Кіноповість автобіографічна. Автор, людина вже немолода й досвідчена, розповів про своє дитинство — зобразив таким, яким бачив його крізь прожиті роки. Реальні факти зазнали значного переосмислення: темні сторони життя відійшли на задній план, поступились світлим дитячим враженням.

Ось, для порівняння, спогад із «Щоденника»: «Далекі літа дитячі виринають з тьми часу, і багато дечого з'ясовується в справжній своїй суті — і батьківські запої, і лайки, і бійки, і тяжкий увесь отой нелад, ота відсутність святої тиші, що позначила нашу хату, і смуток, і темне відьомство, і прокльони дітей, і много іншого зла, яким мов притавровані були мої батьки і дід». Натомість у повісті реальні факти романтизовано, хоча навіть при цьому автор визнає, що життя не було ідилічним: «Всі прожили свій вік нещасливо, кожен по-своєму — і прадід, і дід, і батько з матір'ю».

Кадр із кінофільму «Зачарована Десна» (1964)

Поєднались разом радість і смуток: світлі емоції дитинства й жаль через змарноване, не реалізоване повною мірою людське призначення героїв, які «були народжені для любові і мали всі талант до неї». Поєднання розбіжних емоцій забезпечено наявністю одразу двох оповідачів: перший — малий Сашко, який сприймає життя з безпосередністю дитини, а другий — уже доросла людина, котра оцінює дитинство з позиції набутого досвіду.

За рахунок чого авторові вдалося переосмислити темні сторінки життя? Він сам дав підказку, зазначивши в «Щоденнику» таке: «Основна риса нашої сім'ї — насміхались над усім і в першу чергу один над одним і над самими собою. Ми любили сміятись, дражнити один одного, сміялись і в добрі і в горі, сміялись над владою, над Богом і над чортом, мали велику любов і смак до смішного, дотепного, гострого». А й справді, не лише щирим ліризмом, а й іронією та самоіронією перейнято кіноповість.

Твір узагалі не має чіткого сюжету, натомість складається з окремих епізодів, які дослідники порівнювали з мікроновелами. Навіть дали їм умовні назви: «Город», «Смерть братів», «Смерть прабаби», «Повінь», « Сінокіс» тощо.

Важливу роль в організації твору відіграють портретні та інші характеристики персонажів. Вони завжди яскраві й колоритні. Навіть негативні риси людей автор умів подавати з добродушним гумором і любов'ю.

А найбільше любові адресовано природі — недарма дитинство асоціюється з образом «зачарованої» Десни. Галерея людських портретів доповнюється яскравими пейзажами. Це саме той «райський куточок», у якому автор шукає й знаходить спокій та розраду — духовну підтримку у вирі життєвих випробувань.

Читаємо взірці української художньої літератури

Завітайте до віртуальної бібліотеки в електронному додатку до підручника та знайдіть твір О. Довженка «Зачарована Десна». Прочитайте кіноповість. Порівняйте власне враження від твору з матеріалом, запропонованим у підручнику.

• ТЕМА, ПРОБЛЕМАТИКА, ОБРАЗИ

Автор кіноповісті звернувся до теми дитинства й показав українське село, селянську родину з її щоденним побутом і традиціями, та ще й поєднав усе це з роздумами про призначення людини. Порушив низку важливих проблем: пам'яті, щастя, ролі сім'ї та природи у формуванні особистості, патріотизму, сенсу життя. А ще зауважив про спогади як неминучу закономірність: «Що викликає їх? Довгі роки розлуки з землею батьків, чи то вже так положено людині, що приходить час, коли вивчені в давно минулому дитинстві байки й молитви виринають у пам'яті і заполоняють всю її оселю, де б не стояла вона».

І от уже пам'ять, немов машина часу, переносить до гармонійного куточка біля Десни, відроджує відчуття легкості та простоти існування, яке буває лише в дитинстві. Через це в роздумах оповідача є чимало про щастя й людське призначення: «Дивно й жалісно часом думати, що нема у нас сили і ясності духу пройнятися щоденним розумінням щастя життя, мінливого в постійній драмі й радості, і що так багато краси марно проходить мимо наших очей».

Не одразу, а лише з роками усвідомлюють люди справжню цінність безтурботних дитячих літ: перших кроків, пізнання світу, щирої любові батьків, краси довкілля. Природа набуває в спогадах особливої гармонії.

На Десні (Микола Глущенко, 1960)

Усе подається очима дитини. Це стилізований погляд, адже за «малим Сашком» завжди перебуває дорослий і досвідчений автор. Виділено лише найпомітніші риси персонажів. Дід Семен, цей «добрий дух лугу і риби», «розмовляв з кіньми, з телятами, з травами, зі старою грушою і дубом», був «схожий на Бога», «любив кашляти». Прабабуся Марусина «проклинала все, що попадалось їй на очі, — свиней, курей, поросят». Дядько Самійло мав лиш один талант — «був такий великий косар, що сусіди забули навіть його прізвище і звали його Самійло-косар, а то й просто Косар». Окремими чіткими штрихами автор змалював найістотніше — хоч цим дещо збіднив образи, але й зробив їх виразнішими, такими, що запам'ятовуються. Найповніше схарактеризував батька. Відзначив його працьовитість, гідність, зовнішню і внутрішню красу: «З нього можна було писати лицарів, богів, апостолів, великих учених чи сіячів — він годивсь на все. Багато наробив він хліба, багатьох нагодував, урятував од води, багато землі переорав, поки не звільнився від свого смутку».

Коментар фахівця

Від раннього дитинства Сашко Довженко був просто випоєний духом українства: пісні, думи, казки, оповідки, перекази батьків, дідів, апокрифи, повір'я, забобони, замовляння, обрядові дійства, плачі, розмаїті ритуали, давні уявлення. Поетичні легенди, етнографія, космогонічні погляди, ужиткове мистецтво, релігія в самобутньому народному потрактуванні, коли органічно переплітаються християнство з поетичним ареалом поганства — всі ці «культурні переживання» письменник Довженко геніально відтворив у «Зачарованій Десні».