Войти
Закрыть

Постмодернізм

11 Клас

Постмодернізм — це тип культури, що прийшов на зміну модернізму й набув поширення в останні десятиліття ХХ століття. Виділяють також постмодернізм як літературний напрям. Йому властиві художній пошук та експериментаторство. Постмодерністи легко порушують усталені літературні норми і правила. Їхні тексти часто позначені пародійністю, застосуванням ігрових прийомів. А ще постмодернізм тяжіє до розмивання меж між елітарною й масовою літературою. Це виявляється, зокрема, у поєднанні дуже різних жанрів, стилів і тем, що досі вважали неприпустимим. Унаслідок процесу гібридизації утворились нові жанрові різновиди — частіше на межі художньої літератури та документалістики й публіцистики. Важливою рисою постмодерних творів є їхня інтертекстуальність — взаємодія з іншими текстами, що досягається прямим або прихованим цитуванням: за допомогою алюзій і ремінісценцій, пародії та стилізації тощо. Постмодернізм — тип культури та літературний напрям останніх десятиліть XX ст., творам якого властиве порушення літературних норм і правил, пародійність, застосування ігрових прийомів. В українській літературі 1990-х років прихильники постмодерного напряму з використанням ігрових прийомів висміювали ідеологічні стереотипи радянського тоталітаризму, утверджували громадянські права вільної особистості. Найбільш відома літературна група тих часів мала промовисту назву «Бу-Ба-Бу» (у повному варіанті — «Бурлеск-Балаган-Буфонада»)....

Літературні покоління і групи

11 Клас

Ще від «шістдесятників» усталився поділ літераторів «за десятиліттями». Критики писали також про «сімдесятників», «вісімдесятників», «дев'ятдесятників» і «двотисячників». Це доволі умовне й спрощене уявлення про літературний процес, яке ґрунтується на припущенні, що письменники, які одночасно прийшли в літературу, звертаються до схожих тем і проблем. Наприклад, до «вісімдесятників» зазвичай відносять І. Римарука, О. Забужко, Ю. Андруховича, О. Ірванця, Г. Пагутяк, В. Діброву. До «дев'ятдесятників» — С. Жадана, М. Кіяновську, Н. Сняданко. А до «двотисячників» — Л. Дереша, І. Карпу, С. Пиркало, Л. Якимчук та ін. Сьогодні ще продовжує діяти організація, що виникла 1934 року. Нині вона змінила назву на Національну спілку письменників України. Як альтернативу до неї 1997 року було створено Асоціацію українських письменників....

Елітарна й масова література

11 Клас

Що таке елітарна література? Це твори, адресовані найбільш освіченій частині суспільства. (Слово еліта походить від французького elite — найкраще, відбірне.) Зазвичай вони складні, тому й передбачають наявність доброї інтелектуальної підготовки й багатого духовного досвіду читачів. А ще для повноцінного сприйняття елітарної (або ж високої) літератури бажано мати гарну освіту: щоб зрозуміти підтекст, урахувати наявні у творах натяки й відсилання до різних культурних контекстів тощо. Однак надмірне ускладнення літератури має й очевидні недоліки, адже її просто перестають читати. Література не може існувати без читачів. Особливо масова, популярна література, зорієнтована на широку аудиторію. Порівняно з елітарною, вона набагато доступніша для сприйняття. Ситуації й обставини в ній досить передбачувані, іноді навіть стереотипні, а психологічні профілі персонажів не завжди глибокі й оригінальні. Перевагою масової літератури є її здатність зацікавити читачів....

Що таке сучасна література?

11 Клас

Сучасною літературою називаємо всі твори останніх двох-трьох десятиліть. Важко судити, що саме з поточної книжкової продукції стане класикою і збережеться надовго. Буває, що модні й популярні літературні явища дуже швидко забуваються. Наука про літературу не належить до точних, адже вона досліджує живий і мінливий творчий процес. Тому й періодизація сучасної літератури є доволі умовною й почасти дискусійною. Сьогодні до сучасної літератури відносять твори, що з'явились після 1991 року, тобто після утвердження державної незалежності, коли українці попрощались із тоталітарним режимом, а наше мистецтво — із соціалістичним реалізмом. Звичайно, ще пишуть і видають твори ті автори, котрі були сформовані в радянські часи. Отже, під сучасною українською літературою розуміємо твори останніх десятиліть, які художньо осмислюють проблеми нашого сьогодення, а також із сучасних позицій висвітлюють історичне минуле та накреслюють перспективи майбутнього....

