Войти
Закрыть

Ольга Кобилянська (1863—1942). Valse melancolique

10 Клас

«Valse melancolique» за стилем особливо вишуканий, майстерний та наскрізь експериментальний. Як це найчастіше трапляється з прозою О. Кобилянської, важко визначити однозначно жанр цього твору. Сама авторка зазначила, що це фрагмент (шкіц, етюд). Одні дослідники називають його новелою, інші — великим оповіданням або малою повістю. Влучно визначила жанрову належність цього тексту Леся Українка — «музично-пластична1 поема в прозі». Нагадаємо принагідно, що цей жанр сягнув свого розквіту у творчості романтиків і символістів, зокрема Ш. Бодлера та А. Рембо. 1 Пластичний — тут: пов'язаний із живописом чи скульптурою. Теорія літератури Поема в прозі — це ліро-епічний твір, написаний прозою, у якому події з життя героїв розкриваються через сприйняття й оцінку оповідача. У цьому стислому визначенні Леся Українка сконцентровано окреслила стильову специфіку твору: у ньому виразно домінує ліричний (поетичний) струмінь; він побудований на синтезі мистецтв — поєднує жанрово-композиційні, образотворчі прийоми літератури, малярства, музики. О. Кобилянська змальовує долі трьох талановитих дівчат — Ганни (художниці), Марти (майбутньої вчительки) і Софії (піаністки), які приїхали в місто реалізувати свої здібності. Оповідь ведеться від імені Марти. Спочатку разом мешкали дві подруги — Марта та Ганнуся. Після підвищення плати за квартиру дівчата змушені були шукати третю співмешканку. Нею стала Софія Дорошенко. По-різному дівчата влаштовують своє життя. Марта виходить заміж і стає взірцевою дружиною та матір'ю. Ганна виїздить до Рима. Вона прихильниця вільних стосунків із чоловіками, але, нескріплені справжнім почуттям, ці зв'язки швидко обриваються. Зрештою, Ганнуся покидає батька своєї дитини й повертається назад. Найтрагічніше складається доля Софії. Вона тяжко переживала нещасливе кохання. Не зміг реалізуватись і її яскравий талант — не було кому заплатити за навчання у Відні. Смерть матері та відмова дядька допомогти остаточно підкосили дівчину. Змучене серце не витримало випробувань....

Ольга Кобилянська (1863—1942). Людина

10 Клас

А перше визнання принесла молодій авторці повість «Людина» (1886-1891), написана під безпосереднім впливом зачинательки українського феміністичного руху Н. Кобринської. Саме їй письменниця присвятила цей твір. Мужню, наполегливу вдачу авторки засвідчує історія створення повісті. Спочатку О. Кобилянська, заохочена подругою, написала оповідання «Вона вийшла заміж» і надіслала до жіночого альманаху «Перший вінок». Але вимогливий І. Франко, який упорядковував збірник, відхилив цю пробу пера через її художню недовершеність, «солодкаво-сентиментальний стиль». Перша поразка засмутила, але не зламала молоду авторку. Вона вдосконалювала, розширювала таку близьку її серцю історію, надсилала в інші видання, одержувала відмови, знову доробляла, поки оповідання переросло в досить розлогу повість під іншою назвою — «Людина», яку нарешті 1894 р. опублікував журнал «Зоря». Так побачив світ перший виразно модерністський, неоромантичний твір в українській літературі й водночас перший твір, зосереджений на проблемі жіночої емансипації. Тема повісті — доля освіченої дівчини, яка не хоче миритися з обмеженістю й консерватизмом міщанського середовища, наполегливо бореться за свої людські права....

Ольга Кобилянська (1863—1942)

