Войти
Закрыть

Григорій Квітка-Основ’яненко (1778-1843)

9 Клас

Українські повісті Квітки з народного життя були в усьому світі першими, у яких реально змальовано селянське життя. У світовому письменстві це був перший голос про народ, навіяний щирою до нього прихильністю, бажанням ... показати, що й під простим сіряком людське серце б’ється. З цього погляду українське письменство першим промовило своє слово в оборону селянських мас і веде перед щодо народницьких симпатій між усіма письменствами світу. С. Єфремов Якщо І. Котляревський став основоположником нової української (україномовної) поезії та драматургії, то Г. Квітка — прози. Саме він успішно завершив місію, започатковану І. Котляревським у «Наталці Полтавці» — неспростовно довів повістю «Маруся» та іншими творами, що народною мовою можна писати не тільки про смішне, а й про серйозне. Григорій Федорович Квітка народився 29 листопада 1778 р. в передмісті Харкова — у с. Основі (звідси й псевдонім — Основ’яненко) у козацько-старшинській родині. Про рід Квіток розказували таку поетичну легенду. Десь на початку XVII ст. примандрував до Києва дід з онуком-сиротою. Бідували, перебивалися випадковими заробітками. Незабаром дід помер, а внук прижився в місті. За просту вдачу та несказанну вроду підлітка прозвали Квіточкою, а коли виріс — Квіткою. Згодом у нього закохалася шляхетна красуня, дочка київського воєводи, і парубок відповів їй взаємністю. Однак знатні батьки були проти цього шлюбу. Тоді молодята потай обвінчалися, підмовили гурт козаків і втекли на вільні землі Лівобережжя. Над мальовничою річкою Удою заклали вони поселення, що й стало основою майбутнього Харкова та всієї Слобожанщини. Тим вродливим сиротою був прапрадід письменника Семен Квітка. Пізніше він став харківським полковником і суддею, уславився своїм розумом і працьовитістю. Досить заможною, освіченою людиною, а також щирим патріотом краю був батько Григорія — Федір Іванович. До нього часто заходив Г. Сковорода, а цей чоловік, як відомо, відвідував лише однодумців....

Іван Котляревський (1769-1838). «Наталка Полтавка»

9 Клас

Передумови написання, публікація, сценічне життя. Як уже мовилося, «Наталка Полтавка» була написана 1819 р. Саме вона виявилася першим зразком нової української драматургії, за словами І. Карпенка-Карого, «праматір’ю українського народного театру». Появу п’єси зумовили конкретні причини. У тогочасних українських театрах традиційно ставили часто примітивні п’єси лише російських авторів і французьких, перекладених російською мовою. Ставши директором Полтавського театру, І. Котляревський написав п’єси, аби поліпшити репертуар, збагатити його рідною тематикою, вивести на сцену достеменні українські характери, оборонити гідність свого народу. 1 Водевіль — легка комедійна, переважно одноактна п’єса з анекдотичним сюжетом, наповнена динамічними діалогами, піснями й танцями. Завдяки величезній популярності «Енеїди» запанувала думка, що українською народною мовою можна писати лише жартівливі й пародійні твори. І. Котляревський «Наталкою Полтавкою» довів, що ця мова придатна для творення й цілком серйозних текстів, передавання тонких ліричних почуттів. Як свідчать сучасники, поштовхом до написання п’єси став дійсний факт. Селянин Мефодій Семижон, який працював у театрі, познайомив І. Котляревського зі своєю небогою й розповів її сумну історію. До дівчини сватається заможний писарчук, але вона, попри вмовляння матері, не хоче йти за нього заміж, бо чекає свого нареченого, який чомусь дуже забарився на заробітках. Нещасна дівчина довірливо зізналася в розмові: «Мати прийде, заплаче, а моє серце не камінне, і... покорюся... Хто його зна... Усе ж таки чотири роки, як його нема. Коли б жив, то звістку подав би»....

