Андрій Малишко (1912-1970)
- 10-01-2023, 00:44
- 231
7 Клас , Українська література 7 клас Міщенко
Андрій Малишко
(1912-1970)
Андрій Малишко
Можливо, раніше ви вже чули пісні Андрія Малишка? Якщо так, скажіть: що саме вам запам’яталось?
І якщо пісня вийде в люди,
Я пломінь серця не згашу,
Схилюсь землі на рідні груди,
Нової сили попрошу.
Андрій Малишко
«Буду те говорить, що у серці записано мною...»
У поезії Андрія Малишка розцвітає український рушник червоно-чорними барвами, маревом біло-рожевих свічок підносяться в небо крони київських каштанів, тужать важкі вітри й соромливо гортають листи, адресовані їм, гречки та волошки. Співає душа поета про матір, для нього Батьківщина і Людина, як і для Василя Симоненка, - не порожні слова, а справжні цінності. Саме їм присвятив свої пісні А. Малишко. 14 листопада 1912 року в родині Малишків, що мешкала тоді в Обухові (Київщина), з’явилася третя дитина - хлопчик, якого назвали Андрійком. Тепло згадує поет ті часи: «Той незабутній вогник отчого дому, де вперше почув я думи великого Кобзаря, материнська пісня, ласкава і сувора, - напоїли і вигодували мене, дали мені душевний гарт і радість на все життя».
Довгим і непростим виявився шлях А. Малишка до літературних вершин. Хоч не раз бив його батько за таку «нікчемну справу», як писання віршів, юнак вирішив їхати до столиці, де сподівався дати раду своєму хистові. Починав учитись на лікаря, проте згодом вступив до Київського інституту народної освіти, звідки вийшов учителем - перемогла-бо в нього спрага до слова, до літератури. Деякий час він учителював на Житомирщині - уявляєте, як пощастило його учням! Адже вони стали очевидцями народження таких зворушливих віршів, якими промовляв до них майбутній поет:
Не смійтесь, я теж на бусола схожий
Такою ж любов’ю до отчого дому.
Як ви гадаєте, про кого написав свої кращі вірші поет із таким чулим серцем?
Згодом Андрій Малишко повністю присвятив себе літературній праці. Перша збірка вийшла в 1936 році і називалась просто і водночас велично - «Батьківщина». У ній були рядки, присвячені й Вітчизні:
Ти мене з дитинства підіймала,
Хліб дала з піснями солов’я,
Відвела доріг мені немало,
Земле, зореносице моя!
Андрій Малишко - студент
і улюбленому педагогові:
Та де б не був, де б не шукав дороги,
Я не забуду вчителя старого...
і, звичайно, матері:
Тебе, маленьку, рідну, сивувату,
Дано навіки в серці пронести.
Бо все це - те найдорожче, що зберегло поетове серце.
А потім почалася Друга світова війна, яка залишила свій страшний відбиток на долях мільйонів українців. А. Малишко пішов добровольцем на фронт і, як військовий кореспондент, тримав у руках не лише олівець, а й зброю, - більшість матеріалів тоді вже майора Першого Українського фронту були з передової. Писав Андрій Малишко - студент про героїчний подвиг народу, який виявив нелюдські зусилля в боротьбі з фашистами, про попелища на рідній землі, яку, проте, ворог не спромігся завоювати. Звертався до кожного, хто готовий був пожертвувати власним життям задля Батьківщини, рідних людей, миру:
Україно моя, далі, грозами свіжо пропахлі,
Польова моя мрійнице. Крапля у сонці з весла.
Я віддам свою кров, свою силу і ніжність до краплі,
Щоб з пожару ти встала, тополею в небо росла.
А по війні - нові творчі досягнення, особливо дорога нагорода України - Шевченківська премія за збірку «Прозорість», що вийшла в 1962 році, у полудень поетового віку.
