Микола Хвильовий. Художній світ прози Миколи Хвильового
- 29-11-2022, 23:09
- 278
11 Клас , Українська література 11 клас Фасоля (рівень стандарту)
Художній світ прози Миколи Хвильового
Я виходжу на новий шлях і мені радісно. Поперед мені горить зоря, як і колись горіла. Я її кладу в своє волосся — і вона горить інакше.
Микола Хвильовий «Редактор Карк»
Письменник і його доба. Культурна ситуація в Україні 20-х — початку 30-х років була складною. Микола Хвильовий усвідомлював, що в літературу й мистецтво починає поступово проникати казенно-бюрократичний підхід до творчості. Одним із наслідків проголошеної керівництвом «Плугу» ідеї масовізму стало засилля в літературі сірих бездарностей.
30 квітня 1925 р. в літературному додатку до офіційних урядових «Вістей» з’явилася стаття Миколи Хвильового «Про "сатану в бочці”, або про графоманів, спекулянтів та інших "просвітян”». Першорядною для автора-полеміста стає проблема історичного й культурного майбутнього України: «Европа чи Просвіта?». Під час дискусії вияскравлюється проблема історичного і культурного майбутнього України. Хвильовий обстоював рух України до Європи й закликав позбутися психологічної залежності від Москви. У памфлетах серій «Камо грядеши» (1925), «Думки проти течії» (1926), «Апологети писаризму» (1926) духовну незалежність розглядав як запоруку відродження української державності («Психологічна Европа», «Геть від Москви», «Азіятський ренесанс», «Романтика вітаїзму»).
Обкладинка журналу «ВАПЛІТЕ». 1927
Літературна дискусія 1925-1927 рр., що її започаткував письменник, переросла в ідеологічну. У дискусію втрутився особисто Й. Сталін, піддав критиці погляди комуніста Хвильового. У червні 1926 р. його позицію засудив пленум ЦК КП(б)У.
Від письменника вимагали каяття. У грудні 1926 р. в газеті «Вісті ВУЦВК» з’явилася заява Хвильового та його колег по ВАПЛІТЕ Олеся Досвітнього й Михайла Ялового. Вони каялися і визнавали, що їхні «ухили від партійної лінії... були широко використані ворожими пролетарській революції елементами».
Літературна дискусія (1925-1928) підсумувала десятиліття українського Відродження, вказала шляхи, якими повинна йти українська культура, якщо вона хоче бути незалежною й високорозвиненою. Саме Хвильовому судилося стати символом устремлінь української культури до європейськості.
Ідейно-стильові домінанти творчості. Проза Хвильового відзначається філософсько-естетичною спрямованістю, оригінальністю стилевираження. Письменник, який вірив в ідеали революції, у світле майбутнє нації, проголосив початок «четвертого відродження» людства — «азіатського Ренесансу», «оазою» якого належить стати Україні, що розташована на межі двох цивілізацій і здатна поєднати потенціал обох. Проголошена ідея активного романтизму (вітаїзму) мала стати стилем доби національно-державного відродження. Проте його романтизм зайшов у суперечність із неромантичним часом.
Новелістику Хвильового можна розглядати як енциклопедію українського модернізму 20-х років, адже в ній знайшли своє відображення більшість стильових течій. Неоромантизм, що його сам Хвильовий називав «романтикою вітаїзму», переплетений з імпресіоністичною прозорістю барв, експресіоністично загостреним відчуттям дійсності, руйнівною силою авангардизму, сюрреалістичними вражаючими деталями. Наголошуючи на художній вартості творів Миколи Хвильового, літературознавець Ю. Шевельов (Шерех) у статті «Хвильовий без політики» пише: «Хвильовий любив запах слова... Він заплітав слова в арабески1 й візерунки, розгортав їх у жалібні процесії і шикував у танечні групи».
1 Арабеска (арабески) — вид орнаменту: химерне поєднання геометричних і стилізованих рослинних мотивів, іноді містить стилізований напис.
