Василь Симоненко

(1935-1963)

Василь Симоненко народився 8 січня 1935 р. в с. Біївцях Лубенського району на Полтавщині. Батько покинув родину, тому Василя виховували мати й дід. Середню школу в Тарандинцях закінчив із золотою медаллю (до школи доводилося добиратися, долаючи відстань 9 км... і це тільки в один кінець!). Вищу освіту здобув на факультеті журналістики Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка. Працював в обласних газетах «Черкаська правда» і «Молодь Черкащини», а також кореспондентом «Робітничої газети». Тут він зустрів свою майбутню дружину Люсю. Улітку 1962 р. В. Симоненка жорстоко побили працівники міліції залізничної станції в м. Смілі, після чого здоров'я поета почало суттєво погіршуватися. З огляду на те що влада всіляко боролася з ним, можна припускати, що це побиття було невипадковим.

В. Симоненко помер 13 грудня 1963 р. через рак нирок. Похований у м. Черкасах.

Хоча творче життя, як і фізичне, у В. Симоненка було коротке, проте він залишив самобутній слід у поетичному літописі України. О. Гончар назвав його «витязем молодої української поезії». За життя поета вийшла друком тільки одна збірка його віршів «Тиша і грім» (1962), вона стала помітним явищем у літературному житті України: «Симоненко вразив читача не запаморочливими формалістичними новаціями, не вишуканим мереживом слів, а осяянням краси власної душі, справжністю почуттів, інтелектуальною високістю й молодечим завзяттям» (О. Мусієнко). Наступну книжку — збірку «Земне тяжіння» (1964) — видали посмертно. Книжка поезій «Берег чекань» (1965) була заборонена до друку й опублікована в Мюнхені. В. Симоненко писав і малу прозу, що ввійшла до збірки новел «Вино з троянд» (1965).

Провідними мотивами лірики В. Симоненка стали любов до України, засудження тоталітаризму, оспівування людей праці, утвердження неповторності особистості, краса материнства, жіноча доля, кохання, краса природи. В. Симоненка називали «поетом національної ідеї» передусім через його шедеври — «Лебеді материнства», «Де зараз ви, кати мого народу?», «Задивляюсь у твої зіниці...».

«ЗАДИВЛЯЮСЬ У ТВОЇ ЗІНИЦІІ...» (1962)

Задивляюсь у твої зіниці

Голубі й тривожні, ніби рань.

Крешуть з них червоні блискавиці

Революцій, бунтів і повстань.

Україно! Ти для мене диво!

І нехай пливе за роком рік,

Буду, мамо горда і вродлива,

З тебе дивуватися повік...

Ради тебе перли в душу сію,

Ради тебе мислю і творю.

Хай мовчать америки й росії,

Коли я з тобою говорю.

Одійдіте, недруги лукаві!

Друзі, зачекайте на путі!

Маю я святе синівське право

З матір'ю побуть на самоті.

Рідко, нене, згадую про тебе,

Дні занадто куці та малі.

Ще не всі чорти живуть на небі,

Ходить їх до біса по землі.

Бачиш, з ними щогодини б'юся,

Чуєш — битви споконвічний грюк!

Як же я без друзів обійдуся,

Без лобів їх, без очей і рук?

Україно, ти моя молитва,

Ти моя розпука вікова...

Громотить над світом люта битва

За твоє життя, твої права.

Хай палають хмари бурякові,

Хай сичать образи — все одно

Я проллюся крапелькою крові

На твоє священне знамено!

Первісна назва цієї поезії — «Україні». У вірші ліричний герой переосмислює історію рідної землі. Україну він називає найсвятішим, що є в людини, — матір'ю:

Маю я святе синівське право

З матір'ю побуть на самоті.

Вірш написано у формі монологу ліричного героя, зверненого до України-матері. Її образ має сакральний зміст, він перегукується із системою вірувань українського народу:

Україно, ти моя молитва,

Ти моя розпука вікова...

У фіналі твору звучить передбачення своєї ранньої загибелі: «Я проллюся крапелькою крові / На твоє священне знамено!» Рання смерть поета стала жертвою в ім'я рідної землі. Вірш «Задивляюсь у твої зіниці...» належить до патріотичної лірики. Провідні мотиви — любов до рідної землі, переосмислення її історії. Автор захоплюється своєю дивною й гордою країною, схиляється перед героїзмом і мужністю борців за її національне визволення. Заявити в радянській Україні про синівський обов'язок любити свою Україну над усе на світі та ще й не питати дозволу на це в «старших братів» — америки й росії — було більше, ніж сміливим кроком. За таке митцям «світило» щонайменше забуття, а іноді і фізичне небуття...

Уже давно став хрестоматійним і вірш «Ти знаєш, що ти — людина?..» про неповторність кожної особистості. Цей же мотив прозвучав маніфестом тогочасного молодого покоління й у поезії «Я...».

Я... (1962)

Він дивився на мене тупо

Очицями, повними блекоти:

— Дарма ти себе уявляєш пупом,

На світі безліч таких, як ти.

Він гримів одержимо і люто,

І кривилося гнівом лице рябе,

Він ладен був мене розіпнути

За те, що я поважаю себе.

