Галина Пагутяк (нар. 1958 р.)

Оповідання «Косар»

Оповідання «Косар» має елементи містичності й «химерності». Події в цьому творі відбуваються в середині 90-х рр. ХХ ст., отже, в період найстрашнішого в сучасній Україні безробіття, хаосу і зневір'я.

Українське село тоне в бур'янах і запустінні: «Село заросло бур'янами, тільки городи виглядали по-людськи: бульба підгорнута, жуки струті... У буйних травах водились змії до кольору, до вибору, і хлопи боялися косити... "Гадє” - казали вони. Дров потребували всі, а трави - ніхто. На все село лишилось заледве десять корів, і паша для них на зиму готувалась із висіяної трави, в якій не було ні будяків, ні кропиви». Разом із запустінням на обійстях і навіть цвинтарі, чого раніше не було, наростає запустіння й у душах. Єдина людина, яка прагне навести хоч видимість порядку, - «Юрківна, голова сільради, або війтиха, як колись би сказали, немолода жінка, важка тілом, але спритна думками», адже передчуває, що скоро в її байдужих до всього на світі односельців заберуть і хати, й городи, й колишню колгоспну землю, а самих пустять по світу жебраками, й тоді здоровішим прийдеться мандрувати на заробітки як не в Польщу, то в Чехію, а слабшим - просто гинути, адже й так у селі майже нема ознак цивілізації: «Два кооперативні магазини стояли пусткою вже 15 років, торгували з вагончиків, щоб не платити за оренду; ріка так заросла вербою, що доступу до неї майже не було, і взимку вовки мали де ховатись вдень і звідти винюхувати здобич: псів, кролів, часом козу. Масштаби катастрофи жахали Юрківну».

Війтиха-вдова прекрасно усвідомлює, що із чоловіків-односельців ніхто не погодиться на її прохання викосити бур'яни вздовж доріг. Єдина надія на тихого Ігорка, в якого є стара склерозна мати, а сам він безвольний і слабохарактерний, тому ніякого авторитету не мав і не має, легко підпадає під чужий вплив. Ігорка вдається умовити скосити траву, але коси в нього нема, тому війтиха вручає парубкові власну, старовинну, зроблену з козацької шаблі.

І стається диво. Коса наче сама спонукає парубка до роботи, а він стає сильним і мужнім. Із села Ігоркова розумна мати таки виманила змій, застосовуючи народне заклинання («Стара стояла на куті, і біля її ніг була мисочка з молоком. "Чуєте чи ні? - говорила мама. - Напийтеся молока, та й вертайтеся знов до лісу. Мій син буде косити. А то трафите під косу. Аби до рана ні одної не було - передайте всім!”»), і власному синові дала однозначну вказівку: «Збудила і сказала, щоб я йшов світ спасати». Тож у селі робиться просторо, чисто, і навіть невиліковно хвора старенька несподівано одужує.

Ось тільки Ігорко не покидає своєї невпинної косовиці, хоч уже кладе покоси в чужих селах, і тепер війтиха зі старою матір'ю парубка бояться одного - щоб коса, зроблена з козацької шаблі, не заставила Ігорка косити голови й тим людям, які призвели Україну до такого страшного й занедбаного стану: «Тільки одного вони боялись: щоб Ігорко не став до спілки зі смертю і не почав косити людей. Самі знаєте, яких».

Діалог із текстом

• 1. Чому, на вашу думку, в оповіданні «Косар» коса, зроблена з козацької шаблі, виявилася незвичайною?
• 2. Як ви розумієте дещо прихований зміст останнього абзацу цього твору?

скачать dle 11.0фильмы бесплатно