Іван Котляревський (1769-1838). «Наталка Полтавка»
- 9-12-2022, 11:27
- 320
9 Клас , Українська література 9 клас Пахаренко 2017
«Наталка Полтавка»
У двох наступних творах — драмі «Наталка Полтавка» і водевілі1 «Москаль-чарівник» — І. Котляревський розгорнув і деталізував сформульовану в «Енеїді» християнсько-просвітницьку ідею морального вдосконалення людини.
Передумови написання, публікація, сценічне життя. Як уже мовилося, «Наталка Полтавка» була написана 1819 р. Саме вона виявилася першим зразком нової української драматургії, за словами І. Карпенка-Карого, «праматір’ю українського народного театру».
Появу п’єси зумовили конкретні причини. У тогочасних українських театрах традиційно ставили часто примітивні п’єси лише російських авторів і французьких, перекладених російською мовою. Ставши директором Полтавського театру, І. Котляревський написав п’єси, аби поліпшити репертуар, збагатити його рідною тематикою, вивести на сцену достеменні українські характери, оборонити гідність свого народу.
1 Водевіль — легка комедійна, переважно одноактна п’єса з анекдотичним сюжетом, наповнена динамічними діалогами, піснями й танцями.
Завдяки величезній популярності «Енеїди» запанувала думка, що українською народною мовою можна писати лише жартівливі й пародійні твори. І. Котляревський «Наталкою Полтавкою» довів, що ця мова придатна для творення й цілком серйозних текстів, передавання тонких ліричних почуттів.
Як свідчать сучасники, поштовхом до написання п’єси став дійсний факт. Селянин Мефодій Семижон, який працював у театрі, познайомив І. Котляревського зі своєю небогою й розповів її сумну історію. До дівчини сватається заможний писарчук, але вона, попри вмовляння матері, не хоче йти за нього заміж, бо чекає свого нареченого, який чомусь дуже забарився на заробітках. Нещасна дівчина довірливо зізналася в розмові: «Мати прийде, заплаче, а моє серце не камінне, і... покорюся... Хто його зна... Усе ж таки чотири роки, як його нема. Коли б жив, то звістку подав би».
Зворушлива вірність дівчини коханому й водночас співчуття до матері викликали в душі письменника глибокі переживання, що й вилилися незабаром на папір.
Тривалий час після створення п’єса поширювалася тільки в рукописних копіях. Переписувачі нерідко змінювали чи скорочували авторський текст. Уперше «Наталка Полтавка» вийшла друком 1838 р. — можливо, і не зовсім такою, якою її створив автор.
Значно щасливіше склалося сценічне життя твору. Після тріумфальної постановки 1819 р. в Полтаві п’єса блискавично розійшлася по всіх театрах України й стала найпопулярнішою виставою. Цю першість вона утримує й досі.
Прикметно, що й на Галичині творення нового (світського) українського театру розпочалося саме з «Наталки Полтавки». Пристосувавши текст до місцевих умов, уперше поставив її І. Озаркевич 1848 р. Постановка мала шалений успіх у Львові, Перемишлі, Коломиї.
Ось уже близько двох століть не сходить «Наталка» зі сцени не лише України, а й інших слов’янських країн. 1890 р. на основі п’єси геніальний український композитор М. Лисенко створив славнозвісну оперу.
Сцена з вистави «Наталка Полтавка» Національного академічного драматичного театру ім. І. Франка. Режисер О. Ануров. 2016 р.
Жанр. Дуже популярним театральним жанром класицистичної доби була комічна опера. І. Котляревський свій твір визначив як «оперу малоросійську», маючи на увазі численні пісні-арії1 в ній. Однак це визначення умовне. Насправді за жанром «Наталка Полтавка» — соціально-побутова драма.
• Завдання основного рівня
1. Пригадайте особливості драматичного твору та визначте їх у «Наталці Полтавці».
2. Які драматичні твори ви вже вивчили з української та зарубіжної літератур?