Ервін Умеров (1938—2007). Із болем у серці («Самотність»)

11 Клас

Е. Умеров не раз звертався до болючої теми — примусового виселення кримськотатарського народу з історичної батьківщини — Криму. Про це написав у творах «Самотність», «Чорні потяги», «Дозвіл», що тривалий час через цензурні заборони не були опубліковані, а поширювались у самвидаві. Депортація кримських татар відбулась у травні 1944 року. Цілий народ за розпорядженням радянського диктатора Сталіна відправили на заслання до республік Середньої Азії. Під час депортації через нелюдські умови загинуло вісім тисяч кримських татар, ще десятки тисяч пішли з життя через неможливість нормально облаштуватись на новому місці, оскільки майже все своє майно мусили залишити вдома. Лише наприкінці 1980-х років кримські татари, або киримли, одержали право повернутися на історичну батьківщину. А 2015 року Верховна Рада України проголосила 18 травня Днем пам'яті жертв геноциду кримськотатарського народу. В оповіданні Е. Умерова «Самотність» (1961) трагедію народу зображено в умовно-алегоричний спосіб у розповіді про собаку Сабирли, сина вівчарки й вовка (Сабирли означає Терплячий). Найчастіше алегоричні образи зустрічаються в байках і повчальних розповідях — притчах. Вони дозволяють виразити щось складне за допомогою простих і конкретних образів....

Ервін Умеров (1938—2007)

11 Клас

Ервін Османович Умеров народився 1 травня 1938 року в селі Яни-Сала, що в Криму, у сім'ї вчителів. А 18 травня 1944 року вся родина Умерових була примусово виселена до Узбекистану. Там майбутній письменник і закінчив школу, працював на заводі, був інспектором статистичного управління. Почав писати літературні твори, публікував їх у періодиці. 1960 року Е. Умеров вступив до Літературного інституту в Москві, по закінченні якого жив у Ташкенті, був журналістом, згодом працював у видавництві «Дитяча література». А наприкінці 1980-х років переїхав до Криму. Помер Ервін Умеров 24 лютого 2007 року. Читаємо зразки кримськотатарської літератури Прочитайте твір Е. Умерова «Самотність». Порівняйте власні враження з матеріалом, запропонованим у статті підручника. У розділі «Віртуальна бібліотека» електронного додатка ви знайдете повний текст твору....

Незвичайне в буденному («Дім на горі» Валерія Шевчука)

11 Клас

Хоча б частково обійти жорсткі вимоги соцреалізму дозволяла практика уникання актуальних громадських тем, звертатися до яких було ризиковано через надто пильний нагляд цензури. Натомість до приватної сфери придивлялися не так прискіпливо: мовляв, ну що там такого забороненого може сказати письменник? А коли поєднати приватне життя персонажів із фольклорно-міфологічними елементами, то могли й похвалити автора за високий рівень народності твору. Роман В. Шевчука «Дім на горі» якраз і представляє життя людей у такому незвичайному поєднанні. Валерій Олександрович Шевчук народився 20 серпня 1939 року в Житомирі. Після школи працював, закінчив технічне училище. Вищу освіту здобув на історико-філософському факультеті Київського університету, був журналістом. Літературну діяльність розпочав у 60-х роках, однак за участь у русі «шістдесятників» твори В. Шевчука довго не друкували. Згодом він видав книги «Крик півня на світанку», «Долина джерел», «На полі смиренному», «Дім на горі», «Три листки за вікном», «Птахи з невидимого острова», «Дорога в тисячу років», «Жінка-змія», «Юнаки з вогненної печі», «Біс плоті» та ін. В. Шевчук ще й відомий знавець давньої української літератури. Роман «Дім на горі» вийшов 1983 року. Він має дві частини: першу становить «Дім на горі. Повість-преамбула», а другу складають тринадцять новел під спільною назвою «Голос трави» та з підзаголовком «Оповідання, написані козопасом Іваном Шевчуком і приладжені до літературного вжитку його правнуком у перших»....

