Войти
Закрыть

Найдавніші рукописні книги Русі-України

9 Клас

У 2011 р. за рішенням ЮНЕСКО Остромирове Євангеліє1 було включено до реєстру «Пам’ять світу»2 як шедевр києворуського мистецтва. Це найдавніша копія перекладу частини тексту Біблії на старослов’янську мову, яку здійснили Кирило і Мефодій. Замовив її посадник3 Новгорода в 1056-1057 рр., полководець і відомий державний діяч Русі-України Остромир. Він належав до одного з найшанованіших руських родів. Припускають, що його дідом був дядько князя Володимира Хрестителя Добриня, якого вважають можливим прототипом фольклорного героя Добрині Микитовича. 1 Євангеліє, або Благовість, Благовіщення — частина Біблії, у якій оповідається про земне життя засновника християнства Ісуса Христа і яка призначена для проведення релігійних відправ у церкві. 2 Програма ЮНЕСКО «Пам’ять світу» покликана забезпечити визнання документальної спадщини, що має міжнародне, регіональне та національне значення. 3 Посадник — намісник князя в землях, що входили до складу Київської держави в Х-ХІІ ст., був зобов’язаний збирати й доставляти князеві данину....
0 Переглянути

Розвиток писемності після хрещення Русі-України

9 Клас

Стрімкий розвиток науки і техніки на початку XXІ ст. змінив життя людства до невпізнаваності. Комп’ютерні технології відкрили нові можливості: миттєво поширюється інформація, з’являються нові професії, а скептики припускають, що електронна книжка назавжди витіснить друковану. Наше стрімке життя щомиті спрямоване в майбутнє. У цих умовах виникають логічні запитання: чи варто оглядатися на минуле, перечитувати давні фоліанти, розглядати вицвілі від часу фрески або розмірковувати над лінією орнаменту в стародавніх церквах? Відповіді повертають нас до роздумів про історичне буття народу, неперервний зв’язок поколінь. Людина — не метелик-одноденка, який весело перелітає з квітки на квітку й не знає, що було вчора й що з ним буде завтра. У її долі переплелися минуле, сучасне й прийдешнє. Людина — продукт свого часу та своєї країни. Почуття Батьківщини завжди нерозривно поєднане в неї з усвідомленням причетності до історії та культури свого народу. Можливо, саме тому в години лихоліття народ шукає духовного опертя в прикладах з історії і творах мистецтва?...
0 Переглянути

Українські народні балади: різноманіття людських доль

9 Клас

Як бачимо, за тематикою балади подібні до суспільно-побутових і родинно-побутових пісень. Але відмінність між ними полягає в тому, що балади мають сюжет, який зазвичай закінчується перевтіленням героїв. Майже неможливо знайти теми, яка не була б відображена в баладах. У них змальовано різні стосунки між людьми (коханими, членами родини, ворогами); її персонажами є як герої, що віддають життя заради батьківщини, так і негідники (розбійники, убивці тощо). Більше того — балада може зображувати зв’язок людини з потойбічним світом (духами, мерцями, демонами), фантастичні явища й незвичайні перетворення. Значення балад точно сформулював фольклорист Олексій Дей: «Відтворюючи несподівано гострі конфлікти та психологічні стани в хвилини найвищого напруження людських пристрастей і переживань у переважно трагічних ситуаціях, балади викликають глибокі зворушення...». Основні ознаки балади як фольклорного жанру 1. Невеликий обсяг твору. 2. Наявність елементів сюжету, але через невеликий обсяг балада відображає тільки найважливіші моменти. Епізоди пов’язані з особистим або сімейним життям, але в баладі можуть бути зображені незвичайні події, фантастичні елементи, метаморфози (перетворення): дівчина перетворюється на тополю, русалки забирають до себе у воду дівчину й ін....
0 Переглянути