Тема. П’єса «Наталка Полтавка» уперше в українській драматургії розгортає тему вірності в коханні молодих людей із народу, подолання життєвих перешкод на шляху до щастя.
Конфлікт. Центральний конфлікт у драмі морально-етичний: між вірністю в коханні та виконанням дочірнього обов’язку. Він — внутрішній (розгортається в Наталчиній душі). Якщо максимально узагальнити, це дуже характерний для класицизму конфлікт серця й розуму.
Уже як похідний проступає й соціальний конфлікт: Наталка не може одружитися з Петром через його бідність, натомість мати намагається видати дівчину за возного2 з огляду на його заможність.
• Завдання основного рівня. Зі скількох дій і картин складається п’єса? Які епізоди є етапами розгортання конфлікту (сюжету) у творі — експозицією, зав’язкою, розвитком дії, кульмінацією чи розв’язкою?
Композиційна своєрідність. Письменник будує п’єсу за класицистичним принципом єдності місця, часу та дії: дія з участю обмеженої кількості осіб відбувається в одному селі на Полтавщині протягом одного дня (починається вранці, коли Наталка йде по воду, а закінчується, коли вже «сонце низенько, вечір близенько»).
В основі сюжету твору — нерівне кохання, заборонене батьками, і намір нелюба одружитися з дівчиною. Цей сюжет автор узяв з арсеналу сентименталізму (завершальної течії класицизму), збагативши його національним колоритом.
Однак для побудови п’єси характерна ще суто класицистична продуманість і раціональність. Отож у «Наталці Полтавці» — ясний розвиток дії, жваві діалоги, майстерно створене в потрібний момент драматичне напруження.
Особливе композиційне значення відіграють у п’єсі пісні (данина тогочасній театральній моді). Їх у творі близько двадцяти. Деякі з них драматург запозичив із фольклору, піддавши незначній травестії, деякі створив сам у народному дусі («Видно шляхи полтавськії...», «Ой я дівчина Полтавка...»). Пісня «Ой під вишнею...» узята з вертепної драми. Використано також фольклорний варіант (чи «перелицьований» самим І. Котляревським) вірша Г. Сковороди «Всякому місту звичай і права...». Пісні передають глибокі душевні переживання героїв, вичерпно їх характеризують, також виконують роль ліричних та історичних відступів.
1 Арія (від італ. пісня) — тут: закінчений епізод в опері, що виконується одним співаком у супроводі оркестру.
2 Возний — дрібний судовий чиновник того часу, який розвозив різні папери до повітових судів, виставляв майно банкрутів на продаж тощо.
Кадр із фільму «Наталка Полтавка». Режисер Р. Юхименко. 1978 р.
Проблематика твору. Як і в «Енеїді», у «Наталці Полтавці» за легкою гумористичною оболонкою вгадується серйозний зміст (тільки вже не прихований, а очевидний). Твір цілком пройнятий ідеологією просвітницького гуманізму, що й зумовлює проблематику.
Автор критикує суспільні порядки, які штовхають людину до духовної деградації, хабарництва, паразитизму, безкультур’я, відволікають від добротворення (Тетерваковський).
У п’єсі протиставляються два світи: сільський (гармонійний, природний, прекрасний) і міський (метушливий, протиприродний, потворний). У такий спосіб І. Котляревський розвиває вчення Г. Сковороди, Ж. Ж. Руссо про природність існування.
Письменник захоплюється благородством людини, що долає станову нерівність, тиск писаних законів і неписаних суспільних традицій, відстоює завзято чи в покорі своє щастя.
У творі, передовсім в образі Наталки, розкривається суть української душі. Проникливі дослідники не раз зазначали, що образи селян у п’єсі далекі від життєвої конкретики початку XIX ст. І Наталка, і Терпилиха, і виборний, і Микола, і Петро — це швидше психологічні типи українців.
