Войти
Закрыть

Особливості українофільського та політичного етапів національного відродження. Практичне заняття

9 Клас

Прочитайте текст джерела 1 і виконайте завдання. • 1. Визначте особливості національного руху 60-80-х років XIX ст. в західноукраїнських землях. • 2. До міркувань М. Грушевського, що характеризують національний рух 60-80-х років XIX ст., доберіть 5-6 фактів, які конкретизують узагальнення й оцінки у фрагменті цитованої праці. 1. «Выросши з незначних гуртків молоді 60-х рр., у 70-х рр. це галицьке народовство стає вже значною силою. Це меншість порівняно з представниками "твердого”, або москвофільського, напряму, але меншість сильна, життєва, така, яка привертала до себе те, що було більш живим в суспільстві. В той час, як партія "твердих” косніла і розкладалася у своєму реакціонерстві та відчуженні від народу, народовство міцніло і розросталося. Розпочавши з діяльності літературної (журнал "Правда”, товариство "Просвіта” для видання книжок для народу 1868 р., "Товариство ім. Шевченка”, засноване на капітал, зібраний українцями в Росії), воно згодом починає брати участь і в політичному житті краю. З культурних центрів у Галичині переходить воно у провінцію, поступово завойовує міщанське та селянське населення, прилучає до спільного національного життя Буковину (лише не встигає досягнути того самого у найбільш закоснілій, захопленій москвофільством і мадяризацією угорській Україні)»....
0 Переглянути

Політизація українського національного руху в 90-ті роки XIX ст.

9 Клас

У другій половині 70-х років у суспільне життя Галичини прийшло нове покоління діячів. Його очолювали студенти Львівського університету Іван Франко та Михайло Павлик. Притаманний молоді радикалізм, а також вплив М. Драгоманова зумовили критичне ставлення цих діячів не тільки до москвофільства, а й до народовства. Молоді радикали, захоплені соціалістичними ідеями, робили наголос насамперед на соціальних проблемах, прагнули надати українському національному рухові нового, європейського характеру. Через свої часописи, зокрема «Народ», вони хотіли залучити до політичної діяльності селян Галичини та Буковини. Пояснюючи, що таке соціалізм, М. Павлик зазначав: «...зрівняти всіх людей на світі так, аби кожен на себе робив, а не на других; аби кожний мав чим і на чім робити... Така наука про рівність всіх людей називається соціалізм, такі думки звуться соціалістичними, а чоловік, котрий їх тримається, - соціаліст, по-нашому гуртівник, або товаришник, бо все має йти на гурт товариствам, громадам» («Друкований лист М. Павлика до людей», 1880 р.). У жовтні 1890 р. радикали створили першу в Україні політичну партію Русько-українську радикальну партію (РУРП). Її засновниками й лідерами були І. Франко, М. Павлик, В. Будзиновський, С. Данилович, Є. Левицький, Р. Яросевич. РУРП прагнула обстоювати соціальні інтереси українських селян Галичини й водночас захищати національні права українського народу....
0 Переглянути

Суспільно-політичне життя у 60-80-х роках XIX ст.

9 Клас

У другій половині XIX ст. виразниками суспільно-політичного руху в тій частині України, яка перебувала у складі Австро-Угорської монархії, були течії москвофілів і народовців (українофілів). Суспільно-політична течія москвофілів об’єднувала ту частину греко-католицького духовенства й інтелігенції Галичини, Буковини та Закарпаття, яка прагнула до культурної єдності з Росією, сподіваючись на підтримку російського уряду, дотримуючись водночас підкресленої лояльності до Габсбурзької монархії. Москвофільство утвердилося після подій 1848-1849 рр., коли українська інтелігенція, яка тривалий час прихильно ставилася до Габсбурзької династії, була розчарована поступками полякам і фактичним перетворенням Галичини на польську автономію. Шукаючи способів для протидії польському наступу, українські інтелігенти почали орієнтуватися на Росію. У західноукраїнських землях вони мали широке коло прихильників, які безнадійно заплуталися в термінах «руський», «русинський», тобто «український», та «російський», помилково вважаючи їх тотожними. СЛОВНИК Москвофільство - національно-культурна і суспільно-політична течія українського населення Галичини, Буковини та Закарпаття, популярна в другій половині XIX ст. Поширювала ідеї приналежності західних українців (русинів) до єдиного російського («руського») народу....
0 Переглянути

