Григір Тютюнник (1931-1980)
- 17-01-2023, 00:26
- 234
5 Клас , Українська література 5 клас Авраменко 2022
Григір Тютюнник
(1931-1980)
Григір Тютюнник у дитинстві був надзвичайно подібний до героя свого твору «Дивак»: вразливий, ніжний, делікатний, співчутливий.
Рідний дядько забрав маленького Григора до себе на Донбас, де хлопчина і став навчатися у першому класі. Коли почалася війна і дядько пішов на фронт, тітка тяжко бідувала з чотирма дітьми. Тому малий школярик сам-один вирушив до своєї мами в село на Полтавщину. До рідної хати він прийшов рівно за два тижні.
Після війни Григір вступив до ремісничого училища. Щодня хлопчик приносив неньці половину власної порції хліба, щоб мама не померла з голоду.
Характер Григір мав міцний, як і його літературний герой Олесь, завжди говорив правду й чинив по совісті.
Усі Тютюнникові літературні герої - щирі й красиві помислами та вчинками. Навіть маленькі діти на сторінках книжок митця вражають своєю глибокою душевністю.
ДИВАК
ОПОВІДАННЯ
(Скорочено)
На початку зими ходити Олесеві до школи можна двома стежками: одна бором1, друга - річкою. Сюди зручніше, та ранньої зими лід на річці тоненький, так і зяє чорною прірвою. Тому кожного разу, коли Олесь виходить з дому, мати наказує йому:
- Гляди ж, сину, річкою не йди. Там ще лід молодий.
1 Бір - сосновий ліс.
Олесь смирно стоїть біля порога, слухає. Очі в нього чорні, глибокі, дивляться широко, немов одразу хочуть збагнути увесь світ. Олесь любить зиму.
Іще любить Олесь малювати на снігу всяку всячину. Присяде навпочіпки й водить пальцем сюди, туди. Дивись, хата виходить, а на тину півень горланить, розчепіривши дзьоба ножицями. Олесь пхає закляклого пальця в рот і, гримаючи чобітком об чобіток, милується своїм творінням, аж доки хтось не гукне з двору:
- А чого ото ти, парубче, не йдеш до школи?
Олесь засміється тоненько: гі-гі, - і подасться в сосни. В бору снігу мало. Тихо навкруги й затишно. Тільки часом шелесне по гіллі вальок снігу, струшений вітром з верховіття. Десь неподалік чути: цюк-цюк-цюк, - дятел порається. Олесь нахиляється, крекче, пильно мружить око. Пальтечко в нього товсте, а сам тонкий; важко нахилятись: дух спирає.
Наталя Михайличенко. Ілюстрація до оповідання Григора Тютюнника «Дивак». Видавництво «Пульсари»
Аж он під старою сосною латка шишок рябіє. Ще одна впала. Олесь стає навшпиньки. Зачувши людину, дятел перестав цюкати, повів гартованим дзьобом з боку в бік і націлив його на Олеся: чого тобі тутечки? Здригнувся, хльоснув крилом по корі і зник, залишивши у вузенькому дуплі шишку. Олесь притулився вухом до стовбура. Його ледве помітно розгойдувало, під корою щось жалібно скрипіло, а внизу під підошвами в Олеся ворушилось коріння - помирає сосна... Олесь нагріб чобітками снігу під окоренок, утрамбував його гарненько і, вирішивши, що тепер сосна не впаде, пострибав через замети до школи.
По той бік мосту, через вигін, червоніє крізь біле плетиво запорошених дерев цегляна школа. Повітря пахне випаром сирих вільхових дров. Праворуч, на мілині, де лід міцніший, гасає ватага школярів. Лід гнеться, скрипить од берега до берега, здуваючись попереду ватаги, мов ковдра на сіні. З проломин цівками цебенить вода і заливає плесо.
- Ей, Олесю! - кличуть з гурту. - Гайда з нами подушки гнуть1!
1 Подушки гнуть (діалектне) - бігати по молодому льоду, щоб він прогинався або надувався, утворюючи горби.
- Навіщо лід псуєте? - у відповідь Олесь. - Він ще молодий.
Дітвора сміється: дивак. А Федько Тойкало розбишакувато вишкірив зуби і заволав:
- Бий зрадника! - підскочив, тицьнув Олеся ліктем під скроню.