Родинно-побутові пісні — перлини задушевності

9 Клас

Коли мова заходить про український патріотизм, то навіть ті, для кого слово «Батьківщина» — не порожній звук, часто починають мислити шаблонами. У цьому контексті лунає традиційно «мова калинова», «пісня солов’їна», а вишиванки й рушники стають зовнішнім — необхідним, але формальним атрибутом вияву патріотизму. Частина з нас збайдужіла до української мови й вільно послуговується мовою сусіднього народу, наше серце іноді холодно мовчить, коли лунає українська народна пісня. А втім нам є чим пишатися! Мовознавці вважають українську мову за милозвучністю другою у світі після італійської, а українським народним пісням немає рівних серед пісень різних народів світу! Жодна нація за всю історію не створила такої кількості пісень, як українці, — визнає ЮНЕСКО1. За найскромнішими підрахунками — близько 200 тисяч, за іншими — майже пів мільйона! Коли їх слухаєш, то чуєш, як крізь століття до тебе промовляє твій величний народ. Українські народні пісні, як і танці, вишиванки, рушники, козацькі звичаї, традиції — це той генетичний національний код, який зв’язує покоління невидимою, але міцною ниточкою. Бути патріотом — це не тільки заявляти, що любиш свою Батьківщину. Бути патріотом — означає послуговуватися мовою народу України, знати його історію, культуру й розуміти, як духовні надбання, створені нашими предками понад тисячоліття тому, пронести в майбутнє, передати наступним поколінням. 1 ЮНЕСКО — спеціалізована установа Організації Об’єднаних Націй, яка за співпраці своїх членів-держав у галузі освіти, науки, культури сприяє ліквідації неписьменності, підготовці національних кадрів, розвитку національних культур, охороні пам’яток культури тощо. Усна народна творчість Навчальний маршрут розділу У цьому розділі ви пригадаєте, як виник український фольклор і в чому полягає його багатство й розмаїття; ознайомитеся з родинно-побутовими піснями та їх видами; народними баладами та їх тематичними групами; прочитаєте родинно-побутові пісні «Місяць на небі, зіроньки сяють...», «Цвіте терен, цвіте терен...», «Сонце низенько...», «Ой під вишнею, під черешнею...»; народні балади «Ой летіла стріла...», «Ой на горі вогонь горить...»; вивчите напам’ять одну баладу або пісню (на вибір)...
0 Переглянути

Вступ, або Навіщо ми читаємо класиків?

9 Клас

Навіть якщо хтось і не хоче це усвідомлювати, але мистецтво супроводжує людство повсякчас. Йому властива цікава ознака: у певні періоди першість ведуть окремі види. Так, в епоху античності розквітали театр, скульптура, архітектура. В епоху Відродження — література, живопис. У XIX ст. людство захоплювалося літературою. А що сьогодні? Молодь віддає перевагу комп’ютерним іграм, теле- та відеофільмам, кіно, музиці, а книжки, як і сам процес читання, видаються багатьом нецікавими та втомливими. Справді, у XXI ст. не можна стверджувати, що художня література серед інших видів мистецтва посідає почесне перше місце. Водночас це не означає, що немає її палких прихильників, а вона не відіграє важливої ролі в духовному житті людини й народу загалом. Пригадайте з власного досвіду, чи переживали ви ось такі моменти. Перегорнуто останню сторінку твору, а на серці так тепло, так хороше, ніби не хочеться розставатися з найріднішими людьми, друзями або близькими родичами. Чи плакали ви хоча б один-єдиний раз, коли сюжет літературного твору закінчувався трагічно? Чи не замислювалися ви над тим, чому людина загинула, за які ідеали, у якому віці? Дуже пафосний твір, — скажете ви. Гаразд. А якщо ви любите детективи, то чи не розгадували разом з автором ребус про вбивцю? А пригадайте, чи у вашому серці не залишився хоча б рядок з поетичного тексту, який ви вивчили на уроках літератури? І цей рядок вряди-годи зринає у вашій пам’яті, і зринає в такі миті, коли вам ця думка чи емоція, висловлена в ньому, вкрай потрібна?...
0 Переглянути

