Войти
Закрыть

Корона Данила. Прийняття, значення та обов’язки

7 Клас

Папські посланці, яких очолював Опізо, не засмутилися з негативної відповіді. Понтифік Інокентій IV, один із найвидатніших політиків XIII століття, наставляв їх, щоб вони не сперечалися і не сварилися з Данилом, але наполягали на коронації. Папа сподівався створити на кордонах Європи міцний щит, який надалі захищав би християнський світ від ординських вторгнень. Синові Романа відводили в цих сподіваннях центральну роль, хоча водночас ще одне посольство скерували до литовського князя Міндовга (Міндаугаса). У Середньовіччі королівський титул можна було здобути кількома способами. Наприклад, до Х-ХІ століть у Центрально-Східній Європі зафіксовано чимало випадків самовільного «присвоєння» корони. Зокрема, так «грішили» польські князі, які час від часу оголошували себе королями, але згодом під тиском ворогів їхні наступники відмовлялися від «неофіційного» коронування. Остаточно Польща стала королівством лише наприкінці ХIII століття або навіть у 1320 році, тобто щонайменше через сорокаліття після дорогичинського епізоду 1253 року. Ще один спосіб — отримати вінець від Папи Римського. Так учинив Данило Романович. І до, і після нього згоди від Риму домагалися представники багатьох династій. Скажімо, литовський князь Міндовг також став королем у 1253 році з «благословення» Інокентія IV. Однак існував третій спосіб — отримати корону з рук правителя Священної Римської імперії. Зважувалися на таке неабиякі сміливці. Річ у тім, що між папами й імператорами точилася відчайдушна боротьба за визнання владної першості. Тому коронування зі згоди пап викликало невдоволення німецьких монархів, і навпаки - спроби вибитися в королі потайки від понтифіків розцінювали як відступництво, за яке могли покарати церковним відлученням....
0 Переглянути

Перший Австрійський похід. Данило Романович і боротьба за Австрію

7 Клас

Середньовічна Австрія тривалий період не відігравала помітної ролі в зовнішній політиці Русі-України. Хіба що між обома державами налагодилися торгові відносини. Здавна східні товари через міста Київ, Галич і Перемишль потрапляли до німецького Реґенсбурґа, а звідти — до Відня. Проте літописці про землі під Альпами майже нічого не писали, так само, до слова, як і західні хроністи. На цьому тлі князь Данило Романович, який щойно упокорив Галицьку землю й живим повернувся від монголів, «зненацька» втягнувся в небезпечну авантюру й кинувся допомагати синові опанувати австрійським престолом. Досі історики обходили увагою участь галицько-волинського володаря в боротьбі за австрійську спадщину. Тобі ж випала нагода ознайомитися з новими дослідженнями та дізнатися важливі й цікаві факти, про які, можливо, не відають дорослі. В Австрії правила стародавня династія Бабенберґів, яка славилася своїми полководцями. Герцог Фрідріх II (1230-1246) недаремно отримав прізвисько Войовничого. Раз по раз він нападав на сусідів, завдяки своєму умінню розбивав численніші війська супротивників та перемагав навіть у складних ситуаціях. Однак у 1246 році, в битві проти угорців, біля річки Лейта він загинув. Деякі тогочасні австрійські хроністи повідомляють, що смерть герцог «знайшов» від руки невідомого «короля Русі». Начебто Фрідріх II вишикував своїх рицарів, щоби звернутися до них із підбадьорливими словами. Саме в цей момент несподівано вдарили руси, командувач яких поранив герцога. Від раптового нападу зчинився безлад, австрійці розбили нападників і лише після цього побачили, що їхній володар помер. Участь русів у битві підтверджена в багатьох джерелах. Одначе хто міг бути цим загадковим «руським королем»? Найперше припущення — князь Данило Романович. Проте влітку 1246 року він ще міг повертатися з Орди. Оговтатися, зібрати достатньо війська та вирушити на далекий угорсько-австрійський кордон не мав часу. Можливо, герцога поранив зять угорського короля Бели IV — князь Ростислав Михайлович? Хоча його недоречно називати королем, він справді брав участь у битві поблизу Лейти. Принаймні згодом фігурував у кількох грамотах угорських баронів, засвідчував їхню доблесть та звитягу, вказував, що бачив їхні подвиги....
0 Переглянути

