В ХІ-ХІІІ століттях освіту здобували в церковних і державних школах. В монастирських школах готували насамперед священників. У них викладали читання, письмо, спів, богослів’я. Натомість у державних школах, окрім того, давали знання з філософії, риторики, граматики. Найпоширенішим було, очевидно, індивідуальне приватне навчання. Літописець пише: «Як бджолу бачимо, що по всіх садах і зіллях літає, з кожного з них збираючи корисне, так і юнаки, які вчаться філософії й хочуть увійти на висоту мудрості, всюди збирають, що найкраще». Провідним культурним центром Київської держави й надалі залишався Софійський собор. При ньому діяла школа, як ви вже знаєте, заснована Ярославом Мудрим. А першу школу для дівчат відкрила його внучка Янка в 1068 році при Андріївському монастирі. Для продовження і поглиблення освіти служили бібліотеки, створені в Києві, Чернігові, Переяславі, Галичі, Володимирі та інших містах. Книгозбірні існували при соборах, монастирях. У скрипторіях працювали книгописці, редактори, перекладачі, ювеліри. На виготовлення однієї книги йшли місяці, а то й роки. По завершенні роботи над книгою її освячували. До наших днів збереглася лише невелика частина творчого доробку тієї доби. Однією із найдавніших пам’яток є «Остромирове Євангеліє», написане в 1056-1057 роках у Києві дияконом Григорієм на замовлення новгородського посадника Остромира. Літературними творами того часу, як ви вже знаєте, є «Повчання дітям» Володимира Мономаха та «Слово о полку Ігоревім». Про життя і чудеса ченців розповідає «Києво-Печерський патерик», написаний на початку ХІІІ століття. В усній народній творчості переповідали билини, легенди, головно про боротьбу з ворогами і захисників рідної землі. Доволі поширені були також різноманітні пісні, казки, прислів’я, приповідки....
|