Войти
Закрыть

Узагальнення до теми 3 «Початок Національно-визвольної війни українського народу середини XVII ст. Відродження Української держави»

8 Клас

Національне й релігійне приниження, наступ на культуру й самобутність, втрата прав усіх без виключення українських станів і верств, посилення феодального визиску, що розпочалися після Люблінської унії 1569 р., підняли український народ на Національно-визвольну війну. Урахувавши причини поразок попередніх козацьких повстань, Б. Хмельницький та його сподвижники протягом 1648 р. зуміли завдати Речі Посполитій значних жорстоких поразок і провести цілий ряд жорстоких переможних битв у наступні роки. Вершиною військового мистецтва гетьмана стала перемога під горою Батіг. Наші предки в грандіозних битвах відновили власну гідність і впевнилися у своїй рівновартості з іншими народами. На початковому етапі Національно-визвольної війни військово-політичний провід козацтва вів боротьбу за те, щоб Україні було надано статус рівноправного учасника Речі Посполитої, подібного до статусу Великого князівства Литовського. У лютому 1649 р. Б. Хмельницький перейнявся ідеєю створення незалежної соборної української держави. Відтоді ця ідея стала провідною в житті та діяльності гетьмана й згуртованого ним козацтва. Наслідком їхніх зусиль стало створення Української козацької держави — Війська Запорозького. Державна програма Б. Хмельницького включала: підкреслення спадкоємності з Київською державою; визволення всіх українських земель з-під влади Польщі; створення власної незалежної держави; досягнення ідеалу соборності, тобто об'єднання в складі української держави всіх споконвічних етнічних українських територій; опертя держави на всі суспільні статі....

Українсько-московський міждержавний договір 1654 р. Воєнні дії 1654—1655 рр.

8 Клас

Після прибуття московського посольства до Переяслава туди ж з-під Жванця приїхав Б. Хмельницький. 8 січня 1654 р. на майдані Переяслава було скликано Генеральну військову раду. Гетьман пояснив присутнім, що чотири монархи — король, султан, хан і цар — хотіли б, аби гетьман прийняв їхню протекцію. Далі нагадав про ті злидні й бідування, яких зазнали українці від поляків, турків і татар. Гетьман наголосив, що з усіх володарів найближчим за вірою та готовністю воювати проти Польщі є московський цар. Потім він запитав згоди присутніх присягнути цареві. Учасники ради погодилися. Однак в Успенському соборі, куди українські й московські урядовці зайшли для складання присяги, несподівано виявилося, що московити очікують, аби присягали лише українці. Гетьман же, відповідно до української та європейської традицій, наполягав на взаємній присязі: гетьмана на підданство цареві й Бутурліна, від імені царя, на надання військової допомоги та гарантування прав і вольностей українських станів. Однак боярин рішуче відмовився, пояснивши, що цар ніколи не присягне підданим, бо це принизить його царську гідність. Перемовини затяглися на кілька годин. Зрештою, українська сторона поступилася. Адже після жванецької змови хана й короля Україна конче потребувала воєнного союзника. Гетьман погодився, що царське слово дорівнює його присязі. Це не варто розцінювати як його страшну дипломатичну помилку. Адже, відповідно до європейських традицій, невиконання монархом-протектором своїх обов’язків щодо підданих, автоматично звільняло їх від заприсягнутих обов’язків....

Гетьманщина в системі міжнародних відносин. Продовження боротьби з Польщею в 1653 р.

8 Клас

Буремні події Національно-визвольної війни не можна відокремлювати від європейських подій. Успішна боротьба українського народу за визволення й створення власної держави перетворила її на активного учасника міжнародних відносин, здатного впливати на співвідношення європейських сил. Насамперед Україна своєю визвольною боротьбою ослабила одну з найсильніших держав тогочасної Європи — Річ Посполиту. Своєю боротьбою український народ сприяв боротьбі європейських народів проти католицької реакції. Починаючи з 20—30-х років XVII ст. українські повстання не давали змоги Польщі брати активну участь у Тридцятилітній війні на боці реакційної католицької ліги. Повстання 1648 р. не дозволило Польщі підтримати союзників — Австрію та Іспанію. І вже того ж року вони зазнали поразки й погодилися на укладення Вестфальського мирного договору. Роль України в ослабленні католицької реакції в Європі чітко усвідомлював лідер Англійської буржуазної революції Олівер Кромвель. Тому й називав Б. Хмельницького «генералісимусом», «володарем усіх козаків запорозьких», «грозою і винищувачем аристократії Польщі». Дружні зв’язки з Україною прагнув налагодити волоський господар Матей Басараб, підтримки Б. Хмельницького в боротьбі за польську корону шукав князь Трансільванії Дьєрдь II Ракоці....

