Войти
Закрыть

Михайло Коцюбинський. Знайомство здалеку і зблизька

10 Клас

Явище модернізму в українській літературі було самобутнім і відзначалося наявністю в модерному творі ознак реалізму й романтизму, синтезом різних стилів модернізму, єдністю громадянського й особистісного начал. Так звана «нова школа» в прозі творчістю М. Коцюбинського, В. Стефаника, О. Кобилянської та інших митців утверджувала переорієнтацію вітчизняного словесного мистецтва на новітні досягнення естетичної думки європейських літератур, відходу від традиційно притаманного українському письменству етнографізму, фольклоризму, побутописання. Найпоширенішими напрямками в прозі були імпресіонізм, експресіонізм, неоромантизм. У творчості кожного конкретного письменника можемо спостерігати увесь комплекс стильових ознак, притаманних модерністським напрямам, хоча на перший план виступає домінантна ознака. Наприклад, у М. Коцюбинського імпресіонізм у поєднанні з менш вираженими ознаками неоромантизму, символізму, експресіонізму. Настанова на зображення внутрішнього світу особистості зумовила зміну акцентів у розкритті традиційної для української літератури «селянської» теми. Якщо в реалістичному творі вона реалізувалася через дослідження проблеми «людина і суспільство», то тепер розглядалася крізь призму стосунків «людина — людина». Обґрунтовуючи поведінку, вчинки героя, письменники відштовхувалися не від соціальних причин, а від внутрішньої логіки розвитку характеру, зосереджувалися на аналізові змін у психології героя в його зіткненні з реальністю, прагненні реалізувати себе. Етнографізм і побутовізм змінюються психологізмом. Об’єктом дослідження стають актуальні для українського соціуму теми героя і маси, вождя і народу (І. Франко, Леся Українка), морально-етичні проблеми сенсу людського життя, «добра і зла», «життя і смерті» тощо. У літературі модернізму присутні сильні особистості, що творять себе і своє життя. Прикметно, що такою «сильною особистістю» часто стає жінка (О. Кобилянська). Герої перебувають у межовому стані. Увага автора прикута до їхніх страждань, проявів внутрішньої сутності в умовах екзистенційного вибору (В. Стефаник), що настає не у виняткових обставинах, а в буденному житті....

Іван Франко. Драматургія Івана Франка

10 Клас

До театру й драматургії Іван Франко виявляв інтерес із гімназійних часів. Коли до Дрогобича приїздив театр О. Бачинського, хлопець із неабияким інтересом знайомився з невеличким репертуаром мандрівної трупи. Підліток, затамувавши подих, стежив за грою акторів. Його хвилювали емоції, що вирували на сцені, а після закінчення вистави він ще довго відчував післясмак вражень, отриманих у театрі. Підліткові та юнацькі захоплення театральним дійством, мистецтвом перевтілення знайшли свою реалізацію в написанні драматичних творів. У 1879 р. І. Франко переклав українською мовою драматичну поему Байрона «Каїн». Пізніше, на початку XX ст., видав за власного редакцією і зі своїми дуже цінними вступними статтями та коментарями п’єси Шекспіра в перекладі П. Куліша. Іван Франко рішуче виступав проти примітивних поглядів на театр як на розважальне видовище, боровся за реалістичне театральне мистецтво, покликане вчити і виховувати глядача в дусі вимог часу. На театр Франко дивився як на школу життя, що вчить глядача правдивості, чесності, допомагає викривати все низьке, огидне і брати за приклад для себе все справді моральне, чисте й благородне. «Коли театр має бути школою життя, — писав Франко у статті «Наш театр», — то мусить показувати нам те життя, зображувати і аналізувати його прояви, будити в слухачах критику свого життя, будити почуття, що такі і такі прояви є добрі, а ті погані. А щоб така критика була вірна, мусить бути повного і всесторонньою, опиратись на повнім і широкім зображенні суспільності»....

