Войти
Закрыть

Василь Голобородько (нар. 1945 р.)

8 Клас

Василь Іванович Голобородько народився 7 квітня 1945 року в селі Адріанополі Перевальського району Луганської області. Дід та баба майбутнього поета були розкуркулені й вислані до Сибіру ще перед Другою світовою війною. Батьки працювали в колгоспі. Після війни село відновлювало свою генетичну пам’ять хіба що у звичаях та обрядах - навіть замилування українською мовою вже вважалося ознакою неблагонадійності й націоналізму. Василь Голобородько закінчив сім класів у рідному селі. Потім учився в школі за кілька кілометрів від дому в шахтарському селищі, але дорога туди й назад забирала багато часу й сил, тож завершував навчання в Лисичанській школі-інтернаті. При районній газеті діяло літературне об’єднання, засідання якого Василь-старшокласник активно відвідував. Перша його публікація з’явилася на сторінках саме лисичанської газети. Згодом були добірки в луганській та київській періодиці, журналі «Дніпро», колективних збірниках поезій. Після закінчення школи Василь рік працював шахтарем і готувався до вступних іспитів; 1964 року став студентом філологічного факультету Київського державного університету імені Тараса Шевченка. Прийшов до закладу вищої освіти з кількома зошитами власних записів фольклору, який збирав із п’ятнадцяти років. У цей час у Спілці письменників України часто відбувалися обговорення творів молодих авторів, і Василя Голобородька виокремив як надзвичайно талановиту особистість Андрій Малишко, який головував на засіданнях початківців. Під час навчання в університеті молодий поет опублікував кілька добірок поезій у журналах і газетах, підготував рукопис першої поетичної збірки, до якої Іван Дзюба написав передмову «У дивосвіті рідної хати»....
0 Переглянути

Володимир Підпалий (1936—1973)

8 Клас

Талановитий український поет Володимир Олексійович Підпалий народився 9 травня 1936 року в селі Лазірках на Полтавщині. З раннього дитинства запам’ятав лише невеселе. Радянська влада обклала податками кожне фруктове дерево в селах, а мальовничі українські хутори взялася шаленими темпами ліквідувати: мовляв, там живуть куркулі й вороги світлого майбутнього. Під примусове переселення потрапила й багатодітна сім’я Підпалих. Маленькому Володі тоді було лише три роки, але до подробиць запам’ятав і як батьків найкращий товариш Андрій Копотун бульдозером горнув яблуні з вивернутим корінням, і як старий кіт чомусь не зміг змиритися з тим проклятущим переселенням, усе бігав на старе дворище. Зведене наспіх для сім’ї Підпалих помешкання в селі виявилося таким холодним, що взимку мати вкладала своїх трьох діток спати під піччю - лише там малі могли зігрітися. Мама від раннього ранку до темної ночі працювала в колгоспі, батько - на залізниці, тому старші сестри-школярки у вільний від уроків час були полишені самі на себе. Володю ж віддали в ясла. У дитинстві хлопчина любив коней і собак, а волів чомусь завжди жалів за терплячість: «Терплять, хоч могли б і не терпіти, - силу ж яку мають, але чого варте їхнє терпіння! Навіть у людей, коли вони важко живуть, не такі сумні очі». Мріяв вирости, стати запорозьким козаком і гарцювати на коні. Колись чотирирічного хлопчину батько посадив на коня-скакуна. Той вороний і досі гарцює в поезіях Володимира Підпалого! А тато все життя стояв перед очима сина як живий: «Якби володів пензлем, можна було б відтворити його образ у величезному циклі: батько копає колодязь; батько качає мед; батько садить дерева; батько іде до армії... В селі до сьогодні розповідають про те, як він співав, а я пам’ятаю дві його пісні - про Байду та "Ой, забіліли сніги...”. Найкраще "Байду” співали тато і дядько Андрій Колотун. У батька був прекрасний тенор, а кращого баса, ніж у його товариша, я і досі не чув»....
0 Переглянути

Володимир Сосюра (1898—1965)