Для Хвильового характерне руйнування традиційних сюжетно-оповідних моделей української прози. Уже в першій прозовій збірці «Сині етюди» (1923) новеліст відходить від послідовного викладу подій і звертається до уривчастості художнього часу й простору, що було властиве модерній літературі. О. Білецький назвав автора «Синіх етюдів» «основоположником справжньої нової української прози».
Визначальним у творчій манері письменника стає глибокий художній аналіз реалій, здійснений на лірико-романтичних, імпресіоністичних засадах, підсилений роздумами про одвічні людські цінності. Він не вдається до оспівування героїки революції, пафосного уславлення «борців за нові революційні ідеали». В оповіданнях «Мати», «Наречений», «Редактор Карк», «Санаторійна зона», новелах «Синій листопад», «Солонський Яр», «Кіт у чоботях», «Легенда», «Я (Романтика)» зображено складну революційну дійсність, а герої постають не як переможці, котрі вже завоювали світ, не як будівничі «світлого майбутнього», а здебільшого як жертви революційної дійсності.
Анатоль Петрицький. Микола Хвильовий. Арабески
Традиційною для творчості Хвильового стає тема розчарування в революційних ідеалах. Однією із центральних для нього була проблема розбіжності мрії і реалій життя: усе піднесене, романтичне, красиве співвідноситься з минулим або майбутнім. «Новелу "Арабески” (1927) можна вважати своєрідним ключем для розкриття стильової магії Миколи Хвильового. Тут знайдемо чи не всі основні ідеї, колізії, навіть типи гербів, характерні для його прози. Жінка-революціонерка, символ вічного материнського начала — була у прозі Хвильового знаменням епохи, матір’ю у муках народжених нових людей, матір’ю, котра самозречено бореться за їхнє майбутнє» (Віра Агеєва, літературознавиця).
Читацький довідник
«Романтика вітаїзму», або активний романтизм, — стильова ознака в українській літературі 20-х років XX ст. з притаманним їй пафосом творчого експерименту та національного відродження. Письменники, які входили до ВАПЛІТЕ, творили літературу національного ренесансу, втілювали ідеал активної, сильної, здатної до боротьби людини.
Фанатизм (фр. fanatisme, від лат. fanaticus) — несамовитий, шалений. Це сліпе, беззастережне слідування переконанням, особливо в царині релігійно-філософській, національній чи політичній; доведена до крайності прихильність яким-небудь ідеям, віруванням або поглядам, зазвичай поєднана з нетерпимістю до чужих поглядів і переконань. Відсутність критичного сприйняття чого-небудь.
Культурно-мистецький контекст
Жорстоку реальність постреволюційної доби (20-30-ті роки XX ст.) зумів правдиво передати у своїх картинах художник Анатоль Петрицький (1895-1964). У його полотнах сфокусовано драматизм людського життя, правдиво викладено свідчення про скалічених революціями та громадянською війною людей.
Картина «Інваліди» принесла митцю світову славу — її експонували на виставках у Венеції, Берліні, Берні, Женеві, Цюриху. На полотні зображено гарних від народження міцних чоловіків з великими, беручкими до роботи руками, але вони неповносправні через отримані каліцтва. Чоловіки-інваліди знаходять прихисток у родинному колі. Автор акцентує увагу на образі матері, що символізує рідний дім, сімейну підтримку. Художник не лякає, не шокує каліцтвом зображених синів, а вказує на неспотворену війною людську гідність. Саме це в картині А. Петрицького є найголовнішим.
Микола Хвильовий не раз бував у майстерні А. Петрицького, захоплювався його великим талантом.
Анатоль Петрицький. Інваліди. 1924
Запитання і завдання
- 1. Назвіть відомі вам картини А. Петрицького. Стисло схарактеризуйте його творчу манеру.
- 2. Микола Хвильовий, перебуваючи під враженням від картин А. Петрицького, написав: «Це якась надзвичайна музика фарб». Прокоментуйте ці слова письменника. Поміркуйте, як художнику вдалося у своїх полотнах утілити ідею єдності мистецтва і життя.
«Я (РОМАНТИКА)» — НОВЕЛА ПРО ДОБРО І ЗЛО В ЖИТТІ ТА В ДУШІ ЛЮДИНИ
Проблема буття людини в жорстокому, доведеному до абсурду світі, яка переживає духовну і моральну кризу, є чи не визначальною в прозовій творчості Миколи Хвильового.
