Войти
Закрыть

Українські землі наприкінці XVIII — на початку XIX ст.

9 Клас

В історичній науці період європейської історії від середини XV ст. до початку XX ст. називають новим часом. Такі погляди на періодизацію започаткували італійські гуманісти, та врешті вони утвердилися серед істориків. Більшість істориків вважають, що саме в цю епоху було закладено основи сучасних національних, економічних та соціальних процесів. Новий час зазвичай поділяють на ранній новий час (ранньомодерну добу) та власне новий час. Про особливості першого періоду ви дізнались у 8 класі. Цього навчального року ви познайомитеся з подіями української та європейської історії від кінця XVIII ст. до 1914 р. - початку Першої світової війни. Історики називають цей період «довгим дев’ятнадцятим століттям». Це була епоха, яка виходила за межі сотні календарних років. Вона ознаменувалася важливими економічними перетвореннями та розвитком науки. Для неї було характерне домінування імперій у світі, що безпосередньо вплинуло на українські терени. У цю історичну добу Україну не позначали на картах як окрему державу, її землі входили до складу двох імперій - Російської та Австрійської (пізніше - Австро-Угорської). У тогочасних монархіях розпочався процес реформування та демократизації суспільства, що проявився у хвилі національного піднесення, стосовно якого вживають термін національне відродження. СЛОВНИК Національне відродження - процес формування націй та національних культур, який охопив Центральну та Південно-Східну Європу у другій половині XVIII - середині XIX ст. під впливом ідей європейського просвітництва. Для українського суспільства «довге XIX століття» також стало періодом національного відродження. Як і для багатьох народів Європи, що не мали власної держави, воно позначилося пробудженням національної самосвідомості - усвідомлення спільнотою або окремою людиною своєї національної належності, що виявляється в почуттях гордості, співпереживання за долю народу, потребі знати його історію, традиції тощо. Національне відродження стало засадничою ідеєю українського суспільства як у межах Російської, так і на землях Австрійської (Австро-Угорської) імперій....
0 Переглянути

Архітектура та образотворче мистецтво

9 Клас

Провідним напрямом в архітектурі став історизм - використання архітектурних стилів та декоративних елементів, що склалися в будівельній практиці попередніх часів. Саме цим терміном характеризують поширення в архітектурі другої половини 19 ст. - початку 20 ст. неороманського, неоготичного, неоренесансного, необарокового, неокласицистичного стилів тощо (нео— новий). Утілення в архітектурі рис згаданих стилів у більш чи менш чистому вигляді і називають історизмом, або стилізацією. Стиль архітектурних споруд, у яких змішано елементи згаданих стилів, визначають як еклектику. До пошуку відповідних віянням часу методів проектування та будівництва архітекторів спонукали: • нові потреби містобудування (бурхливе зростання міст); • розвиток архітектурної науки; • досягнення будівельної техніки (почали використовувати нові конструкції, нові будівельні матеріали - залізо, скло, кераміку і, найважливіше, залізобетон); • поява нових, не розроблюваних раніше в архітектурі типів будівель - промислових, громадських, житлових (замість особняків у містах почали будувати багатоквартирні багатоповерхівки т. зв. прибуткові будинки для здавання в оренду). Характерною особливістю архітектури доби була певна спеціалізація стилів: для церков обирали візантійський стиль, театри будували в ренесансному, особняки - у романському, синагоги - у мавританському. Приміром, у Києві у стилі французького ренесансу споруджено будівлю Національної опери (за проектом петербурзького архітектора Віктора Шретера). Споруду було закладено восени 1897 р....
0 Переглянути