Іван Котляревський (1769-1838). «Енеїда»

9 Клас

З-під пера І. Котляревського вийшло небагато творів: поема «Енеїда», п’єси «Наталка Полтавка» і «Москаль-чарівник», послання-ода «Пісня на новий 1805 год пану нашому й батьку князю Олексію Борисовичу Куракіну», переклад (уже російською мовою) уривків з праці Дюкела «Євангельські роздуми, розподілені на всі дні року...», переспів вірша давньогрецької поетки Сапфо (теж по-російськи) «Ода Сапфо». Центральне місце у творчості письменника займає, безсумнівно, поема «Енеїда». Саме вона стала першим твором нової української літератури. Водночас це один із найзагадковіших, найскладніших, найсуперечливіших творів нашого письменства. Від часу появи й до сьогодні, ось уже понад 200 років, поема викликає дуже різноманітні потрактування й оцінки — від найзахопленіших до різко критичних. Передумови створення та історія видання «Енеїди». Як же так сталося, що бойовий офіцер імперської армії, не раз відзначений особистими подяками царя, узірцевий службовець російської державної машини написав перший твір нової української літератури, поему виразно протиімперську, фактично розпочав могутнє українське відродження, яке через двісті років (1991) таки зруйнувало імперію? Запитання справді надзвичайно важливе. Якщо ми зрозуміємо мотиви, що спонукали І. Котляревського до написання «Енеїди», — отримаємо ключ до правильного трактування твору....

Іван Котляревський (1769-1838)

9 Клас

Котляревський має винятковий вплив на своїх сучасників і на українську суспільність уже півтора століття не завдяки самому талантові й майстерності. І в «Енеїді», й особливо в «Наталці Полтавці» та «Москалеві-чарівнику» він утвердив високе почуття гідності, людської й національної гідності, без чого не можна було б і думати про відродження культури пригнобленого краю. Є. Сверстюк Іван Петрович Котляревський народився 9 вересня 1769 р. в м. Полтаві в козацькій родині. Батько майбутнього письменника володів невеликою маєтністю. Через незначні статки мусив служити канцеляристом у міському магістраті. Мати — Параска Леонтіївна Жуковська — дочка козака. Малий Іван розпочав навчання в школі-дяківці. Пізніше він так згадував про той час: «Учився спочатку в дяка. Навчання було важким, бо вчили по-церковнослов’янськи, а кожної суботи дошкульно били. Єдина відрада — читання книжок і слухання кобзарів край битого шляху». З 1780 р. І. Котляревський вступив до Полтавської духовної семінарії (що була фактично реформованим староукраїнським колегіумом). Основою викладання тут залишалися традиційні богослов’я, поетика, риторика та філософія. Дуже багато часу відводилося на вивчення античних поетів Горація, Овідія й Вергілія. Семінаристи читали їхні твори в оригіналі, робили переклади й наслідування. Вивчали також французьку та німецьку мови. Уже в семінарії І. Котляревський виявив свій поетичний хист: за вміння добирати влучні рими до будь-яких слів, вправно віршувати однолітки прозвали хлопця «Римачем». Напевно, уже в ці роки він захопився «Енеїдою» Вергілія, принаймні досконало її простудіював. Іван навчався дуже добре. Недаремно його обрали серед чотирьох найкращих семінаристів для продовження освіти в Олександро-Невській семінарії в Петербурзі. Він не поїхав до імперської столиці лише через випадковість: його вчасно не змогли відшукати й повідомити, бо десь по маєтках учив поміщицьких дітей (після батькової смерті родина опинилася в скрутному становищі — довелося заробляти)....

Передумова чергового національного відродження

9 Клас

Г. Сковорода виявився останнім представником давньої (староукраїнської) літератури. На межі XVIII-XIX ст. — 1798 р. — розпочався наступний етап в історії вітчизняного письменства — нова українська література. За яких же умов відбувалося становлення нового письменства? До кінця XVIII ст. Україна була повністю загарбана двома сусідніми імперіями: західна її частина — Австрійською, східна — Російською. Особливо нестерпним був колоніальний гніт у підросійській Україні. Основні його вияви. Підпорядкування церкви. 700 років, із часів хрещення Русі-України, Київська митрополія була автономною й підпорядковувалася патріархові Царгородському. 1684 р. московити підступом і примусом домоглися від патріарха підпорядкування Української церкви Москві. Поступово з нашої церкви витравили все демократичне, самобутнє й перетворили її на ефективний засіб зросійщення краю та зробили опорою самодержавства. Знищення державності. Віроломно порушуючи Переяславську угоду 1654 р., московські царі спочатку розкололи Україну навпіл, віддавши ще на 150 років Правобережжя Польщі, а на Лівобережжі (у Гетьманщині) раз за разом урізали автономію, доки 1764 р. Катерина II зовсім скасувала гетьманство. 1768 р. московські й польські війська знову ж таки віроломно потопили в крові Коліївщину — національно-визвольне повстання на Правобережжі проти Польщі. А незабаром Росія поневолила й свого союзника Польщу разом із Правобережжям....

