Я — справжній читач, або Перевіряємо себе. Образне слово поетичного модернізму
- 7-12-2022, 01:34
- 228
| ... |
Олександр Олесь: «По дорозі в Казку»
- 7-12-2022, 01:34
- 406
| Олександр Олесь є автором драматичних творів «Танець життя», «Злотна нитка», «По дорозі в Казку», «Над Дніпром», «Трагедія серця», «Ніч на полонині», «Тихого вечора», «Осінь», «При світлі ватри», у яких яскраво втілено неоромантичне та символістське світобачення поета. Драматичний етюд «По дорозі в Казку» (1908) увійшов до збірки «Драматичні етюди» (1914). Дослідники наголошують на його певній спорідненості з драматичними творами М. Метерлінка «Сліпці», Лесі Українки «Касандра», Г. Гауптмана «Затоплений дзвін». Ідейно-тематичні домінанти Провідна тема твору — зображення пошуку людиною шляху до щастя, обов’язковою умовою якого є розвиток її духовності. У фокусі художнього дослідження Олександра Олеся — актуальна для символістів проблема сенсу життя людини й співвідношення в ньому двох світів — видимого матеріального й невидимого духовного. Головний конфлікт твору — розбіжність між ідеалом і реальністю, духовним і приземленим у житті людини — автор розв’язує в річищі символізму. Сферу речового й ужиткового уособлює Юрба, яка живе в темному лісі. Непроглядні нетрі символізують собою примітивне людське животіння, якщо воно зациклене лише на матеріальних інтересах. Хоч інтуїтивно таке існування людину не влаштовує, вона боїться або ж свідомо відмовляється вийти із зони комфорту, адже це потребує великого напруження душевних сил, а часто навіть жертв. Позиція Юрби — «...ми і тут свій вік як-небудь доживем» — це навіть не шлях у нікуди, це набагато гірше — деградація окремої особистості й суспільства в цілому.... |
Олександр Олесь: «Чари ночі»
- 7-12-2022, 01:33
- 282
| Олександр Олесь збагатив літературу не лише новими мотивами в громадянській ліриці, а й розкрив також можливості художнього слова в любовній та пейзажній ліриці. Музичність Олесевого вірша полонила творчу уяву композиторів, з-поміж них таких відомих, як Микола Лисенко («Сміються, плачуть солов’ї...», «Осінню віє...», «Айстри», «Любов("О ,не дивуйсь...”)», «Порвалися струни...», «Прийди, прийди...»), Кирило Стеценко («Сосна», «Літньої ночі»), Яків Степовий («Не беріть із зеленого лугу верби...», «Пісні настрою»), Святослава Людкевич («Тайна», «Ти моя найкраща пісня...»), а також сучасних виконавців — гурт «Кому Вниз» («І ви покинули...», «Вийди, змучена людьми...», «Ворони»), Марічка Бурмака («Вітер», «Коли б ми плакати могли...») та інших. У своїх поезіях митець віднайшов теплі, щирі тональності для розкриття духовного світу людини й глибоких особистих почуттів. У цьому відмінність лірики Олександра Олеся від поетів-народників, які свою музу ставили на захист інтересів селян, а тому їхні твори мали переважно викривальний і виховний характер. Поезія Олександра Олеся позбавлена народницького дидактизму, вона відтворює інтимні переживання людини та її унікальний внутрішній світ. «Фольклорній уснонародній традиції Олесь протиставляє літературну, селянсько-просвітянській поезії — інтелігентську й міську», — зазначає В. Петров. Теплі, задушевні, музикальні поезії митця стосувалися кожного — і в цьому секрет успіху автора серед його сучасників. За жанром багато творів митця — це пісні, він одним із перших в українській літературі розвиває такий «міський» жанр, як романс. Багато своїх творів Олександр Олесь присвячував дружині Вірі, яка до останніх днів життя підтримувала його. Один із них — вірш «Чари ночі», що став відомим романсом під назвою «Сміються, плачуть солов'ї...».... |
Олександр Олесь: «О слово рідне! Орле скутий!..»
