Войти
Закрыть

Виборення козацькою Україною незалежності. 1651 р. — червень 1652 р.

8 Клас

Зборівський договір серпня 1649 р. не задовольняв обидві сторони. Тому, вибравши зручний момент, Річ Посполита його порушила. На світанку 10 лютого 1651 р. коронна армія чисельністю у 20 тис. вояків напала на містечко Красне. Армією нападників керував звільнений з татарського полону гетьман М. Калиновський. У нерівному бою, що тривав безупинно 2 доби, загинув майже весь Брацлавський полк зі своїм командиром Данилом Нечаєм — одним із найталановитіших полководців національно-визвольної війни. Протягом 28 лютого — 11 березня героїчно оборонялася Вінниця, керована полковником Іваном Богуном. На допомогу Вінниці Б. Хмельницький надіслав Уманський і Полтавський полки, які розбили передові частини поляків і змусили їх відступити. Так похід на Брацлавщину перетворився для М. Калиновського на «прокляту справу», у якій його армія втратила майже половину вояків і всю артилерію. 2. Битва під Берестечком Вирішальна битва польської та української армій відбулася на Волині 18—30 червня 1651 р. біля м. Берестечка в межиріччі Стиру й Пляшівки. Це була найграндіозніша битва не лише часів національно-визвольної війни, а й усіх європейських воєн XVII—XVIII ст. Українська армія мала 100—110 тис., із них 40—50 тис. досвідчених вояків при 120 гарматах. Іслам-Гірей привів майже 50 тис. татар. Польща зібрала 100—120 тис. шляхтичів і жовнірів (у тому числі 20 тис. німецьких піхотинців) і щонайменше 120 тис. обозних і слуг — загалом 220—240 тис. осіб....
0 Переглянути

Українсько-польське воєнно-політичне протистояння 1649—1650 рр.

8 Клас

Підготовка до нових боїв. Перемовини, що відбулися в Переяславі в лютому 1649 р. між Б. Хмельницьким і королівськими послами, не призвели до примирення. Польська делегація не захотіла вести мову про перетворення Речі Посполитої на союзну державу трьох рівноправних народів. Сторони досягли лише тимчасового перемир'я й визначили лінію розмежування між Річчю Посполитою та козацькою Україною. Вона мала пройти від Кам'янця-Подільського на північ уздовж р. Горині до р. Прип’яті. Проте вже навесні, порушивши умови перемир'я, польські частини розпочали каральні дії проти волинян і подолян. Польща прагнула повернути втрачене. Ще взимку новий король Ян Казимир найняв кілька тисяч німецьких вояків і знову оголосив посполите рушення. Польське командування планувало завдати двох одночасних ударів по козацькій Україні: із заходу — силами польської армії та посполитого рушення, а з півночі — за допомогою литовської армії гетьмана Януша Радзивілла. Плани Б. Хмельницького. Провідник національно-визвольної війни готувався розгромити Польщу, визволити всі українські землі й створити незалежну державу від Перемишля на заході до московського кордону на сході. Щоб утілити в життя ці наміри, гетьман знову вирішив опертися не лише на вишколену армію, а й на визвольний рух народу. Із цією мстою він, як і на початку 1648 р., розіслав сотні своїх представників на Поділля, Галичину, південь Білорусі....
0 Переглянути

Розгортання Національно-визвольної війни протягом другої половини 1648 — на початку 1649 р.

