Войти
Закрыть

Русь-Україна за князювання Ольги та Святослава

7 Клас

Княгиня Ольга та її внутрішня політика. Коли загинув князь Ігор, його єдиний відомий із літопису син Святослав був ще дитиною, і тому київський престол у 945 р. посіла дружина Ігоря княгиня Ольга. Вона правила Руссю-Україною до 964 р., коли передала владу своєму змужнілому синові. Своє правління Ольга розпочала з придушення повстання деревлян і помсти вбивцям свого чоловіка, князя Ігоря. У ті далекі часи кривава помста була звичним явищем. Не помститися винуватцям у загибелі своїх близьких вважалося ганьбою. Описані в літописі чотири помсти княгині Ольги фактично спричинили знищення деревлянського племінного княжіння. Княгиню Ольгу (близько 910 — 969) літописець називав «мудрішою за всіх людей», характеризував як вродливу, розумну, енергійну жінку й водночас далекоглядну та досить жорстоку правительку. Де й коли народилася майбутня київська княгиня, невідомо. Її ім'я є слов'янізованою ужіночненою формою скандинавського імені Гельгі. Літопис повідомляє лише про те, що «привели Ігореві дружину із Пскова на ім'я Ольга». Вважають, що вона була не лише дружиною князя, а і його помічницею у справах. За відсутності Ігоря вона брала на себе всі турботи з управління державою. Повстання деревлян гостро поставило питання реформи системи державного управління в Русі-Україні. Ольга впорядкувала систему збирання данини. Було окреслено землі, із яких через певні проміжки часу стягувалася данина. Установлювалися «уроки» — розміри данини й «оброки», які мали виконувати підлеглі в розмірах, що не позбавляли їх засобів до існування. Запровадженням «уставів» було, імовірно, упорядковано адміністративні й судові дії на місцях княжих дружинників. Улаштовувалися також «становища» — місця зберігання данини й княжі «погости» — осередки центральної влади. За князівською скарбницею закріплювалися «ловища» — землі, багаті на хутрового звіра, що забезпечувало державу постійним прибутком....
0 Переглянути

Русь-Україна за перших князів

7 Клас

Київське князівство Аскольда. На основі племінного княжіння полян у Середньому Подніпров’ї близько середини IX ст. сформувалося Київське князівство. За своєю територією воно було досить невеликим та охоплювало переважно полянські землі навколо Києва. У літописі воно згадувалося як «Руська земля», а його правителями називали князів Аскольда та Діра. Їх вважали представниками династії Києвичів, що походила від легендарного Кия. Князь Аскольд відомий воєнними походами проти Візантії у 860, 866 та 874 рр. Жахливим для візантійців став світанок 18 червня 860 р., коли вони побачили 200 подій (човнів) князя Аскольда під стінами Константинополя (у Русі-Україні це місто називали Царгород). Руські воїни взяли місто в облогу, і візантійський імператор був змушений погодитися на укладення з ними угоди й сплату данини. Так уперше Київське князівство заявило про себе, розгорнуло боротьбу за першість на Чорному морі та перетворення його на «Руське море». Із князем Аскольдом пов’язана також перша спроба хрещення Русі-України. За повідомленнями візантійських авторів, у 60-х рр. IX ст. він хрестився сам із частиною своєї дружини та спробував охрестити своїх підданих після повернення додому. Існує думка, що це викликало невдоволення язичницької знаті, і вона почала готувати змову, щоб усунути Аскольда від влади....
0 Переглянути

Східні слов'яни у V—IX ст.

7 Клас

Велике розселення слов'ян. На завершальному етапі Великого переселення народів головними учасниками цього процесу стали слов’янські племена антів і склавинів. Від V ст. розпочалося Велике розселення слов’ян. За однією із досить поширених версій, із межиріччя Дніпра й Вісли ці племена рушили до Подунав’я. Звідти анти і склавини здійснювали регулярні напади на Константинополь і візантійські володіння на Балканах. Ці події отримали назву Балканських походів. Після перших успішних походів слов’яни поступово залишалися за Дунаєм, а до кінця VII ст. майже повністю оволоділи Балканським півостровом. Плем'я — об'єднання людей, що мали спільне походження, мову, віру та звичаї. Велике розселення слов'ян — розселення слов'янських племен із їхньої прабатьківщини, розташованої між Дніпром і Віслою, на сусідні землі в V—VII ст. Під час Великого розселення слов’ян одна їх частина залишилася на Балканському півострові, а інша рушила вгору за течією Дунаю та зайняла землі поряд з Ельбою (Лабою). Там вона зустрілася ще з одним переселенським потоком слов’янських племен, який прямував із межиріччя Вісли та Одера (Одри) на захід. На межі VI—VII ст. слов’яни також активно просувалися на північ і північний схід, заселяючи землі, що належали балтським та угро-фінським племенам....
0 Переглянути