Література, театр і музичне мистецтво

9 Клас

З листа М. Старицькогодо І. Франка: «Від 1863 по 1871 рр. і від 1876-1881 рр. були страшенні утиски і цензурні, і поліцейські, і жандармські: мало не щоденні труси, арешти, тюрми, висилки до Сибіру і навіть шибениці... Так при таких обставинах доводилось працювати: жах, лемент, одчай панували скрізь, і не було де шукати ні поради, ні підмоги, тільки невелике коло українських літераторів та щирої молоді підтримувало мене. У перший період утисків до 1872 р. було заборонено цілком у Росії наше слово: ми вимушені були співати у концертах народні пісні на французькій мові... Отож з 1872 р. розрішено було український приватний спектакль: з того часу, крім перекладів, які дозволено було до друку, я узявся й до сцени, вважаючи її за могутній орудок до розвиття самопізнаття народного. Склалося в Києві Товариство сценічних аматорів, і я став на чолі його режисером і постатчиком п'єс: отож і появились тоді лібрето до музики - "Чорноморці", "Різдвяна ніч", "Утоплена". Вертаючись до того руху, що спалахнув був у Києві в 1872 р., мушу додати, що він швидко й погас: скасував його височайший указ 1876 р.». 1. Як розвивалося театральне мистецтво Провідним осередком театрального життя другої половини 19 ст. стало провінційне місто Єлисаветград (нині Кропивницький). Ще від 1864 р. тут активно діяв аматорський театр, у якому робили свої перші кроки майбутні творці українського театру. Емський указ 1876 р. призупинив розвиток українського театру, але в 1882 р. єлисаветградці створили першу професійну театральну трупу. Її організаторами була група драматургів та акторів, яких називають корифеї українського театру. Це - Марко Кропивницький і брати та сестра Тобілевичі, які діяли під різними псевдонімами (Іван Карпенко-Карий, Панас Саксаганський, Микола Садовський та Марія Садовська-Барілотті). Пізніше до них долучилися найвидатніша українська актриса Марія Заньковецька, драматург Михайло Старицький, актриса Ганна Затиркевич та ін. Саме цим діячам належить слава творців класичного репертуару українського театру. У такому складі трупа і її філії об’їздили майже всю Україну. У 1885 р. трупа розпалася на дві частини: однією керував Марко Кропивницький, другою - Михайло Старицький. За їхнім прикладом пішли інші, і вже через кілька років в Україні діяло понад 30 мандрівних театрів. Але тільки з 1907 р. український професійний театр дістав своє перше постійне приміщення - у Києві, у...
0 Переглянути

Освіта, наука, вплив процесів модернізації на суспільне та повсякденне життя

9 Клас

Олександр Лотоцький у спогадах «Сторінки минулого» переповідає виступ у III Державній думі депутата В. Дзюбинського: «Міністерство народної освіти, як відомо, виключає наймогутніший чинник освіти й просвіти будь-якого народу - його народну мову. Багатомільйонне українське населення не має не тільки своєї вищої та середньої школи, але не має жодної нижчої школи з правом вільного викладання рідною українською мовою. Немає рідної української народної школи. Чи не є це, панове, образою й навіть глумлениям над національним почуттям і гідністю кожного українця? Але тут говорили, що й української мови немає, що вона не існує. Так дозвольте ж, панове, погляди цих панів звернути саме на ту, ненависну їм, зарубіжну Україну, на сусідню нам країну, до складу якої включено й значну частину українського населення. Ми бачимо, що в австрійській Україні українське населення не тільки має нижчі школи, але воно має й середню та вищу на своїй рідній українській мові, - значить, українська мова існує. В австрійській Україні є широка мережа просвітніх і культурних установ для українці в; їх там не бояться, панове, їх там не закривають. ...Ось, панове, рідна мова дітей величезного 25-мільйонного населення забороняється, і забороняється не тільки навчатися цією мовою, але й говорити між собою, вживати її для свого, так би мовити, обігу. З наведених прикладів ясно, що казенні педагоги, ці людці у футлярах, заражені мікробом якоїсь українофобії, хвороби, яка проявляється головним чином у них на грунті гонитви за нагородами та відзнаками, щоб догодити начальству, але, що найнебезпечніше, це те, що цим вони свідомо прагнуть затримати зростання української національної самосвідомості, утримати український народ у темряві та неуцтві, щоб легше мати етнографічний матеріал для бажаного їм створення "общерусской нации"»....
0 Переглянути

Вплив греко-католицької церкви на формування національної свідомості населення західноукраїнських земель. Практичне заняття № 7

9 Клас

Ви вже знаєте про особливу роль, яку відігравала греко-католицька церква в розгортанні національного руху в західноукраїнських землях. Високому авторитетові церкви в житті українців сприяли як об’єктивні, так і суб’єктивні чинники. До об’єктивних варто віднести кращі умови життя в імперії Габсбургів, прихильність уряду, можливість представників духівництва здобувати гарну освіту. Що ж до суб’єктивних чинників, то передусім ідеться про особисту опіку представників духівництва справами громадського життя: священики сприяли поширенню освіти в народі, активно обстоювали ідею вживання української мови, ініціювали й підтримували культурницькі заходи, дбали про викорінення соціальних вад. Усе це зумовило перетворення греко-католицької церкви на силу, що гуртувала українців й істотно вплинула на формування в них національної свідомості. На межі століть церкву очолив найвидатніший за всю її історію митрополит Андрей (Шептицький). Ставши митрополитом, А. Шептицький енергійно розбудовував церкву, опікувався народною освітою та закладами охорони здоров’я, докладав зусиль для пропаганди здорового способу життя, був покровителем української науки й культури (приміром, став фундатором Українського національного музею у Львові), ініціював багато благодійних справ. Водночас він наполегливо обстоював політичні права українців в Австро-Угорській імперії, зокрема домагався відкриття українського університету у Львові, українських гімназій тощо. 28 червня 1910 р. А. Шептицький виступив у Палаті панів парламенту, наголосивши на важливості відкриття українського університету у Львові. Це була перша промова українця в Палаті панів. Тож для просування української справи митрополит активно використовував свій депутатський мандат (члена Галицького сейму і Палати панів Державної ради у Відні). Саме А. Шептицький очолив делегацію до імператора Франца-Йосифа, яка клопоталася про поліпшення становища українців в імперії. Така активна громадянська позиція митрополита посприяла ще більшому авторитетові греко-католицької церкви серед українців....
0 Переглянути