Іван Франко. «Сойчине крило»

10 Клас

Його написала дівчина, з якою він колись зустрічався, і яку, як думав, утратив назавжди. Безпосередня, енергійна красуня, донька лісника Маня, яка жартівливо називала себе Сойкою, надіслала йому засушене сойчине крило. У листі дівчина згадувала їхні зустрічі, своє кохання до нього, надто лінивого егоїста, ревнощі до лісової пташки, яка зазвичай будила коханого раніше за неї. «Невже вона, та, яку я від трьох літ споминаю між помершими? Та, якої нагле і загадкове щезнення ввігнало в гріб її батька, а мене випхнуло з кипучої течи громадської праці і загнало в отсю тиху, відлюдну пристань? Вона в остатніх днях нашого товаришування любила називати себе сойкою і все дразнила мене тою сойкою, що гніздилася перед моїм вікном, поки вона не вбила її. Невже се з тої самої сойки крило?» Свого часу герой не оцінив чистого енергійного пориву дівчини, а втративши назавжди, відчув біль і смуток. Маня зізнається: «Тоді вже знала, що нам не бути в парі, що та сойка — то наша розлучниця. Я заховала її крильця, поклала їх між обложки і картки свойого молитовника і не розставалася з ними ніколи». Сенс життя Марії полягав у пошуках щастя. Вона мріяла про різні світи, про волю, достаток, палке кохання. Її втеча з Генрисем, який виявився злодієм, не принесла щастя. Коли чоловіка було заарештовано, їй довелося звабити поліцмейстера, аби той допоміг звільнити крадія. Потім вона стала заручницею програшу свого чоловіка і перейшла у власність до російського магната. Долаючи численні виверти долі, Маня не може забути першого кохання і, згадуючи його як найсвітліший період життя, пише коханому, сподівається, що він не забув її. Доля жорстоко покарала дівчину за втечу і зраду. Наприкінці вона зрозуміла, що щастя було зовсім поруч. З далекого Порт-Артура, ніби з того світу, лунає голос: «Не я покинула тебе, а ти не зумів удержати мене, ти не вірив у мене, в мою щирість, у мою любов»....

Іван Франко. Іван Франко і модернізм

10 Клас

Нові естетичні принципи неминуче вступали в суперечність з естетикою реалізму, а в Україні ще й із філософією народництва. Народники відстоювали ідею «служіння митця народу», під яким традиційно розуміли селянство. У 1901 р. М. Вороний, готуючи до видання альманах «З-над хмар і з долин», закликав надсилати до нього твори «хоч з маленькою ціхою [рисою. — Авт.] оригінальності, з незалежною свобідною ідеєю, з сучасним змістом... де було б хоч трохи філософії, де б хоч клаптик яснів того далекого блакитного неба, що від віків манить нас недосяжною красою, своєю незглибною таємничістю.... На естетичний бік творів має бути звернена найбільша увага... ...Наш інтелігент не хоче вже читати нашої книжки, наших поетів. Його естетичний смак вироблений на кращих літературних зразках європейських...» М. Коцюбинський і М. Чернявський звертаються до українських письменників із закликом «європеїзувати» літературу: розширити жанрово й тематично, поглибити психологічно, ствердити естетичну самодостатність художнього слова. У листі до побратимів «по перу» вони зазначали: «За сто літ існування новіша література наша... живилась переважно селом, сільським побутом, етнографією. Селянин, обставини його життя, його нескладна здебільшого психологія — ото майже й все, над чим працювала фантазія, з чим оперував досі талант українського письменника... Вихований на кращих зразках європейської літератури, такої багатої не лише на теми, але й на способи оброблювання сюжетів, наш інтелігентний читач має право сподіватися й од рідної літератури ширшого поля обсервації, вірного малюнку різних сторін життя усіх, а не одної якої верстви суспільності, бажав би зустрітись у творах красного письменства нашого з обробкою тем філософічних, соціальних, психологічних, історичних і ін.»....