Перемога і поразка. Від битви під Ярославом до подорожі в Орду

7 Клас

Монгольське нашестя не припинило протистояння за галицькі й волинські володіння. Князь Данило повернувся до міста Холм, залишивши в Галичині вірних людей. До вирішальної битви готувалися також Бела IV і Ростислав Михайлович. Вони подбали про прихильність краківського князя Болеслава V Сором’язливого та дрібніших польських правителів. Розпочалися нетривалі сутички на русько-польському прикордонні, які упродовж 1243-1244 років переросли у справжню війну. Зібравши чималі сили, Романовичі на нетривалий час захопили місто Люблін та деякі сусідні містечка. Польські хроністи стверджували, що за князя Данила в Любліні розпочалося зведення кам’яної круглої вежі — своєрідного звичного символу підкорення. «...Русів та киян князь Данило, довідавшись про запустіння землі Люблінської, з військом до Любліна прибувши, самим замком та містом заволодіває, й усю землю Люблінську собі підпорядковує та узурпує. І щоб собі та своїм нащадкам зміцнити ту окупацію, вежею круглою із цегли випаленої посеред замку укріплює, замок та місто ровами й валами оббудовує, та усіх Люблінської землі рицарів і мешканців собі до послушності схиляє». «Свєнтокшиські аннали» (XIV ст.) про захоплення Романовичами міста Люблін: «...Року Божого 1244 руси несподіваним нападом Люблін та усю землю нищать і палять, й замок для себе відновлювати взялися та вежі оборонні збудували». Галицько-Волинський літопис про бояр, які після монгольського нашестя захоплювали владу в галицькій землі: «...У той же час, коли Яків сидів у нього, Доброслава, прийшли Лазар Домажирець та Івор Молибожич, два беззаконники, із роду смердів, і поклонилися йому до землі. Яків тоді здивувався і запитував про причину, чому вони поклонилися. І Доброслав сказав: "Я дав їм обом Коломию”. Яків тоді сказав йому: "Як ти можеш без княжого повеління оддати її сим обом, коли великі князі держать сю Коломию, щоб роздавати [сіль] оружникам? Сі ж обидва не достойні навіть Вотнин держати”. І він, усміхнувшись, сказав: "То що ж я можу говорити?”...
0 Переглянути

Монгольське завоювання. Падіння Русі

7 Клас

Друга половина XII — перша половина XIII століття стали трагічними для колись могутньої Русі-України. Постійні князівські чвари підточували її сили, а жорстокі східні завойовники — монголи — остаточно поховали будь-які надії на відродження. Руські князі знехтували уроками нещасливої битви біля Калки. Відразу ж після відходу степовиків вони повернулися до своїх звичних «занять»: взаємних образ, конфліктів і суперництва. Тоді вони не усвідомлювали, що мають справу з ворогом значно небезпечнішим, аніж половці. Завдяки умінням підкорених китайських інженерів воїни Джучидів (нащадків Чингісхана) здобували неприступні міста. Залізна дисципліна робила їхні удари смертельними. Окрім того, монголи мали ще кілька козирів: всевидячу розвідку та чисельну перевагу. Вони чудово розуміли, що таке Русь, тоді як Рюриковичі не знали про степовиків майже нічого! Просуваючись безкраїми просторами на захід, вони приєднували до лав свого війська підкорених кипчаків (половців, які кочували тоді в Північному Причорномор’ї). Це давало їм змогу «кидати» в битви понад 10-20 тисяч кіннотників. Для середньовічної Європи така кількість вишколених бійців була нереальною!...
0 Переглянути

Збирання волинської спадщини. Заснування Холма

7 Клас

Пошматована Волинь усе ще не належала Романовичам. Довелося докласти чимало зусиль, щоб об’єднати її. Упродовж 1220-х років містечка Берестя, Пересопниця, Чорторийськ та інші, дрібніші, поступово піддавалися під владу братів. Важливим стало здобуття міста Луцьк. Тамтешній князь Мстислав Німий мав важкохворого сина, тому в 1226 році склав заповіт, згідно з яким передав Луцьке князівство та опіку над хворим князеві Данилу. Після нетривалого збройного протистояння — своєрідного «оскарження» — той одержав потужний Луцьк. Відзначаючи заслуги брата в цих подіях, Данило згодом цілком справедливо віддав місто Василькові. Василько ж був на зріст середній, розумом великий і одвагою, який то [сам] багато разів перемагав поганих, а то багато разів вони удвох [із Данилом] посилали [воїв] на поганих, [на таких], як Скомонд і Борут, лютих воєвод, що були вбиті посланими [воями]. Скомонд же був волхв і чаклун знаменитий, а бистрий був, як той звір». Галицько-Волинський літопис про військову доблесть князя Данила, битву з ятвягами 1227 або 1228 року: «...Тим часом попустошили ятвяги довкола Берестія. І погналися удвох Данило й Василько за ними із Володимира, але на їхнє військо напало двоє [ятвягів]: Мондушич Шутр і Стегут Зібрович... А коли ятвяги втікали, догнав їх Данило і князя їх Небра поранив чотирма ударами, але [вороже] древко вибило списа з рук його. А коли Василько погнався за ним, [Небром], був голосний крик: "Брат твій б’ється позаду”, — і він, лишивши [Небра], вернувся брату на поміч. А той од них утік, і інші [ятвяги] розбіглися»....
0 Переглянути