Олесь згарячу ніяково посміхнувся, поторкав мокрою рукавичкою тверду гулю під оком і, ковзаючись, побрів до школи. Під ногами лагідно, мов хмизок у лісі, потріскував лід, а біля ока щось обважніло й сіпалось. Олесь ліг долілиць, притиснув скроню до льоду і почав розглядати дно. Течія розчісувала зелений кушир2, пряли тоненькими ніжками якісь жучки, боком долаючи пружний струмінь. І ввижається Олесеві маленька хата під кущем водяної папороті, а в тій хатці - він біля віконця сидить, рибку стереже. Забажав - вийшов. Ніхто тебе не займе. Іди куди заманеться. Ось карасик пливе. Хап його за пірце: «Добридень, дядьку! Як поживаєте?» Олесь солодко зойкає, щільніше припадає лобом до криги.
2 Кушир - багаторічна трав’яниста рослина, що росте у воді; водяна кропива.
Раптом поміж куширами промайнула чорна блискавиця і завмерла осторонь довгастою плямою. Олесь підповз ближче, пригледівся й застогнав від подиву: щука! В зубах у неї тремтіла маленька пліточка.
- Пусти, - видихнув Олесь і ляпнув долонею по льоду. Та щука й не поворухнулась. Він підхопився на ноги і став гатить підбором в те місце, де стояла щука. Потім сидів посеред річки і плакав. Біля школи теленькнув дзвоник, улігся гамір. Олесь підвівся, запхав книжки в пазуху і поплентався до школи.
На першому уроці було малювання. Старенька вчителька Матильда Петрівна ходила поміж партами і, роблячи загадкове обличчя, повільно говорила: «А сьогодні, діти, ми будемо малювати... перегнійний горщечок. Завдяки цим горщечкам передові колгоспи нашої країни...» Діти почали малювати. Олесь старанно скрипів олівцем і натхненно прицмакував. Коли ж учителька зупинилася біля його парти, із зошита на неї, презирливо примруживши око, дивився дятел: чого тобі тутечки?
- Олесю, адже я наказувала всім малювати горщечок, - суворо сказала Матильда Петрівна. - Я поставлю тобі двійку.
Їй сподобався дятел, але вона добре знала, що таке вчительська принциповість.
У клас увірвався гамірець. Відмінники дивилися на свого вчорашнього побратима співчутливо, а ті, хто вчився через пень-колоду3, з радістю чекали, що їхнього полку прибуде. Олесь зібрав книжки й рушив до дверей.
3 Через пень-колоду - як-небудь, погано.
- Куди це ти? - здивувалась учителька.
Олесь похнюпився.
- Я так не хо’! Горщечка отого не хо’ малювати. Дятла хочу...
Олесь вийшов у коридор, похапцем натяг пальтечко і опинився на ґанку...
В шкільному садку пурхали синички. В бур’янах вовтузились горобці. Десь у вільхах по той бік річки били пеньки: бух, бух. Дзень, - сокира сприснула.
Олесь уявив собі, як гарно зараз у лузі, і побіг у верболози.
Там він блукав до самого вечора. Обмацував холодні пташині гнізда, їв мерзлу калину, доки не набив оскоми. Потім шукав осикові трухляки, ховав за пазуху і, нап’явши пальтечко на голову, дивився: світять чи не світять? У кущах, заплетених осокою, шарудів вітер, попискували миші; а в березі терлись одна об одну вільхи, сповнюючи луг тривожним стогоном.
Сонце пробило у хмарах над байраком вузеньку ополонку, яскравим променем стрельнуло на левади. Олесь радісно мружився йому назустріч, зводив очі до перенісся, ловлячи золоту мушку на кінчикові носа.
Надвечір хмари опустилися нижче, а тополі набрали войовничого вигляду. Треба було йти додому. Олесь грядками вибрався на вигін і став чекати, доки випустять школярів.
Біля школи грюкнули двері. Діти посунули по домівках.
Ще здалеку помітивши дорослих, хлопчаки зчепились, хекають, наслухаючи краєм вуха, що скажуть біля тину. А там:
- Ач ‘кий геройський парубок!
- А ото, мабуть, Наталчин, - кажуть біля тину, помітивши Олеся. - Яке смирне...
- Еге, воно якесь дивакувате...
Слухає Олесь і не розуміє: хвалять його чи лають.
На мосту Олеся дожидав Федько Тойкало.
- На попоїж, - втиснув Олесеві в руку теплий пиріг. - Бери, дурний, з м’ясом.
Олесеві не хотілось пирога, але він зрадів примиренню і, щоб віддарувати товариша, хутенько занишпорив по кишенях, дістаючи звідти сухе листя, плетене з прядива та волов’ячої шерсті ремезяче гніздо.
- Заляпався ти, - сказав Федько й почав чистити Олесеві пальтечко.