8 Клас

В історії української літератури Володимиру Сосюрі належить одне з чільних місць. Його твори не відходять у минуле, а лише набувають нового звучання. За словами критика Володимира Моренця, під ракетними небесами поезія Володимира Сосюри «явила нам давно забутий тип світовідчування». Секрет поетичного таланту цього митця давно розгадано. Ще 1952 року Павло Тичина, даруючи своєму другові «Вибрані твори» в трьох томах, на чільній книзі написав: «Дорогому Володимиру Миколайовичу Сосюрі - одному з найбільших поетів... усього світу». Як співець високих почуттів, Володимир Сосюра справді неперевершений. Його любовну лірику молоде покоління завжди сприймало щиро, безпосередньо й чуйно. Проте творчість митця не обмежується ліричними поезіями. Перу Володимира Сосюри належать поеми «Махно», «Каїн», «Христос», «Мазепа», «Розстріляне безсмертя», прозовий автобіографічний роман «Третя Рота», низка чудових байок, які нині дуже злободенні. Володимир Миколайович Сосюра народився 6 січня 1898 року на станції Дебальцеве в степовому шахтарському краю. Батьки майбутнього поета були надзвичайно вродливими. Про батька Миколу поет, уже дорослою людиною, писав: «Вуса в нього були довгі, козацькі, запорозькі вуса! Задумливі, ніжно-суворі, світло-карі очі, орлиний ніс, високий лоб, тонкі брови». Мати Антоніна Данилівна, згадував В. Сосюра, «була красуня. У неї було чорне, аж до синяви волосся, і вся вона була як зоряна і пристрасна пісня. Вона дуже любила зорі і часто молилась і плакала над ними... Татко нагадував мені похмурого козацького орла, а мама - якусь смугляву птицю, що їй не сидиться на місці і все вона хоче кудись полетіти». Батько і дід у юності писали вірші, складали байки й навіть друкувалися в місцевій пресі, тому Володимир Миколайович твердив, що літературний талант він успадкував по батьківській лінії. Поєднала батьків майбутнього поета велика любов, але злиденне життя багатодітної сім’ї призвело до великих життєвих випробувань. Невдовзі після народження Володимира сім’я оселилися в селищі Третя Рота (нині - це околиця міста Лисичанська, що на Луганщині), де й минуло раннє дитинство поета. У пошуках кращої долі батьки постійно переїжджали з одного місця на інше, поки врешті-решт не опинилися в хатинці над берегом Дінця. Про це Володимир Сосюра в автобіографічному романі «Третя Рота» згадував так: «В маленькій хворостянці нас жило 10 душ... Татко працював на рудниках більше креслярем, іноді шахтарем, а по селах...
0 Переглянути

Леся Українка (1871—1913)

8 Клас

Ви вже знаєте, що справжнє прізвище Лесі Українки - Лариса Петрівна Косач, і цей псевдонім, який дуже зобов’язує, своїй талановитій доні дала відома українська письменниця Олена Пчілка. Лариса була другою дитиною в сім’ї Петра та Ольги Косачів і народилася 25 (13 - за старим стилем) лютого 1871 року в Новограді-Волинському. Первісток Михайло, не набагато старший від Лариси, у зрілі роки встиг потужно заявити про себе як талановитий перекладач, але, на жаль, через раптову хворобу передчасно пішов із життя. Цікаво, що Олена Пчілка ще до народження Михайла та Лесі випросила собі в Бога честь стати матір’ю талановитих українців: у юності Ольга Петрівна заприсяглася, що все, до чого придатною буде сама, що злеліє під материнським серцем, випестує світлим духом своїм, - служитиме Україні, народові українському передусім. У такий спосіб письменниця свідомо «запрограмувала» народити й виплекати потужні таланти для служіння українському народу. Леся виховувалася в інтелігентній заможній сім’ї, де в повазі були й художня книга, і наука. Косачі приятелювали з багатьма відомими в Україні людьми: Миколою Лисенком, Іваном Франком, Михайлом Старицьким1. Читати Леся навчилася в чотири роки, грати на фортепіано - п’ятирічною. Оскільки Олена Пчілка не тільки друкувала свої твори, а й збирала усну народну творчість, зокрема пісні, а також колекціонувала вишивки, її маленька дочка з ранніх літ знала надзвичайно багато старовинних народних пісень, а у вісім років сама вимережила батькові сорочку. Також Олена Пчілка приділяла багато уваги вивченню її дітьми іноземних мов, вимагала від них добрих знань з античної літератури, світової та української історії. Лесю особливо захоплювали історичні поеми Греції та Риму. Вона навіть вигадувала дитячі ігри за мотивами античних міфів....
0 Переглянути

Тарас Шевченко (1814—1861)

