Пригадайте!

Які факти з біографії В. Симоненка вам уже відомі? Які твори поета ви вивчали у школі або читали самостійно? Які їхні основні мотиви?

ЖИТТЄВИЙ І ТВОРЧИЙ ШЛЯХ

Біографія Василя Андрійовича Симоненка може поміститися в кількох рядках:

• 8 січня 1935 р. народився в селі Біївці на Полтавщині.

• Після закінчення школи із золотою медаллю у 1952-1957 рр. навчався на факультеті журналістики Київського державного університету імені Тараса Шевченка.

• У 1957-1963 р. працював у газеті «Черкаська правда», згодом — у «Молоді Черкащини» та «Робітничій газеті».

• 8 вересня 1963 року помер.

Що міг встигнути створити за свої двадцять вісім років юнак із полтавської провінції? Історія має чимало випадків, коли людина за цей відтинок часу не може навіть визначити свою життєву мету. А Василь Симоненко зміг зробити стільки, що Василь Стус, якого не можна назвати прихильником компліментарності, назвав побратима по перу найбільшим «шістдесятником» із «шістдесятників».

У чому ж феномен всенародної популярності поета? У нефальшивості поетичного голосу, правді, яка струменіла з кожного його рядка.

Після розвінчання культу особи Сталіна суспільству, що десятиліттями жило в страху, підозрах, терорі, почала відкриватися вся фальш «щасливого» радянського життя. Василь Симоненко — на той час студент провідного вишу України — перебував у середовищі творчої та наукової інтелігенції, яка першою заговорила про трагічні розломи в долі українського народу, спричинені сталінізмом. Василь, як людина чесна, хотів бути правдивим зі своїми земляками. Писав відповідально, мало друкувався, працюючи над кожним словом, відточуючи кожну думку. Уже в ранніх творах молодого поета критика відзначила щирість почуттів, громадянську позицію й гуманізм.

Те, що для сучасних українців здається звичною річчю — вільно висловлювати власні думки, — в 1950-1960-х рр. залишалося небезпечним. Василь Симоненко бачив усю фальш радянської журналістики, яка правду про життя приховувала за «ура-репортажами». Таке дворушництво він називав брехнею. Безперечно, принципова позиція поета не подобалася представником влади.

Із 1960 р. Василь Симоненко стає членом Клубу творчої молоді, що був осередком «шістдесятників» у Києві. Разом з Аллою Горською та Леонідом Танюком він розслідує масові розстріли людей військами НКВС у Биківні. Після звернення до Київської міської ради з вимогою розслідувати злочини й створити меморіал задля увічнення пам'яті про репресованих В. Симоненко починає зазнавати переслідувань. Влада шукала привід розквитатися з поетом. Нагода трапилася в 1963 р., — міліціонери його заарештували через дрібний побутовий конфлікт й кілька днів катували. Це прискорило розвиток його хвороби (хоча дехто з дослідників стверджує, що саме тортури стали причиною захворювання) і передчасну смерть.

За життя В. Симоненка була надрукована лише одна поетична збірка «Тиша і грім» (1962) і казка «Цар Плаксій та Лоскотон» (1963). Уже після смерті вийшли книжки «Земне тяжіння» (1964), «Вино з троянд» (1965), «Поезії» (1966), «Лебеді материнства» (1981), том вибраних поезій (1985).

У першій збірці В. Симоненко ще не відходить від традиційних мотивів: любов до Батьківщини, уславлення простих трудівників, оспівування краси рідного краю, кохання.

Водночас автор ставить завдання, які має вирішувати молодь («Ровесникам», «Юність в інших завше загадкова...»), а в «Гнівних сонетах» виразно звучить сатиричний струмінь. Ліричний герой першої збірки В. Симоненка збентежений, дещо пафосний, але він сприймає парадокси світу: любов — ненависть, сміх — журбу, тишу — грім. Критика ставила поета «Тиші і грому» за зразок іншим поетам, але сам В. Симоненко був не надто задоволений успіхом: цензура чимало «попрацювала» над рукописом.

