Лівобережна та Слобідська Україна в другій половині 18 ст.

§ 32. ЛІВОБЕРЕЖНА ТА СЛОБІДСЬКА УКРАЇНА В ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ 18 ст.

1750-1764 рр. - гетьманування Кирила Розумовського.

1764 р. - ліквідація гетьманства Катериною II.

1764-1786 рр. - діяльність Другої Малоросійської колегії на чолі з президентом Петром Рум'янцевим.

1765 р., липень - ліквідація полкового устрою на Слобожанщині та утворення з козацьких полків п'яти гусарських. Утворення Слобідсько-Української губернії. 1781 р. - ліквідація полково-сотенного устрою на Лівобережній Україні. Утворення Київського, Чернігівського і Новгород-Сіверського намісництв.

1783 р., травень - царський указ про закріпачення селян на Лівобережній і Слобідській Україні.

1783 р., червень - указ про перетворення лівобережних козацьких полків на регулярні полки російської армії.

• Які завдання стосовно українських земель ставила російська цариця перед чиновником вищого рангу? • Як було рекомендовано їх втілювати у життя?

Із настанови Катерини ІІ князю О. В’яземському з нагоди вступу його на посаду генерал-прокурора сенату (1764), що з’явилася напередодні ліквідації гетьманства: «Мала Росія, Ліфляндія і Фінляндія є провінціями, якими управляють на основі дарованих їм привілеїв; порушити ж їх, раптом відмовившись од них, було б дуже непристойно, але й називати їх чужоземними і поводитися з ними на такій самій основі було б більше ніж помилкою, можна сказати певно - безглуздям.

Ці провінції, а також Смоленську треба найлегшим способом привести до того, щоб вони обрусіли і перестали б дивитись, неначе вовки на ліс. Домогтися цього буде дуже легко, якщо розумні люди будуть обрані начальниками цих провінцій. Коли ж у Малоросії не буде гетьмана, то треба намагатися, щоб час і назва гетьманів зникли».

1. Козак з рушницею. Художник І. Рєпін.

2. Козак з конем. Художник І. Рєпін.

1. Чим вирізнялося правління останнього гетьмана Кирила Розумовського?

Ситуація в Лівобережній Україні трохи поліпшилася, коли в листопаді 1741 р. унаслідок палацового перевороту в Росії дочка Петра І, Єлизавета, посіла імператорський престол. Зміни на краще в становищі України зумовлювалися низкою зовнішніх і внутрішніх політичних обставин.

Певну роль зіграло, поза сумнівом, українське оточення імператриці: її чоловіком був українець Олексій Розумовський. Ось чому при дворі Єлизавети прищепилася мода на все українське: було там чимало українських співаків та бандуристів, на бенкетах подавалися українські страви тощо.

Кирило Розумовський. 1758 р. Робота французького портретиста Луї Токе.

• Гетьмана зображено в придворному генеральському мундирі з гетьманською булавою в руках, двома тулумбасами й укріпленим на козацькому списі прапором біля ніг.

Під час перебування імператриці в Києві 1744 р. козацька старшина звернулася з проханням дозволити вибори гетьмана. Єлизавета не заперечувала, проте конкретних обіцянок не давала. Отож справа з обранням гетьмана затяглася ще на шість років.

Відновлення гетьманства було спричинене кількома обставинами. Передусім цього прагнула козацька старшина. Понад десять років козацька верхівка наполегливо зверталася до імператорського двору з проханням про дозвіл обирати гетьмана. Та, вочевидь, цього було замало, аби переконати імператорський двір. Рішення про відновлення гетьманства у Петербурзі прийняли з політичного розрахунку. Економічно-стратегічний потенціал України прагнули використати в майбутніх війнах проти Туреччини, а також у можливій війні проти Пруссії, відносини з якою на той момент украй загострилися.

Кандидатом на гетьманство імператриця Єлизавета висунула молодшого брата свого чоловіка - Кирила Розумовського. Вибори гетьмана Лівобережної України було призначено на 22 лютого 1750 р. Церемонія, що відбувалася в Глухові, не мала нічого спільного з традиційними козацькими виборами, хоч обставлена була урочисто, навіть помпезно. Лише в середині липня наступного року новообраний гетьман прибув до Глухова.