8 Клас

Про життя Тараса Шевченка вже знаєте чимало. Вам не важко пригадати, що він народився в сім’ї кріпаків 9 березня (25 лютого - за старим стилем), рано залишився круглим сиротою, а підлітком змушений був виконувати повинності козачка в пана Енгельгардта. Оскільки поручик1 гвардії Павло Енгельгардт як військова людина і як ад’ютант2 військового губернатора отримав призначення на службу в місто Вільно (тепер - Вільнюс), то серед інших слуг забрав із собою на чужину й Тараса. На той час пан Енгельгардт уже знав про Тарасові здібності до малювання, мріяв про власного художника, тому не примушував Шевченка виконувати тяжку роботу й віддав його вчитися до відомого польського живописця Яна Рустема (1761-1835). Та навчання довелося перервати, бо в Польщі вибухнуло повстання, і російський офіцер, а з ним - і його кріпаки поспішно повернулися до Петербурга. У російській столиці Енгельгардт також подбав про продовження Тарасової малярської освіти і віддав його в науку до художника Василя Ширяева. До своїх учнів відомий майстер пензля ставився строго й корисливо, тож юному Шевченкові доводилося виконувати малярські роботи в Олександринському та Михайлівському театрах, що, безперечно, як художникові молодому митцеві йшло тільки на користь, а також фарбувати звичайнісінькі паркани, що викликало справедливе обурення. 1 Поручик - офіцерське звання; молодший офіцер. 2 Ад'ютант - військовослужбовець, що перебуває при командирі для виконання його особистих завдань. Долею юного таланта зацікавилися відомі в Петербурзі митці й доклали багато зусиль, щоб викупити Тараса з неволі. Та оскільки пан Енгельгардт вимагав за Шевченка аж 2500 карбованців й художники не змогли зібрати такої великої суми, було вирішено частину грошей заробити, розігравши в лотерею картину відомого живописця. Один із найталановитіших тогочасних художників Карл Брюллов (1799-1852) для цього намалював портрет російського поета Василя Жуковського (1783-1852), особистого придворного вихователя царського престолонаслідника - царевича Олександра. Портрет придбали цариця та її старші діти - Олександр і Марія, виклавши за картину тисячу карбованців....
0 Переглянути

Світ української поезії

8 Клас

Поетичне слово з давніх-давен мало величезне значення. Крім художньої правди, лірика завжди мала надзвичайно важливі компоненти - красу, витонченість сказаного, шанс для кожного читача самому ставати своєрідним співавтором поета, бо кожен, хто читає вірші, розуміє їх дещо по-своєму, власне, залежно від рівня освіти й начитаності, творчої уяви, світосприймання, переживань і відчуттів. У літературознавстві традиційно виокремлюють три літературні роди: епос, лірику й драму. Лірика - це змістовно оформлені й художньо передані словами емоції, почуття, відчуття і враження. Для ліричних творів характерний ліричний герой, а мова ведеться від першої особи однини (від «я») або першої особи множини (від «ми»). Хоча автор і та, скажемо, уявна особа, від імені якої проголошуються в ліричних віршах певні естетичні взірці або моральні ідеали, - не одне й те саме, все-таки ліричний герой, особливо якщо йдеться про автопсихологічного ліричного героя, - це якоюсь мірою і сам автор, і ті його сучасники, які переживали подібне у своєму житті, мають близьку до висловленої у поезії життєву позицію, готові прийняти судження, оцінку, ідею, висновок, що випливає з вірша, за власний умовивід. Ліричний герой завжди не лише яскраво індивідуалізований, а й завжди наділений узагальненими рисами багатьох людей. Це переважно саме той людський психотип, який читачами сприймається як носій високих істин і прекрасних почуттів....
0 Переглянути

Героїчний епос українського народу

8 Клас

Слова, які стали епіграфом до цієї частини, належать українському класикові Михайлові Стельмаху. Цікавлячись старовиною, народно-поетичною спадщиною віків, письменник справедливо сприймав мандрівних співців найщирішими порадниками своєї нації в горі й радощах. Корені виникнення кобзарського мистецтва сягають глибини віків. На фресці в соборі Святої Софії в Києві й досі зберігся найдавніший портрет бандуриста. В одному з історичних документів згадано про покладання в 922 році на могилу кобзаря восьмиструнного музичного інструмента. Про давнє поширення в Україні кобзарського ремесла свідчить також і образотворче мистецтво. Козак Мамай, наприклад, на картинах зображений не просто воїном, а обов’язково ще й музикою. Мандрівні співці - не винятково українське явище, адже ще в Стародавній Греції були співці-рапсоди, серед південно-слов’янських народів, зокрема в Болгарії й Сербії, - гуслярі й тамбураші, яких об’єднувала з українськими кобзарями, бандуристами й лірниками ідея протистояння їхніх народів спільному ворогові - туркам-османам. У козацькому середовищі кобзарі мали право на великі почесті. Богдан Хмельницький пильно дотримувався звичаю, щоб під час походів відомий народний співець їхав одразу ж за гетьманом, першою особою у війську. Сам Хмельницький прекрасно грав на кобзі. Мав власну бандуру, якою дуже гордився, й інший український гетьман - Іван Мазепа....
0 Переглянути

