Войти
Закрыть

Револяція 1905—1907 рр. в Україні

9 Клас

Революційний вибух спричинили події 9 січня 1905 р. («кривавої неділі») у Петербурзі. Цього дня за наказом уряду силою зброї була розігнана мирна 150-тисячна робітнича демонстрація, учасники якої намагалися передати цареві петицію. Звістка про загибель і поранення тисяч робітників підняла на страйки солідарності робітників, демократичну інтелігенцію всіх великих міст України, які проходили переважно під гаслом «Геть самодержавство!». Усього протягом січня-березня 1905 р. в 9 губерніях Східної України страйкували майже 170 тис. осіб. Це примусило підприємців і царську владу піти на економічні поступки, зокрема скорочення тривалості робочого дня, збільшення заробітної плати, поліпшення умов праці. Навесні 1905 р. до революційних дій долучилося й селянство. Протести селян були традиційними: захоплення землі, вирубування лісів, відбирання в поміщиків, власників цукроварень і гуралень збіжжя, провіанту, реманенту й худоби. Погромні форми боротьби селян заохочували більшовики. На противагу їм РУП (з грудня 1905 р. — УСДРП) закликала хліборобів до демократичних і законних методів захисту своїх інтересів. Підтримуючи страйковий рух, українські соціал-демократи не схвалювали й збройні виступи. Щоб розв’язати земельне питання, вони пропонували скликати всенародну конституційну раду. Їхня роз’яснювальна робота допомагала селянам не уподібнюватися до диких грабіжників. Під час літніх виступів 1905 р. селяни дедалі частіше схилялися до селянських страйків, створювали комісії та комітети, які допомагали формувати селянські вимоги й одночасно триматися в рамках законності....
0 Переглянути

Політизація українського національного руху

9 Клас

На межі ХІХ—ХХ ст. український національний рух перейшов до третього — політичного етапу, у ході якого народи перетворюються на нації. Політизації руху на Наддніпрянщині сприяли не тільки приклад Європи та Західної України, а й відверті прояви імперського гноблення, яким не можна було протистояти лише науковою та культурницькою діяльністю.
Політизація українського національного руху — історичний процес переходу українського руху до національного відродження, у ході якого українська громадськість усе частіше вдавалася до масових громадсько-політичних дій, формування політичних партій, використання парламентських інструментів у боротьбі за інтереси українського народу. До політичних виступів вдалася насамперед студентська молодь, яка протестувала проти гнобительської політики царату й домагалася розширення своїх прав. Царська влада відповіла репресіями. У січні 1901 р. в солдати віддали понад 180 студентів Київського університету. Молодь відреагувала на це загальним студентським страйком у Києві, Харкові й Одесі. До політичної боротьби дедалі активніше долучалася ліберальна інтелігенція. Використовуючи земську трибуну, вона вимагала демократичних свобод, ліквідації кріпосницьких пережитків, прийняття конституції, розширення прав земств. У 1904 р. більшість українських земств узяла участь у всеросійській «бенкетній кампанії» з приводу 40-річчя судової реформи. Активісти земств проголошували промови про необхідність проведення політичних реформ, прийняття конституції, яка обмежила б свавілля царської бюрократії....
0 Переглянути

Особливості соціально-економічного розвитку Наддніпрянської України

9 Клас

Після завершення індустріальної революції розвинуті країни світу вступили в добу модернізації. На основі науково-технічних винаходів виникали нові й модернізувалися старі галузі виробництва. Доля промислових підприємств у суспільному виробництві стала швидко збільшуватися через скорочення частки аграрного виробництва, хоча кількісно воно теж зростало. Прискорений розвиток індустріального сектора відбувався завдяки впровадженню у виробництво наукових відкриттів у галузі фізики, хімії, механіки, математики й інших наук. Нові підприємства обладнували новою технікою, на них застосовували нові технології, використовували нові джерела енергії. Історичний факт Наукові відкриття спричинили небачену хвилю винаходів. Якщо в часи індустріальної революції їхня кількість виражалася двозначним числом, то в часи індустріалізації — чотиризначним. Найбільше винаходів того часу належить американцеві Томасові Едісону (понад 1000). Прискорений розвиток індустрії обумовив прискорену урбанізацію, удосконалення транспорту й засобів передання інформації. Виробництво перебудовувалося для застосування електричних двигунів і двигунів внутрішнього згоряння. У виробництві й побуті почали використовувати електричну лампу, електрозварювання металевих деталей, електроплавильні печі, електричну залізницю (трамвай) тощо. Винайдення двигунів внутрішнього згоряння стало основою для швидкого розвитку автомобільного й авіаційного транспорту. Відкриття в хімічній науці дали поштовх розвитку хімічної промисловості, зокрема виробництву синтетичних матеріалів, фарб, кислот, лікарських препаратів, парфумів тощо.
...
0 Переглянути

