Войти
Закрыть

Лицар духовності: Григорій Сковорода (1722—1794)

9 Клас

Минуло понад два століття відтоді, як жив і творив великий митець і мислитель українського народу Григорій Сковорода. Він був загадкою для своїх співвітчизників при житті, нерозгаданий він і сучасними дослідниками, хоч кількість наукових праць про нього обчислюється сотнями. За стильовими ознаками творчість українського Сократа належить добі пізнього бароко. Водночас можемо віднести Г. Сковороду до мислителів ренесансного типу. Як і митці доби Відродження, він був усебічно обдарований: мав прекрасний голос і був професійним співаком, художником, письменником, філософом, педагогом. Жоден твір Г. Сковороди за його життя не був надрукований, але всі вони розходилися по Україні в рукописних списках. Чимало духовних пісень на його слова у XVIII ст. виконували кобзарі та лірники, студенти шкіл і мандрівні дяки, аматори в сімейному колі. Авторитет і популярність Г. Сковороди були такими великими, що йому приписували навіть твори інших авторів. Воістину він був учителем усього українського народу. Про нього складено багато легенд, які збуджують і досі уяву: нібито сама російська цариця Катерина ІІ пропонувала українському мудрецеві переїхати до столиці; буцімто втік з-під вінця, бо вважав свободу важливішою від сімейного щастя, що викопав собі могилу й попередив ближніх про день свого відходу в інший світ. Правдиві й вигадані сюжети про життя Григорія Савича Сковороди притягували увагу співвітчизників до його особистості. Але, на жаль, ми й досі не засвоїли уповні його геніальні ідеї про «сродну працю», «любомудріє» думок, філософію серця, не прислухалися до його закликів пізнати себе. Шлях до Г. Сковороди непростий, але той, хто на нього ступить, виробить у собі імунітет проти аморальності й цинізму, житиме в гармонії та злагоді зі світом і своїм внутрішнім «Я», зрештою, зможе досягнути щастя....
0 Переглянути

Перлини доби Бароко. Вертеп як вид театрального дійства

9 Клас

У XVІІ—XVІІІ ст. значного поширення в Україні набуло театральне мистецтво. Авторами драматичних творів були викладачі та учні навчальних закладів. Тогочасним глядачам показували твори «високого» стилю — великодні, різдвяні, історичні, житійні та повчальні драми. У перерві між діями ставили драматичні твори «низького» стилю — короткі вистави з народного побуту. Їх називали інтермедіями та інтерлюдіями. Якщо драми були написані церковнослов'янською мовою зі значними домішками українізмів, то герої інтермедій та інтерлюдій розмовляли живою розмовною мовою. Із XVII ст. на українських землях починає набувати популярності вертеп — ляльковий театр, який показували на різдвяні свята. Школярі, мандрівні дяки та міщани носили вертепи від хати до хати й розігрували лялькові вистави. У перекладі зі старослов'янської вертеп означає «печера». За зовнішнім виглядом це була дерев'яна або картонна скринька з метр завдовжки й майже в людський зріст заввишки, у якій вистави розігрували за допомогою ляльок на паличках. Для їхнього пересування в дні скриньки робили прорізи. Вертепник тримався за палички, «водив» ляльок по сцені, а також озвучував героїв, змінюючи голоси. Ляльок виготовляли зазвичай із фарфору, дерева або картону, гарно розписували. Часто вони були справжніми витворами народного мистецтва і справляли велике емоційне враження на глядачів. З розвитком техніки ляльок у рух приводив прихований від глядачів спеціальний механізм. Деякі з вертепів були оснащені пристроями, що приводили в рух частини їхніх тіл. Наприклад, Смерть махала косою, Запорожець танцював навприсядки тощо....
0 Переглянути