10 Клас

Батько, Юліан Якович, належав до давнього, але збіднілого шляхетського роду, що походив з Наддніпрянщини. Залишившись сиротою в чотирнадцятирічному віці, він з часом самотужки дослужився до посади урядовця-правника, тож і дітей своїх виховував у пошані до праці. Був людиною суворою, справедливою й послідовною. Ольга успадкувала від батька найкращі риси його вдачі. Мати, Марія Вернер, по чоловічій лінії походила з німецького роду, а по жіночій — з польського. Її родичем був відомий німецький поет-романтик Захарій Вернер. З любові до свого чоловіка вона вивчила українську мову, прийняла греко-католицьку віру й виховувала дітей у пошані до всього українського (до речі, у Ґурагуморі явно переважали німецька й румунська мови). Пані Марія вирізнялася безмежною добротою, особливою лагідністю й ніжністю. Уся родина Кобилянських була музично обдарованою. Батько мав прекрасний музикальний слух і чудовий голос, як і Ольга. Брат Максим віртуозно грав на скрипці, Володимир — на гуслях, а Степан, Юліан та Олександр мали чудові голоси. Ольга, як і її сестра Євгенія, теж грала на фортепіано, а також на дримбі1 та цитрі2, які були її улюбленими інструментами. 1 Дримба — інструмент, який використовується в гуцульському музичному побуті. 2 Цитра — давній струнний музичний інструмент, найбільш поширений в Австрії й Німеччині. У родині Кобилянських було семеро дітей. Усі сини здобули університетську освіту. А ось на Ольгу та її сестру Євгенію батьки не витрачалися, адже вважали, що найкращою кар'єрою для дочок буде заміжжя. Більшість ровесниць О. Кобилянської сприймали це як норму....

Неоромантизм

10 Клас

У цій течії відроджуються традиції класичного романтизму першої половини ХІХ ст. (неприйняття буденної реальності, піднесені ідеали, протистояння виняткового героя й маси, конфлікт мрії та дійсності, наскрізний символізм, широке використання контрастів та ін.), але на вищому етапі суспільно-духовного розвитку. 1. Неоромантики мистецьки опановували здобутки нових світоглядних ідей: натурфілософії, «філософії життя», ніцшеанського волюнтаризму (культу сили волі), фрейдизму з його увагою до позасвідомого, снів, марень, боротьби еротичного (життєствердного) і танатичного (смертоносного) полюсів у людській душі. 2. Відхиливши раціоцентризм, неоромантики на перше місце поставили чуттєву сферу людини, емоційно-інтуїтивне пізнання. 3. Вони відмовилися від типізації, натомість повернулися до символізму. 4. Неоромантики змальовували переважно не масу, а яскраву, неповторну індивідуальність, що вирізняється з маси, бореться, незважаючи на безнадійну ситуацію, зі злом, зашкарублістю, сірістю повсякдення. Герої неоромантиків переймаються тугою за високою досконалістю в усьому, характеризуються внутрішнім аристократизмом, бажанням жити за критеріями ідеалу, а не буднів....

Василь Стефаник (1871—1936). Камінний хрест

10 Клас

За аналогією до більшості творів В. Стефаника «Камінний хрест» називають новелою, хоча за жанровими ознаками цей твір усе ж таки ближчий до оповідання. Сам автор визначав розповідь про Івана Дідуха як студію, тобто художнє дослідження душевних переживань героя. • Завдання основного рівня Прочитайте «Камінний хрест». Згадайте жанрові ознаки новели й оповідання. Чим вони відрізняються? Підтвердьте або спростуйте наведену вище тезу. Історія написання. «Камінний хрест» — єдиний твір В. Стефаника, присвячений темі еміграції. За основу новели взято реальний факт: Штефан Дідух (у творі Іван), односелець В. Стефаника, емігруючи до Канади, ставить на своїй нивці кам'яний хрест (який, до речі, і донині стоїть у Русові). У трагедії героя твору по краплі зібрано горе тисяч емігрантів, долею яких переймався письменник. Не раз проводжаючи на Краківському вокзалі земляків у далеку Америку, він постійно бачив опухлі від плачу очі, спечені губи, чув захриплі від стогону голоси....