Надідея п’єси висловлена в одній із пісень:
Де згода в сімействі, де мир і тишина,
Щасливі там люди, блаженна сторона.
Їх Бог благословляєть,
Добро їм посилаєть
І з ними вік живеть.
Ідеалом людського існування автор вважає «згоду в сімействі», і не лише конкретному, а й загальнонаціональному. А це можливо тільки за умови, коли понад усе цінується людська особистість і шануються християнські моральні закони. На думку письменника, не вищі верстви суспільства, спотворені міською цивілізацією, а саме український простий народ є носієм цих рятівних для людства духовних вартостей.
Характеристика образів. Характери у творі представлені в класицистично-просвітницькій манері. Тобто вони до певної міри схематизовані й ідеалізовані, підлаштовані під авторську тезу про здатність людини до морального самовдосконалення й обов’язково цілісні, визначені, незмінні у своїй суті. Разом із тим І. Котляревський зробив уже неабияке сентименталістське відкриття — його герої внутрішньо суперечливі, неоднозначні, переживають психологічну боротьбу в собі. Це відкриття стало помітним кроком у напрямі поглиблення художнього психологізму й водночас зробило п’єсу жвавою та захопливою.
Центральний, найдокладніше виписаний у творі персонаж — Наталка. Автор створив об’ємний, тривимірний образ: якою є Наталка, ми довідуємося; • з її самохарактеристики; • з відгуків про неї односельців; • з її вчинків. Про себе дівчина співає: «Не башта я і проста, но чесного роду, / Не стижуся прясти, шити і носити воду».
Кадр із фільму «Наталка Полтавка». Режисер Р. Юхименко. 1978 р.
Промовисто характеризує її мати — «добра дочка». А виборний Макогоненко дає вже розгорнуту характеристику: «Золото не дівка! Наградив Бог Терпилиху дочкою. Кромі того, що красива, розумна, моторна й до всякого діла дотепна, — яке в неї добре серце, як вона поважає матір свою; шанує всіх старших себе; яка трудяща, яка рукодільниця; себе й матір свою на світі держить».
Макогоненко також наголошує, що Наталка «без душі» любить Петра, «котрого, може, і кістки погнили», «через його всім женихам одказує». Сила почуття дівчини виявляється в пристрасному монолозі-зверненні до коханого: «Петре! Де ти тепер?.. я тебе любила й тепер люблю... Вернися ж до мого серця!.. Нехай глянуть очі мої на тебе іще раз і навіки закриються...» Отже, перед нами дівчина скромна, надзвичайно працьовита, добра, чемна до старших, вірна в коханні.
З розмови з Тетерваковським (дія І, ява 2) переконуємося, що вона ввічлива (дипломатично говорить з небажаним женихом), а водночас дбає про власну гідність — рішуче обриває залицяння возного: «Перестаньте жартовати надо мною, безпомощною сиротою. Моє все багатство єсть моє добре ім’я; через вас люди начнуть шептати про мене...»
Також володіє життєвою мудрістю — розсудливо радить возному: «У нас єсть пословиця: "Знайся кінь з конем, а віл з волом”; шукайте собі, добродію, у городі панночки; чи там трохи єсть суддівен, писарівен і гарних попівен? Любую вибирайте...»
Родина для Наталки — найвища цінність і святість. На її переконання, люди одружуються, щоб «завести хазяйство й сімейство; жити люб’язно й дружно; бути вірними до смерті й помагати одно другому».
Поки що характер статичний. Розвитку додає йому внутрішній конфлікт: доля примушує Наталку зробити важкий вибір — між любов’ю до Петра й дочірнім обов’язком забезпечити матері гідну старість (а це в її ситуації можна зробити, лише вийшовши заміж за багатого). Що переможе? Як поведеться дівчина?