Перлини доби Бароко. Українська барокова поезія

9 Клас

Для ліричних творів XVII—XVIII ст. характерні риси барокової літератури. Їхні автори розмірковували про плинність і марність життя, неминучість смерті, доносили до читачів своє бачення добра й зла. Мова цих творів старокнижна зі значними домішками українізмів. Барокова лірика засвідчувала багату уяву авторів, їхнє прагнення вийти за рамки звичайного вірша. Поети, щоб вразити читачів, поєднували поетичний текст із малюнком. Іван Величковський був одним з найосвіченіших і найяскравіших культурних діячів доби українського бароко. Він народився на Чернігівщині наприкінці 40-х — на початку 50-х років XVII ст. Навчався в Києво-Могилянському колегіумі, де здобув ґрунтовну як на той час освіту. Приблизно з 1670 р. І. Величковський жив і працював у Чернігові. Спілкування в гуртку з літераторами та релігійними діячами, праця в друкарні сприяли становленню власних політичних поглядів і культурних смаків І. Величковського. Приблизно через десять років він прийняв священицький постриг і решту свого життя прожив у Полтаві, де працював пресвітером1 Успенської церкви....
0 Переглянути

Перлини доби Бароко. «Історія русів»

9 Клас

Анонімною пам'яткою, написаною в традиціях козацьких літописів, є «Історія русів». Виник твір, імовірно, наприкінці XVIII — на початку XIX ст. й поширювався в рукописних копіях до часу його публікації в 1846 р. Він мав неоціненне історичне значення, тому що автор своєю працею намагався протистояти тогочасній російській історіографічній науці. Згідно з нею, історія Київської Русі, усі її культурні надбання належали російському народу, натомість українці як етнос утворилися лише в XIV ст. «Історія русів» протидіяла російській імперській приватизації української історії, наголошувала на героїчному минулому українського народу й стверджувала, що Україна гідна бути автономною в складі Російської імперії. Автора твору дослідники досі не встановили, називають майже десяток можливих імен. Найімовірніше, ним був церковний і культурний діяч Георгій Кониський. Зі змісту тексту можна безпомилково сказати, що «Історію русів» з великою любов'ю до свого народу написав український інтелектуал, прибічник ідеї самостійності України. Визнаний знавець українського літературного бароко, письменник Валерій Шевчук зазначає, що «Історія русів» — «великий, епохальний твір, одна з найвидатніших пам'яток української духовності». Літопис у першій половині XIX ст. справив надзвичайне враження на культурних діячів того часу....
0 Переглянути

Перлини доби Бароко. Літопис Самійла Величка

9 Клас

Народився Самійло Величко (1670-1728) на Полтавщині в козацькій родині. Його батько був освіченою людиною, родина мала як на той час численну бібліотеку, тому закономірно, що основи наук хлопець опановував удома. У Києво-Могилянській академії, де С. Величко продовжив навчання, він здобув ґрунтовну освіту, вивчив кілька мов, засвоїв правила риторики й поетики. На початку 1705 р. С. Величко почав служити в Генеральній військовій канцелярії. Обов'язки відкривали йому доступ до важливих і навіть секретних документів. Саме спираючись на них, автор згодом у своєму літописі зміг відтворити широку панораму життя українського народу з 1648 по 1700 р. На службі він виконував секретні доручення генерального писаря B. Кочубея. Коли того стратили за зраду І. Мазепи, постраждав і C. Величко. На довгі сім років його було ув'язнено за те, що був наближений до відступника. Ізоляція від суспільного життя, самотність дали можливість С. Величку поміркувати про долю батьківщини. У нього визрів намір розповісти про козацький період історії України. Звільнившись із в'язниці, Самійло Величко береться за справу, яка тривала до кінця його життя. Він пише найбільший козацький літопис своєї доби. Не спинила працю навіть сліпота автора — другу книгу літопису він надиктовував своїм помічникам. С. Величко перебував на роздоріжжі між прихильністю до національної ідеї та новою ідеологією Росії, до складу якої увійшла Лівобережна Україна. Але відданість своєму народові бере гору. У літописі С. Величко виступає як виразник інтересів низового козацтва. Саме крізь призму його визвольних змагань за відновлення своїх прав у Речі Посполитій автор й аналізує події Визвольної війни 1648-1654 рр....
0 Переглянути