Українські народні думи

8 Клас

Хоча літературознавці й налічують майже п’ятдесят сюжетів дум із величезною кількістю варіантів, ліро-епічний твір такого жанру зазвичай складається із заспіву, основної частини й кінцівки (славословія, похвали). Оскільки в заспіві здебільшого йдеться про якусь трагічну подію, то він має ще назву «заплачка» (від слова «плакати»); в основній частині розповідається про певну подію; славословіє звеличує і прославляє героїв думи навіть тоді, коли співати осанну1 їм немає жодної причини. Наприклад, у думі «Втеча трьох братів з города Азова, з турецької неволі» старші брати зраджують наймолодшого, який гине в безводному степу, й самі в усіх варіантах цього твору розплачуються власним життям за скоєне, однак славословіє виявляється обов’язковим елементом навіть такої страшної і водночас повчальної розв’язки. Тож Ліна Костенко справедливо зауважила устами свого героя: «Либонь, це слава з іншої десь думи до цих братів азовських заблудилась». А дослідниця Марина Набок зазначила: «У думі утверджується ідея, що людська особистість, котра від природи наділена вищими ідеалами, внутрішньо і зовнішньо непідвладна негативним впливам. Вона, усвідомлюючи себе представником нації, психологічно налаштована на проекцію «добро - добру», «прекрасне - прекрасному». 1 Співати осанну (біблійне) - прославляти. Дума - великий пісенно-розповідний твір переважно героїчного змісту, який виконується речитативом у супроводі бандури, кобзи чи ліри. Специфічні особливості думи:...
0 Переглянути

Пісні Марусі Чурай

8 Клас

Історія донесла до нащадків багато славних імен князів, гетьманів, полководців. На жаль, значно менше збереглося в пам’яті імен людей мистецтва. Мало хто з пересічних українців може перелічити колись усім відомих кобзарів і піснетворців. Час припорошує славетні імена пилом забуття. Тож не дивно, що й про Марусю Чурай письмових свідчень не збереглося. Тільки фольклорні джерела донесли скупі відомості про співачку з Полтави - дочку вбогої вдови, красуню, що мала дивовижний голос і поетичний талант, чорні брови й розкішну косу до пояса. Сучасний науковець Григорій Клочек на основі тривалих досліджень подає такі деталі з життя співачки: «Якщо узагальнити усі версії про Марусю Чурай, то вийде приблизно такий біографічний сюжет. Народилася вона у Полтаві приблизно 1625 року. Хата її батьків стояла на березі Ворскли. Нині приблизно можна визначити це місце, бо знаходилося воно недалеко від Хрестовоздвиженського монастиря, який зберігся до наших днів. Батько Марусі, Гордій Чурай, був людиною хороброю, чесною, правдолюбною, тож і подався на Запорозьку Січ. Брав участь у боях проти польської шляхти, потрапив у полон і був страчений. Маруся жила з мамою. Їх обох шанували в Полтаві через славного батька, а також через особливий Марусин дар складати й чудово співати пісні». Пісня літературного походження (авторська пісня) - це пісня, створена поетом або композитором, яка стала народною. До пісень літературного походження XVІІІ-ХIX століть належать такі широковідомі, як «Засвіт встали козаченьки», «Їхав козак за Дунай», «За Неман іду», «За Сибіром сонце сходить», «Місяць на небі, зіроньки сяють», «Дивлюсь я на небо», «Повій, вітре, на Вкраїну». У XX столітті авторами слів або слів і музики до пісень, що їх уже називають народними, стали Богдан Лепкий («Чуєш, брате мій»), Андрій Малишко («Пісня про рушник»), Володимир Івасюк («Водограй», «Червона рута»), Дмитро Павличко («Два кольори», «Лелеченьки»), Михайло Ткач («Марічка»), Степан Пушик («Козак гуляє», «Любисток»), Юрій Рибчинський («Ой летіли дикі гуси», «Зелен-клен»), Микола Луків («Росте черешня в мами на городі») та інші....
0 Переглянути
Вперед
1 ... 68 69 70 71 72 73 74 75 76 ... 229
Назад

Навігація