І. Котляревський уміло передає перебіг мінливих психологічних станів героїні. Вона то відкидає «осоружних» їй женихів, то згоджується на заміжжя з одним із них, зглянувшись на материні сльози: «Я покорюся вашій волі, перенесу своє горе, для спокою матері треба все перенести». Водночас дівчина з розпачу поривається кинутися у Ворсклу. Згода подати рушники возному — швидше не зрада Петру, а самопожертва в ім’я матері. Адже розсудлива дівчина добре розуміє, що, вийшовши заміж за багатого нерівню, «жінка буде гірше наймички, буде кріпачкою». Цей крок не принижує, а навпаки — звеличує Наталку.
Поки що обов’язок перемагає почуття, героїня з позицій здорового глузду підкоряється долі. Таке вирішення конфлікту суто класицистичне.
Однак письменник на цьому не ставить крапку. Як тільки з’являється коханий, дівчина виявляє неабияку рішучість і сміливість. Адже тепер вона відстоює право не тільки на власне щастя, а й щастя коханої людини. Наталка виступає категорично проти юридичних законів (не зважає на погрози возного судом і тюрмою), проти звичаїв (вважалося, що дівчина обов’язково має вийти заміж за того, кому подавала рушники), навіть супроти материнської волі (дія II, ява 11).
Кадр із фільму «Наталка Полтавка». Режисер Р. Юхименко. 1978 р.
Вона готова на все: «І коли на те йде, так знайте, що я вічно одрікаюсь од Петра і за возним ніколи не буду». І таки добивається свого. Це вже навіть не сентименталістське, а романтичне вирішення конфлікту між серцем і розумом, прагненнями й обставинами. Людина — якщо вона енергійна, вольова — не піщинка на вітрі, а господар своєї долі.
В образі Наталки І. Котляревський найповніше втілив психологічний тип української жінки. Наша жінка-козачка завжди була не тільки працьовитою, доброю, відданою в коханні, а й вольовою, енергійною, здатного постояти за себе. Мабуть, саме цим, а не позицією автора, пояснюється надто сміливе, романтичне вирішення конфлікту.
Адже представлений у п’єсі ще один варіант виходу з моральної кризи — Петрів. Це — протиставлення людської доброчесності злу, лихій долі. У душі Петра моральний закон перемагає стихію пристрастей. Для нього пошанування матері, покора батькові є найвищими цінностями, які не можна переступити. Герой долає егоїстичне «Я», приносить себе в жертву заради щастя коханої. Він не тільки закликає Наталку послухати матір, забути його й полюбити возного, а й віддає всі зароблені гроші, щоб хоч трохи вирівняти майновий стан наречених. І відбувається диво: побачивши таку шляхетну Наталчину рішучість, а особливо Петрову самопожертву, возний великодушно зрікається нареченої. При цьому ще й зізнається, що за чиновницькими клопотами нічого доброго в житті не зробив, тож хоче надолужити згаяний час, тобто стає на шлях каяття й морального очищення.
Тут І. Котляревський (а не Петро) ставить своєрідний просвітницький експеримент, який має довести ефективність морального прикладу в перевихованні людини. Таке просвітницько-сентименталістське розв’язання конфлікту, очевидно, найближче самому автору.
До речі, якраз образи Петра й Миколи яскраво, вичерпно представляють два психологічні типи українського чоловіка — хліборобський (Петро) і козацький (Микола). Вони дуже близькі між собою (так і було із середовищами селянським і козацьким). Мають подібні долі: обидва сироти-бурлаки, «без роду, без племені, без талану й без приюту», у яких «ні кола ні двора», тому «живуть вони в злиднях», постійно мандрують. У них подібні натури: щирі, працьовиті, безкорисливі. Проте є в їхніх вдачах і життєвих настановах і принципова відмінність: Петро — чулий, м’якосердий, пасивний, фаталіст, натомість Микола — оптиміст, відчайдух, енергійна, бадьора, дотепна, навіть дещо скептична людина. Тому Петрова мрія — родинний затишок, праця на своїй землі, достаток, Миколина — козакування (дія II, ява 1), тобто свобода, пригоди, пристрасті, лицарство, активна боротьба зі злом тощо.
