Олександр Гончар (1918—1995)
- 1-12-2022, 11:30
- 343
11 Клас , Українська література 11 клас Слоньовська, Мафтин (рівень стандарту)
ОЛЕСЬ ГОНЧАР (1918—1995)
Життєвий і творчий шлях
В офіційних документах записано, що Олександр Терентійович Гончар народився 3 квітня 1918 р. в селі Слобода Суха на Полтавщині. Але за спогадами старшої сестри місце його народження - робітниче селище Ломівка на околиці сучасного міста Дніпро. Після смерті матері дочка залишилася з батьком, а малолітнього сина Терентій Гончар віддав на виховання стареньким батькам покійної дружини.
Матері, Тетяни Гаврилівни, хлопчик зовсім не пам'ятав: бабуся показувала лише її фото. Єфросинія Євтихіївна стала для малого Сашка і ненькою, і бабцею, і порадницею. Саме вона й знайома вчителька врятували онука під час страшного Голодомору 1932-1933 рр.
«У її особі ніби втілилося все краще, що є в нашому народі: працьовитість, чесність, безмежна добрість, мистецька обдарованість... Вплив її на мій розвиток був величезний, і потім у найважчі хвилини життя я згадував її...».
Олесь Гончар про свою бабусю
Олесь Гончар у дитинстві був надзвичайно здібним, дуже любив читати. Учителі казали: якби не цей учень, який був відмінником, у селі закрили б єдину початкову школу.
Після закінчення у 1933 р. Бреусівської семирічної школи хлопчина влаштувався в редакцію районної газети «Розгорнутим фронтом», яка виходила на Козельщині. Звідти наступного року його направили на навчання до Харківського технікуму журналістики.
1938 р. юнак став студентом філологічного факультету Харківського університету. Публікації молодого автора привернули увагу критики: добрим словом відгукнувся Леонід Смілянський і благословив його на літературну працю.
Сальвадор Далі. Обличчя війни (1940)
Юний автор захоплювався й наукою. На жаль, рукописи раннього Гончара-прозаїка і Гончара-літературознавця втрачені. У перші дні війни він пішов добровольцем на фронт, а всі студентські документи, відстрочку від армії й написане ним віддав комендантові на зберігання. У вирі війни архів згорів.
За три місяці боїв із 3200 студбатівців уціліло тільки 37, та й ті - зранені. У романі «Людина і зброя» митець писав: «Студбат стікав кров'ю». Він поклявся вшанувати пам'ять загиблих однокурсників: «Якщо залишуся живим, розповім про вас». Отже, війна стала для нього «другим університетом».
Дарія Марченко. Обличчя війни (Картина з гільз) (2015)
Узимку 1942 р. пораненого Олеся Гончара відправили в глибокий тил - у госпіталь міста Красноярська. Та після лікування юнак знову повернувся на фронт. Воював у Румунії, Трансільванських Альпах, Угорщині. У короткі хвилини перепочинку між боями Олесь писав вірші.
Цікаво знати!
За бойові заслуги майбутній письменник був нагороджений орденом Червоної Зірки, орденом Слави, трьома медалями «За відвагу».
Демобілізувавшись, Олесь Гончар приїхав до Харкова. Спочатку планував довчитися в рідному університеті, але покликала сестра, яка з малими дітьми бідувала в Дніпропетровську, зате мала дах над головою. Тож місцевий університет прийняв Олеся на четвертий курс літературного факультету.
Олесь Гончар після Другої світової війни. Фото
Перша книга роману Олеся Гончара «Прапороносці» - «Альпи» - в журнальному варіанті побачила світ у «Вітчизні» влітку 1946 р. під назвою «Стрілки на Захід». На початку 1947 р. вийшов друком «Голубий Дунай». А восени 1948-го - «Злату Прагу». Роман «Прапороносці» був перевиданий іноземними мовами 50 разів. За роман «Людина і зброя», написаний 1960 р., а виданий 1962 р., письменник отримав звання лауреата Державної премії УРСР ім. Тараса Шевченка. Роман у новелах «Тронка» вийшов друком 1963 р. і спочатку мав назву «Полігон», що акцентувала на шаленому озброєнні СРСР, яке загрожувало й усьому світові, і власному мирному населенню. Незабутня тронка-дзвіночок у цьому романі щемно відгукнулася голосом материзни: «Не асимілюйтеся, діти України!».
