Освіта, наука, музика і театр
- 12-09-2022, 01:26
- 921
9 Клас , Історія України 9 клас Власов (повторне видання) 2022
§ 11. Освіта, наука, музика і театр
1. Умови розвитку української культури в першій половині XIX ст.
Проаналізуйте таблицю. До кожної тези доберіть факти на її підтвердження або спростування. Своїми міркуваннями поділіться з класом.
Умови розвитку української культури в першій половині XIX ст.
- Вплив бездержавності на культурний рівень населення. Поділ українських земель між Російською та Австрійською імперіями.
- Здійснення російським урядом політики асиміляції українців.
- Потурання австрійським урядом політиці еліт з полонізації в Галичині, мадяризації в Закарпатті та румунізації на Буковині.
- Нерівномірність розвитку культури в різних регіонах.
- Розвиток літератури, фольклористики, мовознавства, етнографії, історії під впливом національного відродження.
- Становлення і утвердження української літературної мови на народній основі в красному письменстві та драматургії.
- Підтримка греко-католицькою церквою культурного розвитку українців Галичини і Закарпаття.
- Створення умов для розвитку національної культури в західноукраїнських землях після «Весни народів» 1848-1849 рр.
- Зростання потреб суспільства в освіті, розвитку промисловості й сільського господарства.
2. Навчальні заклади, які діяли на українських теренах
Мережа закладів освіти в підросійській Україні в першій половині XIX ст. складалася з парафіяльних шкіл, повітових училищ, гімназій, ліцеїв та університетів. Парафіяльні школи призначалися для дітей «найнижчих станів», повітові училища відвідували діти дворян, купців, урядових службовців, ремісників та інших заможних жителів міст; гімназії, ліцеї та університети - здебільшого діти дворян. Початкову освіту надавали парафіяльні школи й повітові училища. У 1856 р. в підросійській Україні діяло 1320 парафіяльних та повітових шкіл і училищ. У парафіяльних школах навчання тривало 4-6 місяців у селах і до одного року в містах. Дітей тут навчали читати, писати (російською мовою), перших дій арифметики, основ православної віри.
ЗАУВАЖТЕ
На початку XIX ст. на теренах підросійської України з’явилися інститути шляхетних дівчат - привілейовані жіночі заклади освіти. Дівчат навчали загальноосвітніх дисциплін, а також основ етикету й ведення домашнього господарства. Випускниці інституту мали право працювати виховательками у дворянських та купецьких родинах. До середини XIX ст. в Україні діяло 5 таких інститутів: у Харкові, Полтаві, Одесі, Києві та Керчі.
Середню освіту давали гімназії, що діяли в усіх губернських і деяких повітових містах. Першою в Україні в 1804 р. відкрилася Одеська комерційна гімназія.
Унаслідок реформи освіти 1774 р. в західноукраїнських землях діяли дво- або трикласні «тривіальні» (у містечках і великих селах) та чотирикласні «головні» й «нормальні» (неповносередні) школи (в окружних і великих містах). Крім того, громади мали право утримувати власним коштом парафіяльні школи, так звані дяківки. Лише в цих школах навчання відбувалося українською мовою. Освіта в них зводилася до читання церковних книг, часом до письма, якщо сам дяк умів писати. Учителі нормальних, головних і тривіальних шкіл отримували платню від уряду, вважалися за урядовців, мали право носити мундир.
Київський інститут шляхетних дівчат. Початок XX ст.
Знайдіть в інтернеті інформацію про тогочасну жіночу початкову, середню та вищу освіту в Україні. Пригадайте, якою була освіта жінок в Україні в різні періоди історії. Чи усі стани мали право навчатися? Поцікавтесь, як в XIX ст. навчалися жінки в різних країнах світу.
Середню освіту здобували в гімназіях. Першу так звану академічну гімназію засновано у Львові 1784 р. Вона стала підготовчою школою для Львівського університету.
Імператорський Харківський університет. Фото початку XX ст.
Василь Каразін (1773-1842)
На початку XIX ст. єдиним вищим навчальним закладом у підросійській Україні лишалася Київська академія. Проте від другої половини XVIII ст. її було перетворено на навчальний заклад для духовенства, а 1817 р. взагалі закрито. Через два роки на її основі відкрили Київську духовну академію. У Харкові зусиллями знаного вченого й громадського діяча Василя Каразіна й коштом місцевого дворянства, купецтва та міщанства у 1805 р. засновано університет (тепер Харківський національний університет імені В. Каразіна).
У 1834 р. відкрито університет у Києві (з офіційною назвою «Університет Св. Володимира», нині Київський національний університет імені Тараса Шевченка). Першим ректором університету став Михайло Максимович. Навчання в Київському, як і в Харківському, університеті протягом усього XIX ст. провадилося на чотирьох факультетах: історико-філологічному, фізико-математичному, юридичному, медичному.