Піднесення українського національного руху

9 Клас

З праці західноукраїнського історика Михайла Лозинського: «...З цього масу домагання утворення автономного українського "коронного краю" в Австрії відсунулося на далеке майбутнє... Справою ще дальшого майбутнього, радше далеким ідеалом, ніж реальним домаганням, стало з'єднання всіх українських земель в одну незалежну державу, якого одні сподівалися від загальноєвропейського воєнного конфлікту, інші - від соціальної революції Одначе цей ідеал щораз сильніше опановував розум і серця галицьких українців, даючи їм силу до важкої щоденної боротьби за національне й соціальне визволення. У цій боротьбі були періоди великого загострення і трагічних подій, коли українським населенням, особливо селянством і студентством, заповнювалися в'язниці, лилася кров і падали жертви українські. Так було ціле перше десятиліття 20 століття - під час боротьби за український університет, під час масових страйків українського селянства і в наймогутнішому з усіх українських масових рухів того часу - русі за загальне і рівне виборче право до австрійського парламенту й галицького сойму. З українського боку ця боротьба була відзначена пострілом українського студента Мирослава Січинського в цісарського намісника Галичини, польського графа Андрія Потоцького (12 квітня 1908). Результатом цієї боротьби в публічно-правовій галузі стало здобуття представництва в австрійському парламенті і в галицькому соймі (кількістю понад одну четверту цілого галицького представництва, - що очевидно далеко не відповідало праву українського народу на основі демократичного принципу), української народної школи (з великими обмеженнями на користь польської мови і польського політичного духу), кількох українських середніх шкіл, кількох українських кафедр на теологічному, філософському і правничому факультетах Львівського університету, права уживання в державних установах української мови, права державної підтримки для українських культурних та економічних інституцій і т. ін.»....
0 Переглянути

Економічне та суспільно-політичне життя

9 Клас

З повісті і. Франка «Борислав сміється»: «...Звільна, важкою ходою повзли дні за днями, і життя в Бориславі для робучих людей ставало чимраз тяжче і тяжче. Здалека і зблизька, з гір і з долів, з сіл і з містечок день у день сотні людей пливли-напливали до Борислава, як пчоли до улія. Роботи! Роботи! Якої-небудь роботи! Хоть би й найтяжчої! Хоть би й найдешевшої! Щоб тільки з голоду не згинути! - се був загальний оклик, загальний стогін, що хмарою носився понад головами тих тисяч висохлих, посинілих, виголоджених людей. Небо і землю запер бог на залізні ключі, - вся надія мужиків-хліборобів вигоріла разом з їх житом та вівсом на поруділих від спраги загонах. Худоба гибла за недостачею паші. Не осталося нічого, як іти на заробітки, а заробітків-то якраз і не було тоді ніяких в нашім Підгір'ї - крім Борислава. От і поперлися туди бідні люди з усіх сторін, хапаючися за посліднє, так, як той потопаючий хапається за стебелинку... Дешеві і покірні робітники рікою напливали до бориславських багачів, з сльозами напрошувалися на роботу, хоть би й за яку дешеву ціну, - і ціна справді пішла чимраз дешевша. А між тим хліб ставав чимраз дорожчий, - до Борислава його довозили дуже мало і дуже неправильно, і робітникам не раз і з яким-таким грошем за пазухою приходилось мліти голодом. Щотижня вривали їм плату, а супротивних зацитькували згірдними, насмішливими словами: "Не хочеш тілько брати, то йди собі та здихай з голоду, - тут на твоє місце десять аж напрошується, та й ще за меншу ціну!"»...
0 Переглянути

Ідеї автономії та самостійності в програмах українських політичних партій Наддніпрянщини. Практичне заняття № 6