3 січня 1966 р. керівник Спілки письменників України Олесь Гончар став на захист Івана Дзюби і його статті «Інтернаціоналізм чи русифікація?». Заступався він і за молодого Дмитра Павличка.
Кінець «хрущовської відлиги» став для Олеся Гончара часом глибоких роздумів. Щоденникові записи цього періоду в багатьох місцях перегукуються з Довженковим «Щоденником».
Гончарів «Собор» уперше був надрукований у журналі «Вітчизна» за 1968 р., а незабаром вийшов окремою книжкою. Партократ обласного рівня Олексій Ватченко впізнав себе в образі Володьки Лободи, який віддав власного батька в будинок престарілих. Ідентифікували й реальну пам'ятку козацького зодчества, зображену в романі, - Свято-Троїцький кафедральний собор у Новомосковську на Дніпропетровщині.
«Либонь, Сковороді легше було уникнути золотих сітей, аніж Гончареві, на котрого сіті розставлювано уже й не людьми, а цілою системою».
Віктор Баранов
«Повоєнні новели Гончара, як і його романи та повісті, відзначаються глибиною психологічного аналізу. Щоб досягти рельєфності образу, життєвої достовірності, щоб читач непомітно для себе перейнявся думками й почуттями героїв, О. Гончар найменше розповідає "від автора”, а прагне відразу перевтілитися в героїв, виписує їхні образи, так би мовити, зсередини».
Іван Семенчук
Не зумівши зламати митця, змусити його прилюдно каятися, функціонери від партії домоглися його зміщення з посади керівника Спілки письменників України.
Олесь Гончар був лауреатом двох Сталінських, Шевченківської та Ленінської премій, академіком, мав звання Героя Соціалістичної Праці, став академіком, неодноразово був обраний депутатом Верховної Ради СРСР і України. Але саме він активно виступив проти манкуртського «Закону про мови в Українській PCP», збирав підписи на підтримку української мови, активно захищав «шістдесятників».
Дерев'яний Свято-Троїцький кафедральний собор у Новомосковську, що на Дніпропетровщині, побудований козаками без жодного цвяха в 1778 р.
Митець не побоявся першим заявити про необхідність якнайшвидшого відновлення зруйнованого в перше десятиліття радянської влади Михайлівського Золотоверхого монастиря і очолив створену для цього комісію. Доклав письменник чимало серця й розуму і до відновлення Києво-Могилянської академії, збереження її як наукового й архітектурного центру. В останні місяці життя готувався написати свою лебедину пісню - твір про Голодомор 1932-1933 рр.
Олесеві Гончару надано звання «Інтелектуал Світу 1993 року», він став почесним доктором Альбертського університету в Едмонтоні (Канада).
Помер Олесь Гончар 14 липня 1995 р. За покликом серця попрощатися з Олесем Терентійовичем прийшли люди різних поколінь - ті, хто виховувався на творах митця. Це був перший похорон письменника, коли в почесну варту став президент. Поховали його на Байковому кладовищі в Києві.
«Це була велика когорта письменників ХХ століття. І більшість із них творила в тому дусі, який у науковій аудиторії прийнято називати романтиками чи неоромантиками. Це люди, які були причетні до високого модернізму, що розвинувся в Україні 20-х років ХХ століття. Найбільше б я виділив серед них Олександра Довженка і Юрія Яновського. Вони - старші вчителі-побратими Олеся Гончара. Вони багато чого (не навчаючи) навчили Олеся Гончара в плані романтичного світовідчування. До речі, Олесь Гончар не дуже полюбляв слово "романтизм”».
Михайло Наєнко
2005 р. Олесеві Гончару було надано звання Героя України (посмертно). Про життя письменника вийшло п'ять документальних фільмів. Останню кінокартину «Стежками Олеся Гончара» 2018 р. зняв режисер Валерій Степанян-Григоренко.