Захисниця покривджених і поневолених: Марко Вовчок (1833—1907). «Інститутка»

9 Клас

Уже першою своєю книгою — «Народними оповіданнями» — Марко Вовчок заявила про своє художнє кредо: змальовувати життя простих людей, покріпачений народ, позбавлений найголовнішого — волі. Так, в оповіданні «Козачка» зображено історію вільної дівчини Олесі, яка одружується з бідолахою-кріпаком, бо слухає голос свого закоханого серця. Олеся народилася в багатій козацькій сім'ї. Батьки дуже любили своє єдину дитину, випестили її, виростили життєрадісною, привітною, ласкавою. Дівчина закохалася у вродливого, але бідного парубка-кріпака Івана Золотаренка. Вона переконана, що щастя — не в багатстві, тому й міркує так: «Що, — каже, — по тому, що буде вільний, коли не буде любий?» Проте, одружившись із кріпаком, Олеся відчула на собі весь тягар кріпацького життя. Пан насильно розлучив батька з родиною, матір — із синами. Навіть після смерті чоловіка вона не домагалася звільнення з кріпацтва, бо не знала закону, що вільна козачка після смерті чоловіка-кріпака могла стати незалежною. Бідолашна жінка помирає в невимовних стражданнях. Оскільки джерело «Народних оповідань» — розповіді простих людей про власне життя, то їхні історії письменниця змальовувала ніби зсередини, використовуючи голос самого героя. Відтак така задушевна розповідь-сповідь розкривала його духовний світ, найпотаємніші думки, почування, мрії. Найчастіше такими оповідачами виступали жінки-селянки, найбільш принижені й зневажені в суспільстві («Сестра», «Одарка», «Викуп», «Ледащиця», «Горпина»). У «Народних оповіданнях» сам український народ заговорив про свої страждання й надії на визволення. Уже не окремі вади злих панів, як у творах Г. Квітки-Основ'яненка, а весь несправедливий лад заперечується у творах Марка Вовчка....
0 Переглянути

Захисниця покривджених і поневолених: Марко Вовчок (1833—1907)

9 Клас

Марко Вовчок — псевдонім Марії Олександрівни Вілінської. Її твори належать трьом літературам — українській, російській, французькій, проте найбільше вона зробила для українського письменства, збагативши його оригінальними творами. Це перша жінка-письменниця в українській літературі, яка не лише здобула популярність і визнання, а й увійшла в коло таких уже добре відомих корифеїв вітчизняного письменства, як Т. Шевченко та П. Куліш. Її твори перекладалися російською мовою, і завдяки ним російський читач більше знав про Україну, яку тоді називали Малоросією. Життєвий і творчий шлях письменниці Марія Олександрівна Вілінська народилася 22 (10) грудня 1833 року в збіднілій дворянській родині в Орловській губернії. Дівчинка рано втратила батька, який, на думку одного з дослідників творчості Марка Вовчка Миколи Зерова, походив із західної губернії, і весь його рід, імовірно, білоруський, а не російський. Дитинство її не можна назвати щасливим — вітчим-алкоголік був егоїстичним і жорстоким. Щоб ізолювати доньку від нього і його товариства, мати часто відправляла її до своїх родичів Писарєвих, у яких підростав син Дмитро — майбутній російський критик. Тут вона вивчала іноземні мови (Марія Олександрівна знала вісім іноземних мов, серед них — англійську, німецьку, французьку, італійську, польську), багато читала художньої літератури, захоплювалася музикою. У дванадцятирічному віці її віддали до Харківського жіночого пансіону, а потім дівчина жила у своєї багатої тітки в Орлі на правах бідної родички — чи то вихованки, чи то виховательки тітчиних дітей. Зовсім юною, у 1851 р., Марія одружується з Опанасом Марковичем, фольклористом й етнографом1, членом Кирило-Мефодіївського братства, який за участь у ньому відбував трирічне заслання в Орлі....
0 Переглянути
Вперед
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 ... 50
Назад

Навігація