На західноукраїнських землях від 1784 р. працював університет у Львові. Доступ до навчання мали вихідці зі шляхетних родин, діти духовенства і чиновників. Викладання відбувалося латинською, німецькою та частково польською мовами. У 1817 р. тут навчалося 869 студентів.
У першій чверті XIX ст. в підросійській Україні з’явилися вищі навчальні заклади, що об’єднували гімназійний та університетський курси: Кременецький ліцей, Рішельєвський ліцей в Одесі, Гімназія вищих наук у Ніжині. Так, Рішельєвський ліцей мав чотири відділи: фізико-математичний, камеральний (на якому викладали сільськогосподарські та природничі науки), юридичний і загальних предметів. У 1828-1855 рр. при ньому існував Інститут східних мов (арабської, турецької та перської), який готував перекладачів для військових і адміністративних установ. Згодом Рішельєвський ліцей реорганізовано в Новоросійський університет (1865).
У 1817 р. у Львові відкрито реальну (торговельну), а 1844 р. - технічну академії. Тут готували спеціалістів для промисловості й торгівлі. У Чернівцях від 1826 р. працював ліцей. На Закарпатті не існувало жодного вищого чи спеціального навчального закладу.
Проаналізуйте матеріал про появу і функціонування спеціалізовних і вищих закладів освіти на українських землях. Поміркуйте, чим спричинена поява таких напрямів та спеціальностей? Чи актуальні вони нині? Відповідь обґрунтуйте. Якщо б ви мали можливість посприяти заснуванню начального закладу на українських землях в XIX ст., де б ви його заснували? Які спеціальності мав би цей заклад? Хто б там навчався?
3. Становлення української науки
Науково-дослідна робота зосереджувалася в університетах і ліцеях. Активно розвивалися в Україні природничі й точні науки. Видатним організатором математичної освіти в першій половині XIX ст. був Тимофій Осиповський - професор Харківського університету, який відіграв велику роль у розвитку математики, фізики й астрономії. Він виховав цілу плеяду математиків. Вчений уклав тритомний курс математики, який тривалий час був основним вітчизняним підручником. Вагомий внесок у розвиток математичної науки належить Михайлу Остроградському. Його праці, присвячені теоретичним питанням аналітичної геометрії, математичного аналізу, теорії чисел, аналітичної механіки, протягом кількох десятиліть визначали математичне життя Росії. У 1810 р. Василь Каразін висунув проект формування мережі метеорологічних станцій і використання їхніх спостережень (передбачення посух, похолодань, бур тощо). У с. Кручик на Харківщині він створив першу в Україні метеорологічну станцію. Вчений винайшов сушильні апарати, технологію видобування селітри, був конструктором сільськогосподарських машин.
Михайло Максимович опублікував двотомну працю «Основи ботаніки», чим заклав підґрунтя розвитку цієї науки на українських теренах. Водночас М. Максимович був справжнім ученим-енциклопедистом - автором понад 100 наукових праць з різних галузей знань: фольклористики, етнографії, мовознавства, історії та археології. Ви вже знаєте, що його діяльність у галузі збирання та опрацювання українських народних пісень започаткувала окрему наукову галузь - українську фольклористику.
Значний поступ зробила історична наука. Справу Д. Бантиша-Каменського продовжив Микола Маркевич - автор однієї з узагальнювальних праць з історії України, п’ятитомної «Історії Малоросії». Праця охоплює історію України від найдавніших часів до кінця XVIII ст. Вона вийшла друком у 1842-1843 рр.
Наприкінці 30-х - у 40-х роках розпочав наукову діяльність історик Микола Костомаров. Загалом його наукова спадщина становить 21 том. В Одесі зусиллями Аполлона Скальковського було створено перше дослідження з історії запорозького козацтва - «Історія Нової Січі», - яке побачило світ у 1841 р.
Михайло Остроградський (1801-1861)
Михайло Максимович (1804-1873). Художник Т. Шевченка. 1859 р.
СЛОВНИК
Археографія - спеціальна історична дисципліна, що займається пошуком, описуванням та публікацією писемних історичних джерел.
У 1835 р. з ініціативи М. Максимовича в Києві було створено Тимчасовий комітет з розшуку старожитностей, який координував і спрямовував археологічні дослідження. У 1843 р. його функції передано новій установі - Тимчасовій комісії для розгляду давніх актів (неофіційна назва - Київська археографічна комісія), яка зібрала неоціненний документальний матеріал з історії України. У цій комісії працював, зокрема, Т. Шевченко, запрошений до неї як художник для зарисовування археологічних пам’яток.
