Войти
Закрыть

Валер'ян Підмогильний (1901-1937). Місто (Уривок)

11 Клас

Сходячи вниз вулицею Леніна до Хрещатика, Степан багато що передумав. Зустріч з Левком його зміцнила. Він казав собі, що путь Левкова — його путь, і на долю товаришеву мимоволі заздрив. Годі щось краще уявити, як таку чепурненьку кімнату! Тихо й уперто працює в ній Левко, складе всі потрібні іспити, дістане свідоцтво й вернеться в село новою культурною людиною. І разом із собою привезе туди нове життя. Так мусить робити й він. Степан виразно почував зараз усю важливість своїх обов'язків, що чуття їх був утратив на мить, ступивши на чужий ґрунт міста. Він згадував, як виряджали його в районі, і цей спогад війнув на нього далеким теплом. Як він міг хоч на хвилинку забути товаришів, які там залишилися без надії вирватися з глушини? Він усміхнувся їм замість привіту. Радісним було йому й перше знайомство з міськими людьми. Перший — сухорлявий крамар, що його він міг би двома пальцями придушити, другий — напівбожевільний учитель, вигнаний із школи зі своєю мовою та витребеньками. Про першого хлопець не давав собі праці багато думати — дрібний непманчик, що жінка його вранці корови доїть, а ввечері надіває шовкову сукню й п'є чай у знайомих. А сам він — боягуз, що драглями тремтить за свій будиночок і крамницю, де все його життя й сподіванки. Степан з насолодою розкривав сам собі духовну порожнечу господаря хліва, де він мусив тим часом жити замість кімнати, що існувала в його уяві, як чиста ідея. Що могло бути в душі того крамаря, крім копійок та оселедців? Що може крамар відчувати? Він живе, поки йому жити дають. Дивак, бур'ян, сміття, що зникає без сліду й згадки....
0 Переглянути

Валер'ян Підмогильний (1901-1937)

11 Клас

Хлопець закінчив з відзнакою Катеринославське реальне училище, де під час навчання він друкував (під псевдонімом Лорд Лістер) авантюрні оповідання в шкільному журналі. 1918 р. Валер'ян вступив на математичний факультет Катеринославського університету (потім перевівся на правничий факультет), проте навчання довелося покинути через матеріальну скруту. 1920 р. вийшла друком перша книжка оповідань, написаних ще в училищі. Вона мала дуже амбіційну, як для ще зовсім юного письменника, назву — «Твори. Том 1». Збірка засвідчила появу талановитого модерного прозаїка, який майстерно досліджував психологію людської душі. В. Підмогильний переїздить до Києва, де працює бібліографом у Книжковій палаті. Згодом одружується з донькою священика Катериною Червінською — актрисою Театру юного глядача. 1922 р. виходить друком його книжка оповідань «В епідемічному бараці». 1923 р. побачили світ новели з циклу «Повстанці» — їх було надруковано в журналі «Нова Україна», який видавав В. Винниченко в Празі. До речі, саме цей журнал пізніше фігурував у справі В. Підмогильного як речовий доказ його контрреволюційної діяльності. Валер'ян поринає в літературне життя Києва: зближується з неокласиками, організовує літературне угруповання «Ланка» (назву придумав саме В. Підмогильний). Окрім художніх книжок «Військовий літун» (1924), «Третя революція» (1926), «Проблема хліба» (1927), письменник публікує мовознавчі розвідки, зокрема «Фразеологію ділової мови», яку він уклав разом з Є. Плужником (1926-1927). Багато перекладає з французької літератури, зокрема й роман «Таїс» А. Франса. Але дуже популярним став, коли вийшов у світ роман «Місто» (1927). Оскільки цей твір не відповідав вимогам більшовицької ідеології, офіційна критика дала йому негативну оцінку....
0 Переглянути

Юрій Яновський (1902-1954). Майстер корабля (Уривки)

