Народні співці — кобзарі, бандуристи, лірники
- 5-01-2023, 13:30
- 286
8 Клас , Українська література 8 клас Коваленко (повторне видання) 2022
Народні співці — кобзарі, бандуристи, лірники
У цьому розділі йдеться про народних співців — кобзарів, бандуристів і лірників. Вони були спадкоємцями гуслярів-билинників Київської Русі.
Попрацюйте в парі!
Якою була традиція виконання творів героїчного епосу в інших європейських країнах? Доповніть відповіді одне одного.
Історичні пісні та думи в Україні виконували народні співці — кобзарі, бандуристи та лірники.
Цікава думка
«В Україні від села до села і від хати до хати ходять похилі віком дідусі-кобзарі і співають пісні про минулу славу, про зруйновану могутність хоробрих козаків, пісні, в яких правдиво... змальована історія, звичаї цього народу, пісні великої історичної вартості... У жодного слов’янського народу національний історичний епос так своєрідно не розвинувся, як в українців... Навіть те, про що історія, літописи, які зберігаються в монастирях, не дають жодної довідки, збереглося в народних піснях неспотвореним і правдивим», — писав ще в XIX ст. німецький учений Г. Тріттен.
Як бачимо, саме народних співців Г. Тріттен вважає творцями та поширювачами історичних пісень і дум, а самі твори — хранителями історичної пам’яті народу.
Хто ж вони — кобзарі, бандуристи та лірники? Це народні співці й музиканти. Ще до початку ХІХ ст. в Україні їх називали Божими людьми, або старцями, згодом їх почали величати кобзарями. Ними часто ставали покалічені в боях козаки, які мали музичний хист, або ті, які вже за віком не могли воювати.
Хоч у сучасників образ кобзаря асоціюється зі сліпим виконавцем народних дум і пісень, але на народних картинах козака Мамая зображено молодим, здоровим і зрячим. На полотні він виконує пісню в супроводі кобзи, але в будь-яку хвилину готовий стати до бою.
Загальновідомо, що автором історичних пісень і дум був народ. Але в їхньому творенні часто брали участь свідки бойових дій або їх учасники, козаки, серед яких було багато зі знанням іноземних мов та освітою, здобутою в українських чи європейських вищих навчальних закладах.
З ліквідацією Запорозької Січі кобзарями ставали музично обдаровані особистості, переважно незрячі. Вони ходили від села до села й несли слово правди про події минувшини. Народні рапсоди1 виконували музичні твори й виховували в українців патріотичні почуття.
1 Рапсод — в античній Греції мандрівний народний співець і декламатор, виконавець епічних творів. // Виконавець народних пісень.
Народна картина «Козак Мамай»
Спочатку кобзарі складали думи й історичні пісні про події, учасниками або свідками яких вони були самі. Але з кінця XVIII ст. політичне життя в Україні почало занепадати, царат цілеспрямовано перетворював українські землі на глуху провінцію. Це призвело до уповільнення розвитку культури, зокрема й процесу створення історичних пісень і дум. У цих умовах кобзарі стали переважно виконавцями вже відомих творів.
Кобзарі були особливою кастою в Україні. Ними могли стати люди, які пройшли навчання і посвяту, тобто вони були професійними виконавцями. Уже в XVII—XVIII ст. народного співу можна було навчитись у музичних цехах чи кобзарських братствах. У цих громадах був ретельний відбір претендентів, існувала ієрархія керівництва зі своїми отаманами, соцькими, десяцькими, скарбниками. У цехах і братствах усі мали дотримувати єдиного морального кодексу та строгих правил поведінки.
Терміни навчання всюди були різні, але переважно до трьох років. Про опанування гри на кобзі найвідоміший український рапсод Остап Вересай розповідав так: «...учитель дає учневі інструмент, ставить руки учня на струни або клавіші і, обнявши учня за спину, накладає поверх його рук свої так, що грає учневими руками. Коли ж учень уже добре починає перебирати пальцями, тоді вчитель каже йому грати самому й одночасно грає ту саму річ на другій кобзі чи лірі».
