Письменник і його доба. Світовідчуття і світорозуміння М. Вінграновського вирізнялися особливою драматичністю, тонким почуванням усього, що відбувалось довкола. Самодостатність і повсякчасне нуртування творчої енергії спонукали шукати способів вираження всіх смислів, що їх прагнула осягнути мистецька свідомість поета. Звідси — постійне сміливе експериментування в образному слові, звернення до образної системи українського фольклору, народних міфологічних уявлень.

Творчість. Перші вірші М. Вінграновського, написані ще у студентські роки, було надруковано в журналах «Дніпро» та «Жовтень» («Дзвін», 1958). У 1961 р. в «Літературній газеті» за 7 квітня з’явилося відразу п’ятнадцять його віршів. Поезію молодого поета високо оцінював М. Рильський, який помітив у ній «національну емоційну стихію та довженківське начало».

У збірці «Атомні прелюди» (1962), на думку літературознавця І. Дзюби, уже сама назва наголошувала на «...гостру співвіднесеність й змісту, мотивів, форми із світопочуванням молодої людини початку 60-х років, з обріями, тривогами і емоційною напругою "атомної доби”».

У наступні роки вийшли друком такі збірки поезій, як «Сто поезій» (1967), «Поезії» (1971), «На срібнім березі» (1978), «Київ» (1982), «Губами теплими і оком золотим» (1984), «Цю жінку я люблю» (1990) — одна з найкращих в українському письменстві книжок про любов.

М. Вінграновський також є автором прозових творів, серед яких — історичний роман «Северин Наливайко» (1996).

Письменник — автор творів для дітей. Моральне становлення особистості дитини зображено в повісті «Первінка» (1971); конфліктність цивілізації і природи — у повісті «Сіроманець» (1977); безпричинність справжньої доброти показано в повісті «Літо на Десні» (1983), суголосній Довженковій «Зачарованій Десні»; стоїчна витривалість українського народу, незнищенність його життєлюбного духу — у повісті «Кінь на вечірній зорі» (1986). В оповіданнях зворушливо відтворено природу, побачену очима допитливих дітей. За збірки творів для дітей письменник отримав Державну премію України ім. Тараса Шевченка (1984). Найповніше видання творчого доробку письменника вийшло у «Вибраних творах у трьох томах» (2004).

Дослідники вказують на одну з особливостей творчості М. Вінграновського — органічне злиття людини й навколишньої дійсності. Лірика збірок «Сто поезій» і «Поезії» — це спроба митця віднайти душевну рівновагу.

У поезії М. Вінграновського активно функціонують образи-символи — степу, дороги, зорі, саду, неба, моря, що продукують нові смисли з урахуванням фольклорної традиції.

Здатність людини кохати М. Вінграновський вважає одним з основних критеріїв вартісності особистості в системі цінностей. Лейтмотивом проходить крізь збірки «Губами теплими і оком золотим» і «Цю жінку я люблю» відчуття тривоги й печалі, усвідомлення того, що, кохаючи, людина все одно залишається абсолютно самотньою у світі: «Не руш мене. Я сам самую. // Собі у руки сам дивлюсь. // А душу більше не лікую. // Хай погиба. Я не боюсь».

Звертався М. Вінграновський і до сонетного жанру. У межах сонетної структури він допускав різні форми римування.

Запитання і завдання

• 1. У яких видах мистецтва, літературних жанрах знайшла самовираження творча особистість М. Вінграновського? Відповідь проілюструйте інформаційним гроном.
• 2. Прочитайте сонети Ф. Петрарки в перекладі М. Вінграновського. Порівняйте їх із перекладами інших українських поетів. У чому новаторство М. Вінграновського-сонетяра?
• 3. Підготуйте розповідь про творчий шлях М. Вінграновського.

Читацький довідник