11 Клас

Море підкидало хвилі. Біля моря ми відчували себе сильнішими. Далеке місто тонуло в тумані наступаючого вечора. Тільки мол1 закруглявся з одного й іншого боку, перед нами — море, а позаду — спокійна смуга води гавані. Ніби сиділи ми на вигнутому місяці, відбивалися в безмежному морі й пливли не знати куди по такій шумливій воді. (...) 1 Мол — захисна споруда в порту (стіна або дамба, що виступають у море). Ми йшли додому й зустріли в порту Тайах. Вона тримала капелюх у руках, і її золоте волосся куйовдив вітер. Одежі на ній наче зовсім не було — так вітер дмухав на легку тканину. Ми взялись усі за руки й потягли Тайах за собою на мол. Це було веселе біснування. Ми щось кричали, вибігши на мол, і були, як паруси, що кожної хвилини можуть знятися в повітря й попливти один за одним у радісну морську безвість. Тайах щось співала, але хрипливі нотки відчувалися в її голосі, немов хотіло прорватися ридання. Вона кинулася мені на шию й жагуче поцілувала в губи, притулившись усім тілом. Потім вона поцілувала Сева. — Я, мабуть, сплю, — сіла вона на камінь, — дружочок, візьми мене за голову. Сев почав фантазувати про далекі острови, про голих чорних королів і високі зелені пальми, що ревуть і гойдаються від шторму на піщаному березі. Дружочок, тобто я, намалював картину життя на цьому спеченому острові, картину сходу сонця, коли воно вертикально піднімається на пекуче небо, і заходу, коли сонце падає, одразу утворюючи чорну ніч тропіків, де немає сутінків і вечірніх тіней. Халупа на похилому березі, яка тремтить од вітру, і марево свічки, що раз у раз б'ється по стінах, і хазяї, не знати чого викинуті до цієї пустелі й забуті людьми. Тайах слухала й мовчала. Лише поглядала на нас радісно, і забута усмішка, професійна усмішка балерини, набувала іншої виразності. Ми помітили, що в театрі в неї не раз з'являлася така ж усмішка. Під час танку, коли траплялися перерви й переходи, вона любила зайвий раз упевнитися, що ми сидимо в залі — я чи Сев. (...) Вона не любила танцювати й танцювала холодно, коли не було в театрі знайомих. Їй здавалося тоді, що вся публіка чужа, як купа каміння, розкиданого по залі. Треба було їй когось, хто репрезентував би глядачів. Зате нам вона танцювала так, що ми захлиналися з гордості. Тоді викликала її захоплена зала безліч разів, і вона підходила до рампи, усміхаючись нам і кладучи руку на серце. Нам заздрило все людське море....
0 Переглянути

Юрій Яновський (1902-1954)

11 Клас

Юрій Яновський народився 27 серпня 1902 р. в с. Майєровому на Єлисаветградщині (нині с. Нечаївка Кіровоградської області) у заможній селянській родині. Освіту хлопець здобував у Єлисаветградському реальному училищі, яке закінчив на «відмінно». Це був один з найкращих освітніх закладів міста: у ньому навчалися П. Саксаганський, Г. Юра, Є. Маланюк та інші українські митці. Юність майбутнього письменника пройшла в роки Першої світової та громадянської воєн. Єлисаветград (нині м. Кропивницький) був ареною жорстоких боїв, що вели між собою білі, червоні, Махно, банда Марусі, загони Григор'єва. У пам'яті Юрія закарбувалися озвірілі люди, після яких залишалися кров і голосіння. Це не могло не вплинути на те, що Ю. Яновський дуже рано подорослішав. Він почав писати епічні твори у 22 роки! А проза вимагає зрілості мислення й глибокого знання життя. Перший прозовий твір — оповідання «А потім німці тікали» — вийшов друком 1924 р., потім з-під пера молодого письменника з'являються книжки «Мамутові бивні» (1925), «Кров землі» (1927), роман «Майстер корабля» (1928). З 1922 р. Ю. Яновський навчався в Київському політехнічному інституті, який так і не закінчив. Проте саме в цей час він відвідує літературні вечори, друкує, крім прозових, і поетичні твори під псевдонімом Георгій Ней. Познайомившись з М. Семенком, бере участь у футуристичному русі. Згодом переїздить до Харкова, стає редактором Всеукраїнського фотокіноуправління (ВУФКУ). Саме в цей час в Україні зароджується кіно, яке вабить митців, зокрема й Ю. Яновського. 1926 р. письменник переїздить до Одеси, де працює на посаді головного редактора кінофабрики. Тут він долучається до створення фільмів «Тарас Шевченко», «Тарас Трясило», «Борислав сміється», «Вася-реформатор», «Сумка дипкур'єра»... До нього приходить визнання, його називають «добрим генієм українського кіно». Він повертається до Харкова, друкує повість «Байгород» (1927), книжку поезій «Прекрасна УТ» (УТ — Україна трудова), роман «Майстер корабля», навіяний морем та Одесою. Саме досвід роботи в кіно допоміг створити для цього твору цікавий сюжет, про який детальніше поведемо розмову згодом. У цей час Ю. Яновський знайомиться з актрисою театру «Березіль» Тамарою Жевченко, яка стала єдиною жінкою в його житті....
0 Переглянути