Вступ 7 клас Гісем, Мартинюк 2020

7 Клас

ЗАВДАННЯ НА ПОВТОРЕННЯ: 1. Що таке історія? Для чого людині її знати? 2. Що вивчає наука історія? Які вчені-історики вам відомі? 3. Який період всесвітньої історії та історії України ви вивчали минулого року? Назвіть його хронологічні межі. 4. Робота в парах. Обговоріть, які події Стародавньої історії України вам запам'яталися найбільше. Поясніть свою думку. 1. Історія України як наука і навчальний предмет. У 7 класі ви продовжите вивчення систематичного курсу історії — всесвітньої та історії України. Слово «історія», як ви вже знаєте, має давньогрецьке походження й перекладається як «дослідження», «розповідь про події». Давньогрецький письменник і вчений Геродот, якого вважають «батьком історії», називав «історіями» свої оповідання про персько-грецькі війни. Термін «історія» має кілька значень. Історія як наука вивчає минуле людських спільнот, що заселяли нашу планету від найдавніших часів і до сьогодення. Вчених, які досліджують те, що відбувалося в минулому людських спільнот, називають істориками (історикинями). В основу їхньої праці покладені дослідження історичних фактів та історичних подій. На підставі їх аналізу історики намагаються реконструювати (відтворити) історичний процес. Історія України — перебіг історичних подій на землях сучасної України від часу розселення на її території перших людей і до сьогодення. Історичний факт — дійсні, не вигадані випадки, підтверджені історичними джерелами. Історична подія — сукупність пов'язаних між собою важливих фактів суспільного життя, які становлять єдине ціле....
0 Переглянути

Культура українських земель у другій половині ХІV–ХV ст.

7 Клас

У згаданий часовий відрізок українські землі стали ареною протистояння між католиками і православними. Православна церква, що втрачала підтримку держави, могла спертися лише на власний народ, на його творчі сили. Крім того, через Україну пролягала межа між християнською та мусульманською цивілізаціями, що теж впливало на культурні процеси. Іноді нові правителі вдавалися до відкритого пограбування культурних цінностей. Зокрема, у 1382 р. князь Володислав Опольський вивіз із міста Белз ікону Божої Матері та подарував її монастирю в Ясній Горі під Ченстоховою. Згодом ця ікона стала головною святинею Польщі. Руйнівними для українських культурних надбань були набіги татар і турків, які знищували архітектурні пам’ятки, книги, а головне — людей, що їх створювали. У той же час небезпека й завзята боротьба надихали нових митців на творчість. Удосконалювалися оборонні споруди, розвивалося воєнне мистецтво, створювалися літературні твори, складалися думи й пісні. Кристалізувався національний характер. В Україну переселялося чимало іноземців — поляків, німців, євреїв, вірмен, окремі з яких зробили вагомий внесок у розвиток культури своєї нової батьківщини....
0 Переглянути

Господарський розвиток українських земель у другій половині ХІV–ХV ст.

7 Клас

Упродовж XIV-XV ст. основою господарського життя населення українських земель продовжувало залишатися сільське господарство, яке мало переважно натуральний характер. Проте завдяки поширенню колісного плуга, сохи з лемешем і сошником зросла врожайність і збільшились посівні площі. Поряд з вирощуванням зернових значного поширення набуло городництво й садівництво. Бортництво заступило присадибне бджільництво. Продовжували розвиватися промисли, передусім ті, що переробляли сільськогосподарські продукти: млинарський (виготовлення різних сортів борошна, круп), винокурний (виготовлення горілки) та пов’язаний із ним корчмарський. Важливим промислом було рибальство. Воно процвітало не тільки на великих річках. Феодали і навіть селяни споруджували стави на річках, струмках і заболочених місцевостях. Солеварінням займалися в Карпатах і на солоних озерах Північного Причорномор’я. У період феодалізму полювання було привілеєм феодалів. Проте на Подніпров’ї до нього вдалися місцеві селяни та міщани, що приносило їм чималий дохід. Зміни відбулися і в правовому становищі селян. У цілому воно залежало від правового устрою сіл — руського (українського), волоського чи німецького. Переважна більшість сільського населення проживала в селах руського (українського) права. У XIV ст. більшість селян на українських землях були вільними та лише сплачували данину за користування землею, яка розподілялася ланами (волоками) по 16,8-21,4 га між селянськими дворищами. Дворище складалося з 5-10 хат (димів), у яких жила велика селянська родина. Податок — подимне — платили з кожного диму. Кілька дворищ утворювали сільську громаду (село), яку очолював отаман. Кілька сіл об’єднувалися у волость — копу, яку очолював староста («старець»). На зборах копи розглядалися всі важливі справи. Також діяв копний суд....
0 Переглянути

Соціальна структура населення українських земель у другій половині ХІV–ХV ст.