- 7-12-2022, 01:32
- 247
| Як ви знаєте, розвиток модернізму в Європі привів до пошуків нових засобів художнього відображення дійсності. Для української літератури наприкінці XIX ст. ця проблема набуває особливої ваги. Багатьом українським поетам початку XX ст. бракує оригінальних виражальних засобів для відтворення ліричного переживання, часто вони обмежені традиційними, узагальненими й декларативними образами. Олександр Олесь відчуває необхідність європеїзації української літератури, ставить своїм завданням модернізувати художні засоби, збагатити поетичну мову своїх творів. Як зазначала із цього приводу Соломія Павличко, «Олесь підсвідомо відчув і сформулював свою головну артистичну проблему, яка була також проблемою цілого покоління українських поетів: для того, що він прагнув зробити, бракувало слів». Мотив рідної мови поет розвиває також у вірші «О слово рідне! Орле скутий!...» (1907). Твір побудовано у формі монологу - звернення ліричного героя до рідного слова. Особливістю поетичної композиції є розгортання переживання ліричного героя від відтворення трагічного стану рідної мови до утвердження думки про перетворювальну силу слова. У першій строфі автор ставить в один ряд образи рідного слова й орла. Образ-символ орла в багатьох культурах світу був атрибутом бога-Сонця. Він також уособлював духовне начало в людині, яке може піднести її до небес. Для Олександра Олеся орел символізує велич і могутність рідного слова, що втілює душу народу: Але рідне слово скуте, / Чужинцям кинуте на сміх!. Увесь трагізм ситуації полягає в тому, що духовний код нації дітьми безпам’ятно забутий.... |
Олександр Олесь: «Радість і журба»
- 7-12-2022, 01:32
- 259
| Незадовго до смерті Олександру Олесю з’являлися галюцинації, які повторювалися також уві сні. Як згадувала письменниця Наталєна Королева, « здалося йому, що іде він, самітній, вночі вулицями Праги. Раптом з пітьми виступає висока, струнка постава жінки, одягненої у чорне. Вона подає Олесеві китицю червоних троянд, здіймає зі своєї голови лавровий вінок й кладе його Олесеві на голову. Потім зачинає рости, витягуватись вгору, перетворюється у чорний димовий стовп... А Олесь чує, що летить у чорну безодню... Так, аж до самої останньої хвилі лишився вірним собі справжній поет! Бо ж і остання його хвороблива галюцинація прибрала поетичний образ — символічний, ніби образ Музи, що прийшла увінчати й увільнити поета». Олександр Іванович Кандиба (літературний псевдонім — Олександр Олесь) народився 5 грудня 1878 р. в містечку Білопілля Харківської губернії (нині — Сумська область). Про його становлення як поета відомий критик і поет М. Зеров писав так: «...умови літературно-громадського розвитку Олеся були досить несприятливі. Його дід і вихователь — орендатор панського маєтку на Слобожанщині; його рідні місця — сугуба провінція, верхоріччя Сули... В його найближчім оточенні — нічого, щоби стимулювало ранній розвиток творчості; ні людей, ні книг, — і перша його школа — " мало містечкова”, "мізерна й обридлива'” з немилосердною катівнею і безнастанною "довбежкою”». Тому в початковій школі, а потім у Дергачівській хліборобській школі хлопчина вчився без особливого бажання. Однак, попри несприятливі для творчого розвитку обставини, Олександр Олесь багато читає, долучається до випуску рукописних журналів «Комета» та «Первоцвіт», у яких оприлюднює свої перші вірші, написані українською та російською мовами. Він розуміє, що брак гуманітарних знань має надолужувати самоосвітою. Тому, навчаючись у Харківському ветеринарному технікумі, самотужки опановує іноземні мови (польську, болгарську, сербську), студіює європейську культуру. Знання іноземних мов допомагає йому відкривати світ європейської модерністської літератури, на яку він потім орієнтується у своїй творчості. У цей період юнак цікавиться театром і навіть бере участь у постановці вистав.... |