Микола Хвильовий (1893-1933). Я (Романтика)

11 Клас

З далекого туману, з тихих озер загірної комуни шелестить шелест: то йде Марія. Я виходжу на безгранні поля, проходжу перевали й там, де жевріють кургани, похиляюся на самотню пустельну скелю. Я дивлюсь удаль. Тоді дума за думою, як амазонянки, джигітують навколо мене. Тоді все пропадає... Таємні вершники летять, ритмічно похитуючись, до отрогів, і гасне день; біжить у могилах дорога, а за нею — мовчазний степ... Я відкидаю вії й згадую... воістину моя мати — утілений прообраз тієї надзвичайної Марії, яка стоїть на гранях невідомих віків. Моя мати — наївність, тиха жура й добрість безмежна. (Це я добре пам'ятаю!). І мій неможливий біль, і моя незносна мука тепліють у лампаді фанатизму перед цим прекрасним печальним образом. Мати каже, що я (її м'ятежний син) зовсім замучив себе... Тоді я беру її милу голову з нальотом сріблястої сивини й тихо кладу на свої груди... За вікном ішли росяні ранки й падали перламутри. Проходили неможливі дні. З темного лісу брели подорожники й біля синьої криниці, де розлетілися дороги, де розбійний хрест, зупинялися. То — молоде загір'я. — Але минають ночі, шелестять вечори біля тополь, тополі відходять у шосейну безвість, а за ними — літа, роки й моя буйна юність. Тоді дні перед грозою. Там, за отрогами сизого бору, спалахують блискавиці, накипають і піняться гори. Важкий душний грім ніяк не прорветься з Індії, зі сходу. І томиться природа в передгроззі. А втім, за хмарним накипом чути й інший гул — ...глуха канонада. Насуваються дві грози. — Тривога! — Мати каже, що вона поливала сьогодні м'яту, м'ята вмирає в тузі. Мати каже: «Надходить гроза!» І я бачу: у її очах стоять дві хрустальні росинки....
0 Переглянути

Микола Хвильовий (1893-1933)

11 Клас

Микола Хвильовий (справжнє прізвище Фітільов) народився 13 грудня 1893 р. в селищі Тростянці, що на Харківщині (нині Сумська область) у родині вчителів. Батьки розлучилися, коли Миколі було десять років. Мати, залишившись з п'ятьма дітьми, учителювала. Микола успадкував від батька невсипущий потяг до мандрів. Він залишив Богодухівську гімназію (у майбутньому довелося складати іспити екстерном) і почав шукати роботу. Працював писарем у поміщика в економії, мандрував по селах, підробляв на заводах, цегельнях і шахтах Донбасу. Потім помандрував на південь. Працював і вантажником, і різноробочим, і слюсарем. 1914 р. був мобілізований на фронти Першої світової війни: Галичина, Польща, Буковина, Румунія... М. Хвильовий характеризував цей період як час повного духовного занепаду. У кінці 1917 р., повернувшись після госпіталю додому, брав участь у боротьбі з Білою армією А. Денікіна. 1921 р. М. Хвильовий оселився в Харкові, одружився з Юлією Уманцевою, яка мала дочку Любу від першого шлюбу, прийняв її як рідну й з ніжністю називав Любистком. Цього ж року з'явилися збірка поезій «Молодість» і поема «В електричний вік», 1922 р. — збірка «Досвітні симфонії». Ці видання ще не були художньо довершеними, тому й не стали помітним явищем у літературі. З часом М. Хвильовий дедалі більше захоплюється прозовими жанрами, 1923 р. виходить у світ збірка новел та оповідань «Сині етюди», яка означила якісно новий етап у розвитку тогочасної української літератури, відкрила для неї нові естетичні горизонти. У новелах М. Хвильового виражальність відчутно переважала над зображальністю, це була проза музична, ритмізована, з потужним ліричним струменем. Роль сюжету в ранніх творах була не дуже значною, а композиція — хаотичною, проте вона врівноважувалася ритмічною організацією тексту, уведенням наскрізних лейтмотивів, виразних символічних деталей. Письменник був неперевершеним майстром у відтворенні безпосередніх вражень, миттєвих настроїв через пейзажні деталі й ланцюг асоціацій. Своїм учителем М. Хвильовий вважав М. Коцюбинського. Справді, у прозовій творчості митця потужно відчувається імпресіоністична манера у творенні художньої дійсності....
0 Переглянути

Проза 20-30-х років ХХ ст.