Зносини з Лівобережною Україною знову покладалися на Колегію закордонних справ. К. Розумовський почав без погодження з російськими урядовцями призначати полковників і роздавати землі. Посилилися позиції козацької старшини, якій надавалося право керувати Гетьманщиною за відсутності гетьмана. Регулярним стало скликання у Глухові старшинської ради.

Водночас пожвавлювалося господарське життя. Почали відбудовувати Батурин, якому було повернуто статус столиці Гетьманщини, та Глухів, де містилася резиденція гетьмана.

К. Розумовський удався до заходів, що обмежували сваволю російських чиновників, які перебували в Україні. Зокрема, без дозволу гетьмана заборонялося заарештовувати українців, окрім кримінальних злочинців. Самостійні дії гетьмана суперечили планам імперського уряду, який аж ніяк не прагнув посилення української автономії. Тому, незважаючи на великий вплив К. Розумовського при дворі імператриці, 1754 р. з’явилася низка указів, що обмежували гетьманську владу. К. Розумовському було заборонено призначати полковників, а дозволено лише пропонувати кандидатів. У відповідь на клопотання відновити самостійні зовнішньополітичні зносини Лівобережної Гетьманщини К. Розумовський дістав категоричну відмову. Особливому контролю підлягали фінансові справи Гетьманщини.

Найрішучіші заходи К. Розумовського, спрямовані на оновлення життя Гетьманщини, випали на 60-ті роки 18 ст. Повернувшись до Глухова після чергової тривалої поїздки до Петербурга й Москви на початку 1760 р., гетьман відвідав усі полки Гетьманщини. Поїздка переконала його в необхідності суттєвих змін у діяльності адміністративних органів.

Першим зазнало реформування судочинство. Генеральний військовий суд було реорганізовано в найвищий судовий орган нагляду за місцевими судами, а також в суд у справах козацької старшини. Було позбавлено судових повноважень Генеральну військову канцелярію. Зазнав змін склад Генерального суду: «...у суді Генеральному бути 12 персонам, по-перше, суддям двом генеральним, а з ними десять персон вибирати в полках малоросійських з кожного полку...». Крім того, замість полкових судів, які за своїм складом не відрізнялися від складу полкових канцелярій на чолі з полковником, передбачалося створення нових судових установ.

Водночас К. Розумовський вдався до спроб установити спадкоємне гетьманство. На старшинській раді, скликаній наприкінці 1763 р., було схвалено 23 пункти, які лягли в основу чолобитної на ім’я імператриці з проханням закріпити гетьманство за родом Розумовських. Реформував К. Розумовський і армію: полки перетворилися на регулярні. Козаків було одягнено в уніформу - синій мундир із червоним коміром, білі штани.

Великі задуми виношував гетьман щодо культури й освіти. Він планував відкрити в Гетьманщині два університети. Перший - оновлена за європейським зразком Києво-Могилянська академія. Ще один університет передбачалося відкрити в Батурині.

Палац Кирила Розумовського в Батурині. Сучасний вигляд.

Будівництво триповерхового палацу в стилі класицизму тривало протягом 1799-1803 рр. Архітектором був Чарльз Камерон. У забудові палацу втілено риси античної архітектури: його головний фасад прикрашено портиком з восьми колон іонійського стилю.

• Оцініть діяльність гетьмана К. Розумовського. Поміркуйте, чи можна тлумачити ідею встановлення спадкового гетьманства як прагнення української старшини створити державу монархічного типу, що передбачало б у майбутньому повний вихід України-Гетьманщини зі складу Російської імперії та утворення самостійної Української держави. Відповідь обґрунтуйте.

2. Як було остаточно ліквідовано гетьманство? У чому полягала суть діяльності Петра Рум’янцева на Лівобережній Україні?