Політизація західноукраїнського руху

9 Клас

У середині 1870-х років у Галичині сформувалася група молодої інтелігенції, яка критично ставилася до діяльності обох руських течій: і москвофілів, і народовців. Вона прагнула надати українському громадсько-політичному рухові сучасного європейського змісту. До цієї групи належали такі молоді українські політичні діячі, як Іван Франко, Михайло Павлик, Остап Терлецький та ін. Духовним очільником руху став Михайло Драгоманов. Він закликав західноукраїнську молодь іти в народ і зосередитися на громадській роботі, визначеній потребами народу. Для цього він радив здобувати ґрунтовну освіту, глибоко вивчати не тільки культурні, а й соціально-економічні потреби народу. Він попереджав, що в цій роботі молодь наштовхнеться на ворожість різноманітних суспільно-політичних сил, але від своїх прихильників вимагав залишатися етичними в боротьбі з противниками. Ці підходи були новими й мали велике політичне та виховне значення для галицького суспільства. Історичне джерело І. Франко так визначив роль М. Драгоманова для становлення радикального руху: «Драгоманов для нас (для галичан) є чимось більшим, як заслуженим чоловіком. Ми в нім шануємо друга, учителя, провідника... Голос його був для нас заохотою, осторогою, вказівкою, куди йти, голосом сумління... уповні безкорисно не жалував праці, писання... і навіть докорів, щоб наводити нас, лінивих, малоосвічених, вирослих у рабських традиціях нашого глухого кута, на кращі, ясніші шляхи європейської цивілізації. Можна сказати, що він за вуха тяг нас на той шлях»....
0 Переглянути

Суспільно-політичний рух у Західній Україні в 1880—1890-х роках

9 Клас

Протягом другої половини 1870-х років галицькі народовці продовжували ту саму культурницьку роботу, що й у попередні роки. Проте вибори 1879 р. до Галицького сейму, на яких було обрано лише трьох депутатів від українства, яскраво продемонстрували, що, обмежившись лише такою роботою, народовці не зможуть зблизитися з народом і завоювати його довіру. Вони усвідомили, що необхідно поширити свою діяльність на державно-політичні справи, щоб протистояти незаконним махінаціям і терору, інакше доведеться забути про успіхи в українській справі. Історичний факт
Самоусунення народовців від участі в політичній боротьбі створювало найсприятливіші умови для антиконституційних дій польських політиків, давало їм змогу безкарно підтасовувати результати голосування, чинити тиск або підкуповувати виборців. Безпосередньо перед голосуванням селянських виборців щедро пригощали ковбасою й горілкою коштом місцевої адміністрації та польських поміщиків. Словосполучення «галицькі вибори», «виборча ковбаса» стали для політиків синонімом політичного обману й зловживань. Після поразки 1879 р. в середовищі народовців сформувалися нові лідери, які належали до світської інтелігенції: учитель гімназії Ю. Романчук, юристи О. Огоновський та брати Барвінські. Душею нової організації народовців став Олександр Барвінський (1847-1926). Народився в с. Шляхтинцях на Тернопільщині в родині священика, вищу освіту здобув у Львівському університеті. Співпрацював з українськими періодичними виданнями «Правда», «Мета», «Русь», «Русалка». Займався педагогічною діяльністю, тривалий час був членом Крайової шкільної ради, у 1890-х роках очолював Українське педагогічне товариство й одночасно працював заступником голови товариства «Просвіта». З 1886 р. видавав «Руську історичну бібліотеку» (24 томи). Протягом 1892-1897 рр. очолював Наукове товариство імені Шевченка. Брав активну участь у громадсько-політичному житті, у різні роки був депутатом віденського парламенту й Галицького сейму. О. Барвінський досконало знав економічні й соціальні питання, був яскравим публіцистом, людиною енергійною й відданою громадській справі....
0 Переглянути