8 Клас

Підготовка до битви. Воєнні поразки спонукали польського короля оголосити посполите рушення, тобто скликання шляхетського ополчення, запросити іноземних найманців. Командувачами ополчення були призначені магнати В. Заславський, А. Конєцпольський, М. Остророг. Рівень цих воєначальників викликав лише глузування. «Дурні ляхи — послали перину, дитину й латину», — казали козаки, маючи на увазі розніженість і ледарство коронного конюшого Заславського, молодість і недосвідченість коронного хорунжого Конєцпольського, ученість, але цілковиту необізнаність у військовій справі коронного підчашого Остророга. Очолена ними армія налічувала 36—40 тис. жовнірів і шляхтичів «при вогні й залізі». Разом з обозними та слугами чисельність армії сягала 80—90 тис. вояків, на її озброєнні перебувало 100 гармат. Більшість шляхтичів пихато стверджувала, що для перемоги над хлопами їм потрібна «не зброя, а канчуки». Історичний факт Більшість ополченців зібралася в похід ніби на бенкет. Вони везли із собою дорогі напої та закуски, гори посуду, вишукані меблі тощо. Уражав розкішшю й «бойовий одяг». Один із магнатів підперізувався паском, оздобленим діамантами та рубінами, вартістю майже в 100 тис. злотих, інший одягнув соболину ферязь із діамантовими запонками ціною 70 тис. злотих. Обоз армії складався зі 100 тис. возів, з яких понад 50 тис. було завантажено невійськовим начинням....
0 Переглянути

Передумови і початок Національно-визвольної війни українського народу середини XVII ст.

8 Клас

Вибух Національно-визвольної війни українського народу 1648 р. під проводом Б. Хмельницького накопичував енергію з часу укладення Люблінської унії 1569 р. Вона надала Польщі широкі можливості економічного та воєнного зміцнення за рахунок визиску України. Українському народові унія принесла різке посилення феодального гноблення, національне й релігійне приниження, наступ на народну культуру й самобутність. Посилення національно-релігійного гноблення. Щоб поневолити українців. польський уряд насамперед намагався зламати стрижень їхньої свідомості — православну віру. Історичне джерело Волинська шляхта в 1646 р. в наказі своїм делегатам на сейм наголошувала, що православна церква «у католицькому християнському королівстві та вільній і свобідній Речі Посполитій зазнає такого насильства, якого і в поганській неволі християни-греки не зазнають. Захоплено церкви, монастирі та собори, заборонено вільне провадження обрядів, і убогі християни... не мають публічних похоронів. У Любліні, де віднято церкву, також у Сокалі, у Більську, в інших містах потай, у погребах і в своїх домівках, мусять ховати мерців». Національно-визвольна війна українського народу (Хмельниччина) — війна під проводом Б. Хмельницького за звільнення від культурного, релігійного, соціального, економічного гноблення, за створення та утвердження Української козацької держави — захисника українських національних інтересів....
0 Переглянути

Узагальнення до теми 2 «Українські землі в першій половині XVII ст.»

8 Клас

Зростання магнатського землеволодіння, розвиток товарного виробництва призвели до швидкого заснування великої кількості фільварків і посилення соціального гноблення селян. Погіршувалося становище й українських міщан. Їх усували з органів міського самоврядування, забороняли займатися ремеслами й веденням торгівлі, витісняли з міст. Укладення Берестейської унії не принесло злагоди в церковне життя. У надзвичайно скрутне становище на початку XVII ст. потрапила українська православна церква. Вона втратила майже всю вищу ієрархію, за винятком останнього православного львівського єпископа Єремії Тисаровського. Рушійними силами, що зуміли зберегти й відродити православ’я, стали освічені монахи Києво-Печерської лаври, які прийшли зі Львова, міщани Київського Богоявленського братства та козаки-запорожці. Зростання ролі й значення козацтва, керованого П. Конашевичем-Сагайдачним, його підтримка православної церкви створили можливості для відновлення вищої православної церковної ієрархії в 1622 р. та визнання цієї ієрархії в 1632 р. польським урядом. Надзвичайними перед українцями та православною церквою є заслуга митрополита Петра Могили. Здійснена ним церковна реформа оновила й зміцнила українське православ’я. Митрополія Київська, Галицька й усієї Русі стала найавторитетнішою серед православних церков, а Київ повернув собі славу духовного та культурного центру українства. Утвердила своє становище греко-католицька церква. Її провідник Йосиф-Вельямін Рутський убачав запорукою розвитку церкви впорядкування її життя та піднесення освітнього рівня духівництва....
0 Переглянути

Українське мистецтво першої половини XVII ст.