Олесь ще дужче захвилювався, ледве не заплакав від щирості й солодкого почуття братерства. Він ухопив ремезяче гніздо й обома руками подав його Федькові. Той заховав подарунок під полу, пом’явся.
- А вчителька сердилась, як ти пішов... страх!
У селі ледь вечоріє, а в сосні вже крони зімкнуло пітьмою. Олесь біжить підтюпцем і раптом помічає, що дерева теж біжать, кружляють, ховаються одне за одного, немов у жмурки грають. Олесь зупиняється - і дерева завмирають.
По той бік сосни чути: сани скриплять, коні пирхають і голос діда Прокопа:
- А но-но! Сідай, внуче, по солому поїдемо.
Олесь радо вмощується.
- А що, поставили п’ятірку? - питає Прокіп.
Олесь сором’язливо ховає обличчя в рукав.
- Сьогодні не ставили. Вчора тільки.
Поминули провалля, майже вщерть занесене снігом. Замаячили скирти.
- Діду, чого про мене кажуть - дивак?
- Дивний єси... Хто ж ото таке патякає? - спитав перегодом.
- Дядьки на вигоні.
- Ти їх не слухай. Воно, звичайно, правильно. Завзяття в тебе обмаль. Все чогось у землі порпаєшся. А треба - в людях. Та отак побіля них, отак... Того - ліктем, того - з повагою... Гульк - уперед вийшов. О!
Олесь винувато підсьорбує носом.
- Діду, чому дятел шишки їсть, а щука - пліточок?
- А то вже хто якого поріддя.
- А я не забрав у дятла шишки, - хвалиться Олесь.
Коли набирали солому, дід часто сповзав зі скирти й утрамбовував солому.
- Товчи, внучку, трамбуй! - хекав і знову дерся на скирту.
Спочатку Олесь надолужав, потім заморився і сів.
- Навіщо стільки беремо?
- Як навіщо? - озвався з пітьми Прокіп. - Це ж собі!
- А якщо коням важко буде? - своєї Олесь.
- Зате нам легко. Натопив - і вилежуйся собі на печі. Ти відпочинь, а тоді ще пострибаєш.
Повертались додому в темряві. Ліпив мокрий сніг, припорошуючи білим конячі спини. Прокіп хльоскав батогом і лаявся. А Олесь підбивав дідову руку. Замахнеться Прокіп гарненько, цьвох - і мимо.
- Не бий, - благає Олесь. - Бачиш: важко.
- Ось послухай, дурнику, що я тобі скажу. Тут, на землі, не бити не можна. Тут не ти, так тебе одрепають ще й плакать не дадуть. Пойняв?
Олесеві зробилося сумно. Закортіло швидше туди, в село, де сніг плете навколо електричних ліхтарів густі рожеві сіті й привітно світяться вікна в хатках. Попереду білою стіною підвівся бір. Він уже не гув і не шикав на коней.
- Мовчить, - тихо сказав Олесь.
- Снігом забило, - пояснив Прокіп. - Вітер гілля не зрушить.
Наталя Михайличенко. Ілюстрація до оповідання Григора Тютюнника «Дивак». Видавництво «Пульсари»
Дома Олесь не став ждати, доки дід з матір’ю скидають солому, швиденько роздягся і поліз на піч. Через деякий час у сінях загримали чобітьми, загомоніли.
- Ото ж я й кажу, - говорив дід, - недотепа він у тебе, Наталко. Дивак... Затопчуть його... Бо воно ж як деревце в пагоні...
Потім дід увійшов до хати, заглянув на піч.
- Змерз, онучку? А ти ніжки - на тепле, а зверху кухваєчкою...
Олесь глибше зарився в подушку й тоненько заскімлив. Прокіп підняв брови сторчака.
- Не займайте його, - сумно обізвалася мати з хатини. - Їжте вже.
- А хіба я що? - мимрив Прокіп. - Нічого такого й не казав...
Дід їв швидко, плямкав тихіше, ніж завжди, і губив крихти в бороду.
Олесь непомітно для себе заснув. А вночі крізь сон благав матір розповісти казку про Івасика-Телесика, злякано зойкав, коли відьма гризла дуба, і радо сміявся, коли гусиня взяла Івасика на свої крилята. Вдосвіта знов загули на морозі сосни й закричали півні на горищах. Народжувався новий день.
ПЕРЕВІРЯЄМО
1. Головного персонажа твору «Дивак» звати
- А Федько
- Б Прокіп
- В Гриць
- Г Олесь
2. Із яким епізодом твору пов’язаний кожен малюнок? Розташуйте ці малюнки послідовно відповідно до змісту твору.
