§ 16. Королівство Руське (Галицько-Волинська держава) у періоди стабільності та поступового занепаду (середина ХІІІ — перша половина ХІV ст.)

• Яка була політика Лева Даниловича щодо Золотої Орди?

1. Правління короля Юрія І Львовича

Незавершеним описом подій 1292 р. закінчується Галицько-Волинський літопис. Подальшу історію давньоукраїнської княжої держави вчені відтворюють на основі побіжних згадок про неї в інших, переважно іноземних, джерелах.

На початку ХIV ст. влада в Галицько-Волинській державі знову зосереджується в одних руках. Після смерті інших князів династії Романовичів єдиним володарем став син Лева Даниловича князь Юрій I Львович (13011308).

Це був могутній та розумний правитель. Він дуже вдало використав внутрішні заколоти, які відбувалися в той час у Золотій Орді. Юрій I знову пересуває південні кордони своєї держави аж до нижньої течії Дністра й Південного Бугу.

Він, як і його дід Данило, прийняв королівський титул, іменуючи себе королем Русі та князем Володимирії (Волині). Він переніс столицю зі львова до Володимира-Волинського, уклав союз із мазовецьким князем Казимиром Куявським та одружився з його дочкою. Юрій І львович зійшовся з німецькими хрестоносцями з метою заручитися підтримкою і мати союзників у боротьбі проти язичницької литви. Адже литва на той час ставала дуже сильною державою.

Одним з головних здобутків короля Юрія I було утворення в 1303 р. окремої Галицької церковної митрополії. До неї ввійшли кілька єпархій: Володимирська, луцька, Перемишльська, Турово-Пінська, Галицька та Холмська.

Раніше вся Русь-Україна входила до складу однієї митрополії — Київської. Однак наприкінці XIII ст. київські митрополити перебралися зі зруйнованого монголами Києва в Суздаль. Тому заснування окремої митрополії мало велике значення для розвитку українських земель. По-перше, призначення Константинопольським патріархом окремого митрополита для королівства Руського демонструвало всьому православному світові його авторитет і могутність. По-друге, це був захист політичної незалежності давньоукраїнської держави. По-третє, утворення митрополії давало неабиякі можливості для розвитку церковної організації та традиційної культури.

2. Останні галицько-волинські князі

Після смерті короля Юрія I Галицько-Волинська держава перейшла до його синів — Андрія І та Лева II. Вони, як свого часу Данило й Василько, правили спільно в 1308-1323 рр. і титулувалися князями Руської землі. Збереглися грамоти Андрія І та лева ІІ, написані латинською мовою. З них ми дізнаємося, що князі підтримували на своїх землях міжнародну торгівлю, брали участь у боротьбі польських князів проти німецького натиску.

У зовнішній політиці Андрій І і лев ІІ підтримували союз з тевтонськими рицарями. Цей союз не лише забезпечував вихід товарам до Балтійського моря, а й був противагою литві. Українські ж князі обіцяли рицарям захист від монголів. У війні з Ордою Андрій І і лев ІІ загинули. Польський король у листі до Папи Римського в 1323 р., повідомляючи про цю подію, наголошував, що його східні сусіди стійко захищали свої землі від жорстокої монгольської навали.

Останнім галицько-волинським князем був племінник Андрія І й лева ІІ Юрій II Болеслав (1323-1340). Він продовжив політику своїх попередників, зумів урегулювати відносини із Золотою Ордою, литвою та Тевтонським орденом. Однак напруженими залишалися відносини з Польщею та Угорщиною, які почали готувати спільний наступ на Галицько-Волинську державу.

У внутрішній політиці Юрій II Болеслав сприяв розвитку міст, прагнув обмежити владу боярської верхівки. Ці заходи князя викликали незадоволення бояр, і у квітні 1340 р. його було отруєно у Володимирі-Волинському. Припинення існування правлячої династії Романовичів стало ударом для держави.

Галицько-Волинське князівство затримувало Золоту Орду в наступі на землі західних сусідів, але саме виснажувалось у цій боротьбі. Послаблення князівства спричинили боротьба із зовнішніми ворогами на заході та півночі, а також конфлікти князів і бояр. Цим і скористалися сусідні держави. Після смерті останнього галицько-волинського князя ці землі в 1340-1387 рр. були захоплені й поділені між Польщею, литвою, Угорщиною та Молдовою.

ЦІКАВО ЗНАТИ

Митра перемишльського владики. Реконструкція (за малюнком з оригіналу художника А. Скрутка)

У 1340 р. був отруєний останній галицько-волинський князь Юрій II Болеслав. 22-27 квітня 1340 р. польський король Казимир III Великий захопив Львів і пограбував княжу скарбницю: забрав корону Данила Галицького, вінець Юрія I, княжий престол, ризи, два золоті хрести.

Королівська корона Данила, дарована йому Папою Римським, зберігалась у кафедральному соборі Св. Івана Хрестителя в м. Перемишлі. Там вона перебувала до Першої світової війни (1914-1918).

1915 р. корону як військовий трофей вивезли до Москви. До 1922 р. її зберігали в московському монастирі. До Перемишля корону повернули пошкодженою. Її поновили ювеліри у формі митри, тобто головного убору вищого духовенства.

Під час Другої світової війни (1939-1945) корону було втрачено, і де вона, достеменно до сьогодні невідомо.

Завдання та запитання

• 1. За назвами єпархій (церковних округів), що ввійшли до складу новоствореної Галицької митрополії, визначте підвладні королю Юрію І землі, населені православними християнами.
• 2. З якою метою Юрій I зійшовся з німецькими хрестоносцями?
• 3. Доповніть речення: У 1340-1387 рр. Галицько-Волинські землі були поділені між ... .
• 4. Об’єднайтесь у дві команди. Складіть розповідь про: а) діяльність Юрія І; б) діяльність Юрія ІІ.
• 5. Складіть план до розповіді «Галицько-Волинські землі за правління останніх князів».

скачать dle 11.0фильмы бесплатно

 

Даний матеріал відноситься до підручника "Історія України 7 клас Свідерський, Романишин 2020", створено завдяки МІНІСТЕРСТУ ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ (МОН)