9 Клас

«Українська демократично-радикальна партія, обстаючи в справах політичних за глибокодемократичну державну конституцію, в той же час розуміє се так, що реформована держава мусить бути федерацією рівноправних автономних національно-територіальних одиниць. Такої автономії вимагає Партія і для свого Українського Народу на всій тій території, яку він фактично тепер заселює суцільною масою. Заснована на Вкраїні російській, Партія тут і виявляє свою роботу. Але се не значить, що ми відокремлюємо себе від тих частин нашого народу, які живуть поза межами Росії. Думка про відрізнені частки національного тіла ніколи не може покинути живу націю, - не покине вона й нас і виявлятиметься в наших вимаганнях, у нашій тактиці й політичній боротьбі. 1. Новий лад мусить забезпечувати загальнознані вже людські права і найперше - волю від кари на тілі, від кари на смерть та від кари вічною тюрмою - кари, що часом буває гірша за смертну; потім - незайманість особи, оселі й листування без судового декрету. Опріч того, кожна людина мусить мати волю: а) оселятися й жити скрізь, добирати собі яке схоче діло й порядкувати своїм добром як схоче, без ніякого окремого дозволу; б) вживати рідної мови в приватному й громадському житті; в) говорити, писати й друкувати що хоче, відповідаючи тільки перед судом, коли зламала закон; г) належати до якої хто хоче віри або й ні до якої; д) збиратися на збори, гуртуватися в спілки й товариства, страйкувати. Громадянські права й повинності мусять бути рівні для всіх, усі привілеї клас, станів, полу, віри, нації мусять бути скасовані....
0 Переглянути

Суспільно-політичне становище у 1907-1914 рр.

9 Клас

Зі «Спогадів» Є. Чикаленка: «...З розквітом українського культурно-просвітнього життя поступово завмирало партійне, а після розпуску 2-ї Державної думи, коли почалася страшенна столипінська реакція, і зовсім завмерло. Демократично-радикальна партія поступово вмирала і, нарешті, 1907 року зовсім умерла, хоч і без офіційного похорону, а просто перестала існувати. Коли настала чорна столипінська реакція, коли позакривано "Просвіти" і майже всі українські клуби, коли позникали всі провінційні українські газети й зосталися тільки щоденна "Рада" в Києві та "Рідний Край" у Полтаві, що ледве-ледве животіли під пресом адміністрації, яка, як уже я казав, не забороняючи видавати, забороняла передплачувати, тоді українське громадянство виразно відчуло потребу знову нелегальній підпільній організації...» 1. Якою була політика російського самодержавства щодо України в пореволюційні роки Після поразки революції 1905-1907 рр. у Російській імперії запанувала реакція. У цих умовах царський уряд проводив відверту антиукраїнську політику. Через утиски й переслідування одна за одною в містах припиняли діяльність культурно-освітні організації. Закривалися українські періодичні видання, було заборонено й передплату. Знову заборонили викладати українською мовою в навчальних закладах, де це встигли запровадити під час революції. Набула чинності цензурна заборона на вживання у будь-яких публікаціях назви «Україна». Відновлено обмеження на ввезення і поширення книжок українською мовою. В Україні тривалий час діяв воєнний стан - стан посиленої чи надзвичайної охорони. Діяли військово-польові суди, які засуджували учасників заворушень до страти та ув’язнення. У містах і селах лютували каральні військові, козачі і чорносотенні загони....
0 Переглянути

Російська революція 1905-1907 рр. на території України

9 Клас

Зі спогадів Є. Чикаленка: «Під осінь 1905 року настали часи бурхливого, ураганного життя... Грандіозна всеросійська залізнично-поштово-телеграфна забастовка, змова, якої ніколи доти і після неї світ не бачив, надзвичайно схвилювала всіх. Де ж таки: величезна просторами держава лежала, як паралізована істота; ні один нерв не функціонував, не міг передати від центру на периферії жодного наказу, жодної звістки, і центр не знав, що діється на периферіях; а провінція не знала, чи є ще той центр, чи вже, може, бурхлива хвиля революції змела його й занесла в безвість. Ні листів, ні телеграм, ні газет нема, тільки якісь суперечні чутки, яких не можна провірити, бо ніхто не міг нікуди проїхати по залізниці. Переляканий цар уже хотів був тікати з родиною пароплавом за кордон, але придворні умовили його лишитися і піти на поступки громадянству в надії його заспокоїти. Він знов покликав до влади звільненого, ненависного йому графа Вітте і доручив йому скласти проект конституції, яку сам ще недавно перед земськими делегатами назвав безглуздими мріями, а тепер оповістив її маніфестом 17 жовтня». 1. Які події 1905 р. засвідчили розгортання революції в Україні Події в столиці Російської імперії - Санкт-Петербурзі, що відбулися в неділю, 9 січня 1905 р., ознаменували початок першої російської революції. Цей день увійшов в історію як Кривава неділя - мирну багатотисячну демонстрацію робітників, які прямували до Зимового палацу, щоб передати імператорові петицію з вимогами поліпшити умови їхнього життя, розстріляли урядові війська....
0 Переглянути
Вперед
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 ... 43
Назад

Навігація