Минають століття, а ці два типи характерів визначали й визначають психологію українського чоловіцтва.
• Завдання основного рівня. Непростий образ Наталчиної матері Горпини Терпилихи розгляньте самостійно, відповідаючи на запитання.
1. Як уявляє Терпилиха родинне щастя? Чи поділяєте ви її погляд, що в злиднях щастя немає?
2. Єдиним виходом із нестатків родини мати вважає шлюб доньки за розрахунком. Наскільки слушною видається вам така позиція?
3. Про кого в такий спосіб дбає Терпилиха — про доньку чи про себе?
4. Чому Горпина аж тричі так різко змінює свою думку про Петра? Що саме впливає на її ставлення до нього? Про що це свідчить?
Макогоненко — характер, майже цілком запозичений з вертепних вистав, під цим прізвищем там діє типовий статечний українець — розумний, кмітливий, дотепний, хоч і дещо користолюбний.
Макогоненко — виборний, себто вибраний громадою для захисту її прав. І герой виконує ці обов’язки успішно. Спостережливий і дотепний Микола так характеризує виборного: «Чоловічок і добрий був би, так біда — хитрий, як лисиця, і на всі сторони мотається; де не посій, там і вродиться, і вже де і чорт не зможе, то пошли Макогоненка, зараз докаже». Та й возний зауважує, що Макогоненко вміє «увернутись: хитро, мудро, недорогим коштом».
Отже, практичний сільський дядько усвідомлює, що при цих підступних порядках, які насуваються з міста, можна чогось досягнути лише крутійством. І добре опановує цю хитромудру науку.
Водночас він ще залишається під впливом здорової моральної атмосфери села, тому товариський, добрий, прихильний до бідних, хоча сам заможний, але людей цінує не за багатство, а за моральні чесноти (його відгук про Наталку, а далі — й про Петра). Він із радістю вітає боротьбу з хабарництвом у земстві та розкриває принагідно свій ідеал влади: «Зате нам, простому народові, добре, коли старшина, богобоязлива й справедлива, не допуска письменним п’явкам кров із нас смоктати...»
Макогоненко погоджується висватати Наталку за возного не так із корисливих міркувань, як з жалю до вбогої доброї сироти та її матері.
• Завдання основного рівня. Перечитайте епізод, у якому виборний умовляє Наталку вийти за возного (дія І, ява 6). Як тут виявляються дипломатичні здібності героя? Докази виборного підступні й лицемірні чи щирі, викликані життєвим практицизмом? Чи бажає він добра Наталці?
Виважено й порядно поводиться виборний у кульмінаційній сцені сватання. Зрозумівши, що не без його участі сталося неподобство, він намагається дипломатично пригасити конфлікт.
Чесно й захоплено говорить про свого нібито супротивника: «Такого чоловіка, як Петро, я зроду не бачив!» Ця думка авторитетної людини допомагає Терпилисі прийняти правильне рішення. Макогоненко також непомітно підштовхує Тетерваковського до слушного вибору, а далі ще й утішає його.
Дуже складний і суперечливий образ возного. Духовну суть і трагедію цього чоловіка розкриває він сам у вже згадуваному прикінцевому зізнанні: «Я — возний і признаюся, что от рожденія моєго расположен к добрим ділам; по, за недосужностію по должності і за другими клопотами, доселі ні одного не зділал». Потворний той суспільний устрій, який не допомагає, а тим паче заважає людині бути добротворцем. Возний виступає і як складова частина цієї системи, і як її жертва. Намагаючись утвердитися в бюрократичному середовищі, Борис Тетерваковський переймає його закони, традиції, смаки, ідеологію. Закоренілий хабарник, він сумує з приводу того, що все тяжче витягувати з людей «взяточки, сиріч — винуждені подарочки».