«Думаю про нього: він ніколи нічого не хотів для себе. Був красивий і гордий і в юності, й у високі свої літа».
Дмитро Білоус
Діалог із текстом
- 1. Що саме ви довідалися про дитячі та юнацькі роки Олеся Гончара?
- 2. Хто з дитинства для письменника був найдорожчою людиною?
- 3. Як вплинуло на творчість митця воєнне лихоліття? Темою яких творів Олеся Гончара стала війна?
- 4. Які твори митця вважають художньо найбільш довершеними?
- 5. Що ви можете сказати про громадянську позицію письменника та його внесок у збереження національної культури?
- 6. Підготуйте коротку довідку про історію Михайлівського Золотоверхого монастиря в Києві. Як долучився до його відбудови Олесь Гончар?
Діалоги текстів
- 1. Тема війни (героїчного й трагічного її аспектів), до якої звернувся Олесь Гончар не в одному творі, зокрема й у романі «Людина і зброя», - наскрізна у світовій літературі. На уроках зарубіжної літератури ви читали оповідання талановитого сучасника Олеся Гончара Генріха Белля «Подорожній, коли ти прийдеш у Спа...». Фрагментом назви цього твору стала епітафія (надгробний напис) у пам'ять про трьохсот спартанців, які загинули під Фермопілами: «Подорожній, коли ти прийдеш у Спарту, повідай там, що ми всі полягли тут, бо так звелів нам закон». Битву під Фермопілами порівнюють з українською трагедією під Крутами. Що ви знаєте про цю подію? Чому, на вашу думку, тема битви під Крутами не могла прозвучати у творчості Олеся Гончара? Яку іншу паралель провів автор?
- 2. Проведіть дискусію про нову українську людину, виведену Олесем Гончарем у романі «Собор» в образі Миколи Баглая.
Мистецькі діалоги
- 1. Розгляньте картину Сальвадора Далі «Обличчя війни» і поясніть символіку цього художнього полотна. Чи можна використати картину як ілюстрацію до роману Олеся Гончара «Людина і зброя»? Чому?
- 2. Порівняйте картину С. Далі та роботу сучасної української мисткині Д. Марченко. Чому авторка дає своєму творові назву відомого попередника? Чим умотивоване таке переосмислення відомого художнього сюжету на новому історичному витку?
- 3. Перегляньте документальний фільм «Стежками Олеся Гончара» (2018). Що вас найбільше вразило у цій стрічці?
Новела «Модри Камень»
Цей твір у повному обсязі вперше побачив світ у книжці Олеся Гончара «Новели» (1949), до цього виходив у журнальних публікаціях у Москві й в Україні. Але шлях новели «Модри Камень» до читача був нелегким. Іще 1946 р. письменник старшого покоління Петро Панч не просто похвалив цю новелу, а й посприяв, щоб її надрукували в журналі «Україна». Та через кілька днів після публікації в газеті «Радянська Україна» з'явилася стаття з дуже небезпечною для автора критикою. Олеся Гончара звинувачували в космополітизмі, що відобразився в його творчості: «Хіба може радянська людина любити іноземку?!».
1946 р. митець не побоявся стати на захист власного твору на нараді молодих письменників у Будинку офіцерів Дніпропетровська. Олесь Терентійович пояснив, що ніякого злочину герой його новели - радянський солдат - не скоїв. Боєць покохав словацьку дівчину, котра поплатилася життям за сприяння нашим воїнам, а діалог про його повернення до цієї дівчини «назавжди» є просто символом. Аргументація досить смілива, адже Чехо-Словаччина воювала на боці Гітлера.
Старше покоління митців належно оцінило творчість Олеся Гончара. 1947 р. Остап Вишня писав молодому прозаїкові: «Ви прийшли в літературу як справжній, хороший, ласкавий письменник». Обізвався також і Ю. Яновський: «Наявність таланту не викликає сумнівів. Гончар - письменник справжній». Але тільки після виходу в світ «Модри Каменя» російською цькування письменника припинилося.