Микола Жулинський
Новела «Я (Романтика)» написана 1923 р., уперше надрукована в альманасі «Гарт» 1924 р. Вона вирізнялася тематичною злободенністю, стильовою, мистецькою самобутністю, новою манерою письма: «романтично піднесеним стилем, з "поламаним” сюжетом, з несподіваними вставками й відступами, з межово напруженим динамізмом образу при глибоко ліричному супроводі» (Г. Костюк). Це була спроба розкрити складність революційної доби, суперечність між почуттям та обов’язком, добром і злом у житті й душі людини.
Читацькі діалоги
Сучасний філософ Мирослав Попович так характеризував новелу «Я (Романтика)» Миколи Хвильового: «Щоб зрозуміти новелу, слід зважати на те, що до новел його не можна підходити з мірками реалістичної естетики... "Я (Романтика)” — навіть не на літературній, а на біблійній основі; за характером своїм це не оповідь про події із символічним означенням, а анатомічний розклад власної душі на складові частини, подібний до кубістської картини. Чекіст, який розстрілює всіх, очищаючи тюрму напередодні відступу, розстрілює і свою матір в ім’я Революції. Якби це був нормальний прозовий жанр, вийшла б дешева мелодрама. Текст не дає помилитися: персонажі новели — розстріляна мати-Марія, вона ж Богоматір; жорстокий і бездумний раціоналіст-доктор Тагабат; дегенерат-кат; неспроможний нести тягар убивств молодик; нарешті, сам голова "чорного трибуналу комуни” (‘‘я — чекіст, але я і людина”) — все це різні ‘‘кінці душі” одного й того самого романтичного ‘‘Я”».
Подумайте над цим висловлюванням і спробуйте розглянути новелу я к художнє явище, як мистецтво слова і почасти як ідеологічну зброю письменника проти дійсності. Зверніть увагу: письменник був неперевершеним майстром у передачі безпосередніх вражень, миттєвих настроїв — через предметну чи пейзажну деталь, через ланцюг асоціацій.
Ідейно-художній зміст. В автокоментарі до видання творів 1932 р. Хвильовий писав: «Герой новели "Я” — не революціонер. Це — так би мовити, "революціонізований” індивідуаліст, себто один із тих дрібнобуржуазних інтелігентів, що не позбулися психологічного вантажу "молодої людини XIX сторіччя”... Новелою "Я” автор рішуче повстає проти індивідуалізму. Дегенерата введено не випадково! Навіть кращий із тих, що в них "розколюється я”, навіть він іде в супроводі "низенького лоба, розкуйовдженого волосся і приплюснутого носа”». Подвійність натури веде до виродження, до дегенерації». Такий був меседж1 автора читачеві.
Ілюстрація Андрія Клена. Я йшов у нікуди
Новела «Я (Романтика)» — зміст, композиція, мовно-стилістичні засоби — справляє потужне емоційне враження. У творі немає такого слова, яке прямо чи опосередковано не вело б до задуманої мети. Кожна деталь відіграє важливу роль, і вдумливий читач не повинен знехтувати жодною.
Автор послідовно вводить читача в емоційно-смислове поле героя новели: створює художній світ, у якому відтворює і перетворює реальну дійсність. Розпочинається твір ліричним зачином. Елегійний (журливий) настрій вчувається вже в перших рядках. «З далекого туману, з тихих озер загірної комуни шелестить шелест: то йде Марія».
1 Меседж — посил, інформація, сигнал, основна думка якоїсь ідеї, події. Походить від англійського слова «message», що означає «повідомлення».
Метафоричним є образ туману, який символізує затьмарення почуттів, сплутаність думок, самотність, ностальгію, меланхолію, відчай, непередбачуване майбутнє, смерть. У багатьох давніх культурах існувало уявлення про те, що озера — це священні місця, де живуть боги. Озеро — символ очищення і зцілення, а також джерело життя загалом. Важливу роль у новелі відіграє символ «загірної комуни», асоціативно почерпнутий зі сковородинських уявлень про рай на землі й «нагірню республіку» як осередок праведників.