Про дії К. Розумовського, спрямовані на зміцнення гетьманської влади, стало відомо в Петербурзі. Нова імператриця Катерина ІІ обурилась бажанням старшини зробити гетьманство спадковим. Вимога Катерини ІІ була категоричною - зречення К. Розумовським гетьманської булави. Протягом 10 місяців український гетьман, використовуючи свої зв’язки при дворі, намагався якось залагодити справу. Та імператриця залишалася непохитною - адже не особа К. Розумовського була причиною ліквідації гетьманства. То був закономірний захід імперського уряду, який прагнув остаточної ліквідації Гетьманщини.

Отож у жовтні 1764 р. К. Розумовський змушений був скласти гетьманські повноваження. Імператорським маніфестом від 10 листопада й сенатським указом від 17 листопада 1764 р. його увільнили від гетьманства. Натомість для управління Лівобережною Україною було створено Другу Малоросійську колегію на чолі з її президентом і генерал-губернатором краю графом Петром Рум’янцевим.

Указ Катерини ІІ про ліквідацію гетьманства. 1764 р.

Які повноваження покладалися на Малоросійську колегію? Чому цей указ імператриці означав остаточне скасування гетьманства?

З указу російської імператриці Катерини II про ліквідацію гетьманства та утворення Малоросійської колегії (1764): «Після всемилостивішого від нас звільнення графа Розумовського, за його проханням, з чину гетьманського наказуємо нашому Сенатові для належного управління в Малій Росії створити там Малоросійську колегію, в якій бути головним нашому генералу графу Румянцеву і з ним чотирьом великоросійським членам. За відсутністю тепер гетьмана призначеному від нас головному малоросійському командирові мати такі права, як генерал-губернатору і президенту Малоросійської колегії, де він у справах суду й розправи має голос голови за генеральним регіментом, а в решті справ - як-от підтримування в народі доброго порядку, загальної безпеки та виконання законів - повинен він чинити як губернатор, тобто як особливий нам довірений за нашої відсутності».

В Україну генерал-губернатор прибув на початку 1765 р. Першим його заходом стало проведення ревізії господарського життя Гетьманщини, під час якої було здійснено перепис населення, описано земельну власність, кількість дворів, ґрунтів, виявлено ступінь заможності кожного окремого господаря тощо. Перевірка відбувалася протягом 1765-1767 рр.

Здійснюючи ревізію, П. Рум’янцев неухильно виконував настанови імператриці - всіляко обмежувати вільні переходи селян. Отож вільних селян дедалі меншало. Рішучим було втручання в діяльність органів управління. Генеральна військова канцелярія, Генеральний військовий суд та інші установи підпорядковувалися Малоросійській колегії й перетворювалися на її департаменти (підрозділи). Діяльність П. Рум’янцева призупинила чергова російсько-турецька війна, що розпочалася 1768 р.

• У чому російська цариця вбачала головне завдання малоросійського генерал-губернатора? • Якими методами радила їх здійснювати?

З таємної настанови Катерини II Петру Рум’янцеву під час призначення його малоросійським генерал-губернатором (листопад 1764): «Поряд з іншими виправленнями необхідно, під будь-якою назвою, крім подушного, поширити на тамтешній народ і одержувати від нього в казну нашу, за обов’язком і справедливістю, та й за самими умовними пунктами гетьмана Богдана Хмельницького, нам беззаперечно належні прибутки. З цього всього ви самі можете зробити висновок, як потрібна для цього, і цілком певна відомість про кількість малоросійського населення... А також про їхні права і про справжні, а не самовільно присвоєні собі привілеї... В однаковій мірі вам слід прагнути розібратися в заплутаному і перемішаному там військовому та цивільному правлінні...

Українські землі в другій половині 18 ст.

За численністю непорядків, які вимагають виправлення і інших кращих запроваджень, уявляємо ми собі і ті турботи, яким вам буде коштувати виконання вашої посади, тим більше, що у всякій новій справі і за розбещених про те понять простого люду, а з боку чиновних людей - пристрасних і лукавих тлумачень, не завжди треба діяти силою довіреної вам влади, більше різноманітними засобами ласки і поблажливості і, таким чином, залежно від справи часу і людини вміло треба викручуватися. До цього треба додати, що в таких випадках треба мати і вовчі зуби, і лисячий хвіст».

3. Як було ліквідовано рештки автономного устрою Гетьманщини та Слобожанщини?