Соціально-економічний розвиток

9 Клас

Закон звільняв селян від панщинних повинностей, надавав їм громадянські права. Однак за «звільнення» селяни мусили сплатити землевласникам викуп, що у 20 разів перевищував вартість річних повинностей. Селяни отримали право на землю, яка перебувала в їхньому користуванні. Проте фактично у власність селянства перейшло менше половини земельних угідь краю. Більшість селян залишалися малоземельними й неплатоспроможними. А халупники, які володіли тільки хатами-халупами, і комірники, які наймитували й жили в чужих хатах-коморах, зовсім не мали землі. З роками розміри селянських наділів зменшувалися. Тож реформа 1848 р. залишила непорушним велике поміщицьке землеволодіння. Це стало підґрунтям для загострення соціальних проблем. Протягом наступних десятиліть найболючішим питанням у взаєминах поміщиків із селянами була проблема сервітутів, тобто права користування лісами і пасовиськами. До реформи за звичаєм ними користувалася сільська община. Спеціальні комісії в Галичині, створені для розв’язання цієї проблеми, діяли в інтересах поміщиків, тож більшою частиною природних угідь - лісів і пасовищ - заволоділи поміщики. Селянин мав сплачувати власнику за будівельні матеріали, заготовлення дров, випасання худоби. Подібна ситуація склалася і в Північній Буковині та на Закарпатті....
0 Переглянути

Перевірте, чого навчилися з теми. Українські землі у складі Російської імперії в другій половині XIX ст.

9 Клас

«У Росії існує особливе товариство малоросів, пройнятих духом якогось патріотизму, товариство це має скрізь своїх послідовників, і університети, Київський і Харківський, служать головними провідниками і поширювачами ідей про можливості відновлення Малоросії. Так, у Київському університеті виникло товариство малоросів під назвою "Українська громада”. Це молоді й пристрасні вільнодумці, які докладають зусиль для втілення ними думки про свободу Малоросії і прагнуть зблизитися з простим народом, навчити його грамоти і поступово навести його на думку про колишню славу Малоросії і принади свободи з тією саме метою, щоб згодом, коли уми простого народу підкоряться їх впливу, діяти на шкоду монархії...» З рапорту царської жандармерії. 1861 р. Мияковський В. «Київська громада» Б. «28 липня ...було в мене кілька осіб, у тому числі Костомаров, дуже заклопотаний призупиненням популярних видань на малоросійському наріччі. М’яко, але прямо й категорично заявив йому, що вжиті мною заходи залишаються в силі». Валуєв П. «Щоденник» B. «По всіх містах Росії виникають соціал-демократичні союзи, поширюються заборонені книги і листівки, видаються робітничі газети. Російський пролетаріат напередодні виникнення с.-д. партії в Росії. Всі ці ознаки пробудженої в російському пролетаріаті політичної самосвідомості повинні були не на жарт сполошити уряд. Упевнений, що робітничий рух створений якимись агітаторами, царський уряд намагається вирвати "бунтівників” із робітничого середовища і таким чином придушити робітничий рух. Він проводить для цього масові обшуки і арешти...»...
0 Переглянути

Історичні джерела про українофільський етап національного відродження. Практичне заняття

9 Клас

Заснований в Києві відділ імператорського Російського географічного товариства прихистив тих неблагонадійних і шкідливих осіб, які нині вирізняються особливою діяльністю на ниві поширення серед народу ідеї про самостійну народність малоросів. У стислі терміни відділ відкрив свою книжкову крамницю, організував свою видавничу діяльність, заснував свій орган "Київський телеграф” із власною друкарнею і почав продавати за найнижчими цінами свої тенденційні видання, в тому числі спотворену переробку малоросійською говіркою гоголівського "Тараса Бульби”, де всі слова: "Росія”, "руська земля”, "російський” - усунуто й замінено словами "Україна”, "українська земля”, "українець” і врешті-решт пророчо проголошено навіть майбутнього "українського царя”. Найголовнішими діячами відділу на терені поширення в народі хибної і шкідливої думки про самостійність малоросійської народності, мови й літератури є Чубинський і колишній доцент Київського університету Драгоманов. ...З особливою увагою стежачи за напрямом усіх видань для народу малоросійською говіркою, дійшли позитивного висновку, що вся літературна діяльність так званих українофілів має кваліфікуватися як посягання на державну єдність і цілісність Росії, приховане більш-менш пристойними формами. Осередок цієї злочинної діяльності сьогодні - у Києві. Мета київських українофілів (саме так висловлюються вони в органах друку, що видаються в Росії) не лише невинна, а й навіть похвальна - поширення освіти в середовищі малоросійського народу; і тільки для того, щоб вона була для нього доступнішою, видають книги для народного читання українським діалектом, зрозумілим малоросам. Але при цьому українофіли наполегливо намагаються піднести простонародну говірку Південної Росії до рівня літературної мови, перекладаючи твори російської та іноземних літератур і видаючи оригінальні твори. Прагнення київських українофілів спричинити літературну ворожнечу і, так би мовити, відокремитися від російської літератури, видається небезпечним іще й тому, що цілковито збігається із прагненнями і діяльністю українофілів у Галичині, які постійно балакають про 15-мільйонний південно-руський народ як про щось зовсім окреме від великоросійського племені. Такий погляд врешті-решт призведе до того, що галицькі українофіли, а потім і наші опиняться в обіймах поляків, які небезпідставно вбачають у прагненнях українофілів надзвичайно корисний для особистих політичних цілей рух......
0 Переглянути