Іван Франко. Художні шукання І. Франка-прозаїка

10 Клас

Іван Франко — автор понад 100 оповідних творів. Серед них казки, які первісно писалися для власних дітей, але згодом завоювали серця тогочасної галицької дітвори. Казки Франка і сьогодні не залишають байдужими маленьких читачів. Передусім це «Ріпка» (1891), «Киця» (1891), «Суд святого Миколая» (1895) та казки зі збірки «Коли ще звірі говорили». Новели й оповідання І. Франка — це яскрава спроба дати оцінку тогочасного суспільства з точки зору бінарних опозицій (добро — зло, бідність — багатство тощо), прагнення через психологію героя, його емоційний стан показати складність, полярність, неоднозначність сприйняття тогочасного світу. Життєвий матеріал і саме авторське ставлення до нього вимагали переосмислення можливостей реалістичного мистецтва, налаштовували на пошук нових форм оповідної структури, методів зображення задля відтворення складності духовних пошуків сенсу буття героями творів. Мала проза Франка починається з «бориславського циклу» (від 1877 р.), де автор подає жахливий образ соціального зла (в усіх його можливих ракурсах — зубожіння, неуцтво, знущання тощо) у тогочасній Галичині. Щемливі картини життя галичан лягли в основу його збірки «В поті чола» (1890 р.) і «Галицькі образки» (1897 р.), до яких належать автобіографічні оповідання «Малий Мирон», «Грицева шкільна наука», «Олівець», «Schonschreiben» та інші. Вивчення старовинних літописів мотивувало Франка написати історичну повість «Захар Беркут» (1882 р.), де автор показав героїчну боротьбу українських верховинців проти монголів 1241 р., вивів образ справжнього народного ватажка — Захара Беркута....

Іван Франко. Поема «Мойсей»

10 Клас

У 1905 році під враженням скульптури «Мойсей» Мікеланджело Буонарроті І. Франко пише однойменну філософську поему. У цьому творі він окреслює низку важливих проблем: взаємини вождя і народу, конкретної особистості та нації; пошук «обітованої землі» для щасливого життя нації; роль проводирів від народу, здатних привести народ до очікуваної волі. У поемі йдеться про долю українського народу, його минуле і майбутнє, історичне призначення та місце серед інших народів. Поетові важливо було донести до читача головну думку твору: визволення українського народу з-під колоніального гніту. Композиційно поема складається з прологу і двадцяти пісень. Розпочинається вона прологом — зверненням до народу: «Народе мій, замучений, розбитий, мов паралітик той на роздорожжу...» У цих рядках ідеться про песимізм, зневіру, що панували в українському суспільстві на межі XIX—XX ст. Вони були зумовлені як невизнанням самої нації, народу, його мови, так і відсутністю національно свідомого проводиря, який узяв би на себе відповідальність і сміливість здобути омріяну волю й незалежність....

Іван Франко. «Легенда про вічне життя»

10 Клас

«Легенда про вічне життя» входить до збірки І. Франка «Мій Ізмарагд» (1898). Збірка складається з циклів «Поклони», «Паренетікон», «Притчі», «Легенди», «По селах», «До Бразилії». Наскрізний мотив збірки Івана Франка «Мій Ізмарагд» — любов до людей і наполеглива праця задля гармонії та щастя — втілює загальнолюдські моральні цінності, на які орієнтується кожна чесна людина. У передмові до збірки «Мій Ізмарагд»Іван Франко писав: «Мені давно хотілося написати подібну книжку... Староруський автор не без розмислу назвав свою збірку «Ізмарагдом». Він, очевидно, вірив в те, що кажеться про сей камінь у звіснім апокрифічнім сказанню: «Измарагдъ светел єсть, яко и лице человече видеть въ немъ яко въ зерцале». Отсими простими словами висказано й моє найвище бажання як писателя і поета: щоб моє слово було ясне і щоби в ньому, як в дзеркалі, виднілося людське, щиролюдське лице. Львів, д[ня] 15 падолиста 1897». Довідник читача Ізмарагд — літературні збірки творів релігійно-дидактичного (повчального) змісту, що складалися в XIII—XIV ст. у Русі-Україні, поширювалися в рукописних списках (копіях) серед східних слов'ян до XVIII ст. Іван Франко змалечку добре знав Святе Письмо й неодноразово вдавався до інтерпретації християнських гуманістичних ідей. Його твір «Легенда про вічне життя» є ліричним роздумом про вічні цінності, призначення людини, роль і місце кохання в житті. Він є неперевершеним взірцем філософської лірики, позаяк поет художньо осмислює позачасові питання буття, намагається знайти на них відповіді....

Іван Франко. «Чого являєшся мені...»