Прекрасна «загірна комуна» була для Хвильового ідеалом гармонійної світобудови, гуманістичним суспільством. На крові не може постати гуманне суспільство, фанатизм убиває в людині людське, гармонійна світобудова виключає насильство як шлях досягнення її: «Фатальна невідповідність між ідеалами революції та засобами їх досягнення; розвінчання її засудження революційного фанатизму» (Н. Зборовська, літературний критик).
Образи новели. Проблема віри у високі революційні ідеали й боротьба за втілення їх щораз постає перед героями новели Миколи Хвильового, і розв’язують вони її для себе по-різному, оскільки й до лав революціонерів потрапили різними шляхами й з різною метою.
Духовно слабкий, невпевнений «чекіст мимоволі» Андрюша — людина, що має кволу волю. «Цей невеселий комунар, коли треба енергійно розписатись під темною постановою — "розстрілять”, завше мнеться, завше не ім’я і прізвище на суворому життьовому документі ставить, а незрозумілий та химерний хвостик». Силоміць призваний у «чека», він у постійних сумнівах: залишитися членом трибуналу чи йти на фронт?
Жорстокий і цинічний доктор Тагабат — «людина з холодним розумом і каменем замість серця» — цілковито відданий революційному обов’язкові. Тагабата автор називає «злий геній, зла моя воля», «кат з гільйотини».
Дегенерат — «вірний вартовий» революції з душею «палача з гільйотини», якого ніщо не може вивести зі стану тупої байдужості. Жорстока, бездушна людина із залізною волею. Його позиція: мета виправдовує будь-які засоби.
Образ ліричного героя. Інсургент1 «Я», за його ж словами, — «м’ятежний» (бунтівний) син, «чекіст, але й людина». Герой хоче зберегти людське в собі, мучиться душевною роздвоєністю. Однак після того, як він, засліплений фанатизмом, убиває рідну матір, — це вже тільки чекіст, главковерх «чорного трибуналу». І хоча фанатик революції не зараховує себе до бездушних дегенератів, усе ж ним керує класова ненависть і породжене нею почуття обов’язку перед ідеєю. Людина без імені, а отже — без індивідуальності, без душі.
Позиція автора: «Я» — справжній революціонер, відданий ідеї, якій служить, — стає заручником системи, у яку вірить. А проте й після вбивства матері його терзають сумніви: чи варта була революція такої жертви?
1 Інсургент (англ. insurgent — «бунтівник», «повстанець») — учасник збройного повстання проти уряду, повстанець.
Триразовий повтор фрази «Я йшов у нікуди» — ключ до розуміння внутрішнього світу героя. «Аналізуючи центральний персонаж новели, не можна не відзначити того, що він проектується на постать самого Миколи Хвильового. Постріл у скроню матері — це духовна смерть героя і фізичне самогубство автора — романтика загірної комуни, що втратив віру в революційні ідеали. Ідейний пафос новели — духовна драма її автора» (Л. Ставицька, мовознавиця).
Мати Марія — Божа і вселюдська мати — символ надії, любові, життя, материнського всепрощення, втілення вічного добра. Водночас це — символ згорьованої України, символ нової доби, що народжується в муках і крові. Це вона з’являється перед внутрішнім зором комунара-чекіста в перших рядках новели. Розуміє сина-вбивцю і мучиться роздвоєністю його душі. Вона — Берегиня людського роду: «...воістину моя мати — втілений прообраз тієї надзвичайної Марії, що стоїть на гранях невідомих віків. Моя мати — наївність, тиха жура і добрість безмежна».
Автор не випадково обирає це ім’я, порівнюючи матір Марію з образом Божої Матері, біблійної Марії. Споконвіків цей образ є символом спокою, чистоти, людяності. Тож, убиваючи матір, головний герой знищує все те добре і світле, що є в душі людини. А можливо, фанатик-більшовик убиває не просто матір, а безвольне минуле власного народу? Літературознавець Ю. Бойко-Блохін зазначав: «В цій новелі Хвильовий розстріляв українську мрійність, лагідність, сумирність, розстріляв во ім’я невблаганного фанатизму майбутньої України».