Григорій Сковорода (1722-1794)

9 Клас

Доля подарувала Україні Сковороду, а ми морально зобов’язані вслухатися в його заповіти й жити сьогодні за його величавим посланням: «Знайдімо нове серце, одягнімося в одежу нових нетлінних надій, у нутро братолюб’я, тоді нам усе живе просвітлиться, увесь мир заграє й заскаче. Буде нам щодня Великдень, не зайде сонце нам, і місяць не умалиться нам. Ми ж наречемося народом святим, людьми оновлення». Хай справдиться його побажання, хай світлою й невмирущою буде пам’ять величного філософа України. М. Жулинський Григорій Сковорода, безсумнівно, найвизначніша, найславетніша постать в Україні доби бароко. Він — перший український культурний діяч, що здобув міжнародне визнання, відкрив світові нашу культуру, засвідчив її довершеність і самобутність. Про Г. Сковороду написано багато — близько 2 тис. досліджень. Однак і в його житті та творчості залишилося чимало таємничого, нез’ясованого, легендарного. Отже, перед нами людина-загадка, людина-легенда. Ким був Г. Сковорода? Сучасні словники й енциклопедії іменують його філософом, поетом і прозаїком. Усе це так, але не тільки. Сенсом свого існування він обрав наслідувати Ісуса Христа й трактувати, пояснювати Біблію. Тобто насамперед він — християнський богослов, «учитель Закона Божія», як називав себе сам, підписуючи листи. Однак Г. Сковорода — син своєї нації й епохи, і це позначилося на його виборі. Не випадково він став, за православною термінологією, іноком — тобто іншою людиною, яка мовила світові «ні». І то не звичним, «офіційним» ченцем, а «світським», незалежним і мандрівним....

Українська література доби Ренесансу і доби Бароко

9 Клас

Європейський Ренесанс (XIV-XVI ст.). Розвиток людського духу знову підштовхнув до кардинальних соціальних змін. Утверджуються нові цінності (особиста свобода, активність, підприємливість, збагачення, радощі земного життя). На зміну культові духовних пошуків, віри приходить культ матеріально-побутових потреб, практичних знань. Жваво розвиваються природничі та математичні науки, здійснюються географічні й астрономічні відкриття, поширюється світська освіта. Цим процесам дуже посприяла поява книгодрукування. У 40-х роках XV ст. німецький ювелір Иоганн Гутенберг розпочав виготовляти друкарські форми із застосуванням рухомих літер. 1 Ренесанс (від фр. Renaissance, латин. renascor) — відроджуюся. Активно відроджуються традиції античності. Світогляд Ренесансу зумовили дві концепції — гуманізм (від латин. humanus — людяний, людський) і Реформація (рух за оновлення церкви). Гуманізм розвинувся передовсім у романському світі (Італія, Іспанія, Франція). Він протиставив закостенілому католицизмові античні цінності; проповідував культ земного щастя, людинолюбство та людинознавство, вважав вільний творчий розвиток людини вищою цінністю світобудови. Реформація поширилася насамперед у германському світі (Німеччина, Швейцарія, Швеція, Англія), вона протиставила одержавленому католицизмові цінності ранньохристиянські — особисту щиру віру, духовну свободу людини. Реформація спричинила появу нової потужної течії християнства — протестантизму. Ренесанс — доба небаченого доти розквіту мистецтва. Розвивалися насамперед малярство, архітектура й скульптура. Ренесанс породив нову архітектуру: просторі храми й палаци, заповнені повітрям і світлом, прикрашені розписами та скульптурами. Часто використовували розкішний античний декор, колони, арки й куполи....

«Києво-Печерський патерик»

9 Клас

Житія, або агіографія (від грецьк. святий, пишу) — життєписи людей, що прославилися богоспасенними справами та причислені християнською церквою до лику святих (канонізовані). Мета таких творів — дати взірець подвижництва для наслідування. З утвердженням на наших землях християнства почали з’являтися й монастирі. Туди йшли люди, які жертвували земним життям заради служіння Отцеві Небесному. Монастирі стали потужними осередками культури. Ченці організовували школи й шпиталі, розвивали різні науки, писали книги, славилися доброчинством. Могутнім оплотом християнства й культури в Русі-Україні став Києво-Печерський монастир, заснований преподобними Антонієм і Феодосієм ще за князів Володимира та Ярослава Мудрого. Духовну історію цієї обителі й розповідає Києво-Печерський патерик. • Завдання основного рівня. Прочитайте житіє Антонія, яким починається патерик. Розкажіть про становлення Печерського монастиря. Композиція твору — незамкнена, відкрита, що давало змогу авторам пізніше вносити доповнення й зміни. Патерик уключає різні за жанром тексти — житія, похвальні й повчальні слова, фрагменти літописів, легенди тощо. Центральна ідея книги — утвердження київської релігійно-містичної традиції як духовного осердя українства. Деякі оповіді патерика дають привід для повчання, інші — для прославлення монастиря, у якому жили такі праведники й чудотворці. Онисифор бачив гріхи або чесноти кожної людини, Євстафій і Никін — мученики за віру, які зуміли навернути до християнства навіть своїх мучителів, Лаврентій Затворник проганяв бісів, Агапій був умілим лікарем, Прохір у голодні роки робив хліб з лободи, а сіль — з попелу, Григорій-чудотворець безпомильно вгадував приховані думки й майбутнє людей, для іконописця Аліпія янголи малювали образи. Але от ченці Тит і Євагрій завжди сварилися між собою, коли один із них уже помирав, навіть тоді другий не забажав з ним помиритися. Коли помер Афанасій Затворник, то брати-ченці навіть не захотіли його поховати, бо був дуже бідний. Та за два дні небіжчик воскрес і прожив ще 12 років....