Убоге, жалюгідне коло його інтересів: начальство, скарги, позови, «взяточки». Він — людина порівняно освічена й цим відверто хизується. Однак освіченість ця вузька, однобока. Скажімо, Борис демонструє глибокі знання з історії козацької держави (дія II, ява 7), але це тільки тому, що в обов’язки возного входить вивчення архівів і літописів для клієнтів, які претендують на дворянство, а тому намагаються довести своє походження з козацької старшини. А от розмова Тетерваковського з Петром про театр (дія II, ява 7) засвідчує низький рівень його культури, примітивний смак (возний жаліє, що в театрі не вбивають по-справжньому: «О, якби справді вбивалися, то б було за що гроші платити!»). У чиновницькому середовищі Бориса навчили навіть виправдовувати своє здирництво, щоб не мучило сумління. У пісні «Всякому місту звичай і права» возний розгортає цілу філософську теорію захисту непорядності й крадійства: мовляв, у світі правлять звірячі закони, «всякий з другого бере за своє», а «хто не лукавить, той ззаду сидить», «дужий безсильного давить і жме». І як підсумок: «Хто ж єсть на світі, щоб був без гріха?» Мовляв, такий порядок речей, усі такі, тому і я мушу бути таким.
• Завдання основного рівня. А як ви ставитеся до такої філософії? Вона рятівна чи вбивча для людини?
Для виправдання системи насильства й обману використовується якраз вірш Г. Сковороди, але перевернутий з ніг на голову. Великий філософ прославляв у ньому совість, нові «філософи» — аморальність.
Лаконічний і точний присуд цьому персонажеві виносить Микола: «Юриста завзятий і хапун такий, що із рідного батька злупить».
Проте це не весь Тетерваковський. Таким його зробило життя. Та не забуваймо його вроджену схильність до добра. І вона виявляється в несподівано щирій, безкорисливій любові до Наталки. Борис довірливо звіряється виборному: «Нігде — теє-то як його — правди дівати, я люблю Наталку всею душею, всею мислію і всім серцем моїм, не могу без неї жити, так її образ — теє-то як його — за мною і слідить». Зверніть увагу: він хоче не просто пофліртувати з дівчиною, а має серйозні наміри — прагне одружитися, хоч і дворянин, а Наталка — селянка.
Ясно, ота чиновницька машкара надто щільно приросла до Борисової душі. Він навіть в освідченні в коханні використовує судейсько-бюрокритичну лексику.
• Завдання основного рівня. «Перелицюйте» освідчення Бориса Наталці українською мовою, замінивши його канцелярську лексику народною (дія І, ява 2). Як це змінює текст і ваше ставлення до мовця?
Примусивши Тетерваковського говорити саме так, автор піддав осміянню староукраїнську книжно-канцелярську мову — за її штучність, відірваність від народної основи. Критика виявилася влучною й дошкульною, у всякому разі ніхто з освічених українців у Наддніпрянщині більше не використовував цю мову.
Кадр із фільму «Наталка Полтавка». Режисер Р. Юхименко. 1978 р.
З таким типом світосприймання, манерою спілкування возний має комічний, навіть жалюгідний вигляд у природному сільському світі, де панує порядність, безкорисливість, щирість, простота, живе народне слово. Чого варта тільки його спроба втримати кохану, погрожуючи їй судом і тюрмою.
І все ж, як уже мовилося, у найвідповідальніший момент Тетерваковський знаходить у собі сили вчинити благородно. Як і Петро перед тим, він робить суто класицистично-просвітницький вибір — підпорядковує пристрасті у своїй душі моральному обов’язку: «Размишлял я предовольно і нашел, что великодушной поступок всякії страсті в нас пересиливаєть». При цьому ще не минає нагоди повчити народ: «...заповідаю всім: "Где два б’ються — третій не мішайсь!” і твердо пам’ятовать, що насильно милим не будеш».