Микола Вороний: «Інфанта»
- 7-12-2022, 01:31
- 339
| Роботу над віршем «Інфанта» М. Вороний розпочав у 1907 р. Це період реакції після російської революції 1905 р. Мріям українців на визволення ще не довелося збутися, але в колах інтелігенції все сильнішим ставало усвідомлення того, що вони неминучі. Поет завершив роботу над віршем у 1922 р. в еміграції — через п’ять років після жовтневого перевороту 1917 р. та загарбання України більшовиками. М. Вороний відтворює свої переживання від національної революції та оцінює минулі події крізь призму цих п’яти літ. «Різьблю свій сон...» — цією фразою розпочинається вірш. Образ сну в символістів — це несвідоме, особливий стан духу, коли людина відсторонена від усього зовнішнього й заглиблюється у внутрішній світ, залишається наодинці із собою. Але це також стан, коли вона є водночас і глядачем, і актором, як зауважував аргентинський прозаїк Л. Борхес. Композиційно «Інфанту» умовно можна поділити на дві частини, у першій з яких ліричний герой є споглядачем, а в другій — дійовою особою. Пейзажна замальовка на початку твору — це поетична картина пізньої осені, коли «На землю писанками прозорими / Лягли осінні дерева». Образом вогнелунних килимів автор дає читачам орієнтир, що на дворі кінець жовтня - початок листопада, коли землю покрив багряний лист. Підсилює картину завивання вітру, холодна блакить неба, алмазний блиск планети Венери, яка тільки восени з’являється на східному небосхилі — там, звідки в жовтні 1917 р. прийшла в Україну революція. Пейзаж позначений авторськими неологізмами проміннострунними, мрійнотканому, вогнелунними, які надають віршу музичності. Але вже на підсвідомому рівні зароджується передчуття тривоги, яке досягається алітерацією р: прозорий, дерева, акорди проміннострунні, Венера, мрійнотканий, дрімати.... |
Микола Вороний: «Блакитна Панна»
- 7-12-2022, 01:31
- 253
| «Блакитна Панна» — це гімн весні, молодості, красі. Як і у фольклорних творах, де весна уявляється дівчиною, у вірші М. Вороного вона змальована в розгорнутій персоніфікації — образі блакитної панни, яка «лине вся в прозорих шатах, у серпанках і блаватах». Образ весни — центральний символ вірша. Його зміст практично невичерпний. Це і пора року, коли все оживає, і саме життя, яке вічно оновлюється й змінюється. Ліричний герой бачить і відчуває весну в пастельних тонах, ніжною й чарівною. Автор уживає епітети, щоб найточніше відтворити його світовідчуття та настрій, а слова церковнослов’янського походження довгожданна, нездоланна, осанна надають картині урочистості й піднесеності. Із семи дієслів у перших трьох строфах лише одне слово «лине» виражає рух, але авторові вдається майстерно передати динамічний стан природи, безперервне її оновлення. Особливістю поетичного пейзажу є те, що фокус для зображення природи перебуває десь понад хмарами — тому вся картина рідного краю навесні постає широко, панорамно. Підсилюють це враження й іменники на позначення простору: гори, гай, луги, поля. Щоб передати багатоголосся природи, автор використовує асонанси й алітерації, зокрема повтори слів з наголосом на голосному -а та закінчення -на:... |
Микола Вороний: «Шукач нової краси»
- 7-12-2022, 01:30
- 234