Національний рух і суспільно-політичне життя у 70-80-х роках XIX ст.

9 Клас

Першими виданнями, що з’явилися на світ завдяки старанням і матеріальній підтримці Київської громади, стали укладені І. Рудченком два випуски збірника «Народні південноруські казки». У 1872 р. громада допомогла Л. Глібову перевидати збірку його байок. Зусиллями громадівців побачили світ 7 томів матеріалів етнографічно-статистичної експедиції, проведеної в 1869-1871 рр. у Південно-Західному краї під керівництвом Павла Чубинського. Скориставшись послабленням цензури на початку 70-х років, громадівці розпочали публікацію серії українських популярних книжок (зокрема, «Про українських козаків...» М. Драгоманова, «Катерина» Т. Шевченка, «Запорожці» І. Нечуя-Левицького). Ці книжки тисячами примірників розповсюджували серед селян. У 1874-1875 рр. Київська громада взяла на себе редагування російськомовної газети «Київський телеграф», перетворивши її на власний друкований орган. У 1873 р. стараннями Старої (Київської) громади було створено Південно-Західний відділ Російського географічного товариства. Офіційно відкриття київського осередку ініціював київський, подільський і волинський генерал-губернатор князь О. Дондуков-Корсаков. Метою відділу було збирання та публікація етнографічних і статистичних матеріалів про населення Південно-Західного краю....
0 Переглянути

Національний рух і суспільно-політичне життя в 60-х роках XIX ст.

9 Клас

Пожвавлення національного руху в підросійській Україні наприкінці 50-х - на початку 60-х років XIX ст. засвідчила діяльність громад. Ці організації виникли в Києві, Полтаві, Чернігові, Харкові, Одесі й навіть за межами України - у місцях діяльності гуртів української інтелігенції (Петербург, Москва). Одна з перших громад виникла в Петербурзі в 1859 р. з ініціативи колишніх учасників Кирило-Мефодіївського товариства. Скориставшись послабленням цензури, вони стали видавати українською та російською мовами журнал «Основа» (1861-1862), який відігравав роль вісника української громадськості, продовжував справу зачинателів національного руху. У часописі публікували художні твори, праці з історії, етнографії, фольклору, літературно-критичні статті, історичні джерела, урядові постанови й розпорядження. На сторінках «Основи» було вперше надруковано низку творів Т. Шевченка, а також Марка Вовчка, С. Руданського, Л. Глібова, історичні праці М. Костомарова, нариси П. Куліша. Громадівці не згорнули діяльності й після закриття журналу через брак коштів. М. Костомаров, зокрема, опікувався фондом видання українських книг для селян та робочого люду, звертаючись до небайдужих із проханням надавати пожертви. Однією з перших у підросійській Україні і водночас найвпливовішою громадою була Київська, яку заснували на межі 50-60-х років XIX ст. студенти Київського університету. У становленні нової організації активну участь узяли члени гуртка хлопоманів. Студенти університету, які походили з польських або давно сполонізованих українських родин (Володимир Антонович, Тадей Рильський, Борис Познанський, Кость Михальчук та ін.), наприкінці 50-х років XIX ст. згуртувалися навколо ідеї повернення до народності й почали активно працювати для неї. На це вказує й назва, яку їм дали їхні недоброзичливці (від польськ. chłop - простолюдин, селянин). Хлопоманів характеризують як діячів, які відмовилися від своїх польсько-шляхетських привілеїв заради «української справи». Вони пропагували українську мову, розмовляючи й пишучи нею, брали участь у селянських святах, вбиралися в народний одяг, прагнучи на власному прикладі реалізувати ідею єдності з народом....
0 Переглянути