Не стала навколішки гордість моя.

Ліниво тяглася отара хвилин...

На світі безліч таких, як я,

Та я, їй-богу, один.

У кожного «Я» є своє ім'я,

На всіх не нагримаєш грізно,

Ми — не безліч стандартних «я»,

А безліч всесвітів різних.

Ми — це народу одвічне лоно,

Ми — океанна вселюдська сім'я.

І тільки тих поважають мільйони,

Хто поважає мільйони «я».

Ліричний герой стверджує, що людина — це не гвинтик у великій державній машині, не щось усереднене, а окремий неповторний світ: «Ми — не безліч стандартних "я”, / А безліч всесвітів різних».

Ці «всесвіти різні», об'єднані одним українським берегом, творять націю, що є сім'єю вселюдського океану. Тому відкриття самоцінності своєї душі, відчуття власної гідності ведуть людину до відкриття самоцінності нації й національної гідності. Самоствердження людини в складному сучасному світі, її самодостатність, самостійність і неповторність — провідні мотиви поезії «Я...», що належить до філософської лірики.

Серед творів інтимної лірики найвідомішими стали «Є в коханні і будні, і свята...», «Вона прийшла», «Ну, скажи, хіба не фантастично...», «Ікс плюс ігрек», у яких ліричний герой відкриває формулу взаємного притягання двох сердець:

Я не заздрю уже нікому —

Де ще мудрих таких знайти?

Одному лиш мені відомо:

Ікс плюс ігрек — це будеш ти («Ікс плюс ігрек»).

Поетичні твори В. Симоненка вражають лаконічністю, прозорістю й глибиною думки, художньою досконалістю й довершеністю рими. Пригадаймо віршові розміри на прикладі поезій В. Симоненка.

Теорія літератури

ВІРШОВІ РОЗМІРИ

Стопа — група складів, що повторюються. Стопи бувають двоскладові — ямб і хорей (ви їх вивчали в 6 класі) — і трискладові1.

Ямб (грецьк. iambos — напасник) — двоскладова стопа з наголосом на другому складі (˘ —):

Де зараз ви, кати мого народу?

˘ — / ˘ —/ ˘ — / ˘ — / ˘ — / ˘

Де велич ваша, сила ваша де?

˘ — / ˘ —/ ˘ — / ˘ — / ˘ —

Хорей (грецьк. choreios, від choros — хор) — двоскладова стопа з наголосом на першому складі:

Ради тебе перли в душі сію,

— / ˘ —/ ˘ — / ˘ — / ˘ — / ˘

Ради тебе мислю і творю.

— ˘ / — ˘ / — ˘ / ˘ ˘ / —

Пірихій (грецьк. pyrrichios, від pyrriche — військовий танок) — допоміжна стопа з двох ненаголошених складів. Приклад пірихію можна знайти в другому рядку уривка з вірша «Задивляюсь у твої зіниці...». Пірихій умовно заміняє стопи ямба чи хорея.

До трискладових стоп належать дактиль (з першим наголошеним складом — ˘ ˘), амфібрахій (з другим наголошеним складом ˘ — ˘) та анапест (з наголосом на третьому складі ˘ ˘ — ).

1 Трискладові стопи вивчають за програмою профільного рівня.

4. Виконайте завдання.

1. Установіть відповідність.

2. З яким образом асоціюється Україна в поезії В. Симоненка «Задивляюсь у твої зіниці...»? Охарактеризуйте його.

3. Заповніть літературний паспорт до вірша В. Симоненка «Я...».

4. Прочитайте уривок і визначте його віршовий розмір.

Там, де гори і долини,

Де гуляє вітровій,

Там цвіте краса-країна

З дивним ім'ям Сльозолий (В. Симоненко).

5. Роздивившись картину А. Горської «Портрет В. Симоненка», прочитайте матеріал рубрики «До речі...». Опишіть картину й прокоментуйте символіку образів і кольорів.

До речі...

Художниця А. Горська разом з В. Симоненком і Л. Танюком були членами урядової комісії щодо розслідування злочинів у селищі Биківня (під Києвом). Власне, створення цієї комісії вони й ініціювали, коли знайшли в Биківнянському лісі сліди злочинів і довели, що їх скоїли працівники НКВС. Розправа над правдошукачами не забарилася: Л. Танюк виїхав до Москви й перебував у внутрішній еміграції не один десяток літ; побиття В. Симоненка представниками влади призвело до саркоми нирок і страшної смерті без знеболювальних препаратів у лікарні. Цього ж року А. Горська несла за труною В. Симоненка оповитий китайкою жмут калини, а на його портреті, написаному нею ж, бризки калини (як авторський підпис).

А. Горська. Портрет В. Симоненка. 1963 р.

Домашнє завдання

• Знайдіть і випишіть у зошит символи з віршів В. Симоненка «Я...» і «Задивляюсь у твої зіниці...». Усно розкрийте їхнє значення.

5. Опрацювавши матеріал про Д. Павличка та його твори, виконайте завдання.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно

 

Даний матеріал відноситься до підручника "Українська література 11 клас Авраменко (рівень стандарту)", створено завдяки МІНІСТЕРСТУ ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ (МОН)