11 Клас

Отже, для аналізу творів прозаїків доби «розстріляного відродження» найкраще використовувати поняття «індивідуальний стиль». Потужний вплив на прозу мала поезія, яка нівелювала межу між ліричним та епічним началом у багатьох тодішніх творах. Прозові жанри. Поезія в прозі стає найтиповішим жанром у літературному процесі 20-30-х років ХХ ст. (оповідання й новели А. Головка, Г. Михайличенка, Ю. Яновського). Розвиваються короткі епічні форми: акварель, ескіз, етюд, новела, оповідання, а згодом — і великі форми: повість і роман. Високу художню майстерність новелісти виявили в зображенні драматизму й долі людини; новели були національні за духом і модернові за формою й стилем: збірки «Новели» (1922) Г. Михайличенка, «Сині етюди» (1923) М. Хвильового, «Переможець дракона» (1925) Ґео Шкурупія, «Мамутові бивні» (1925) і «Кров землі» (1927) Ю. Яновського, «Проблема хліба» (1927) В. Підмогильного та ін. У цей час розвиваються реалістична новела з елементами імпресіонізму (Г. Косинка, В. Підмогильний), новела й оповідання філософського характеру (А. Любченко, Ґео Шкурупій), Остап Вишня створює синтетичний жанр усмішки, що поєднала ознаки гуморески та фейлетону. Повість досягла свого розквіту ще в ХІХ ст., особливо в таких жанрових різновидах, як родинно-побутова, соціально-побутова, історична, пригодницька, психологічна, фольклорно-лірична. Письменники сміливіше йшли на експеримент, використовуючи монтаж, асоціативне мислення, зміщення часових площин, «потік свідомості», мозаїчну композицію та ін....
0 Переглянути

Максим Рильський (1895-1964)

11 Клас

Максим Рильський народився 19 березня 1895 р. в м. Києві. Мати Меланія, хоч і була простою селянкою з Житомирщини, проте, як зазначав Є. Маланюк, «була взором тактовності, натуральної шляхетності й товариської культури, вона частувала чаєм, як справжня пані дому, і ніхто не відгадав би в ній селянського походження». Батько Тадей, відомий етнограф і громадський діяч, товаришував з родинами Лисенків, Старицьких, Антоновичів, Косачів. Дитинство майбутнього поета пройшло в с. Романівці, де Рильські мали будинок. Хлопчик учився спочатку вдома, а потім у приватній гімназії. Вищу освіту здобував у Київському університеті. Перша збірка віршів «На білих островах» (1910) вийшла друком, коли Максиму виповнилося 15 років. 1918 р. була опублікована збірка «Під осінніми зорями», що засвідчила появу видатного поета. Протягом 1919-1929 рр. М. Рильський учителював у сільських школах Житомирщини. 1920-і роки — «неокласичний» період творчості поета, у цей час світ побачили поетичні збірки «Синя далечінь» (1922), «Крізь бурю і сніг» (1925), «Тринадцята весна» (1926). Це був непростий час для талановитих митців. О. Гончар писав, що «у ті роки зчинялося чимало "галасу даремно”, на передній план нерідко виступало крикливе псевдоноваторство, необхідним вважалося атакувати класику, скидати О. Пушкіна з корабля сучасності, модним було віддаватися деструктивним захопленням, а той, хто й далі тримався сонетів та октав, міг потрапити до числа відсталих, дістати репутацію оспівувача епох давно відшумілих». Проте М. Рильський та його побратими-неокласики зберігали вірність культурній спадщині, найкращим традиціям українського й зарубіжного мистецтва. Поет не реагував у творчості на політичні події, він ізолював себе від радянської дійсності й лише іноді в деяких творах іронічно висловлював обурення проти ідейно-політичної та літературної атмосфери, яка тоді панувала. Це не могло не викликати гострих нападів офіційної критики, тож 1931 р. органи НКВС заарештували М. Рильського. Поет майже рік провів у стінах Лук'янівської тюрми (м. Київ). Тут він був вимушений написати з десяток «свідчень», «засудивши» свої «помилки» і «хитання» у поезіях, створених у 1910-1920-х роках. Ось фрагмент одного із «зізнань»: «Я переглянув своє життя, я багато й тяжко думав. Я бачу, що мій шлях був хибний. Я цілковито й щиро в усьому каюся... Прошу розглянути всі pro і contra й вирішити, чи можна мені дати змогу довести, що я порвав з усіма ганебними сторонами...
0 Переглянути