Формування основних течій західноукраїнського суспільно-політичного руху

9 Клас

Суспільно-політичний рух на західноукраїнських землях після поразки революції пішов на спад. У 1851 р. без опору саморозпустилася Головна руська рада. Однією з небагатьох громадських справ, які певною мірою підбадьорювали українське громадянство, було спорудження у Львові Руського народного дому — осередку української культури, що зводився на кошти української громади Львова. Ініціаторами будівництва були старорусини. Після поразки революції 1848—1849 рр. вони залишалися на своїх ідейних позиціях, підкреслюючи, що русини Австрійської імперії є частиною єдиного українського народу. Українців і росіян, відповідно до тодішніх етнологічних уявлень, вони вважали близькими слов’янськими народами, однак не ототожнювали їх, наголошуючи на окремішності розвитку галицько-руського народу. Початком історичного відліку старорусини вважали Русь-Україну. Старорусини ознайомлювалися з російською мовою та культурою, але не для того, щоб відмовитися від власної культури й уподібнитися росіянам. Вони шукали способи використання російських надбань для розвитку українського народу. У помешканнях старорусинів лунали українські мова, пісні й поезія. Визначальними світоглядними засадами старорусинів були: протистояння полякам та іншим поневолювачам як гнобителям руського народу та «руського духу»; захист таких ознак українськості, як візантійська літургія (східний церковний обряд), юліанський календар (старий стиль, яким користувалися в Росії до 1917 р.), кирилична абетка, традиційний правопис. У 1859 р. вони вистояли в «абетковій війні», не дозволивши наміснику Галичини нав’язати «Руській матиці» латинську абетку, так зване «абецадло»....
0 Переглянути

Особливості соціально-економічного розвитку західноукраїнських земель

9 Клас

Поразка революції 1848 р. забезпечила Габсбургам можливість подальшого панування над усіма частинами своєї «клаптикової імперії», уключаючи й західноукраїнські землі. Однак після поразки Австрійської імперії у війнах з Італією та Францією в 1860 р. імператор Франц-Йосиф був змушений піти на поступки угорській, чеській та польській аристократії й перетворив державу на конституційну монархію. У лютому 1861 р. всім національним провінціям, зокрема й Галичині та Буковині, було надано статус автономних із власними крайовими сеймами. Національні провінції (краї) отримали право обирати свої законодавчі органи — крайові сейми, які, згідно з конституцією, мали займатися лише місцевими справами. Куріальна виборча система забезпечувала повне домінування в сеймах шляхетства над буржуазією та селянами. Якщо ж урахувати, що шляхетство в Галичині й на Буковині було неукраїнським, це означало, що проголошена рівноправність народів залишала українців у пригнобленому становищі. Так, під час перших виборів до Галицького крайового сейму українцям із 150 місць пощастило вибороти лише 49. Користуючись своєю кількісною перевагою, польська більшість отримала можливість і надалі нехтувати конституційними правами українців. Зокрема, у 1860-х роках сейм ухвалив закон про польську мову навчання в початкових і середніх школах. Польська мова утвердилася як мова крайового уряду, і польська влада спілкувалася з українським населенням тільки по-польськи....
0 Переглянути

Розгортання громадівського руху в останні десятиліття XIX ст.

9 Клас

Вагомим досягненням «Старої громади» стала наукова діяльність Південно-Західного відділу Російського географічного товариства, яке розпочало свою роботу в Києві в лютому 1873 р. Серед його засновників і працівників більшість становили громадівці. Фактично вони проводили всю роботу цієї наукової установи, заснували в її складі музей та бібліотеку. До своєї діяльності Південно-Західний відділ залучив чимало представників міської та сільської інтелігенції. У 1875 р. в ньому нараховувалося 200 дійсних членів і член-кореспондентів. Відділ зібрав і видав величезну кількість джерел і матеріалів з історії, географії, природознавства, статистики й економіки України. У 1875—1876 рр. було видано два томи «Записок...» відділу з науковими працями про клімат України, ярмарки й кустарні промисли, селянський інвентар, особливості українських дум і пісень. Протягом 1872—1878 рр. товариство опублікувало 7 томів етнографічних, статистичних та археологічних матеріалів. У 1874—1875 рр. видано 2-томну збірку українських історичних пісень. Дослідники відділу працювали також над історією української літератури й підготовкою до друку українсько-російського словника. Улітку 1874 р. відділ організував і провів у Києві III Археологічний з’їзд, у якому взяли участь учені з України, країн Європи й Росії. Наукова діяльність українських учених приємно здивувала науковців своєю ґрунтовністю й розмахом. Чимало вчених були членами громад і з натхненням працювали на благо свого народу....
0 Переглянути