8 Клас

Православні братства зі школами, колегіумами й друкарнями, самоврядні громади з освіченим міщанством, народні обрядові традиції, вплив гуманістичних шкіл Західної Європи — усе це стало живильним підгрунтям для виникнення та розвитку українського театру. Декламації. Український театр розпочався з декламацій. З метою кращого вивчення мови їх розігрували учителі й учні. Найдавнішою відомою нам шкільною театральною декламацією стала «Просфонима» (1591) — привітання або похвала учнів Львівської братської школи на честь митрополита Київського і Галицького Михайла Рогози. Декламації складалися з прологу, який виголошував чи співав хор, монологів, що виголошували учні, хорових номерів та епілогу. Декламації могли мати форму привітань, надгробних промов, ушанування святих, релігійних свят, укладення миру, уславлення перемог, прийняття послів тощо. Шкільні театри виконували декламації двох різновидів — класні та святкові. При святкових учні одягалися в костюми реальних чи алегоричних осіб, декламували з театральними жестами, біля картин або серед декорацій. Саме для декламування в шкільному театрі на день Різдва та Великодня Кирило-Транквіліон Ставровецький написав збірку «Перло многоцінноє»....
0 Переглянути

Церква й освіта в Україні в першій половині XVII ст.

8 Клас

Історична постать Петра Могили пов'язана з виходом української православної церкви з кризи, з розвитком української освіти. Роки його керівництва Київською митрополією (1632—1647) є часом незнаного доти піднесення православ'я в Україні. Петро Могила (1596—1647) був сином волоського й молдовського господаря Симеона Могили. Після смерті батька та втрати престолу сім’я Могил у 1607 р. переїхала до Речі Посполитої. Вона підтримувала тісні контакти з Львівським братством, тому освіту юний Петро здобував у Львівській братській школі, а потім у освітній подорожі Європою. Повернувшись з Європи, він поступив на державну службу. Брав участь у Цецорській битві та Хотинській війні. Але з роками його все більше приваблювало духовне життя. 1627 р. Петро Могила обійняв посаду архімандрита Києво-Печерської лаври. 1632 р. його було обрано київським і галицьким митрополитом. Ця подія надихнула багатьох сучасників П. Могили. Вони сподівалися, що «після рік сліз», «після смутних плачів» у «кордони Роксоланії» повертається «весілля». Немов біблійне забороло, новий митрополит «оборонить руські права» і Русь заживе в спокої, бо він усе «добре справить, добре направить». І дійсно, усю енергію, розум, вплив в урядових колах та аристократичних родинах П. Могила використовував для зміцнення авторитету православної церкви, розвитку української освіти. Ще перебуваючи в чині архімандрита, він добився повернення Києво-Печерській лаврі відібраних раніше маєтностей. Будучи митрополитом, домігся повернення православним Софійського собору та багатьох церков і монастирів. Водночас турбувався будівництвом нових і відновленням старих і поруйнованих храмів....
0 Переглянути

Національно-визвольні повстання 20—30-х років XVII ст.

8 Клас

Сусідство із Запорожжям Східного Поділля, Центральної і Південної Київщини та півдня Лівобережжя надихало їх мешканців не коритися польським власникам та урядовцям. Селяни й міщани оголошували себе козаками, жили та господарювали як вільні люди. Вони відмовлялися визнавати польських старост, обирали своїх отаманів, запроваджували суд за козацькими звичаями. Не маючи сил перешкодити покозаченню, польські урядовці східних староств Речі Посполитої лише скрушно зітхали: «Усе до останнього покозачилося, тут як хлоп, то й козак», а варшавські політики все частіше заводили мову про створення козаками власної держави з республіканським устроєм. Історичне джерело 1616 р. польські політики під час сейму заявляли, що козаки не визнають «ні магістратів у містах, ні старост, ні гетьманів (польських. — Авт.); вони самі встановлюють собі право, самі обирають урядників і ватажків й наче створюють у великій Речі Посполитій іншу Республіку». Той факт, що козацтво вибудовує власну державу 1625 р. визнав і король: «...Козаки вважають себе окремою Річчю Посполитою... Україна вся в послушності їм. Шляхтич у домі своїм не вільний. По містах і містечках королівських уся управа, уся влада в козаків: привласнюють собі юрисдикцію, закони встановлюють». Власна держава розпочинається з власних законів і власних урядовців. Чи праві були польські урядовці, стверджуючи, що козаки творять власну державу?...
0 Переглянути