3. На початку оповідання автор розповідає про дві стежки, якими Олесь може йти до школи. Яку дорогу й чому саме він обирає?
4. Яку картинку із життя риб побачив Олесь через прозорий лід? Детально перекажіть цей уривок твору.
АНАЛІЗУЄМО
5. Доведіть, що саме Олесь - головний герой твору «Дивак».
6. Запишіть імена другорядних персонажів цього твору, а поруч - ваші короткі коментарі до їхніх вчинків.
7. Що ми довідуємося про зовнішній вигляд Олеся та його вподобання? Із якою метою письменник натякає, що хлопчик іще зовсім малий? Як про це розповідає?
8. Доведіть, що Олесь уміє спостерігати за найменшими змінами в природі й тонко вловлювати красу навколишнього світу. Що з поміченого Олесем вас також зацікавило б?
9. Пригадайте, що саме Олесь найчастіше малює. Як ви думаєте, чому саме такі предмети фігурують на його малюнках на снігу?
10. Поясніть причину запізнення хлопчика на урок та дайте цьому запізненню свою оцінку.
11. Чи відчували діти задоволення від малювання горщика, який учителька поставила на стіл? Чи можна сказати, що справді натхненно малював тільки Олесь? На основі чого ви зробили такий висновок? Свою відповідь підтвердіть цитатою.
12. Що стало причиною першої насмішки ровесників над Олесем? За що його обізвали зрадником? Чи справедливим було таке ставлення однолітків до хлопця?
13. Із якої причини біля мосту Олеся очікував Федько Тойкало, який уранці несправедливо звинуватив і боляче вдарив його? Чи відчував Федько муки совісті? Що про це свідчить? А як учинили б ви, якби були на місці Федька?
14. Як дід пояснює онукові, чому Олеся називають диваком? Чи таке пояснення розумне й вичерпне?
15. Чи відповідає назва оповідання змістові твору? А як ви назвали б цей твір?
16. Доведіть, що твір «Дивак» за жанром - оповідання.
МІРКУЄМО
17. Як ви розцінюєте несподіваний протест хлопчика проти нецікавої роботи на уроці й погроз учительки поставити погану оцінку?
18. Після того, як хлопчик самовільно пішов з уроку, він до вечора блукав у верболозах. Чому не в матері чи друзів він шукає розради, а гоїть свою болючу образу на тлі природи?
19. Оповідання закінчується справжньою турботою діда про онука. Як проявляється ця турбота? Чому малий у відповідь не радіє, а плаче?
20. Чи правильно було б сказати Олесеві так, як зазначено нижче?
«Кожен/кожна з нас не такий/така, як ти, ти інший, але "інший" не означає "гірший". Ти маєш право бути таким, яким можеш бути і яким бути хочеш. Ми тебе сприймемо завжди таким, як ти є, а ти сприймай нас такими, як є ми. У тому, що ми різні, нема нічого поганого».
21. Робота в групах. Об’єднайтеся в групи (3-5 осіб) і придумайте, ким стане Олесь, коли виросте. Зверніть увагу, що такі дивакуваті діти згодом стають художниками/художницями, композиторами/композиторками, письменниками/письменницями, адже здатні надзвичайно тонко сприймати світ, співчувати слабшим, турбуватися про знедолених, ставати на захист скривджених долею. Обміняйтеся думками.
22. Робота в групах. Колективно складіть асоціативне ґроно рис характеру й поведінки Олеся.
ТВОРЧЕ ЗАВДАННЯ
23. Опишіть зимовий бір так, як його бачить герой оповідання. Розповідь ведіть від першої особи. Розпочніть опис зимового бору так: «Я ввійшов/увійшла в сосновий бір...»
Для додаткового читання. Микола Вінграновський. «Первінка», «Сіроманець». Євген Гуцало. «Олень Август», «Сім’я дикої качки».
Буває, починаєш якусь справу з гарним настроєм, сповнений сил, а потім на півдорозі кидаєш. Знайомо? Що ж коїться? Чому так стається?
• Чому люди залишають недоробленими багато справ?
• Як, на вашу думку, краще: одразу доробляти до кінця розпочате чи залишати на потім?
• Як організувати себе, щоб завершувати всі розпочаті справи?
Дівчинка Аля пережила чимало горя через власні недороблені справи і здобула вміння дізнаватися, хто з ровесників також їх недоробляє.
А до тебе ця дівчинка не приходила?
Коментарі (0)