Кобзарі, бандуристи та лірники відрізнялися між собою інструментом, на якому вони виконували твори, та репертуаром.
Ліра — струнний музичний інструмент. Звук ліри протяжний, а мелодія повільна й тужлива. На ній виконували переважно твори духовного змісту (псалми, канти), хоч іноді й думи. Лірники були популярними переважно на території Середньої Наддніпрянщини.
Ліра
Кобза — струнний щипковий музичний інструмент. На ній грали щипком струн, а не притисканням до грифа. Бандури й кобзи із часом удосконалювались і стали дуже схожими за будовою та однаково популярними переважно на Лівобережжі.
Кобза
Бандура
Відомо також, що кобзарі розвивали в собі дар характерництва й часто ставали розвідниками в козаків. Особливо важливою їхня допомога була в періоди визвольної боротьби із чужинцями. Кобзар міг пройти в будь-яку місцевість, не викликаючи підозри у влади, і вивідати важливу інформацію. Він був здатний навіть влаштувати якусь диверсію у ворожому стані. Таємну інформацію, яку стороннім не можна було розголошувати, кобзарі передавали за допомогою спеціально створеної мови, яку називали лебійською (лебій — сліпець). Високо оцінював допомогу кобзарів у визвольній війні проти польської шляхти гетьман Б. Хмельницький. Для поширення кобзарського ремесла він наказав створити музичний цех на Лівобережній Україні. Та й сам Б. Хмельницький, за свідченнями сучасників, був непоганим кобзарем.
Отже, кобзарство в Україні — явище набагато ширше, ніж просте виконання музичних творів. Це особлива філософія буття, спосіб мислення і ставлення до світу. Вона спиралася на етику, мораль народу, вироблену сотнями століть його буття. Прикладом свого життя і творами кобзарі показували слухачам, що таке добро і зло, доносили до них важливі істини: моральний обов’язок громадянина — служити Батьківщині, бути здатним на самопожертву в ім’я народу.
Саме тому кожна окупаційна влада вважала кобзарів своїми ворогами й жорстоко розправлялася з народними співцями. У всі часи, як зазначив дослідник українського кобзарства В. Нолл, вони були «неконтрольованим джерелом морального авторитету на селі, безпосереднім конкурентом тоталітарної держави».
Переслідував кобзарів, знищував їхні інструменти російський царизм. Маховик репресій став ще сильнішим із приходом до влади більшовицького режиму. Були заборонені кобза, бандура та ліра як «класово ворожі інструменти», під приводом знищення жебраків переслідували кобзарів. Репресії над кобзарями, бандуристами та лірниками досягли свого піку в грудні 1934 р. Тоді в Харкові було скликано З’їзд народних співців Радянської України. Нібито для поїздки до Москви на З’їзд народних співців народів СРСР їх повантажили до вагонів і вивезли на околиці станції Козача Лопань. За деякими джерелами, там було розстріляно понад 200, за іншими — 1234 народних співців. Масштаби репресій радянської влади вражають. Так, якщо на початку ХХ ст. на Київщині було приблизно 200 кобзарів і лірників, то перед початком Другої світової війни не залишилося жодного.
Переслідувань зазнали навіть культурні діячі, які досліджували кобзарське мистецтво. Серед них — видатний історик Дмитро Яворницький, поет і фольклорист Максим Рильський, чоловік Лесі Українки Климент Квітка, художник й етнограф Опанас Сластіон, письменник і кобзар Гнат Хоткевич.
У ХІХ — на початку ХХ ст. відомими в Україні були виконавці І. Круковський, О. Вересай, М. Кравченко, П. Древченко, П. Гащенко, Т. Пархоменко, А. Шут, І. Кучеренко, І. Нетеса, Г. Кожушко; лірники С. Веселий, І. Зозуля. За межами України відомим був Григорій Китастий зі своєю капелою бандуристів. Непростим було їхнє життя. Злидні, кочовий спосіб життя, часті переслідування дочасно зводили їх у могилу. Але надавала їм сил відданість своєму ремеслу, патріотизм і віра в народ і його майбутнє.
