§ 4. Паризька мирна конференція 1919 р.

1. Наміри головних держав-переможниць на конференції

Для підготовки мирних договорів із переможеними країнами у Парижі 18 січня 1919 р. було скликано мирну конференцію.

У її роботі взяли участь представники 27 країн, але домінуючу роль відігравали Франція, Велика Британія і США. На конференцію не запросили представників переможених країн і Росії, в якій точилася громадянська війна.

Основні питання учасники вирішували на вузьких нарадах великих держав світу: спершу на «раді 9», а з березня 1919 р. — на «раді 4».

Обговорення мирних договорів із переможеними країнами виявило всі суперечності між основними учасниками переговорів. Якими ж були плани і наміри великих держав?

Серед великих держав Франція від війни постраждала найбільше. Вона з кредитора перетворилась у боржника. Найбільш популярним гаслом у країні було: «Німці за все заплатять!» Франція прагнула максимально послабити Німеччину будь-якими засобами. Для цього вона висловила наміри повернути Ельзас і Лотарингію, перешкодити об’єднанню Австрії та Німеччини, створити буферну німецьку державу на лівому березі річки Рейн, передати частину німецьких земель Бельгії, Данії, Польщі, стягнути з переможеної Німеччини максимально можливі репарації.

Пропозиції Франції наразилися на протидію з боку Англії та США. Виходячи з традиційного принципу «європейської рівноваги», згідно із яким морським державам вигідніше підтримувати рівновагу між суперниками на континенті, вони заперечували надмірне ослаблення Німеччини і прагнули перетворити її у форпост боротьби проти більшовизму (комунізму).

Велика Британія ще до початку мирної конференції досягла головної своєї мети у війні. Німецький флот перестав існувати. До того ж англійські домініони встановили контроль над німецькими колоніями, а сама Англія — над частиною Османської імперії. Завданням англійської делегації на чолі з прем’єр-міністром Д. Ллойд-Джорджем було закріпити вже досягнуте.

Прем’єр-міністр Франції Ж. Клемансо відкриває роботу Паризької мирної конференції

Д. Ллойд-Джордж (Англія), Ж. Клемансо (Франція), В. Вільсон (США), в їхніх руках була доля світу

Але не все в Англії складалося оптимістично. Британська імперія втрачала могутність: домініони домоглися більшої самостійності; довелося пообіцяти самоуправління Індії та Ірландії; зі світового кредитора Англія перетворилась на боржника. Ліквідувавши загрозу своїй військово-морській могутності з боку Німеччини, вона із занепокоєнням спостерігала за швидким зростанням могутності флоту США та Японії.

Для США Перша світова війна означала кардинальну зміну їх становища у світі. Із боржника США перетворились у кредитора. Економічна могутність за роки війни зросла (національне багатство у 1914 р. становило 192 млрд дол., а в 1920 р. — 489 млрд), країна створила могутню армію і флот. Але всередині держави точилася гостра дискусія стосовно мети американської зовнішньої політики між ідеєю ізоляціонізму та ідеєю активної зовнішньої політики (експансіонізму).

Події Першої світової війни схилили громадську думку до участі США у війні та, відповідно, до рішучої зовнішньої політики.

Президент країни В. Вільсон вважав, що зміна ролі США у світі дає їм шанс стати рятівниками людства І впровадити нові принципи міждержавних стосунків. Своє бачення цих принципів він висловив у «14 пунктах», оприлюднених 8 січня 1918 р. Вони передбачали: 1. відкриті мирні договори; 2. свободу судноплавства; 3. усунення економічних бар’єрів у торгівлі; 4. встановлення гарантій, що могли б забезпечити скорочення озброєнь; 5. справедливе врегулювання колоніальних питань; 6. визволення від німецької окупації російських територій, а також надання Росії безперешкодної можливості визначати її політичний розвиток і національну політику, вступ до «співтовариства вільних націй»; 7. визволення і відновлення Бельгії; 8. повернення Франції Ельзасу й Лотарингії, відновлення окупованих районів Франції; 9. уточнення кордонів Італії згідно із національними ознаками; 10. надання автономії народам Австро-Угорщини; 11. визволення від німецької окупації території Румунії, Сербії та Чорногорії, надання Сербії виходу до моря; 12. самостійне Існування турецьких та автономія інонаціональних частин Османської імперії; 13. створення польської держави; 14. утворення Ліги Націй.