Упродовж 1962-1963 рр. зростає невдоволення влади сміливими виступами молодого поета, а особливо після розслідувань злочинів у Биківні. У щоденнику поет нарікає, що редакції відмовляються друкувати його твори. Зате його поезію переписують, передруковують і таємно поширюють прихильники. Ці твори поклали початок «самвидаву» й дисидентському руху 1960-1970-х рр. в Україні. Вони викривали панівний лад, зображували важке життя простих людей, особливо селянства. Для молодого поета Батьківщина — це не СРСР, а самостійна Україна, і вона викликає глибокі патріотичні почуття. У вірші «Гей, нові Колумби й Магеллани» автор закликає молоде покоління відкривати материк рідного народу, тобто вивчати національну історію та культуру. В умовах, коли чинна влада намагалася стерти з пам'яті людей усе українське, Симоненкова любов до Батьківщини прочитувалася як неприхована опозиція до влади. Він ставив перед собою надзавдання — пробудити в народу віру у свої сили й відродитися.

«Задивляюсь у твої зіниці...»

У вірші ліричний герой веде неспішний монолог із рідною ненею-Україною. Він — не колективне «ми», як у попередників В. Симоненка, а наповнене плоттю і кров'ю конкретне «я». Через використання літоти автор відтворює свій нерозривний зв'язок із Вітчизною. Він знає героїчну історію «революцій, бунтів і повстань» свого народу, шанує його вільнолюбний дух. Батьківщина для ліричного героя (і для автора також) наповнена сакральним змістом ( «Україно, ти моя молитва... Ти моя розпука вікова», «Ти для мене диво!»), заради якої він готовий принести в жертву навіть власне життя. Незгода з радянськими реаліями викликає у В. Симоненка протест. «Недругам лукавим» поет кидає гнівні погрози, бо усвідомлює: за Україну точиться «люта битва», адже вирішується її майбутнє. Автор, як народний поет і громадянин, носій українського менталітету, проголошує свою Батьківщину найвищою цінністю. Сміливою й на той час небезпечною для нього є ключова фраза вірша, що відображає її провідний мотив:

Хай мовчать Америки й Росії,

Коли я з тобою говорю.

Використання лексики церковнослов'янського походження надає віршеві урочистості й піднесеності, а епітетів і метафор водночас — ліричності й інтимності.

* * *

Усвідомлення належності до великої спільноти під назвою «українці» приходило до В. Симоненка через відчуття себе людиною. За спогадами сучасників, він був незалежною, шляхетною особистістю, зі загостреним почуттям справедливості. І тому йому боліло, коли у співвітчизників спостерігав прояви рабської психології. Згодом поет зрозумів: втрата людиною самоповаги стала наслідком трьохсотлітнього приниження національної гідності народу. Звідси випливала гуманістична місія поета: відродити в кожному почуття самоцінності й неповторності.

«Я...»

У поезії Василь Симоненко порушує актуальну проблему цінності людини та унікальності її духовного світу. Від одиничного випадку про грубе поводження з ним чиновника автор переходить до широких узагальнень щодо нівелювання особистості в тоталітарному суспільстві. Ліричний герой твору не сприймає ситуацію пасивно й покірно, а проявляє активний спротив, своєрідний бунт проти брутальності.

Захищаючи самоповагу, бюрократичній нікчемності він протиставляє глибоку шану до людини, стає на оборону честі всього народу. Гнів від приниження звучить у кожному рядку твору. Ліричний герой стверджує свої життєві пріоритети: патріотизм, гідність, відсіч казенщині.

Василь Симоненко — поет народний. У добу попиту на експериментальне мистецтво він виявився затребуваний і при всій своїй зовнішній традиційності був і залишається сучасним. Як зазначав І. Дзюба, коли поет «починає говорити голосом народу..., висловлює його наболілу правду; а це можливе, коли... живе життям народу, його клопотами, тривогами й муками», він стає «репрезентантом народу перед своїм часом, а може, і перед усіма часами».

Запитання та завдання

1. Поясніть, чому розділ має назву «Поет гніву й любові».

2. Поясніть епіграфи до теми. Які особливості характеру В. Симоненка вони підкреслюють?

3. Розкажіть коротко про життєвий шлях поета.

4. Назвіть поетичні збірки В. Симоненка та визначте їхню тематику.

5. Проаналізуйте вірші «Задивляюсь у твої зіниці...» та «Я...».

Домашнє завдання

1. Вивчіть напам'ять одну з поезій В. Симоненка (за бажанням).

2. Самостійно прочитайте та схарактеризуйте зразки інтимної лірики поета. Напишіть есе, обравши до нього епіграфом слова В. Симоненка:

Прийшла любов непрохана й неждана —

ну як мені за нею не піти?

3. Доберіть із творів В. Симоненка приклади двоскладових і трискладових віршових розмірів.