Влітку 1765 р. Катерина II підписала маніфест про скасування на Слобожанщині козацького устрою. Слобожанщина перетворювалася на Слобідсько-Українську губернію з адміністративним центром у Харкові. Її територія поділялася на п’ять провінцій: Ізюмську, Охтирську, Острогозьку, Сумську та Харківську. Головним органом управління стала губернська канцелярія. Козацькі полки перетворювалися на гусарські. Старшини отримували російські військові чини, а козаки перетворювалися на «військових обивателів».

А 1781 р. на землях Лівобережної Гетьманщини було утворено Малоросійське генерал-губернаторство, що складалося з трьох намісництв, згодом губерній - Київської, Чернігівської та Новгород-Сіверської. Кожна губернія поділялася на повіти. Глухів утратив статус столиці. У губернських і повітових містах створювалися такі самі адміністративні та судові установи, які діяли скрізь у Російській імперії. Малоросійську колегію було скасовано. З ініціативи П. Рум’янцева здійснювався перепис населення, кількість вільних селян знову було зменшено. 1783 р. вийшов імператорський указ, який прикріплював усіх українських селян до того місця, де вони були записані під час останнього перепису, й забороняв переходити на нові місця. Цим указом у Лівобережній та Слобідській Україні запроваджувалося кріпацтво.

Спеціальним указом від 1783 р. було ліквідоване козацьке військо. Десять козацьких і три компанійських полки перетворилися на десять регулярних кінних (карабінерних) полків російської армії. Реорганізовані козацькі полки й надалі мали формуватися з українських козаків, які утворили окремий стан населення - казенних селян.

На відміну від звичайних селян, вони не були кріпаками, а мусили відбувати військову службу в регулярній російській армії. Рекрутами-солдатами ставали троє козаків із кожних 500 душ населення. Військова служба тривала шість років.

З-поміж інших заходів, що визначали українське життя за російським імперським взірцем, було оголошення «Грамоти про вільність дворянства», яка надавала українській шляхті й старшині всіх прав російського дворянства.

• Поміркуйте, чи мала Українська козацька держава - Гетьманщина - шанси на збереження своїх автономних прав у складі Російської імперії. • У чому полягає історичне значення Української козацької держави?

Перевірте себе

1. З яких документів наведено уривки з джерел? • Визначте історичне значення подій, про які йдеться.

А. «Після всемилостивішого від нас звільнення графа Розумовського, за його проханням, з чину гетьманського наказуємо нашому Сенатові для належного управління в Малій Росії створити там Малоросійську колегію, в якій бути головним нашому генералу графу Румянцеву і з ним чотирьом великоросійським членам».

Б. «Для певного і правильного одержання казенних прибутків у намісництвах Київському, Чернігівському і Новгород-Сіверському, щоб запобігти всяким втечам і обтяженню поміщиків і інших сільських жителів, кожному з поселян залишитися на своєму місці і при своєму званні, де він записаний нинішньою останньою ревізією, за винятком тих, які відлучилися до оголошення цього нашого указу. На випадок же втеч після оголошення цього указу діяти за загальними державними постановами... Ми визнали за необхідне вчинити однакове розпорядження і щодо тих повітів, із яких складалася колишня Слобідська Українська губернія і які тепер увійшли до складу Харківського і частково Курського й Воронезького намісництв».

2. Установіть хронологічну послідовність подій: • ліквідація полково-сотенного устрою на Лівобережній Україні; • указ про перетворення лівобережних козацьких полків на регулярні полки російської армії; • ліквідація полкового устрою на Слобожанщині та утворення з козацьких п'яти гусарських полків.

3. Які зміни в територіально-адміністративному устрої Лівобережної та Слобідської України відбулися в другій половині 18 ст.?

4. Дайте відповіді на запитання: • За яких обставин було відновлено гетьманство в 1750 р.? • До яких заходів удався К. Розумовський для відновлення самостійних дій державно-адміністративних органів Гетьманщини? • Яку політику проводив в Україні П. Рум'янцев? У чому вона виявлялася?

скачать dle 11.0фильмы бесплатно