Роман про зраду («Мальви» Романа Іваничука)

11 Клас

У радянські часи звернення до історії дозволяло (хай і в завуальованій формі) розглядати деякі актуальні проблеми. Ось і в романі «Мальви» порушено важливу проблему яничарства, тобто національного відступництва (у широкому сенсі яничари — це зрадники свого народу, які віддано служать чужинцям). Роман Іванович Іваничук народився 27 травня 1929 року в селі Трачі Косівського повіту Станіславівського воєводства (тоді — Польща, нині — Івано-Франківська область України) у сім'ї вчителя. Вищу освіту здобув на філологічному факультеті Львівського університету, після чого вчителював, працював у журналі «Жовтень». До літератури прийшов у середині 50-х років, писав прозу, зокрема створив низку історичних романів, що здобули читацьке визнання: «Мальви», «Черлене вино», «Манускрипт з вулиці Руської», «Вода з каменю», «Четвертий вимір», «Шрами на скалі». Роман «Мальви» побачив світ 1968 року. Основні події цього твору відбуваються не лише в Україні, а й у Криму та в Туреччині XVII століття. Пишучи про минуле, автор частково спирався на народні історичні пісні. Ось фрагмент такої пісні: «Зажурилась Україна, / Бо нічим прожити, / Витоптала орда кіньми / Маленькії діти, / Котрі молодії — / У полон забрано; / Як заняли, то й погнали / До пана до хана». Народну трагедію письменник відтворив у людських долях — зобразив життя й поневіряння представників однієї родини. Від руки ворога гине козацький полковник, а його дружина Марія й діти опиняються в неволі. Усі змушені прийняти чужу віру. А Мальва, дочка Марії, зрештою остаточно асимілюється в чужому середовищі й забуває про свої українські корені. Один із синів потрапляє до ханської варти, інший — до турецького корпусу яничарів....

Роман про незвичайну долю («Роксолана» Павла Загребельного)

11 Клас

Одним зі способів надати соцреалізму «людське обличчя» і привабити читачів був шлях урізноманітнення образного й тематичного діапазону, зокрема й за рахунок висвітлення історичної тематики. Значні досягнення в розробці історичних тем належать українському радянському прозаїку Павлові Загребельному (1924—2009). Павло Архипович Загребельний народився в селі Солошиному на Полтавщині. Під час Другої світової війни побував на фронті й у полоні. А після війни закінчив філологічний факультет Дніпропетровського університету, працював журналістом, обіймав різні посади в керівництві Спілки письменників України. Звертався до різних тем, але популярність здобув як автор історичної прози. До його доробку належать історичні твори «Диво», «Первоміст», «Смерть у Києві», «Євпраксія», «Роксолана». Роман «Роксолана» побачив світ 1980 року. Прототипом головної героїні стала реальна історична особа, українка за походженням Настя Лісовська. Вона народилась, імовірно, 1503 року в сім'ї українського священика з містечка Рогатина, що на Прикарпатті. Під час татарського набігу потрапила в полон — доля привела її до гарему султана Сулеймана Пишного. Там отримала прізвисько Хюррем (Та, що сміється). Невдовзі прийняла мусульманство, стала дружиною правителя і з часом народила йому кількох дітей. Була розумною й освіченою, мала неабиякий вплив на політичне життя Османської імперії....

«Химерний» твір про колективізацію («Лебедина зграя» Василя Земляка)

11 Клас

Отже, щоб називатися химерною, проза має зображувати дійсність у якийсь незвичайний спосіб — для цього важлива посилена умовність, що передбачає деформацію реальності з певною художньою метою. Для деяких радянських авторів така творчість була легальним способом хоча б трохи вийти поза межі соцреалізму та нав'язаної ним класової моралі. Народність була дозволена, а звідси й така літературна «химерна» мімікрія — маскування дійсного художнього задуму за допомогою бурлескного гумору, гротеску, народного сміху, фольклорно-міфологічних елементів тощо. Так зрештою й народилась — як своєрідна захисна реакція літератури — химерна проза: приймаючи встановлені владою правила гри, вона водночас прагнула по-своєму, наскільки це було можливо, «перехитрувати» соцреалізм. До химерної прози звертались різні письменники: О. Ільченко («Козацькому роду нема переводу, або ж Мамай і Чужа молодиця»), В. Дрозд («Ирій»), Є. Гуцало («Позичений чоловік, або ж Хома невірний»), П. Загребельний («Левине серце») та ін. Таку прозу з успіхом опанував і В. Земляк, який написав романи «Лебедина зграя» і «Зелені млини». Василь Сидорович Земляк (справжнє ім'я — Вацлав Вацек) народився 23 квітня 1923 року в селі Конюшівці на Вінниччині (його батько мав чеське коріння). Під час Другої світової війни воював у складі партизанського загону. По війні захопився літературою й кіно, у середині 50-х років видав перші прозові твори, писав сценарії, був головним редактором Київської кіностудії....

Навігація