Як бачимо, у стильовому плані п’єса перебуває на межі власне класицизму й сентименталізму. Це виявляється й у двох варіантах вирішення основного конфлікту, і в специфіці образотворення: одні персонажі (возний, виборний, Микола) — суто класицистичні, інші (Петро) — перебільшено чутливі, сентименталістські, ще інші (Наталка й Терпилиха) поєднують ці дві настанови.
Отже, попри деяку «салонність», надмірну просвітницьку тенденційність, «Наталка Полтавка» стала прекрасним початком нової української драматургії.
Значення творчості письменника. І. Котляревський був сином своєї доби, першопрохідцем, який не мав ще самобутньої національної традиції. Тому для втілення своїх серйозних ідей він не знайшов відповідної форми, його травестійні, комічні україномовні твори сприймалися все-таки додатком, доповненням до якоїсь «повної», загальноросійської літератури.
Однак письменник зробив максимум того, що міг зробити у свій час у своєму культурному середовищі: • він увів нелітературну мову в письменство, використавши з цією метою саме ті жанри, які для такого задуму були придатні; • намалював досконалий духовний портрет українського народу; • посіяв у зденаціоналізованих душах сучасників і нащадків зерна національного відродження.
Своєю творчістю І. Котляревський започаткував, утвердив насамперед три традиції, які стали визначальними в усій новій українській літературі.
1. З нього починаючи, увага до народної душі, глибинний націоналізм стали моральною нормою, творчим кредо українського митця.
2. Основною ознакою нашого письменства став іскрометний народний гумор і гостра сатира, зокрема політична, антиімперська (Т. Шевченко, І. Франко, М. Хвильовий, В. Симоненко, В. Стус).
Пам’ятник І. Котляревському в Полтаві. Скульптор Л. Позен. 1903 р.
3. Із замилування І. Котляревського народним життям виросла потужна стильова течія — етнографічний реалізм, що в кращих своїх зразках досконало виявив неповторний український національний колорит (Марко Вовчок, І. Нечуй-Левицький, Панас Мирний, М. Кропивницький, У. Самчук, М. Стельмах, В. Захарченко та ін.).
• Підсумкове судження. Євген Сверстюк: «Вихваляючи три твори Котляревського, ми залюбки зводимо мову на талант поета. Але щоб бути зачинателем нової української літератури — мало самого таланту: треба мати український хребет. Той хребет, який крізь усі лихоліття й катастрофи знову й знову випрямляється й утверджує вільне людське право — бути собою».
Запитання і завдання
1. Які мотиви спонукали І. Котляревського до написання «Енеїди»?
2. Які функції виконує сміх у поемі?
3. Охарактеризуйте різні форми вираження патріотизму в «Енеїді».
4. Що вас приваблює в образах Наталки, Петра, Миколи? Як ви ставитеся до інших героїв п’єси «Наталка Полтавка»?
5. Визначте місце й значення творчості І. Котляревського в історії української літератури.
1. Розділіться на групи й підготуйте для однокласників презентації про сценічну історію п’єси «Наталка Полтавка», про екранізації цього твору в Україні й за кордоном, про інтерпретацію твору композиторами.
2. Подивіться фільм «Наталка Полтавка» режисера Р. Юхименка (http://tvfru.net/novinki_kino/filmy_online/opera/natalka_poltavka/100-1-0-6433). Простежте, як за допомогою кінематографічних засобів (інтонації, погляди, жести, міміка, костюми тощо) розкриваються характери персонажів. Гра кого з акторів вам найбільше сподобалася? Чому?
Радимо прочитати
1. Єфремов С. Котляревський// Літературно-критичні статті. — К., 1993.
2. Сверстюк Є. Іван Котляревський сміється // Сверстюк Є. На святі надій. — К., 1999. - С.253-282.
3. Неборак В. Перечитана «Енеїда». Спроба сенсового прочитання «Енеїди» Івана Котляревського на тлі зіставлення її з «Енеїдою» Вергілія. — Л., 2001.
4. Наєнко М. Художня література України: від міфів до реальності. — К., 2005.
