каспійське узбережжя впродовж 909—910 років. Спочатку все складалося успішно. Руси прорвалися через хозарські землі в Каспійське море, підплили до міста Абесгун у Табаристані і спалили торговельні човни, що стояли там. Вони також встигли захопити кілька поселень, але об’єднані війська табаристанського намісника Абуль-Абаса та начальника міста Сарі розбили руську дружину, а частину воїнів поневолили. Наступного року руси вчинили повторну «вилазку» на Каспій. Захопили Сарі, але на території Гіляну знову зазнали поразки.

Десь після 912—913 років, за даними історика Аль Масуді, руська дружина через Керченську протоку ввійшла в Азовське море. Підпливши до гирла річки Дон, командувачі відрядили послів до хозарського кагана, прохаючи пропустити в Каспій, обіцяючи за це половину здобичі. Хозари дозволили пройти через Дон, звідки руси перетягнули лодії у річку Волгу, а звідти — в Каспійське море. Нападники спустошили й розграбували Ширван, Азербайджан, Гілян, Табаристан. Придушили опір ширванців, яких озброїв і посадив на купецькі судна правитель Гайтам («тисячі вбито і затоплено»). У результаті на Каспії занепала мусульманська торгівля, хоча припускають, що йшлося лише про завоювання одного з портів і перетворення його на руську факторію. Повертаючись із походу, ввійшовши в гирло Волги, руси надіслали хозарському правителеві, за договором, половину здобичі. Але мусульманська гвардія кагана збунтувалась і почала вимагати помсти за смерть одновірців. Зав’язалась битва, що тривала три дні і закінчилася поразкою русів. Загинуло ЗО тисяч. Решта 5 тисяч на кораблях втекли Волгою, де їх перебили буртаси і волзькі булгари. Отже, усі спроби (якщо такі були) Олега закріпитися на Каспії закінчилися невдачами.

Рік смерті князя Олега теж з’ясований не до кінця. Є дані, що змушують сумніватися в правильності усталеної дати. За першим Новгородським літописом, князь помер 922 року від укусу змії в околицях города Ладога, де й похований. Згідно з іншими свідченнями, правитель Хельґ захопив у 943 році місто Бердаа, де його вбили. Ці суперечливі дані ставлять під сумнів традиційні часові межі періоду правління першого руського володаря та його наступника Ігоря Рюриковича.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно

 

Даний матеріал відноситься до підручника "Правління князів: походи й реформи 7 клас Васильків 2020", створено завдяки МІНІСТЕРСТУ ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ (МОН)