На фольклорні твори час не впливає. Вони завжди залишаються сучасними. Нині активно відроджуються кобзарські традиції. Василь та Микола Литвини, В. Нечепа, В. Пашник, І. Запорожченко, С. Власко, О. Кіндрачук — ось далеко не повний перелік народних кобзарів ХХ — початку ХХІ ст. Виконавці мають змогу показати своє мистецтво на фестивалях народного співу, які проводять у різних куточках України. Це «Козацька Трійця», «Козацька ліра», «Вересаєве свято», «Кобзарська юнь України» та багато інших.
Кобза дедалі більше завойовує серця сучасних слухачів завдяки виконанню джазових, рокових і популярних композицій. Вона надає музичним творам особливого, своєрідного звучання. Цікавими нині в цій царині є пошуки секстету молодих бандуристів «Шпилясті Кобзарі» зі Львова, інтерпретації народних мелодій у напрямі етноджазу молодого співака Я. Джуся тощо.
ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ
- 1. Розкажіть, коли виникло кобзарство як культурне явище і які його особливості.
- 2. Чим відрізняються між собою народні музичні інструменти — кобза, бандура та ліра?
- 3. Розкажіть, як кобзарів переслідували за царської та радянської влади. Які причини такого ставлення влади до них?
- 4. Прокоментуйте вислів Павла Тичини: «Історія кобзарства в Україні, як і всяка історія, не являє собою чогось рівного, гладенького. Історія кобзарства переживала різні етапи свого розвитку: наростання, розквіт і занепад. А відповідно до цього весь час мінявся і самий образ кобзаря — від активного, бойового до підтоптаного нуждою, злиднями побитого і навпаки».
ВИ — ТВОРЧА ОСОБИСТІСТЬ
- 1. Якщо ви зацікавилися життям народних співців, підготуйте дослідження для участі в Малій академії наук на тему «Лебійська мова та таємничі сторони життя українських кобзарів». Результатами своїх наукових пошуків спочатку поділіться з однокласниками.
- 2. В історії української культури багато прикладів самовідданого служіння ідеї чи народу. Яскравим є приклад кобзаря В. Горбатюка, який прожив біля могили Т. Шевченка в Каневі десять років. Проведіть дослідження про одного з українських кобзарів й узагальніть його результати у вигляді презентації. Виголосіть її на уроці.
Література в колі мистецтв
За допомогою інтернет-джерел знайдіть і подивіться фільм режисера Олеся Саніна «Поводир, або Квіти мають очі» (автори сценарію — Ірен Роздобудько, Олександр Ірванець та ін.). Поділіться в класі своїми враженнями від перегляду.
Кадр із фільму «Поводир» (2014 р.)
Постер фільму «Поводир»
МУЗЕЙНА МАПА УКРАЇНИ
У місті Переяславі розташований унікальний Музей кобзарського мистецтва. Експозиція розповідає про історію його зародження і розвитку й унікальну творчість кобзарів. У музеї експонують кобзи, лютні, торбани, гуслі, бандури, цитру, речі відомих кобзарів. У с. Сокиринці, на батьківщині Остапа Вересая, працює музей, присвячений життю і творчості цього виконавця.
В Україні кілька музеїв, у яких популяризується та досліджується козаччина.
У Києві, в «будиночку Мазепи» на вул. Спаській, 16-Б, відкрито Музей Гетьманства.
Здійсніть віртуальну екскурсію експозицією Музею Гетьманства.
Музей історії розвитку Українського козацтва розташований у м. Одесі.
Унікальний Музей історії запорозького козацтва на острові Хортиця працює в м. Запоріжжі. У них зібрано пам’ятки матеріальної і духовної культури козацько-гетьманської доби. Екскурсія національним історико-меморіальним заповідником «Поле Берестецької битви» також перенесе нас у часи козацької доби.
А ще цікаво завітати до м. Кам’янця-Подільського. Там є Національний історико-архітектурний заповідник «Кам’янець», що належить до «Семи чудес України». Одну з експозицій у Кам’янець-Подільській фортеці цього заповідника присвячено ватажку українських повстанців Кармалюку.
Коментарі (0)