5. Нахлік Є. Перелицьований світ Івана Котляревського: текст-інтертекст-контекст. — Л., 2015.
Сентименталізм
• Завдання основного рівня. Що ви довідалися про сентименталізм на уроках зарубіжної літератури?
У другій половині XVIII — на початку XIX ст. в європейських літературах, англійській, французькій і російській, розвивається особливий стиль — сентименталізм (від фр. sentiment — почуття, чутливість). Назва стилю утвердилася завдяки твору англійського письменника Л. Стерна «Сентиментальна подорож по Франції та Італії» (1768).
В. Боровиковський. Дашенька та Ліза, кріпачки поміщика М. Львова. 1794 р.
Визначальні ознаки сентименталізму такі:
1. Зосередження уваги на внутрішньому світі людини, перебільшених почуттях, відстоювання свободи пристрастей.
2. Завдання літератури — збуджувати в читача глибокі переживання, схвильованість, щоб у такий спосіб сприяти збагаченню його духовного світу, облагородженню характеру та способу життя.
3. Об’єктом зображення у творі обиралися такі події, які можуть зворушити читача: нещасливе кохання, утиски й переслідування героя, страждання самотньої людини, нерідко — смерть.
4. Головні герої сентиментальних творів ідеальні, позбавлені найменших негативних рис. При цьому вони переважно не аристократи, а вихідці з народу, найчастіше селяни та міщани, і то не бідні, тобто їхні страждання пов’язані не зі злиднями, а з душевними переживаннями.
5. Літературну мову сентименталісти очистили від архаїзмів, холодного пишнослів’я, спростили синтаксис. Чимало запозичили з фольклорної мови.
6. Тон викладу найчастіше елегійний або меланхолійний, коли йдеться про позитивних героїв; гумористичний чи й сатиричний — коли про негативних. Найхарактерніший художній засіб — літоти, пестливо-зменшувальні слова. Особливу роль у тексті відіграє пейзаж, переважно сільський, у літню чи весняну пору.
7. Улюблені жанри сентименталізму — подорожні записки, родинні, психологічні романи, це з епосу; з лірики — елегія1 , ідилія2, послання; з драматичного роду — міщанська драма.
8. Посилюється інтерес до фольклору, з якого беруться теми, сюжети, образи, художні засоби. Ця ознака, а також етнографізм особливо характерні для українського сентименталізму.
Чимало дослідників виокремлює сентименталізм в окремий напрям. Проте доцільнішим видається розглядати його як особливу течію класицизму. Адже цей стиль в основному зберігає класицистично-просвітницьке світосприймання.
Серед найвідоміших зарубіжних зразків сентименталізму — «Памела», «Клариса Гарло» С. Річардсона, «Юлія, або Нова Елоїза» Ж. Ж. Руссо, «Страждання молодого Вертера» И. В. Ґете, «Бідна Ліза» Н. Карамзіна. В українській літературі сентименталізм як такий виявився слабко (насамперед, у кількох творах Г. Квітки-Основ’яненка — «Маруся», «Сердешна Оксана», «Щира любов»). Досить швидко він переріс у романтизм. Хоч елементи цього стилю проглядаються й у «Наталці Полтавці» І. Котляревського, і в поетів-романтиків М. Костомарова, А. Метлинського, М. Шашкевича, і в молодого Т. Шевченка («Причинна», «Тополя», «Лілея»), у доробках Марка Вовчка, І. Нечуя-Левицького, Б. Грінченка, О. Олеся, М. Стельмаха, О. Гончара та багатьох інших авторів. Це пов’язано зі специфікою української душі — надзвичайно емоційної, схильної до сентиментальності.
1 Елегія (від грецьк. журлива пісня) — один з жанрів лірики, вірш, у якому виражені настрої журби, смутні роздуми.
2 Ідилія (від грецьк. малюнок, невеликий вірш-пісенька) — ліричний вірш, що поетизує сільське життя.
Коментарі (0)