І премій було ще декілька. І збірок вийшло багато. І в назві кожної з них - знову найдорожче для поета: «Серце моєї матері», «Дорога під яворами» та інші.
Згадайте, хто ще з письменників так само зворушливо писав про матір і Батьківщину. Що спільного є в їхніх творах і в поезіях Андрія Малишка?
Багато прикрих моментів траплялося в житті поета, можливо, вони й зумовили передчасне «згасання його зорі», зупинку його серця 17 лютого 1970 року. Тому й сказав інший видатний український письменник Олесь Гончар: «Малишко - один з найяскравіших наших національних поетів... він згорів дочасно, упав на півшляху, полишивши нам золоті розсипи своїх поезій, нев’янучу красу своїх пісень».
Але нам залишився заповіт Андрія Самійловича: «Щоб Україні була свобода».
Запитайте в батьків, учителів, знайомих, які українські пісні про маму вони знають. Будьте впевнені, більшість із них назве саме ту поезію, яку ви зараз прочитаєте. Вона стала своєрідним національним гімном усім матерям, щирою подякою дітей за турботу, лагідні очі й теплі долоні неньки.
Тож прочитайте її уважно!
ПІСНЯ ПРО РУШНИК
Фото рукописної сторінки з віршем «Пісня про рушник»
Рідна мати моя, ти ночей недоспала,
Ти водила мене у поля край села,
І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,
І рушник вишиваний на щастя дала.
І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,
І рушник вишиваний на щастя, на долю дала.
Хай на ньому цвіте росяниста доріжка,
І зелені луги, й солов’їні гаї,
І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,
І засмучені очі хороші твої.
І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,
І засмучені очі хороші, блакитні твої.
Я візьму той рушник, простелю, наче долю,
В тихім шелесті трав, в щебетанні дібров.
І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю:
І дитинство, й розлука, і вірна любов.
І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю:
І дитинство, й розлука, й твоя материнська любов.
«Бо во ім’я любові...»
Андрій Малишко дуже цінував такий вид мистецтва, як пісня, про що свідчать його власні слова: «Для пісні в нас всюди почесне місце, бо вона - посестра життя, порадник і вірний друг, і суворий суддя. Людина хоче з нею журитися і радуватися, мислити і працювати».
Тож поезія «Пісня про рушник», розкрилена прекрасною музикою Платона Майбороди, стала надбанням усього нашого співочого українського народу, бо саме для нього й була створена! Як і всі твори зі збірки «Серце матері», до якої увійшов цей вірш.
Взагалі, високожертовна ідея материнства прочитується за кожним словом і рядком поета, і образ матері - один із центральних у його творчості, вічно живий, сповнений таких ніжних почуттів, якими можна було б зігріти цілу планету. А в поезії «Пісня про рушник» цей образ збагачений традиційною фольклорною символікою, водночас узагальнений і конкретний, такий близький кожному з нас.
Довгими вечорами з любов’ю клала мати стібок за стібком на доріжку вибіленого полотна - рушник, що символізуватиме довгу й щасливу дорогу її дитині. І хоч виступає на материнських очах сльоза, коли вирушає син у велике життя, хоч у душі неньки тривога й смуток, а все ж знає вона: на те й ростила, купала в любистку, співала колискові, учила розуміти мову всього живого у світі, щоб змогла подолати її дитина непрості крутосхили долі... І щоб помножувала і несла людям те добро, яким повнила матір її душу від самого дитинства.
Автор пісні використовує прості, але виразні епітети, яскраві, символічно місткі, притаманні національному світогляду художні деталі: «зелені луги», «росяниста доріжка», «шелест трав», «щебетання дібров», «незрадлива усмішка».
Цей ліричний монолог вдячного сина, написаний талановитим поетом, став взірцем української інтимної лірики XX століття.
Пригадайте твори, вивчені в попередніх класах, наприклад поезію С. Чернілевського «Теплота родинного інтиму». Що об’єднує цей твір з піснею Андрія Малишка? Як розкрито образи матері в цих поезіях?