7 Клас

За своєю суттю тогочасне суспільство було феодальним. Для нього характерним був поділ на стани. Для станової організації суспільства є притаманною ієрархічна будова (підпорядкованість одних станів іншим), виражена в нерівності становища (правах та обов’язках) і привілеях. Соціальна структура українського суспільства XIV-XV ст. була доволі розмаїтою. Стани поділялися на привілейовані — князі, пани, зем’яни, бояри, духовенство («церковні люди»), напівпривілейовані — міщани (патриціат, бюргерство, плебс) і непривілейовані — різноманітні категорії селянства (слуги, данники, тяглові). Основу привілейованого стану суспільства становили землевласники. За своїм походженям і формою землеволодіння вони поділялися на чотири групи. Князі — найзаможніша титулована знать; поділялися на «княжат головних» і «княжат-повітовників». Перші не підлягали місцевій владі, входили до великокнязівської ради, а у військові походи йшли зі своїми загонами під родовими гербами. Другі навпаки, підпорядковувалися місцевій владі, а у військові походи йшли у складі повітового ополчення. Пани — заможна знать, яка не мала князівських титулів, але вирізнялася давністю роду, вотчинним (спадковим) землеволодінням і певними привілеями. Найбагатші пани разом із князями становили групу магнатів — найбільших землевласників....
0 Переглянути

Українські землі у складі Угорщини, Молдавії, Московії та Османської імперії. Кримське ханство

7 Клас

Боротьба угорців за підкорення слов’янського населення Закарпаття була тривалою. Лише з ослабленням Галицько-Волинської держави Закарпаття остаточно ввійшло до складу Угорщини. Край було поділено на окремі територіально-адміністративні одиниці — комітати. Їх очолювали призначені королем з-поміж угорських панів намісники — ішпани (жупани), що здійснювали адміністративну, військову і судову влади. Землі, особливо в низинних районах Закарпаття, щедро роздавалися угорським землевласникам, а в міста переселялися угорці, німці, євреї. Слов’янське населення витіснялося в гори або піддавалося мадяризації. Бурхливий розвиток краю пов’язаний з діяльністю подільського князя Федора Коріатовича, який був змушений тікати від гніву великого литовського князя Вітовта. Федір отримав від угорського короля місто Мукачеве та став намісником Березького комітату. Прихід Коріатовича із 40 тисячами подільських селян, як твердять писемні джерела, зміцнив становище слов’янських народів у населенні краю. Федір Коріатович виступав проти запровадження кріпацтва і мадяризації. Він сприяв зростанню міст Мукачеве та Берегове. Було добудовано мукачівський замок, саме місто обнесено захисним валом, а поряд, на Чернечій горі, засновано православний монастир Святого Миколая, що діє й дотепер. Згодом у Мукачеві постало православне єпископство. Буковина як історико-географічний регіон сформувалася в XIV ст. Зараз північна частина Буковини входить до складу нашої держави (Чернівецька область), а південна — до складу Румунії. Назву краю дали букові ліси, що густо вкривали його в минулому. За часів Русі-України та Галицько-Волинської держави Буковина була невід’ємною їхньою частиною....
0 Переглянути

Українські землі у складі Великого князівства Литовського, Руського і Жемайтійського

7 Клас

Тим часом як більшість руських князівств потрапили під владу Золотої Орди, на північно-західних кордонах колишньої Русі-України (Київської держави) постала Литовська держава. Сучасні литовські вчені пов’язують назву своєї країни з межайтським (межайти — одне з литовських племен) словом «летува», що означає «свобода», «вільний край». У першій чверті XIII ст. князь Рінгольд об’єднав під своєю владою декілька литовських племен. Його син, Міндовґ, продовжив політику батька. У 1248-1249 рр. він згуртував під своєю владою всі литовські землі. Саме з його правлінням і пов’язують заснування Великого князівства Литовського. Столицею своїх володінь Міндовґ обрав місто Новогрудок (Новгородок). Станом на середину XIII ст. Міндовґ підкорив своїй владі землі Чорної Русі (Гродно, Слонім та ін.) і частину Білої, а також примусив визнати свою владу полоцьких, вітебських і мінських князів. Міндовґ завдав поразок монголам, що підняло і зміцнило його авторитет. Важливим кроком князя стало його хрещення у 1246 р. за православним обрядом....
0 Переглянути

Культура Галицько-Волинської держави

7 Клас

Культура Галицько-Волинської держави розвивалась як складова частина культури Русі. Незважаючи на те, що риси культури галицьких і волинських земель мають відмінності, їхній розвиток відбувався одночасно, а процеси були тотожними. Це дає змогу вченим розглядати культуру Галицько-Волинської держави як цілісний феномен. При тому вона відчутно відрізняється від культури інших земель, маючи власні самобутні риси та оригінальність. Навіть після монгольської навали впродовж століття Галицько-Волинська Русь не відставала у своєму культурному розвитку від сусідніх держав, а в ряді випадків стала батьківщиною творчих здобутків, що збагатили всю тогочасну східноєвропейську культуру. Культура Галицько-Волинської держави була відкритою для впливів західної та східної культур, але при цьому не втрачала своєї східнослов’янської специфіки. Великий вплив на культуру регіону мала Православна церква, яка зберігала основні культурні традиції. Культура Галицько-Волинської держави стала однією зі складових частин формування української культури. Які особливості розвитку культури Галицько-Волинської держави?...
0 Переглянути
Вперед
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 ... 50
Назад

Навігація