Василь Стефаник (1871—1936). Новина

10 Клас

Аналізові проблеми вини й кари присвячена новела «Новина» (1898). Найбільше непорозумінь виникає, коли цей твір починають трактувати в реалістичному плані. Тоді знавці нашого народного життя XIX ст. з подивом та обуренням заявляють, що трагедії, подібні до описаної в новелі, були не те що нетиповими, а вкрай винятковими. В українських селах траплялося дуже мало серйозних злочинів, жінки радо допомагали вдівцям із малими дітьми, тим паче покутські села належали до найбільш освічених і заможних у Галичині. Але, з іншого боку, В. Стефаник побожно любив селян, аж ніяк не міг зводити на них наклеп. У чому ж річ? А в тому, що новела зовсім не реалістична, хоча поштовхом до неї й став реальний моторошний факт, що трапився в с. Трійці. Подія, описана в ній, невмотивована з погляду типовості та традиційного психологізму. Справді, жодними причинами не можна виправдати Гриця, автор того й не робить. Попросту йдеться в новелі не так про суспільно-побутові, як про психологічні проблеми, які знову ж таки розкриті в натяковій формі реалістичними засобами. Ідея твору полягає в тому, що людина для самооновлення, досягнення вічного життя мусить убити в собі своє егоїстичне «Я», що прив'язує її до примітивного, гріховного земного світу. Кажучи про вдівство та матеріальні нестатки Гриця, автор натякає на убозтво його душі, психічної реальності. Дві доньки, котрих він ніяк не може нагодувати, — уособлення його самості, яка страждає, гине в його душевному убозтві, психічній примітивності. Холод, голод і пустка в Грицевій хаті — це стан його душі. Єдине, що залишилося живого та світлого в тій хаті, — його доньки. Але Гриць із жахом помічає, що й вони поступово мертвіють. Від цього герой зажурився, що аж почорнів. Автор не каже, що їжею. Та й, ходячи кілька днів по сусідах, Гриць не просить у них допомоги, хліба, не нарікає на голод дітей. Зауважмо: «мертвими» він побачив дітей саме тоді, коли вони «ґлемедали», тобто жували хліб. Спостерігши мертвіння дітей, батько кинувся не добувати їм харч, а молитися. У такий спосіб В. Стефаник натякає, що йдеться не про фізичний голод, а про духовний. Аби ще раз підкреслити непричетність голоду до потоплення дітей, автор показує, як перед убивством батько годує їх бараболею....

Василь Стефаник (1871—1936)

10 Клас

Рід Стефаників — за переказами — походить із Наддніпрянщини. Започаткував його козак-запорожець Федір (Тодор), який примандрував до Русова після зруйнування Січі московськими загарбниками. Одружився, побудував хату, подібну до козацького зимівника-фортеці, і завів господарство. У цій хаті й народився Василь. 1898 р. оселю було спалено. Ця історія підкаже згодом письменникові сюжет новели «Палій». Василеві батьки, Семен та Оксана, були заможними селянами. Дитинство хлопця минуло в атмосфері прадавніх традицій та звичаїв Покуття1. Батько був людиною працьовитою, але надто ощадливою й деспотичною. У доброго, щедрого Василя з ним складалися непрості стосунки протягом усього життя. Від матері хлопець перейняв любов до пісні; від наймитів, які працювали в батьковому господарстві, пізнав таємничий світ народних казок, легенд і переказів. 1 Покуття — південно-західний «кут» (звідси й назва) Галичини між р. Дністром, Черемошем і Карпатами, уключаючи Гуцульщину. 1878 р. Василь пішов до початкової школи в Русові, а ще через три роки, виявивши неабиякі старання й здібності, продовжив навчання в сусідньому містечку Снятині. Саме тут хлопчик уперше зіткнувся з «національним питанням». Прикарпаття в той час входило до складу Австро-Угорської імперії, тому навчання в школах проводилося тільки німецькою та польською мовами, а найвпливовіші посади (й учительські також) обіймали переважно поляки. Чимало з них просто знущалися з нечисленних українських школярів. Чому українських учнів було мало? Навчання коштувало дуже дорого, тому українцеві-селянину шлях до освіти був закритий (за винятком таких заможних родин, як Стефаники)....