«ЧОМУ, СКАЗАТИ, Й САМ НЕ ЗНАЮ...»
В. Бідношей. Стара українська хата
Чому, сказати, й сам не знаю,
Живе у серці стільки літ
Ота стежина в нашім краю
Одним одна біля воріт.
На вечоровім виднокрузі,
Де обрій землю обніма,
Нема кінця їй в темнім лузі -
Та й повороту теж нема.
Кудись пішла, не повертає,
Хоч біля серця стеле цвіт,
Ота стежина в нашім краю
Одним одна біля воріт.
Дощами мита-перемита,
Снігами вметена у даль.
Між круглих соняхів у літі
Мій ревний біль, мій ревний жаль.
Моя надієчко, я знаю:
Мій крик життя на цілий світ -
Ота стежина в нашім краю
Одним одна коло воріт.
Чимало написано творів про дороги. Але ця поезія Андрія Малишка, що стала народною піснею, яку ми знаємо під назвою «Стежина», якась особливо прониклива, вона полонить душу, кожного з нас повертає думками до того порогу, звідки починалась дорога у велике життя. До того порогу, від якого відлічували дитячі ніжки перші кроки. До тої стежини, яка кличе кожного з нас звідусіль туди - до рідної домівки. Пісня народилася завдяки співпраці з композитором Платоном Майбородою і стала улюбленим ліричним співом багатьох поколінь українців.
Андрій Малишко з Платоном Майбородою
Малишко писав про те, що кожна людина завжди пам’ятає свою першу і найголовнішу стежину, це та вічна цінність, якої не можна зрадити, не можна забути. Поет використав фольклорний мотив стежки як символу людського життя. Твір має виразне філософське звучання, адже поет розмірковує в ньому про сенс людського життя, про духовні цінності, яких набуває людина.
Поет звертається до стежини, як до живої істоти, вжита ним метафора «пішла, не повертає» - цьому підтвердження. Цей персоніфікований образ навіки закарбовується в пам’яті, адже кожен колись відповідає собі на запитання: якою була і якою буде моя життєва дорога? Ота, одним одна? Чи зведеться на манівці, чи ляже широким полотном у далекі світи, чи витиметься «між круглих соняхів» біля рідного дому.
Високе емоційне напруження кожного поетичного рядка окрилює душу, цей внутрішній монолог ліричного героя став внутрішнім монологом кожного, хто хоч раз у житті, уголос чи подумки, заспівав улюблену пісню.
І коли знову пробігаєш очима по знайомих рядках, пам’ятай: цей твір написав поет 8 лютого 1970 року, за вісім днів до свого відходу у вічність. Він не чув, як заспівала її Україна. Але ця лебедина пісня поета стала своєрідним пам’ятником йому.
Які почуття ця пісня пробудила у вас? Що саме сприяло тому, щоб вона стала народною?
ВЧИТЕЛЬКА
Скільки підросло й полетіло нас
В молодій весні, в колосистім полі,
А у тебе знов та ж доріжка в клас,
Той же явір наш
Під вікном у школі.
Двох синів твоїх узяли фронти,
Бо на рідний край впала чорна злива.
В партизанську ніч посивіла ти,
Як в тяжкий мороз
Непожата нива.
Знов щебече юнь і цвіте трава,
Пізнаю тебе в постаті несхилій,
Вчителько моя, зоре світова,
Раднице моя
На Вкраїні милій!
Ця поезія, покладена на музику композитором Платоном Майбородою, стала воістину народною піснею. Напевно, немає більшого щастя у поета, аніж почути її з уст мільйонів людей. Чи то першачків, що ледь тремтячими голосами зізнаються в любові до першої вчительки, чи то від дорослих, що потайки змахують зрадливу сльозу при згадці про своє далеке дитинство.