Українське козацтво в першій чверті XVII ст. Гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний

8 Клас

Від нападів турків потерпали не лише українці. Уся Європа XVI—XVII ст. тремтіла від однієї думки про наступ Османської імперії. Тому кожний, хто насмілювався кинути їй виклик, обов’язково завойовував прихильність земляків і славу за кордоном. Українські козаки організовували походи проти Туреччини та Криму не лише суходолом, а й морем. Найбільшого розмаху безприкладні за героїзмом морські походи набули протягом двох пертих десятиліть XVII ст. У морс козаки виходили на чайках довгих, вузьких і неглибоких човнах, у яких могли розміститися щонайбільше 50—70 добре озброєних запорожців і 4—6 невеликих морських гармат. У морському бою не було місця для слабкодухих. Турецькі ядра, жорстокий абордажний бій скорочували козацькі екіпажі на дві третини, а то й більше. Козацьку чайку перед походом будував її майбутній екіпаж за кілька тижнів. Судно перетинало Чорне море за 36—40 годин. Турецький Історик XVII ст. Найма писав: «Можна стверджувати напевно, що немає на світі людей, які б менше дбали про своє життя й менше боялися смерті, ніж ці... Знавці військової справи твердять, що ці сіромахи, завдяки своїй хоробрості та вправності, у морських боях не мають собі рівних у всьому світі». Прослизнувши повз турецькі форти в гирлі Дніпра, козаки героїчно атакували прибережні укріплення та міста. Жодне турецьке місто Чорноморського узбережжя не було убезпечене від козацького штурму. Серед найславетніших перемог доби морських походів: спустошення найміцнішої морської фортеці турків — Варни (1606), узяття неприступного кримського Перекопу (1608), розгром Килії, Ізмаїлу й Акерману (1609), штурм Трапезунда й Синопа, що на Малоазійському узбережжі (1614). Водночас козаки нищили гарнізони, залоги фортець, турецькі кораблі — катарги, галери й галіони, які в десятки й сотні разів перевищували розміри чайок. 1615 р. затремтіла столиця османів. 80 чайок на очах у султана і 30 тисяч яничарів увірвалися у константинопольську гавань і спалили її. Біля гирла Дунаю вони розгромили ескадру, що їх переслідувала, і взяли в полон адмірала турецького флоту. 1620 р. морський похід на столицю грізної імперії було повторено....
0 Переглянути

Вплив Берестейської унії на церковне життя в першій половині XVII ст.

8 Клас

У першій половині XVII ст. польська католицька церква була східним форпостом — «передмур’ям» католицької віри. Своє завдання вона вбачала в подоланні «антихристиянського варварства» як православного, так і уніатського. Католики ніби навмисно не помічали християнських чеснот, століттями формованих в Україні. Опираючись на польську католицьку та покатоличену й сполонізовану українську шляхту й магнатерію, польська католицька церква все дужче тиснула на релігію та культуру українців. У православних відбирали церкви й монастирі, їх позбавляли маєтностей, знущалися над священиками й мирянами, глумилися над їхніми релігійними почуттями, усіляко перешкоджали українській православній церкві опікуватися питаннями освіти свого народу. Водночас держава створювала найсприятливіші умови для розширення діяльності різних католицьких орденів, особливо єзуїтського. 2. Становище греко-католицької церкви Після Берестейської унії греко-католики пережили глибоке розчарування. Уже в королівському універсалі від 15 грудня 1596 р. не згадувалося про право уніатських єпископів засідати в сенаті. У цьому питанні не допомогло навіть нагадування Папи Римського. Усупереч сподіванням єпископів, унія не врятувала українських і білоруських мирян від наступу католицизму. Католицькі ієрархи навіть не допускали думки про рівність з уніатськими. Уніатська церква так і не отримала від королівського уряду зрівняння в правах із католицькою....
0 Переглянути
Вперед
1 ... 220 221 222 223 224 225 226 227 228 ... 370
Назад

Навігація