Запитання і завдання
- 1. Яким було ваше перше враження від новели «Я (Романтика)»? Що ви відчували? Про що думали?
- 2. Які запитання виникли під час читання й опісля? Обговоріть їх з однокласниками й однокласницями. Наскільки суголосні ваші почуття й думки? Про що це свідчить?
- 3. Висловте власне ставлення до історичних подій, зображених у новелі Хвильового «Я (Романтика)».
- 4. Наведіть приклади на підтвердження думки, що вимріяний образ «загірної комуни» не мав нічого спільного з реальністю «нового світу», який народжувався.
- 5. Головний герой заявляє: «Я чекіст, але я і людина». Перекажіть епізоди, де він виступає в тій або іншій іпостасі. Наведіть інші приклади самохарактеристики персонажа.
- 6. У часи панування фанатичних ідей, безладдя і влади зброї важливо залишатися Людиною, не згубити своєї честі й совісті. Поміркуйте, чи був інший вихід у героя новели Хвильового.
- 7. Як ви гадаєте, чи вірить мати в перемогу добра над злом у душі свого сина? Свої міркування підтверджуйте посиланням на текст твору.
- 8. Чи погоджуєтеся ви з таким висновком: персонажі новели (мати, Тагабат, дегенерат, Андрюша, голова «чорного трибуналу») — «усе це різні "кінці душі” одного й того самого романтичного "Я”» (М. Попович)? Свою відповідь аргументуйте.
- 9. Напишіть роздум на тему «Вибір або змінить, або знищить, або...». Озвучте його у класі. Поцікавтеся враженнями однокласників й однокласниць.
Культурно-мистецький контекст
Кадр із фільму «Вальдшнепи» (реж. О. Муратов)
Розірваність і безвихідь стану українських романтиків-мрійників розкрито в художніх фільмах режисера Олександра Муратова «Танго смерті» (1991), «Геть сором!» (1994), знятих за мотивами творів Миколи Хвильового «Санаторійна зона» і «Сентиментальна історія». Фільм «Вальдшнепи» (1996) О. Муратова — цікавий експеримент, у якому режисер спробував відтворити зміст другої частини «Вальдшнепів», яку Хвильовий знищив. Спираючись на перекази В. Сосюри й О. Довженка, які її читали, і глибоко знаючи доробок
Хвильового, режисер зважився дати свою версію втраченого тексту кінематографічними засобами.
Аура часу занурює глядача у стихію 1920-х, побачену на тлі розсіяного контражуру1. Живі, темпераментні персонажі кінострічки немовби пронизані потужним світлом, яке робить їх примарними. Такий спосіб знімання не лише дає ефект «старої хроніки», а й творить тривожну атмосферу приреченості... Так талановито інтерпретується проза Хвильового.
1 Контражур, також контрове світло (фр. a contre-jouc — проти денного світла) — освітлення у фотографії та живописі, за якого джерело світла розміщується позаду об’єкта і є дуже сильним або близько розташованим.
Запитання і завдання
- Знайдіть у мережі Інтернет і перегляньте один із художніх фільмів, знятих за творами Миколи Хвильового. Чи вдалося режисерові засобами кіномистецтва передати ідейно-тематичне спрямування творчості Хвильового? Обґрунтуйте свою думку.
Ваші читацькі проекти
- Перегляньте фільм режисера Роберта Швентке «Дивергент. Розділ 2: Інсургент» (2015) — фантастичну, пригодницьку історію про бунтівних підлітків майбутнього, про чергове протистояння добра і зла. Підготуйте відеоролик або напишіть рецензію, де буде розкрито ваші роздуми щодо режисерської інтерпретації основної ідеї твору.
Читацьке дозвілля
- Щоб повніше осягнути добу, у якій жив і творив Микола Хвильовий, його творчість, радимо ознайомитися з документальними фільмами «Цар і раб хитрощів» та «Червоний ренесанс». Поділіться своїми враженнями у класі.
Коментарі (0)