«Я шаную і люблю, - писав Андрій Малишко, - найбільше три професії - хлібороба, вчителя і лікаря. Без хлібороба не може людина існувати, без вчителя вона буде темною і увесь світ темний, без лікаря - цього бога здоров’я - коротким і невтішним стало б її життя».
К. Трутовський. Сільська вчителька
Поет залишив непроминущий гімн для всіх педагогів, що віддають своє серце дітям, майбутньому нашої країни. Ця пісня звучить нині на кожному шкільному святі, з нею першачки вперше сідають за парту, а випускники танцюють останній у школі танок, запрошуючи до танцю своїх сивочолих наставниць. А композитор присвятив її своїй улюбленій вчительці Олені Павлівні Дзіваківській, з якою спілкувався до кінця її життя.
Поет розповів у скупих рядках поезії про свою справжню першу вчительку, якої не впізнав, побачивши по довгих літах розлуки. Війна облила її коси сивиною, бо відібрала двох синів і чоловіка. Але серце вчительки лишилось відкритим до дітей, своє покликання вона перелила в щасливі долі улюблених учнів.
Поет схиляє голову перед великим подвигом цієї жінки, яка навіки залишається дороговказом, порадницею, чулим і добрим другом і, разом з тим, мірилом істинних життєвих цінностей.
Поезія написана у формі звертання, яка максимально точно відповідає задумові поета - передати тепло його інтонації, емоційний стан, у якому перебуває ліричний герой, зустрівшися з учителькою.
Він добирає теплі слова, прості, але гранично точні у висловленні думки, рими поета легкі, прозорі, слова легко запам’ятовуються. Ще в 1960 році склались слова цього ліричного шедевру, і відтоді лине пісня над Україною, а по щоках наших з вами вчительок, коли вони її чують, котиться щира сльоза - чи то радості, чи то смутку.
Вірші Андрія Малишка вирізняються винятковою мелодійністю. Їх поклали на музику Л. Ревуцький, С. Козак, А. Штогаренко, О. Білаш, П. Козицький, М. Вериківський, Ю. Мейтус, Г. Майборода. І аж три десятки пісенних шедеврів постали завдяки творчій співпраці автора з Платоном Майбородою.
«Одні зникають з життя тому, що їх просто руйнують хвороби, другі ж згорають, як бійці в атаках, - написав про поета Олесь Гончар, - падають спалені на тяжких безнастанних вогнях своєї праці і творчості. Таким мені уявляється Малишко... Людина полум’яного темпераменту, творчого шаленства, він згорів дочасно, упав на півшляху, полишивши нам золоті розсипи своїх поезій, нев’янучу красу своїх пісень».
Андрій Малишко з Максимом Рильським в Ірпені
Для поета одне з найголовніших надбань людства - слово. Пригадайте твори Тараса Шевченка, Лесі Українки, Івана Франка. Усі вони особливу увагу приділяли слову, його ролі в житті людини, народу, нації. Тільки поетичне слово здатне перелити в живлюще золото правди всі біди і трагедії.
Поети найбільше цінують життя-буття людини на білому світі, бо немає нічого вартіснішого від життя, від отого білого світу.
Поезії А. Малишка - відверті, щирі, захоплені. Він переконує, надихає, додає впевненості в тому, що якщо наша земля народжує таких поетів - вона нездоланна і вічна!
ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ
Повторюємо
1. Які з прочитаних вами поезій стали народними піснями? Хто написав музику до них?
2. Вивчіть (за вибором) вірш напам’ять.
3. Про яку стежину йдеться у поезії А. Малишка «Чому, сказати, й сам не знаю...»?
4. Назвіть важливі, на вашу думку, для поета цінності, про які йдеться у поезії «Пісня про рушник».
Міркуємо
1. Чим запам’ятався вам образ учительки з поезії А. Малишка?
2. Яку місію поета вважає Малишко найголовнішою?
3. Продовжіть розпочате речення: «Стежина - це...».
