|
Соціальні, економічні, суспільні чинники, які зумовили розвиток української модерної прози, вплинули й на становлення модернізму в поезії. Позитивістську естетику й настанову реалістичного мистецтва відтворювати дійсність у формі самої дійсності змінюють філософізм, естетизм, психологізм. Водночас у поетичному слові цього періоду відобразилися й інші «прикмети часу»: пробудження національної самосвідомості українців, зростання їх політичної активності, поширення ідеї державної самостійності. Сягаючи витоками Франкових «Не пора...», «Великі роковини», «Розвивайся ти, високий дубе...», ці ідеї знайшли гідне продовження в поезії українських січових стрільців, П. Тичини, митців «розстріляного відродження». Поетичне слово було надзвичайно «різнобарвним»: жанрово, стилістично, за провідними мотивами. Поєднуються реальне і фантастичне, приземлене і модерно вишукане. Відбувається пошук нових засобів пізнання дійсності і людини, нових форм їх зображення, нового ліричного героя. На поетичній ниві трудяться водночас представники різних поколінь: «пізні» романтики Я. Щоголів, П. Куліш, С. Воробкевич та ін., представники старшої генерації І. Франко, М. Старицький, Олена Пчілка, Б. Грінченко, І. Манжура, П. Грабовський та інші і молоде покоління, яке, зрештою, і визначило шляхи подальшого розвитку — Леся Українка, В. Самійленко, М. Вороний, Олександр Олесь, Б. Лепкий, П. Карманський, В. Пачовський та інші. Розвивається романтизм, реалізм, модернізм. Поезія твориться різними мовами: російською, польською, італійською, чеською, навіть португальською. Період ознаменувався бурхливим розвитком «жіночої поезії» (Леся Українка, У. Кравченко, Л. Старицька-Черняхівська, X. Алчевська та інші)....
|