«Київські неокласики»

11 Клас

У 20-х роках ХХ ст. в Києві декілька молодих поетів об'єдналися в групу, що протиставляла себе поетичним експериментам футуристів і пролетарському мистецтву. Це угруповання відоме як «київські неокласики» (або «п'ятірне гроно»). До нього належали М. Зеров, М. Рильський, П. Филипович, М. Драй-Хмара та Юрій Клен (О. Бурґардт). Пізніше до них приєдналися прозаїки, літературознавці, проте «київських неокласиків» усе ж таки було п'ять, на думку дослідника М. Наєнка, який аргументує свою позицію рядками із сонета М. Драй-Хмари «Лебеді» (1928), що став своєрідним маніфестом неокласиків: О гроно п'ятірне нездоланих співців, Крізь бурю й сніг гримить твій переможний спів, Що розбиває лід одчаю й зневіри. «Київські неокласики» не мали ні програми, ні статуту. Що ж їх об'єднувало? Передусім захоплення античністю, французькі парнасці, українське бароко й, звичайно ж, дружні стосунки. Довідка «Парнас» (фр. Parnasse) — поетичне угруповання у Франції, назва якого походить від гори Парнас у Греції, де, за легендою, жили музи на чолі з Аполлоном. Парнасцями в 70-і роки ХІХ ст. почали називати поетів, які ставили за мету створення «чистого мистецтва», яке оспівувало б не буденне життя з його проблемами, а красу як таку — природу, кохання, вишуканість форм, ліній, барв (Л. де Ліль, Т. Готьє, Ж.-М. де Ередіа). Неокласики були високоосвіченими людьми свого часу, знали іноземні мови, мали добру літературну освіту. Вони дбали про поезію високого стилю, аристократичну за духом, вільну від сентиментів і народницьких мотивів. Під час літературної дискусії 1925-1928 рр. «київські неокласики» висунули гасло «До джерел!», що означало творче переосмислення національної та зарубіжної традицій у контексті нових викликів часу. Вони дбали передусім про загальнолюдські мистецькі цінності, намагаючись уберегти їх від впливу більшовицької ідеології, несмаку й скороминущої буденності....
0 Переглянути

Євген Плужник (1898-1936)

11 Клас

Коли Євгенові виповнилося сім років, від сухот померла мати. Батько хотів, щоб діти мали добру освіту, тому віддав Євгена на навчання в гімназію. Хлопчик відвідував навчальний заклад вибірково: нецікаві заняття пропускав, а історією та літературою захоплювався, багато часу проводив у бібліотеках. Батько терпляче спрямовував сина до навчання: коли хлопця відраховували, він переводив його з однієї гімназії до іншої, тож географія здобування шкільної науки була широкою (Воронеж, Богучар, Ростов, Бердянськ...). Зрештою, після десяти років навчання Є. Плужник отримав атестат, він добре орієнтувався у світовій культурі, виробив естетичний смак, почав віршувати. 1918 р. Євген переїздить з родиною на Полтавщину, у с. Велику Багачку. Протягом двох років через сухоти померли батько, брат і сестри. Євген учителює, створює театральний гурток, слава про який гриміла на всю округу. Разом з односельцями тяжко переживає всі жахіття громадянської війни. З 1921 р. Є. Плужник живе в Києві. Спочатку він навчається в Київському ветеринарно-зоотехнічному інституті, а потім, покинувши його, продовжує здобувати вищу освіту в Київському музично-драматичному інституті імені М. Лисенка. Тут він був відзначений як студент із самобутнім сприйняттям мистецтва, проте в Євгена переважає прагнення самостійно творити художній текст. Він раптово покидає навчання в інституті й починає працювати в різних сферах: продає газети, учителює, редагує письменницькі тексти, укладає словник «Фразеологія ділової мови» (разом з В. Підмогильним) і поетичну антологію, перекладає......
0 Переглянути
Вперед
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 ... 47
Назад

Навігація