У заснованому в 1839 р. в Одесі Товаристві історії та старожитностей цінними для української науки виявилися дослідження грецької колонізації Причорномор’я та Криму, історії Запорожжя.
Прочитайте фрагмент документа. • 1. Що мав на меті царський уряд, створюючи Київську археографічну комісію? • 2. Чому наслідки діяльності комісії виявилися значною мірою протилежними очікуваним?
«Визнаючи потребу збереження в західних губерніях "русских” старожитностей як очевидного доказу прав імперії на володіння країною, що споконвіку належала племені Св. Володимира, Ваша Високоповажносте вказали ясно шлях, яким повинні слідувати виконавці припису Вашого».
З подання попечителя Київського навчального округу
міністрові народної освіти про перетворення
Київського комітету для розшуку старожитностей
на філію Петербурзької археографічної комісії (1840)
4. Становлення національного театру і музики
Центрами театрального життя в Україні в перші десятиліття XIX ст. були Харків і Полтава. У Харківському театрі виступала професійна трупа, до якої входили талановиті актори, зокрема Михайло Щепкін. Активну участь в театральному житті брав Григорій Квітка-Основ’яненко. У 1812-1821 рр. він був організатором і керівником Харківського професійного театру. Для нього Квітка-Основ’яненко написав твори «Сватання на Гончарівці» (1835) і «Шельменко-денщик» (1838).
У 1818 р. театральна трупа Харкова переїхала до Полтави, де розпочав діяльність театр, керівником якого було призначено І. Котляревського. Репертуар, що складався здебільшого з російських п’єс, перекладних французьких і німецьких мелодрам та водевілів, не міг задовольнити письменника, і він створив музичну драму «Наталка Полтавка». Саме цій п’єсі судилося стати першим твором нової української драматургії. В основі п’єси лежав принцип чергування розмовних діалогів з музичними (а точніше - пісенними) номерами. У 1819 р. на сцені полтавського театру з успіхом відбулася прем’єра вистави за цією п’єсою. Того самого року відбулася прем’єра ще однієї п’єси І. Котляревського - водевілю «Москаль-чарівник». Ці постановки започаткували історію професійного українського театру.
Постання українського професійного театру на теренах підавстрійської України пов’язане з ім’ям священника Івана Озаркевича. У травні 1848 р. аматорський театр у Коломиї, співзасновником і керівником якого він був, поставив першу в Галичині українську виставу - «Наталку Полтавку». І. Озаркевич адаптував п’єсу до життя покутських українців під назвою «На милування нема силування». За словами І. Франка, «І. Озаркевичеві хотілося подати Котляревського галичанам не в оригіналі, а в підгірськім кептарі». У жовтні того самого року І. Озаркевич повторив цю виставу у Львові на З’їзді руських учених. Власне ця подія, на думку І. Франка, започаткувала український театральний рух у Галичині.
Прочитайте фрагмент джерела. • 1. Чому видатний письменник та актор називає «Наталку Полтавку» «праматір’ю нашого народного театру»? • 2. Чому ця п’єса, на вашу думку, мала такий успіх? • 3. Що мав на увазі автор спогадів, коли писав, що п’єса «жде свого справжнього слухача - селянина...»?
«Хто не знає цієї праматері нашого народного театру! 80 літ "Наталку” грають на сцені, 80 літ вона молода, приятна і мила серцеві кожного освіченого і неосвіченого слухача... 80 літ!.. Мало не століття "Наталку” виставляють на сцені і любителі, і актори... Багато води утекло в море забуття; протягом такого довгого часу тисячі драматичних п’єс спочивають вічним сном, забуті навіки, а "Наталку” вивчили напам’ять мало не всі слухачі, і часто мені приходилось чути, як в театрі, перше ніж актор скаже слова із своєї ролі, хто-небудь нервово йому проказує далі, ніби суфлірує!.. Здавалось би, й "Наталці” пора спочить, а вона невгамовно лунає на сцені дивно милими піснями і буде лунать довго, довго, бо вона ще жде свого справжнього слухача - селянина, для котрого й написана... "Наталка” гралась мало не в кожній трупі. Актори звали "Наталку” "кормилицею”... В чім же ця сила п’єси, в чім її чаруюча душу краса? В простоті, в правді і, найголовніше, - в любові автора до свого народу, в любові, котра із серця Івана Петровича Котляревського перейшла на його твір!»
Тобілевич (Карпенко-Карий) І. «Спогади»
Перша половина XIX ст. - період формування національної музики. Її джерелом була народна пісенна творчість. Різноманітні обробки українських народних пісень стали в цей час одним з основних жанрів. У перші десятиліття XIX ст. відбулося становлення пісні-романсу. Найяскравішим її зразком, що набув особливої популярності, є пісня Наталки Полтавки «Віють вітри» з п’єси І. Котляревського.