Модернізація промисловості та сільського господарства

9 Клас

Реформа 1861 р., попри половинчастий характер, сприяла поширенню на селі ринкових, товарно-грошових відносин. Тож поступово сільське господарство підросійської України набувало підприємницьких рис. Найпомітнішим цей процес був у землеробстві. Основну частину орної землі на українських територіях було відведено під посіви хлібних культур. У селянських господарствах виробляли сотні мільйонів пудів збіжжя, причому кількість його до 90-х років XIX ст. тільки зростала, адже зерно було ходовим товаром. Зростання попиту на хліб на внутрішньому і зовнішньому ринках разом із появою мережі залізниць перетворило Степову Україну на район торговельного зернового господарства. Прикметно, що в пореформену добу Росія істотно збільшила експорт хліба. У другій половині XIX ст. тенденції до спеціалізації районів України на вирощуванні різних видів сільськогосподарської продукції посилилися. Якщо Степова Україна була основним районом торговельного зернового землеробства, то Правобережжя стало районом цукробурякового, а Лівобережжя - тютюнового виробництва. Упродовж пореформеного періоду майже вдвічі зросли площі під картоплю. Ця культура доволі швидко стала основним харчовим продуктом, що зменшило споживання хліба. Картоплю використовували також як корм для худоби. Поступово зростали посіви бобових, олійних та інших рослин. Інтенсивно розвивалися товарне городництво й садівництво. Про темпи розвитку землеробства свідчить такий факт: на початку XX ст. в Наддніпрянщині збирали 43 % світового врожаю ячменю, 20 % пшениці та 10 % кукурудзи. Важливою галуззю було тваринництво....
0 Переглянути

Кримська війна 1853-1856 рр. та реформи 60-70-х років XIX ст.

9 Клас

У 1853 р. розпочалася війна Росії з Османською імперією. Причиною конфлікту було прагнення царату посилити вплив на Балканах, захопити протоки Босфор і Дарданелли та перетворити Чорне море на закритий, цілком контрольований внутрішній басейн Російської імперії. У Кримській війні (1853-1856) проти Росії виступили союзники Туреччини Англія, Франція і Сардинське королівство. Хоча воєнні дії точилися на Балтійському та Білому морях, у Тихому океані, на Кавказі, основним театром війни став Кримський півострів. У листопаді 1853 р. російський флот знищив турецький флот, що стояв у Синопі. Стривожені союзники висадили десант під Євпаторією і почали просуватися на Севастополь. Російська армія програла генеральну битву на р. Альмі й відступила до Бахчисарая. Відтоді основні події розгорталися під Севастополем, облога якого тривала майже рік. Спроба російської армії прорвати блокаду (битва на Чорній річці) провалилася, а після взяття союзниками Малахового кургану долю міста, як і всієї війни, було вирішено. Російській імперії довелося підписати Паризький мирний договір 1856 р., за яким втрачала, зокрема, острови в дельті Дунаю та частину Південної Бессарабії, мусила тимчасово забути про амбіції щодо Балкан і чорноморських проток. Поразка в Кримській війні спричинила зростання невдоволення діями уряду, адже основну причину невдач вбачали у військово-технічній і соціально-економічній відсталості Росії. З усією очевидністю постало питання внутрішніх змін. Кримська війна вкрай негативно позначилася на становищі України, бо саме на українців ліг основний тягар воєнних дій. Лише під час оборони Севастополя у сухопутних військах російської армії загинуло понад 25 тис. українців. Особовий склад Чорноморського флоту Російської імперії, за винятком вищого командування та переважної більшості офіцерів, був сформований здебільшого з уродженців України. Населення Півдня України опікувалося хворими та пораненими. Оскільки Україна була найближчим тилом і базою постачання російської армії, на селян ліг увесь тягар військових перевезень з центральних районів країни до Криму. Переважно в Україні збирали запаси продовольства й фуражу, реквізовуючи або закуповуючи майже за безцінь для армійських потреб сільськогосподарську продукцію в місцевих виробників. Селяни були невдоволені своїм становищем через зростання податків і повинностей....
0 Переглянути
Вперед
1 ... 242 243 244 245 246 247 248 249 250 ... 370
Назад

Навігація