Сюжетно-композиційні особливості
За жанром «Модри Камень» - новела, якій притаманний глибокий психологізм, стиснута сюжетна пружина й несподівана розв'язка. Також новелістичний жанр передбачає малу кількість дійових осіб. Новела складається з п'яти коротеньких частин і поетичного обрамлення. Постать Терези на початку й у кінці твору (у І і V частинах) є більше символом, ніж реальною дівчиною.
У солдата-розвідника при зустрічі з Терезою виникає кохання з першого погляду: він увесь час бачить перед собою її розкішні коси й струнку постать, як тоді, коли несподіваним гостем ступив у чужу хатину.
Так виглядає словацьке місто Модри Камень сьогодні
Кілька діб без води (замість їжі - повні пригорщі снігу, замість рукавиць - бинти на руках, «мокрі, червоні, незграбні») довели радянських розвідників до повного виснаження. Ночівля в теплій хаті й гарячий напій повернули їм сили. Стара господиня каже, що носить жалобу по сину Францішеку, а Тереза додає, що це жалоба - насамперед по Чехо-Словацькій Республіці, окупованій німцями і підпорядкованій Гітлеру.
Побратим розвідника Ілля вносить до хати рацію, аби послухати радіо, але вона мовчить. Коли, виспавшись, розвідники збираються в дорогу, Тереза береться провести їх до самого Модри Каменя («мудрого каменя»). Коротке прощання - і дівчина поспішає додому. Розвідники ж усвідомлюють, що розташування Модри Каменя зручне для знищення ворогів. Отже, дівчина вивела радянських солдатів до ключової висоти не випадково.
Ірина Стаднік. Кадр із буктрейлеру до новели Олеся Гончара «Модри Камень» (2018)
«Найсильніший прикінцевий внутрішній монолог розвідника, що переходить згодом у вдаваний діалог з Терезою. Це - згусток крові, болю, радості. О. Гончар передає глибоке душевне зворушення ліричного героя, його палку любов, всі нюанси настрою».
Іван Семенчук
На жаль, Тереза поплатилася за свій учинок життям. Зрозумівши, що вона допомагала ворогам, німці ведуть її на розстріл. Тереза згадує коханого й голубить очима Модри Камень. Коли німці бачать, що дівчина дивиться в бік радянських позицій, забивають її канчуками, хату - спалюють. Юнак, повернувшись, застає жахливу картину: самотня напівбожевільна з горя мати чогось шукає на пожарищі. Вона розповідає розвідникові про останній день життя своєї дочки.
Адальберт Ерделі. У передгір'ї Карпат (пер. пол. ХХ ст.)
Головний герой переживає загибель дівчини дуже тяжко. Його емоційний стан Олесь Гончар передає за допомогою поглибленого психологічного аналізу. Внутрішні монологи сповнені відчаю («Терезо!») та увиразнені зоровими картинами: «А ти стоїш», «А ти посміхаєшся», «А ти здіймаєш руки».
Діалог із текстом
- 1. Для чого автор застосовує обрамлення в цьому творі? Доведіть, що І і V частини новели - психологічно найкраще прописані.
- 2. Оповідач не має імені, хоча його напарник названий Іллею. Як ви думаєте, чому?
- 3. Проаналізуйте образ Терези.
- 4. Схарактеризуйте любовну лінію твору.
Діалоги текстів
- 1. Прокоментуйте висловлювання Івана Семенчука про новелу Олеся Гончара «Модри Камень».
- 2. Із яким художнім твором зарубіжної літератури ви можете порівняти новелу Олеся Гончара «Модри Камень»?
Мистецькі діалоги
- 1. Розгляньте картину А. Ерделі «У передгір'ї Карпат». До якої частини новели «Модри Камень» це художнє полотно може слугувати ілюстрацією?
- 2. Знайдіть в інтернеті й перегляньте роботу Ірини Стаднік, подану на конкурс буктрейлерів до століття з дня народження Олеся Гончара. Навіщо створюють буктрейлери? На вашу думку, чи виконав цей твір свою функцію?
Коментарі (0)