«Слово о полку Ігоревім»

9 Клас

Це найвизначніша пам’ятка всього прадавньоукраїнського письменства, одна з перлин світової культури. Буквально її назва перекладається як «Розповідь про похід Ігорів». Історія віднайдення пам’ятки. 1787 р. відомий любитель і збирач старовини російський граф О. Мусін-Пушкін придбав у бібліотеці Спасо-Ярославського монастиря рукописний збірник. Це був список орієнтовно XVI ст. з якоїсь давнішої книги, яка була копією ще давнішої. У збірнику граф виявив ще не знану оповідь без назви про битву русинів з половцями на річці Каялі. Пізніше цей твір назвуть «Слово о полку Ігоревім, Ігоря, сина Святослава, внука Ольгова». Знахідку вперше надруковано 1800 р. У 1812 р. під час пожежі в Москві оригінал пам’ятки згорів. У розпорядженні дослідників залишилися тільки копії, завбачливо зняті О. Мусіним-Пушкіним. Окремі скептики досі намагаються довести, що «Слово...» є підробкою XVIII чи XIX ст. Проте давно вже існують переконливі докази автентичності пам’ятки. 1818 р. в книзі «Апостол», написаній 1307 р., було знайдено приписку, що майже цілком запозичена зі «Слова...». 1852 р. науковці відкрили пам’ятку літератури кінця XIV ст. — повість «Задонщина», яка написана під сильним впливом «Слова...». Історична основа твору. Величезної шкоди Русі завдавали набіги кочовиків, особливо половців. Князі оборонялися, але малоефективно, бо не було між ними згоди. 1184 р. відбувся успішний похід великого князя київського Святослава, що об’єднав й інших князів. Ця серйозна перемога повинна була б надовго зупинити кочовиків від руських рубежів. Але двоюрідний брат чи син Святослава князь новгород-сіверський Ігор через бездоріжжя не встиг приєднатися до походу. Щоб довести свою хоробрість, князь Ігор з родичами та невеликим військом згодом сам вирушив у похід. Розвідка доповіла, що обстановка для війська несприятлива. Крім того, у той же час сталося сонячне затемнення, яке, за тодішніми уявленнями, віщувало нещастя. Та гордість не дозволила Ігореві повернутися....

Пам’ятки оригінальної літератури княжої Русі-України

9 Клас

Серед помітних творів письменства цього періоду є «Повість врем’яних літ», «Повчання дітям» Володимира Мономаха, проповіді Феодосія Печерського, «Житіє Феодосія Печерського», «Слово о законі і благодаті» митрополита Іларіона, «Житіє Бориса і Гліба». «Повість врем’яних літ» «Повість врем’яних літ» — перше літописне зведення, укладене в Києві на початку XII ст., яке пізніше входило до всіх літописних зводів XIV-XVI ст. Теорія літератури Літбписи (описи літ, років) — це зводи (зібрання) у хронологічному порядку коротких записів чи докладних розповідей про історичні події руської та козацької епох. Літописи творили з метою зберегти пам’ять про минулі часи. Це одночасно й історичні документи, і художні твори. Вони включають і легенди, і військові повісті, і житія, і різноманітні документи. У язичницьку добу їх складали волхви («Велесова книга»), у християнську — ченці («Повість врем’яних літ»). Першу редакцію «Повісті...» здійснив Нестор Літописець близько 1113 р. Оригінал пам’ятки до нас не дійшов. Відомі лише списки (копії) — Лаврентіївський та Іпатіївський, — зроблені наприкінці XIV — на початку XV ст....

Навігація