Утворення Української козацької держави

8 Клас

Унаслідок Національно-визвольної війни українського народу 1648—1654 рр. на теренах Східної Європи утвердилася Українська козацька держава. Новостворена держава отримала офіційну назву — Військо Запорозьке, перейнявши традиційну назву військової організації низових і реєстрових козаків. Оскільки цю державу очолив гетьман, її нерідко називають Гетьманщиною. Протягом перших місяців цієї війни український народ розпочав створення власної держави. Мешканці певної території, знищивши чи вигнавши польських адміністраторів, проголошували себе козаками й запроваджували «козацький порядок» та «козацький присуд». Для цього вони об’єднувалися в курені, сотні й полки, обирали собі курінних отаманів, сотників, полковників та інших старшин. Усі суспільні справи вирішували на відповідних радах. Побудові держави дуже допомогли «Статті про устрій Війська Запорозького», розроблені В. Хмельницьким у червні 1648 р. Кожна військова одиниця потребувала своєї господарської основи, яка забезпечувала б її зброєю, військовими припасами, продовольством, фуражем, кіньми, волами та возами для транспортування військових вантажів тощо. Цими основами стали ті села, містечка й міста з навколишніми землями, у яких проживали козаки відповідних сотні чи полку. Владу козацьких командирів визнавало все місцеве населення. Таким чином командири, які мали військову владу над сотнями й полками як бойовими одиницями, ставали також адміністраторами (управлінцями) та суддями в сотнях і полках, де базувалися їхні підрозділи....

Виборення козацькою Україною незалежності. 1651 р. — червень 1652 р.

8 Клас

Зборівський договір серпня 1649 р. не задовольняв обидві сторони. Тому, вибравши зручний момент, Річ Посполита його порушила. На світанку 10 лютого 1651 р. коронна армія чисельністю у 20 тис. вояків напала на містечко Красне. Армією нападників керував звільнений з татарського полону гетьман М. Калиновський. У нерівному бою, що тривав безупинно 2 доби, загинув майже весь Брацлавський полк зі своїм командиром Данилом Нечаєм — одним із найталановитіших полководців національно-визвольної війни. Протягом 28 лютого — 11 березня героїчно оборонялася Вінниця, керована полковником Іваном Богуном. На допомогу Вінниці Б. Хмельницький надіслав Уманський і Полтавський полки, які розбили передові частини поляків і змусили їх відступити. Так похід на Брацлавщину перетворився для М. Калиновського на «прокляту справу», у якій його армія втратила майже половину вояків і всю артилерію. 2. Битва під Берестечком Вирішальна битва польської та української армій відбулася на Волині 18—30 червня 1651 р. біля м. Берестечка в межиріччі Стиру й Пляшівки. Це була найграндіозніша битва не лише часів національно-визвольної війни, а й усіх європейських воєн XVII—XVIII ст. Українська армія мала 100—110 тис., із них 40—50 тис. досвідчених вояків при 120 гарматах. Іслам-Гірей привів майже 50 тис. татар. Польща зібрала 100—120 тис. шляхтичів і жовнірів (у тому числі 20 тис. німецьких піхотинців) і щонайменше 120 тис. обозних і слуг — загалом 220—240 тис. осіб....

Українсько-польське воєнно-політичне протистояння 1649—1650 рр.

8 Клас

Підготовка до нових боїв. Перемовини, що відбулися в Переяславі в лютому 1649 р. між Б. Хмельницьким і королівськими послами, не призвели до примирення. Польська делегація не захотіла вести мову про перетворення Речі Посполитої на союзну державу трьох рівноправних народів. Сторони досягли лише тимчасового перемир'я й визначили лінію розмежування між Річчю Посполитою та козацькою Україною. Вона мала пройти від Кам'янця-Подільського на північ уздовж р. Горині до р. Прип’яті. Проте вже навесні, порушивши умови перемир'я, польські частини розпочали каральні дії проти волинян і подолян. Польща прагнула повернути втрачене. Ще взимку новий король Ян Казимир найняв кілька тисяч німецьких вояків і знову оголосив посполите рушення. Польське командування планувало завдати двох одночасних ударів по козацькій Україні: із заходу — силами польської армії та посполитого рушення, а з півночі — за допомогою литовської армії гетьмана Януша Радзивілла. Плани Б. Хмельницького. Провідник національно-визвольної війни готувався розгромити Польщу, визволити всі українські землі й створити незалежну державу від Перемишля на заході до московського кордону на сході. Щоб утілити в життя ці наміри, гетьман знову вирішив опертися не лише на вишколену армію, а й на визвольний рух народу. Із цією мстою він, як і на початку 1648 р., розіслав сотні своїх представників на Поділля, Галичину, південь Білорусі....

Розгортання Національно-визвольної війни протягом другої половини 1648 — на початку 1649 р.