| Дивна річ — переплетіння доль людських. А ще цікавіше, коли ці люди — визначні культурні діячі країни. Ось, скажімо, Микола Вороний і Микола Вербицький, один з авторів українського Гімну «Ще не вмерла Україна...» та улюблений вихователь славетної української артистки Марії Заньковецької. Саме донька М. Вербицького Віра стала дружиною М. Вороного та народила йому сина Марка, згодом відомого поета. Із цією сім’єю майже родинними зв’язками поєднаний також М. Коцюбинський, Марків хрещений батько. А ще — Михайло Грушевський, Марко Кропивницький, Іван Франко, Панас Саксаганський та багато інших діячів увійшли в життя Миколи Вороного та справили вплив на його становлення як митця. І таких переплетінь у долі Миколи Вороного дуже багато, адже він, як активна особистість, був у вирі подій кінця XIX - початку XX ст., став одним із тих культурних діячів, що виводили українську літературу на широкий європейський простір. Микола Кіндратович Вороний народився 24 листопада 1871 р. на Катеринославщині. Великий уплив на формування особистості майбутнього митця справила його мати Олімпіада Дмитрівна, яка походила зі шляхетського роду Колачинських. Серед її предків — ректор Києво-Могилянської академії П. Колачинський, сподвижник гетьмана Мазепи. Саме вона співала синові народні пісні, навчала грамоти, увела у світ художньої літератури — і цим заклала основи духовного світу сина.... |
Леся Українка: Ліричні твори. «Лісова пісня»
- 7-12-2022, 01:30
- 308
| Перший варіант «Лісової пісні» Леся Українка завершила 25 липня 1911 р., а в жовтні цього ж року з’явився остаточний текст твору. Поштовхом до його написання, як зізнавалась поетеса в листі до своєї матері Олени Пчілки, стала її туга за рідним краєм: «Мені здається, що я просто згадала наші ліси та затужила за ними. А то ще я й здавна тую мавку "в умі держала”, ще аж із того часу, як ти в Жабориці мені щось про мавок розказувала, як ми йшли якимсь лісом з маленькими, але дуже рясними деревами. Потім я в Колодяжному в місячну ніч бігала самотою в ліси (ви того ніхто не знали) і там ждала, щоб мені привиділася мавка. І над Нечімним вона мені мріла, як ми там ночували — пам’ятаєш? — у дядька Лева Скулинського... Видно, вже треба було мені її колись написати, а тепер чомусь прийшов "слушний час” — я й сама не знаю чому. Зчарував мене сей образ навіки». Але буде дуже спрощено думати, що лише спогади про дитинство навіяли Лесі Українці сюжет драми. Глибина ідейного змісту «Лісової пісні» дає підстави стверджувати, що вона йшла до свого вершинного твору протягом усього життя. Драматичні твори Лесі Українки початку XX ст. засвідчили її відмову від соціально-побутової драми, яка переживала на той час кризу, та її перехід до творення «нової драми» з її філософським та психологічним осмисленням життєвих явищ. Модерністські пошуки символічного узагальнення дійсності вимагали нових жанрових форм, тому письменниця обирає жанр драми-феєрії, який у європейській літературі наближався до Marchendrame — драми-казки.... |
Леся Українка: Ліричні твори. «Стояла я і слухала весну...»
- 7-12-2022, 01:29
- 276
| Вірш «Стояла я і слухала весну...» (1893-1894) увійшов до циклу «Мелодії» з поетичної збірки «Думи і мрії». У ньому втілено нові сподівання й творчі плани Лесі Українки. Про надії на краще вона писала в листі до Драгоманових: «Я тепер в весняному настрої і думками вже не дома, а по світах літаю. Простір для думок великий і планів тьма...». У центрі твору — лірична героїня із цілою симфонією почуттів, навіяних весною. Персоніфікований образ весни нагадує фольклорний: вона «Співала пісню дзвінку, голосну, / То знов таємно-тихо шепотіла». Ця чарівна пора року співзвучна з настроєм дівчини, надихає її, вселяє надії. Вона постає перед нами надзвичайно ніжною, чулою, душевно витонченою. Через уживання в кожному рядку дієслів авторка створює динамічний, швидкоплинний образ весни. Її настрої та настрої ліричної героїні звучать в унісон, і цим створюють особлива атмосфера, інтимна. Дослідники припускають, що приватне листування із С. Мержинським Леся Українка знищила, бо розмежовувала особисте й публічне життя. У наш час ми спостерігаємо, як засобами соціальної комунікації приватне життя і публічних, і пересічних людей оприлюднюється назагал часто в найменших деталях. Як ви вважаєте, чи варто бути відкритим для сторонніх в особистому житті?... |