Перлини доби Бароко. Літопис Григорія Грабянки

9 Клас

В умовах поступової втрати незалежності українських земель після Визвольної війни 1648-1654 рр. Г. Грабянка ставив за мету нагадати сучасникам про колишню козацьку славу. Він описує історичні події від часів виникнення козацтва до 1709 р. Наслідуючи києворуську традицію, автор розмірковує над тим, «заради чого ця історія написана». Він усвідомлює свою місію — зафіксувати в писемному джерелі ті події, свідком яких він був, щоб «славетні звершення... благополучних вождів здійснені, а особливо за Богдана Хмельницького, преславного вождя запорозького, ...не пішли в забуття...». Упереджуючи можливі звинувачення в суб'єктивності, Г. Грабянка пише: «І хай читач не думає, що я хоч щось додаю від себе, ні — кажу тільки те, про що повідали історики, що підтвердили очевидці, а я тільки зібрав все це і записав». Літопис складається з трьох частин: І частина охоплює час від зародження козацтва до 1648 р.; ІІ частина зображує найяскравіші події Визвольної війни 1648-1654 рр.; ІІІ частина відтворює події від 1654 р. до 1709 р. Коли читаєш літопис, він справляє враження добротно написаного історико-пригодницького роману. До 1663 р. події укладено у формі «сказань» — доволі розлогих оповідей, які мають свою логіку розгортання подій. До кожного з них дібрано заголовок. Починаючи від 1664 р., розповідь ведеться за роками зі значно стислішим описом подій. У центрі уваги Г. Грабянки — постать історичного діяча гетьмана Б. Хмельницького. Автор ідеалізує його та зображує як патріота й визначного полководця. І хоч він розповідає, що виступ Б. Хмельницького був наслідком особистої образи (шляхтич Чаплинський забрав його маєток), проте автор неодноразово наголошує, що «Хмельницький... взявся за меч, боронячи Україну від тортур та принижень, людей невинних від неволі та повинностей, та свою невинність доводячи». Таким чином, він узагальнює причини розгортання Визвольної війни 1648-1654 рр. Б. Хмельницький постає у творі як герой і національний лідер. Автор не шкодує барв: «це була людина воістину варта звання гетьмана», він — «славетний вождь», «син православ'я», з «болем у серці стежив за подіями», народ його «радісно вітав як Господнього визволителя», «люди руські вітали його і виходили стрічати, радісно називаючи переможцем ляхів та визволителем України з-під шляхетської неволі», Хмельницький дбає «про добробут та цілісність України»....
0 Переглянути

Перлини доби Бароко. Літопис Самовидця

9 Клас

Коли до рук двадцятиоднорічному юнакові Пантелеймону Кулішу, майбутньому відомому українському письменнику, потрапив текст невідомого літопису, він зрозумів, що текст «не має нічого рівного собі серед українських джерел», і доклав зусиль, щоб у 1846 р. його було надруковано. Первісно рукопис не мав титульної сторінки, тому П. Куліш дав назву твору й ім'я авторові — Самовидець. Письменник був уражений фундаментальністю відображених у літописі історичних подій настільки, що один з його епізодів — «Чорна рада 1663» — змалював у своєму романі «Чорна рада». Оцінка П. Кулішем козацької старшини й низового козацтва цілковито збігалася з історичними оцінками Самовидця. Минув тривалий час, перш ніж дослідники тексту літопису встановили справжнє ім'я автора. Ним був генеральний підскарбій1 Війська Запорозького Роман Ракушка-Романовський (1623-1703). Представник козацької старшини, ніжинський сотник, він брав активну участь у Визвольній війні 1648-1654 рр. З літопису перед нами постає щирий патріот, який прагне представити власний неупереджений погляд на історичні події....
0 Переглянути

Перлини доби Бароко. Українська барокова література

9 Клас

У XVІІ—XVІІІ ст. в Україні розвивається барокова проза. Письменники опановують нові літературні прийоми, розробляють нові теми й жанри. Усі прозові твори можна поділити на дві частини. Перша, більша кількісно, — це твори релігійного характеру. Як і в попередні століття, процвітає проповідь, житійна література, що виконує не тільки суто церковні, а й просвітницькі завдання. Розвивається також література світського характеру. Це і новели, і легендарні повісті, лицарська література, щоденники — так звані діаріуші. Особливе зацікавлення в читачів викликає історіографічна література. Найвизначнішими були літописи Самовидця, Григорія Грабянки та Самійла Величка, за якими в літературі закріпилося визначення «козацькі літописи». Вони продовжили ще києворуську традицію літописання, а безпосереднім поштовхом до їх створення стало пожвавлення національно-визвольного руху на українських землях у другій половині XVII - на початку XVIII ст. Створюють їх представники козацької старшини, освічені канцеляристи, вихованці Києво-Могилянської академії. Автори літописів систематизували історичні події, дали їм власне тлумачення та на прикладах вітчизняної історії виховували національно-патріотичні почуття у співвітчизників. Високо оцінюючи козацькі літописи, Іван Франко писав: «З літературного погляду се було явище дуже цінне, здібне будити запал у широких масах народу; аж у XIX віці ми побачили його значення для національного відродження і формування наших політичних ідеалів...»....
0 Переглянути