8 Клас

Підготовка до битви. Воєнні поразки спонукали польського короля оголосити посполите рушення, тобто скликання шляхетського ополчення, запросити іноземних найманців. Командувачами ополчення були призначені магнати В. Заславський, А. Конєцпольський, М. Остророг. Рівень цих воєначальників викликав лише глузування. «Дурні ляхи — послали перину, дитину й латину», — казали козаки, маючи на увазі розніженість і ледарство коронного конюшого Заславського, молодість і недосвідченість коронного хорунжого Конєцпольського, ученість, але цілковиту необізнаність у військовій справі коронного підчашого Остророга. Очолена ними армія налічувала 36—40 тис. жовнірів і шляхтичів «при вогні й залізі». Разом з обозними та слугами чисельність армії сягала 80—90 тис. вояків, на її озброєнні перебувало 100 гармат. Більшість шляхтичів пихато стверджувала, що для перемоги над хлопами їм потрібна «не зброя, а канчуки». Історичний факт Більшість ополченців зібралася в похід ніби на бенкет. Вони везли із собою дорогі напої та закуски, гори посуду, вишукані меблі тощо. Уражав розкішшю й «бойовий одяг». Один із магнатів підперізувався паском, оздобленим діамантами та рубінами, вартістю майже в 100 тис. злотих, інший одягнув соболину ферязь із діамантовими запонками ціною 70 тис. злотих. Обоз армії складався зі 100 тис. возів, з яких понад 50 тис. було завантажено невійськовим начинням....

Передумови і початок Національно-визвольної війни українського народу середини XVII ст.

8 Клас

Вибух Національно-визвольної війни українського народу 1648 р. під проводом Б. Хмельницького накопичував енергію з часу укладення Люблінської унії 1569 р. Вона надала Польщі широкі можливості економічного та воєнного зміцнення за рахунок визиску України. Українському народові унія принесла різке посилення феодального гноблення, національне й релігійне приниження, наступ на народну культуру й самобутність. Посилення національно-релігійного гноблення. Щоб поневолити українців. польський уряд насамперед намагався зламати стрижень їхньої свідомості — православну віру. Історичне джерело Волинська шляхта в 1646 р. в наказі своїм делегатам на сейм наголошувала, що православна церква «у католицькому християнському королівстві та вільній і свобідній Речі Посполитій зазнає такого насильства, якого і в поганській неволі християни-греки не зазнають. Захоплено церкви, монастирі та собори, заборонено вільне провадження обрядів, і убогі християни... не мають публічних похоронів. У Любліні, де віднято церкву, також у Сокалі, у Більську, в інших містах потай, у погребах і в своїх домівках, мусять ховати мерців». Національно-визвольна війна українського народу (Хмельниччина) — війна під проводом Б. Хмельницького за звільнення від культурного, релігійного, соціального, економічного гноблення, за створення та утвердження Української козацької держави — захисника українських національних інтересів....

Узагальнення до теми 2 «Українські землі в першій половині XVII ст.»

8 Клас

Зростання магнатського землеволодіння, розвиток товарного виробництва призвели до швидкого заснування великої кількості фільварків і посилення соціального гноблення селян. Погіршувалося становище й українських міщан. Їх усували з органів міського самоврядування, забороняли займатися ремеслами й веденням торгівлі, витісняли з міст. Укладення Берестейської унії не принесло злагоди в церковне життя. У надзвичайно скрутне становище на початку XVII ст. потрапила українська православна церква. Вона втратила майже всю вищу ієрархію, за винятком останнього православного львівського єпископа Єремії Тисаровського. Рушійними силами, що зуміли зберегти й відродити православ’я, стали освічені монахи Києво-Печерської лаври, які прийшли зі Львова, міщани Київського Богоявленського братства та козаки-запорожці. Зростання ролі й значення козацтва, керованого П. Конашевичем-Сагайдачним, його підтримка православної церкви створили можливості для відновлення вищої православної церковної ієрархії в 1622 р. та визнання цієї ієрархії в 1632 р. польським урядом. Надзвичайними перед українцями та православною церквою є заслуга митрополита Петра Могили. Здійснена ним церковна реформа оновила й зміцнила українське православ’я. Митрополія Київська, Галицька й усієї Русі стала найавторитетнішою серед православних церков, а Київ повернув собі славу духовного та культурного центру українства. Утвердила своє становище греко-католицька церква. Її провідник Йосиф-Вельямін Рутський убачав запорукою розвитку церкви впорядкування її життя та піднесення освітнього рівня духівництва....

Українське мистецтво першої половини XVII ст.

8 Клас

Православні братства зі школами, колегіумами й друкарнями, самоврядні громади з освіченим міщанством, народні обрядові традиції, вплив гуманістичних шкіл Західної Європи — усе це стало живильним підгрунтям для виникнення та розвитку українського театру. Декламації. Український театр розпочався з декламацій. З метою кращого вивчення мови їх розігрували учителі й учні. Найдавнішою відомою нам шкільною театральною декламацією стала «Просфонима» (1591) — привітання або похвала учнів Львівської братської школи на честь митрополита Київського і Галицького Михайла Рогози. Декламації складалися з прологу, який виголошував чи співав хор, монологів, що виголошували учні, хорових номерів та епілогу. Декламації могли мати форму привітань, надгробних промов, ушанування святих, релігійних свят, укладення миру, уславлення перемог, прийняття послів тощо. Шкільні театри виконували декламації двох різновидів — класні та святкові. При святкових учні одягалися в костюми реальних чи алегоричних осіб, декламували з театральними жестами, біля картин або серед декорацій. Саме для декламування в шкільному театрі на день Різдва та Великодня Кирило-Транквіліон Ставровецький написав збірку «Перло многоцінноє»....

Навігація