Експресіонізм в українській літературі

10 Клас

Експресіонізм (від фр. вираження) — стильова течія модернізму, що виникла на межі ХІХ-ХХ ст. в європейському малярстві (на противагу імпресіонізмові), а згодом розвинулась у музиці та літературі. До найвизначніших майстрів цього стилю належать • художники: норвежець Е. Мунк, голландець В. Ван Гог, французи П. Сезан, П. Гоген, А. Матіс; росіянин В. Кандінський; • композитори: німець Р. Штраус, росіянин С. Прокоф'єв; • письменники: німець К. Едшмід, австрієць Ф. Кафка, росіянин Л. Андрєєв. Видатні українські митці-експресіоністи — • письменники В. Стефаник, О. Турянський, Т. Осьмачка, М. Куліш, О. Довженко; • режисер Лесь Курбас і театр «Березіль», • художники М. Бойчук, О. Новаківський та його малярська школа, • скульптор О. Архипенко, • композитор Б. Лятошинський. Джерела цього стилю — у романтизмі, у «філософії життя». Основні творчі принципи експресіонізму — відображення загостреного суб'єктивного світобачення через призму авторського «Я», напруження його переживань та емоцій, бурхлива реакція на жорстокість суспільства, знеосіблення в ньому людини, на розпад духовності. Усе це засвідчили не бачені доти катаклізми світового масштабу на початку ХХ ст., зокрема Перша світова війна (у якій загинуло майже 10 млн осіб і ще 10 млн було поранено й скалічено) і криваві революції. На переконання експресіоністів, спільною основою всього у світі є дух (вільна творча енергія). Виразити його, тобто сягнути глибинного пізнання невидимих основ буття, можна насамперед за допомогою творчої інтуїції. Завдання мистецтва, за цією концепцією, — у вираженні (експресіонуванні) незримого через зриме, внутрішнього — через зовнішнє, вічного — через минуще....

Михайло Коцюбинський (1864—1913). Тіні забутих предків

10 Клас

Історія написання. Лебединою піснею письменника стала повість «Тіні забутих предків». У мальовничому, тихому закутку Карпат розкинулося стародавнє гуцульське село Криворівня. На початку ХХ ст. його облюбували для відпочинку та творчої праці І. Франко, М. Грушевський, А. Шептицький, Леся Українка, Олександр Олесь, В. Стефаник, О. Кобилянська, І. Труш, Г. Хоткевич та інші видатні діячі української культури. На запрошення давнього друга — знаного галицького фольклориста й етнографа Володимира Гнатюка — відвідував Криворівню й М. Коцюбинський у 1910 та 1911 рр. Митця буквально заворожили краса величавої та незайманої природи Карпат, а також «первісне» життя гуцулів. Повернувшись із мандрівки, захоплений Карпатським краєм, прозаїк на одному диханні пише восени 1911 р. цю дивовижну повість. Він довго шукав точну назву для нового твору, перебрав більше десяти варіантів: «У зелених горах», «Тіні минулого», «Слідами предків», «Голоси передвічні», «Сила забутих предків»... І, зрештою, вибрав назву, яка найточніше розкриває авторський задум. Стильова своєрідність. У повісті майстерно поєднано імпресіоністичну поетику з неоромантичною, яка на той час стала дуже популярною. М. Коцюбинський розвиває романтичну (і модерністську) ідею повернення до природи, до втраченої цивілізованою людиною первісної гармонії....

Михайло Коцюбинський (1864—1913). Intermezzo

10 Клас

Історія написання. Літо 1908 р. Революція закінчилася поразкою й жорстоким державним терором. М. Коцюбинський, засмучений картинами людських страждань, украй виснажений службою й громадською діяльністю, поліційним наглядом, знесилений хворобою й родинними проблемами, мріє про відпустку. Саме в цей час його запрошує в гості до свого маєтку (с. Кононівка, нині Драбівський район на Черкащині) Євген Чикаленко — видатний український меценат і громадський діяч. Історичний контекст. Євген Чикаленко (1861-1929) походив з давнього козацького роду. Отримав від батька величезний спадок, був одним з найбільших вітчизняних землевласників. Будував школи, бібліотеки, лікарні для селян. Усі свої багатомільйонні статки вкладав у культурне й державне відродження України, ведучи при цьому з родиною досить скромний спосіб життя. Видавав твори українських письменників, платив їм значні гонорари й стипендії, аби лише продовжували писати рідною мовою; підтримував українські політичні партії, Наукове товариство ім. Шевченка у Львові. Мав величезний авторитет серед українства. 1917 р. взяв активну участь у створенні Центральної ради, але відмовився її очолити. Так само через рік відмовився стати гетьманом України: уважав, що є більш гідні кандидати. Після більшовицької окупації України мусив емігрувати. Не залишивши для себе коштів «на чорний день», помер у злиднях. У Кононівці М. Коцюбинський і задумав «Intermezzo» (хоча написав цей шедевр трохи згодом, у Чернігові), це твір, у якому митець розкриває своє кредо. Назва й жанр. Intermezzo італійською означає «перерва». Так називали невеликий музичний твір, який виконували в перервах між актами трагедії чи опери. М. Коцюбинський вкладає в назву ширший зміст: у нього це не просто перепочинок, а духовне відродження людини на природі....

Навігація