Шлях до княжого столу. Початок боротьби та гіркі уроки

7 Клас

Держава, яка недавно виникла в результаті об’єднання, не змогла б довго бути без впливового керманича. Крім того, обширні терени та економічна могутність галицьких і волинських престолів привертали увагу багатьох претендентів. Вони почали скеровувати свої сили на боротьбу за галицько-волинську спадщину. Енергійна Єфросинія-Анна рішуче стала на захист своїх синів. Після загибелі чоловіка вона відразу ж зустрілася в місті Сянок з угорським королем Андрієм II із династії Арпадів. Колись її впливовий чоловік надав угорському правителеві значну підтримку, особливо коли того з престолу тіснив рідний брат Імре. Відповідно, вона сподівалася на вікопомну допомогу. Справді, угорський король дослухався до Єфросинії і був готовий захистити Романовичів. Окрім того, він навіть запропонував узяти малого Данила до себе й виховати як рідну дитину. Річ у тім, що Андрій II не мав сина-спадкоємця. Одруживши ж руського княжича зі своєю на той час єдиною дочкою Марією, він очікував на майбутнє приєднання Галицько-Волинської держави до власних володінь. Потужною опорою Анни було тільки волинське боярство, що усвідомлювало велич і значення спадщини Романа й воліло тримати її в цілості. Натомість галицькі бояри не захоплювалися думкою про відновлення єдиної держави, тому організовували численні заколоти. Сильний правитель їм був не потрібен — вони чудово почувалися при слабкій князівській владі, коли кожен володів власними землями, з яких отримував чималі прибутки. Особливо важливою була торгівля сіллю, яку продавали за срібло як у місто Київ, так і в Західну Європу. На противагу Романовичам галицькі бояри підтримали нащадків новгород-сіверського князя Ігоря Святославовича, героя «Слова про похід Ігорів», запросили їх до Галицького князівства, а Данилові й Василькові погрожували розправою. За таких обставин Єфросинія-Анна прийняла складне рішення. З нею зостався молодший син Василько, а старший — Данило залишився при угорському дворі....
0 Переглянути

Малий Данило. Батьки і дитинство

7 Клас

Прародичі Данила — Ярослав Мудрий, Всеволод Ярославович, Володимир Мономах та Мстислав Великий — були визначними князями Русі-України. Не менший вплив мав батько Данила — «самодержець усієї Русі», славетний воїн, «муж владний», який не боявся ні меча гострого, ні події несприятливої, був виваженим правителем, звик перемагати ворогів, долати перешкоди й торувати шлях не лише мечем, а й розумом. В історію він увійшов як безстрашний та вправний полководець. Це був справжній лідер, який зумів завдяки хоробрості, витримці і розсудливості успішно керувати однією з найбільших середньовічних держав. Літописець цілком слушно не шкодував компліментів для нього: «Як той лев, сердитий же був... А хоробрий був, як той тур, бо він ревно наслідував предка свого Мономаха». Цей відважний та розважливий князь не випадково відзначений стародавнім римським іменем! Його звали Роман Мстиславович. На жаль, подій, що відбувалися впродовж перших п’яти років XIII століття, Галицько-Волинський літопис не зафіксував, тому чимало діянь князя Романа залишилися невідомими. Попри це, йтиметься про талановитого полководця, воїна та дипломата — «некоронованого» короля Русі. Наприкінці XII століття він володів Володимирським князівством. Тоді ж галицька династія Ростиславовичів вигасла (останні її представники згинули в Угорщині), тому Роман у 1199 році зайняв місто Галич і створив могутню й об’єднану Галицько-Волинську державу. Невдовзі, уже наприкінці 1201, в 1202 й 1204 роках, він неодноразово прилучав до власних володінь Київ, ставши політичним лідером серед князів Русі-України. Водночас він не лише займався військовими походами, а й дбав про розвиток міст. Князь Роман Мстиславович одразу збагнув, що гарантією потужної влади є самостійність і незалежність від тогочасної аристократії — боярства з його укріпленими фортецями, великими земельними уділами та приватними арміями. Тому він розважливо оцінив і цілеспрямовано обмежив свавілля галицької олігархії, приборкавши (інколи й дуже жорстоко) спрямовані проти нього виступи. Подальшу мудрість князя підтверджує його ідея здійснення в Русі політики «доброго порядку». Головна мета цього нового курсу — припинення сварок та міжусобиць між руськими правителями. Сутність «доброго порядку» полягала в тому, що владу мав би отримати активний, рішучий і справедливий великий київський князь, який карав би всіх тих, хто чинили насильство над слабшими й забирали (чи грабували) їхні володіння....
0 Переглянути
Вперед
1 ... 41 42 43 44 45 46 47 48 49 50
Назад

Навігація