|
Імпресіонізм (від фр. impression — враження) — одна з ключових течій модернізму. Термін походить від назви картини К. Моне «Враження. Схід сонця». Започаткувався імпресіонізм у французькому малярстві (К. Моне, О. Ренуар, Е. Деґа, Е. Мане), розвинувся в музиці (К. Дебюссі, М. Равель, І. Стравінський, Д. Пуччіні), у скульптурі (О. Роден). Основоположниками літературного імпресіонізму вважають французьких прозаїків братів Е. і Ж. Ґонкур. Цей стиль виявився також у творчості таких видатних майстрів слова, як Г. де Мопассан, М. Пруст, К. Гамсун, А. Чехов, І. Бунін. В українській літературі цю течію започаткував М. Коцюбинський, його традицію розвинули П. Тичина, М. Хвильовий, Г. Косинка, М. Івченко, Є. Плужник та ін. Видатні вітчизняні художники-імпресіоністи — М. Ткаченко, К. Костанді, М. Бурачек, І. Труш, О. Мурашко, В. Винниченко, І. Северин та ін. Імпресіонізм — це мистецтво передавання безпосередніх вражень. Його основна мета — ушляхетнене, витончене відтворення особистісних вражень і спостережень, мінливих миттєвих відчуттів і переживань. На противагу реалістам, імпресіоністи усвідомлювали, що об'єктивна (єдино правильна, усебічна) істина для людини недоступна, а отже, неможливо відразу охопити широку панораму буття, передати узагальнено типові обриси явища. Тому ці митці зосереджувалися на щонайточнішому фіксуванні сприйнятого в певний конкретний момент. Через те імпресіоністичний живопис часто був мистецтвом кольорових плям, розмитих контурів, мерехтіння, а не чітких ліній та тонів. У літературі ж переважала увага до мінливих нюансів настрою, до невпинного перебігу почуттів, вражень як потоку свідомості....
|