Аналізуємо
1. Які почуття пробуджує поезія «Вчителька»? Чому саме ця людина є такою важливою в житті кожного з нас?
2. Чому, на вашу думку, саме на схилі літ написав поет вірш про стежину до рідного дому?
3. Проаналізуйте поезію «Чому, сказати, й сам не знаю...». Які метафори вживає А. Малишко?
Дискутуємо
1. Визначте, які спільні риси об’єднують усі прочитані поезії Андрія Малишка.
2. Поміркуйте, чому так багато поезій Малишка стали народними піснями. Чи кожну поезію можна покласти на музику? Чи кожна з них може стати народною піснею?
3. Визначте, до якого виду лірики належить кожен із прочитаних творів. Аргументуйте свою думку.
ПОДОРОЖ ЛІТЕРАТУРАМИ СВІТУ
Не лише в Україні матері вишивають своїм синам і дочкам рушники «на щастя, на долю». Багатьма мовами світу звучать вдячні слова дітей, що навчилися цінувати материнські обереги, ту турботу, з якою неньчині руки добирали найтепліші кольори для стібків.
Прислухайтесь до ліричної сповіді словенського поета Отона Жупанчича, що називається «Вишивка»:
Я потайки її піднімаю,
Сльозами її омиваю,
З тугою згортаю,
Ховаю її на грудях,
Нею зігріваюсь,
Плачу, сміюсь,
її пещу і втішаюсь,
Що з нею матиму майбутнє
О країно рідна моя!
Однакове ставлення до славної історії свого народу і в українського поета А. Малишка, і в письменників Іспанії та Франції, Польщі та Америки, Грузії та Австралії. Переконайтесь, прочитавши рядки вірша румунського поета Лучіана Благи:
Ідуть у землю предки чередою,
А ми буяємо іще в цвітінні.
Вони себе продовжили в корінні,
Аби і нас продовжить під землею.
Батьки вже розпростерлись під камінням,
Під сонцем ми ще ніжимося теплим,
Позичивши і муку, й мрію, й пекло,
Живлющу воду і вогонь пломінний.
Поміркуйте, про що свідчить той незаперечний факт, що поети різних національностей уславлюють однакові цінності в житті людини.
ТВОРЧІ ЗАВДАННЯ
Микола Вінграновський, український поет, прозаїк, актор, режисер, з творчістю якого ви вже знайомі, у 1983 році на кіностудії хронікально-документальних фільмів створив прекрасний документальний фільм «Слово про Андрія Малишка».
Перегляньте його і спробуйте немовби «дописати», «дозняти» цей фільм. Яку ще інформацію про Андрія Малишка ви використали б у цій картині? Пісні яких композиторів ви ще включили б до неї?
Запропонуйте свій варіант міні-сценарію «Пісня Андрія Малишка».
ЛІТЕРАТУРНА П’ЯТИХВИЛИНКА
У нас з вами сьогодні буде дуже цікавий відпочинок. Протягом традиційних п’яти хвилин спробуйте визначити, кому з видатних діячів української культури та літератури Андрій Малишко присвятив такі рядки:
1. Радив часто мені Олександр Петрович:
Не малюй мені сонце, як вистиглий овоч,
Покажи мені сонце, що в бурі суворе,
Покажи ту людину, що бурю поборе.
2. Де Волинщина і Поліщина,
Грає зорями синь обічна,
Де життя твоє не заміщене,
Лесю, Лесю, легендо вічна!
3. Дай же, людство, вогню,
щоб Тарасову пісню зустріти!
Смолоскипів і грому! -
Тарасову пісню зустріти!
4. Уже давно нема тієї кузні,
Що дихала блакитно-червонястим
Рясним вогнем з дубового вугілля
І молотом дзвеніла день при дні.
І коваля немає...
А син Іван забрав отой вогонь
І перелив у літери залізні
Любові й смутку...
Коментарі (0)