Перлини доби Бароко

9 Клас

Перший  пов'язаний із кризою гуманістичних ідей доби Відродження. Що глибше мислителі проникали у таємниці світу, то сильніше він вражав їх своєю суперечливістю та неможливістю пізнання. Нові наукові відкриття, особливо в галузі математики, фізики та хімії, давали уявлення про безкінечність світу і підводили до думки, що людина — маленька піщинка, від якої мало що залежить. Через це наростав драматизм сприйняття буття, невпевненість людини у своїх можливостях, а відповідно — криза гуманістичних ідей доби Відродження та пошук нових засад для змалювання людини у різних видах мистецтва. Загалом не відкидаючи ренесансної ідеї про її велич, мистецтво повертається до прийняття Бога як надприродної сили, від якої залежить все, зокрема людина. Інший чинник  — це прагнення Контрреформації посилити свій вплив на людину. У боротьбі за неї католицька церква намагається поєднати релігійні переживання вірян з художніми здобутками та поставити мистецтво собі на службу. З цією метою вона звертається до чуттєвого (зорового та слухового) досвіду людини. В архітектурі та живописі це позначилося на розкішному багатстві оздоблення церкв. Духовну музыку під час релігійних відправ почали виконувати багатоголосними розпивами, що мало викликати захоплення небесною гармонією, яка є таїною для людини. Щоб посилити ефективність слова, насамперед слова проповіді, священики поєднували важливий ідейний зміст із пишнотою та виразністю висловлення. Усі ці мистецькі прийоми мали підкреслити велич і неосяжність Божественного задуму Творця. За таких обставин наприкінці XVI ст. зароджується новий художній напрям, який отримав назву барокко 1 . Водночас у період з XVI до XVIІІ ст. в мистецтві підтримується ренесансне розуміння того, що людина є найбільшою цінністю, тобто зберігається традиція такого її потрактування, але не заперечується також Бог як вища сила, від якої залежить все земне....
0 Переглянути

Світло доби Ренесансу. Полемічна література

9 Клас

Яскравими зразками української ренесансної прози стали твори полемічної літератури. Її поява була реакцією культурних діячів на ідеологічно-релігійний наступ католицизму на православ'я. Пов'язаний він був із прагненням католицизму приєднати українську православну церкву, щоб, з одного боку, нейтралізувати вплив на Україну Московського царства, з іншого — розширити та зміцнити власний. Православна церква переживала тоді не найкращі часи. Щоб урівнятися у правах з польською шляхтою, частина знаті, міщанства та православного духівництва ухвалила католицизм, послабивши таким чином українську церкву. Вона збідніла, у ній підупала дисципліна, священики у багатьох парафіях втратили високі моральні якості, були малоосвіченими, безвідповідальними та обмеженими. Угоду про злиття православної та католицької церков готували таємно, зважаючи на неприйняття серед українців ідеї об'єднання. Активну роль у цій злуці відіграли володимирський єпископ Іпатій Потій та митрополит київський Михайло Рогоза. У 1596 р. біля м. Бересті (нині м. Брест, Білорусь) відбувся собор, на якому було об'єднано дві церкви під зверхністю Папи Римського. Православні єпископи-відступники визнали основні догми католицизму, що призвело надалі до великого духовного розколу серед українського народу. Влада Речі Посполитої вимагала від усіх православних виконувати ухвали унії. Про масштаби покатолічення свідчить той факт, що вже на початку XVIII ст. дві третини християн України належали до уніатської церкви. В умовах національного, культурного та релігійного гноблення українці сприйняли унію як наступ не тільки на їхню віру,...
0 Переглянути
Вперед
1 ... 82 83 84 85 86 87 88 89 90 ... 229
Назад

Навігація