10 Клас

Вірш «Чого являєшся мені...» — це зворушливий монолог, що розкриває увесь спектр емоцій безнадійно закоханого ліричного героя. Автор намагається передати щонайменші тони й напівтони душевних страждань, які принесло нездійснене кохання до неприступної і гордої красуні. Тільки уві сні світлі спогади про зародження щирого почуття дають йому спокій і порятунок. Умовно поезію можна поділити на дві частини: перша — від початку до слів «...у серці здавлюю на дні», друга — від слів «О ні!» до кінця. Перша частина сповнена сумом, схвильованістю, слабкою надією ліричного героя на взаємність, рясніє запитаннями до коханої: Чого являєшся мені у сні? Чого звертаєш ти до мене чудові очі ті ясні... Образ дівчини поет малює за допомогою епітетів і порівнянь, а драматизм страждань ліричного героя передає використанням метафор і повторів. Немов криниці дно студене... Чому уста твої німі?.. Душевне сум’яття, емоційне збудження ліричного героя відтворені змінним ритмом поезії, який утворюється чергуванням різноскладових рядків: від двоскладових до дев’ ятиск ладових....

Іван Франко. «Ой ти, дівчино, з горіха зерня...»

10 Клас

Іван Франко писав: «...Уже листуючись з моєю теперішнього жінкою, я здалеку пізнав одну панночку-польку і закохався в неї. От ся любов перемучила мене дальших 10 літ». Ім’я цієї панночки — Целіна Журовська. Саме їй присвячено вірш «Ой ти, дівчино, з горіха зерня...». Коли згодом Целіну запитають, чому вона не відповіла взаємністю Франкові, вона відверто скаже, що не кохала, бо Франко не був синьооким брюнетом (саме такі подобалися Целіні), не мав солідного становища, грошей і навіть реальних сподівань здобути їх у найближчій перспективі. Радість і смуток — два полюси кохання, і це добре усвідомлює ліричний герой поезії. Заради коханої він ладен «згубити душу», але не зрадити коханню, бо воно для нього — сенс життя. Тебе кидаючи, любити мушу, Тебе кохаючи, загублю душу. Кохана може бути безжальною (її «слово Остре, як бритва», «усміх — скрута») і лагідною (уста як «тиха молитва»). Здобути її любов, добрий погляд і лагідну усмішку так само важко, як дістати зернятко з твердого горіха. Завдяки використанню багатої образної палітри (зорових і слухових образів, образів-емоцій, тропів тощо) автор передає всю гаму почуттів закоханого серця ліричного героя (журбу, смуток, радість, надію), а поезія набуває естетичної довершеності та особливого ліризму....

Іван Франко. Збірка «Зів'яле листя» (1886—1896)

10 Клас

Збірка «Зів’яле листя» має підзаголовок «Лірична драма» й уособлює втрачені надії ліричного героя, нерозділене кохання, сум і розпач від неможливості здійснити омріяне, виплекане. Образ зів’ялого листя є алегоричним, автор визначає його як «завмерлеє в серці кохання». Зів’яле листя асоціюється з трьома силуетами тієї самої постаті, трьома етапами розвитку пристрасті, обожнення жіночності. Хоч автобіографічні мотиви посідають у збірці вагоме місце, однак не слід ототожнювати ліричного героя з автором, адже митець має право на певні художні узагальнення, домисел. Слід усвідомлювати й абрактність жіночого образу, у якому немає сенсу шукати риси конкретних жінок, яких кохав І. Франко. Збірка складається з трьох частин (так званих жмутків), що співвідносяться з трьома подіями в житті ліричного героя. Тричі йому «являється любов», і, втретє зазнавши фіаско, герой зневіряються, відмовляється від боротьби за своє щастя. У першому «жмутку» є вірші з громадянськими мотивами, але переважає скорботна інтимна лірика. У поезіях другого «жмутка» І. Франко оспівує не лише кохання, а й чарівну красу природи. Провідний мотив поезій третього «жмутка» — переживання ліричного героя, спричинені нещасливим коханням. Автобіографічними мотивами вирізняється в збірці поезія «Тричі мені являлася любов», у якій І. Франко повідав про щастя й горе, радості й муки кохання. У вірші автор згадує про перше своє кохання — О. Рошкевич, про горду княгиню Ю. Дзвонковську, яка, знаючи про свою смертельну хворобу, відмовила Франкові, про горду душу — Ц. Журовеьку, яка так і не стала його дружиною....

Навігація