Громадівський рух 1860-х — початку 1870-х років

9 Клас

На межі 1850—1860-х років в Україні з новою силою завирувало національне громадське життя, яке отримало назву громадівський рух. Засновниками руху стали члени Кирило-Мефодіївського братства. Відбувши покарання, наприкінці 1850-х років вони почали збиратися в Петербурзі, де, на відміну від провінцій, поліцейський режим трохи пом’якшав. У північній російській столиці знову зустрілися Т. Шевченко, П. Куліш, М. Костомаров, М. Білозерський та інші українські діячі. У другій половині 1858 р. вони заснували українське товариство «Громада». Нове товариство значно відійшло від тих завдань, які ставило перед собою Кирило-Мефодіївське братство. Громадівці відмовилися від широких і неосяжних політичних планів і мрій. Усю свою енергію вони спрямували на відродження народної свідомості, яка, за висловом М. Костомарова, «помирала під московським батогом і санкт-петербурзьким багнетом». Історичний факт В урядових колах громадівців називали українофілами з певним зневажливим відтінком. Невдовзі, переконані у своїй правоті, діячі українського руху почали називати себе українофілами з відтінком самоповаги. Найдієвішим засобом відродження свідомості громадівці вважали розвиток освіти й видавничої справи. Громада отримала в розпорядження власну друкарню П. Куліша, фінансовану поміщиками-патріотами Василем Тарновським і Григорієм Галаганом. Тут було видано серію книжок «Сільська бібліотека» та близько 40 невеличких дешевих книжок-«метеликів». Протягом 1861-1862 рр. виходив друком часопис «Основа», авторами якого стали Т. Шевченко, М. Костомаров, Марко Вовчок, М. Максимович, Л. Глібов, С. Руданський, О. Лазаревський, Т. Рильський та багато інших. М. Костомаров надрукував наукову працю «Дві руські народності», у якій обґрунтовано доводив окремішність українського народу, культури та світогляду. П. Житецький вступив у полеміку з російськими публіцистами, що заперечували українську літературу....
0 Переглянути

Українське суспільство в другій половині XIX ст.

9 Клас

Селянство. Найчисельнішою верствою, незважаючи на процеси модернізації, залишалося селянство. Після реформи 1861 р. старе селянство почало розшаровуватися на селян-підприємців, селян, які жили традиційним укладом, і селян-пауперів. Завдяки поєднанню напруженої праці, ініціативності й землеробського хисту до 15 % селян зуміли збільшити свої наділи й зміцнити власні господарства. Лише за останню чверть XIX ст. заможні селяни збільшили площі своїх земель майже вчетверо. Типовий заможний селянин-підприємець мав зазвичай до 15 десятин землі, кілька коней, сільськогосподарську техніку, продуктивну й робочу худобу. Такі господарі дедалі частіше використовували працю найманих працівників-односельців і займалися товарним виробництвом. Історичний факт Загалом селяни-підприємці сконцентрували у своїх руках 40 % усієї землі, яку мали селяни, 50 % робочої й продуктивної худоби. На них же припадало 80 % земель, орендованих у землевласників. Майже 25 % селян продовжували жити й традиційно господарювати, забезпечуючи собі прийнятні умови життя. Зазвичай вони мали у власності до 8 десятин землі, кілька коней і кілька голів продуктивної худоби. Іноді селяни купували сільськогосподарську техніку. Середняцьке господарство було спроможне прогодувати свою родину й забезпечити сімейний затишок. Майже 60 % селянства становили бідняки. Вони або зовсім не мали землі, або мали не більше 4 десятин, яких не вистачало навіть на те, щоб прогодувати сім’ю. Щоб вижити, бідняки наймалися до багатших односельців, землевласників, шукали сезонних заробітків. Поступово вони перетворювалися на сільськогосподарських робітників або ж поповнювали лави промислового робітництва....
0 Переглянути
Вперед
1 ... 34 35 36 37 38 39 40 41 42 43
Назад

Навігація