Михайло Вербицький (1815-1870), автор музики Державного Гімну «Ще не вмерла України...»
Семен Гулак-Артемовський (1813-1873)
Хоровий партесний (багатоголосний) спів поступово вийшов за межі музичного супроводу богослужінь. Стали популярні хорові обробки народних пісень.
Якщо раніше в професійній музиці панівною була церковна, то в XIX ст. першорядною стала світська музика. Розвивалися всі жанри, представлені на той час у європейському музичному мистецтві (хорова, симфонія, камерно-інструментальна та камерно-вокальна музика, опера).
На початку XIX ст. в українській музиці з’явилися перші симфонічні твори (їх виконують великі оркестри) і камерно-інструментальні твори (для камерних ансамблів).
Афіша прем’єри опери С. Гулака-Артемовського «Запорожець за Дунаєм»
Зароджувалося українське національне оперне мистецтво. Автором першої української національної опери був оперний співак, композитор Семен Гулак-Артемовський. У 1862 р. він створив оперу «Запорожець за Дунаєм», прем’єра якої відбулася наступного року на сцені Маріїнського театру в Петербурзі. Сюжет опери та її лібрето композитор створив за участю М. Костомарова.
Виникла й українська національна композиторська школа. Одним із перших українських професійних композиторів був Михайло Вербицький. Йому належать понад сорок духовних композицій. М. Вербицький створив музику до більш ніж двадцяти театральних п’єс, є автором дванадцятьох симфонічних увертюр-симфоній, музика яких виразно утверджувала національний стиль.
ПЕРЕВІРТЕ, ЧОГО НАВЧИЛИСЯ
1. Установіть хронологічну послідовність подій.
• Початок роботи у Києві Тимчасової комісії для розгляду давніх актів • прем’єра національної опери «Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського • відкриття першої кафедри української мови і літератури при Львівському університеті • прем’єри п’єс «Наталка Полтавка» й «Москаль-чарівник».
2. До положень, що характеризують розвиток науки, театру, музики в першій половині XIX ст., доберіть конкретні факти.
1. Істотний внесок у розвиток вітчизняної науки, попри несприятливі умови, зробили Харківський і Київський університети. 2. Українське музичне мистецтво живилося народною пісенною творчістю. 3. Народження нового виду музичної драматургії відбулося на ґрунті національних мистецьких традицій. 4. На перший план вийшла світська музика, розвивали всі жанри, представлені на той час у європейському музичному мистецтві.
3. З-поміж діячів української науки та культури кінця XVIII - першої половини XIX ст. виберіть учених, які працювали в галузі математичних, природничих та історичних наук: Т. Осиповський; М. Маркевич; Я. Головацький; І. Котляревський; М. Костомаров; Г. Квітка-Основ’яненко; М. Остроградський; М. Максимович; А. Скальковський; С. Гулак-Артемовський.
4. Доповніть твердження.
• 1. У першій половині XIX ст. в підросійській Україні існували університети в... • 2. У першій чверті XIX ст. вищі навчальні заклади, що об’єднували гімназійний та університетський курси, в Україні з’явилися в... • 3. Широковідомий свого часу тритомний «Курс математики» написав... • 4. У 1822 р. побачила світ «Історія Малої Росії» українського історика й археографа... • 5. П’ятитомну «Історію Малоросії», видану в Москві 1842-1843 рр., створив... • 6. Становлення української драматургії пов’язане з іменами... • 7. У першій половині XIX ст. осередками, з яких бере початок український професійний театр, центрами театрального життя були міста... • 8. В українських театрах ставили п’єси... • 9. Український театральний рух у Галичині започаткувала...
5. Прокоментуйте події / явища, про які йдеться у фрагментах джерел. У чому полягає їхнє історичне значення?
«У Львові як столиці Галичини вже існуючі і ті, що будуть відкриті в майбутньому, наукові інститути творитимуть разом університет з такими факультетами: богословським, правничим, філософським і медицини» (З указу імператора Йосифа II).
«Заснування університету найтіснішим чином пов’язане з особистістю... Каразіна. Він є справжнім винуватцем його існування: ...він спонукав харківське дворянство на пожертвування; він мав перебороти силу ускладнень, аби добитися височайшого соізволєнія на заснування університету в Харкові; він же, зрештою, разом з іншими особами... немало попрацював і у нелегкій справі початкового його облаштування» (Д. Багалій).
6. Поміркуйте, що дає підстави для поданого нижче висновку. Наведіть кілька аргументів на підтвердження або спростування думки.
Українська драматургія та музичне мистецтво в першій половині XIX ст. були важливим елементом національно-культурного відродження, адже активізували цей процес.
Коментарі (0)