Пропозиції Вільсона були близькими для тих, хто хотів створити більш справедливий і демократичний порядок, який виключав би повторення світової війни. Але на виборах до конгресу 1918 р. перемогли республіканці, які дотримувались ізоляціоністського напряму зовнішньої політики. А це означало, що конгрес не ратифікує жодного з мирних договорів, укладених президентом.

2. Підготовка мирного договору

Підготовка мирних договорів формально велася на основі «14 пунктів». З цього випливало, що таємні домовленості не повинні були братися до уваги, одначе вони постійно впливали на вироблення умов повоєнного устрою світу.

Так, Італія, яку схилили взяти участь у війні на боці Антанти й обіцяли передати їй Південний Тіроль, усе східне узбережжя Адріатичного моря і частину Малої Азії, на конференції домагалася цих територій. Але її внесок у перемогу над Центральними державами було поціновано настільки низько, що претензії на ці території визнано безпідставними на тлі значно більшого внеску Сербії, якій і передали узбережжя Адріатики.

Румунія, своєю чергою, наполягала на передачі їй Трансильванії, Буковини, Банату з австро-угорської спадщини, обіцяних їй 1916 р. До того ж вона окупувала Бессарабію. Тільки за активну участь у придушенні Угорської революції їй передали ці території.

США передовсім були зацікавлені в реалізації принципу вільної торгівлі та мореплавства, а створення Ліги Націй Вільсон вважав інструментом ведення переговорів з інших питань.

Франція наполягала на послабленні Німеччини будь-якими засобами. Англія і США вважали, що надмірне послаблення Німеччини призведе до створення небезпечного вакууму в Європі. Англія розцінювала американську вимогу про вільну торгівлю як виклик своїй морській могутності.

Ці та інші проблеми і спричинили гостру боротьбу на конференції.

3. «Українське питання» на конференції

«Українське питання» на Паризькій мирній конференції не стояло окремим пунктом порядку денного, а виникало в процесі розгляду і визначення кордонів між країнами Східної Європи.

Загарбання Польщею Східної Галичини й Волині не дістало належної оцінки на Паризькій мирній конференції. Не ухваливши формального рішення, керівники Антанти і США фактично визначили долю цих західноукраїнських земель на користь Польщі. На тому, щоб передати їх під владу Польщі, особливо наполягали Франція і США. При цьому вони ігнорували виступи українських представників про природне право українського народу на самовизначення.

25 червня 1919 р. Польща одержала повноваження на окупацію всієї Галичини та за умови забезпечення автономії цих земель.

Тактично гнучку дипломатичну лінію, щоб заволодіти Закарпаттям, проводили президент Чехословаччини Т. Масарик і міністр закордонних справ Е. Бенеш. Свої дії вони узгоджували із західними державами і заручилися підтримкою закарпатської еміграції у США. У січні 1919 р. чеські війська зайняли Ужгород. 8 травня в Парижі було ухвалено рішення про передачу Карпатської України Чехословаччині на правах автономії.

У столиці Франції обговорювались також питання про долю Північної Буковини та Бессарабії. їх було відторгнуто на користь Румунії.

Таким чином, обговорення «українського питання» на Паризькій мирній конференції виявило незацікавленість великих держав в існуванні незалежної української держави.

4. Умови Версальського миру

28 червня 1919 р. у Версалі підписали мир, який став основою повоєнного врегулювання. У тексті договору, за наполяганням Вільсона, було вміщено Статут Ліги Націй (також він був уміщений і в договори зі союзниками Німеччини).

За договором Франції поверталися її землі — Ельзас і Лотарингія, а також передавалися вугільні шахти Саару, одначе цей район на 15 років переходив під управління Ліги Націй. Німеччина передавала Польщі Познань, частину Верхньої Сілезії, райони Померанії та Східної Пруссії, яку відділяв від території Німеччини Польський (Данцизький) коридор, що відкривав Польщі вихід до Балтійського моря. Бельгія отримувала округи Ейпен, Мальмеді та Морене після плебісциту, Данія — північну частину Шлезвігу; Мемель (Клайпеда) переходив у відання держав-переможниць (1923 р. приєднаний до Литви), а Данциг (Гданськ) оголошувався вільним містом під захистом Ліги Націй.

За Версальським договором Німеччина втратила 1/7 своєї території, на якій проживала 1/12 її населення. Вона повністю позбавлялася колоній — їх поділили між державами-переможницями. їй заборонялося тримати в армії більш як 100 тис. вояків, мати військово-повітряний і підводний флоти, ліквідовувався генеральний штаб, скасовувалася загальна військова повинність. Передбачалась 15-річна окупація військами Антанти лівого берега Рейну і демілітаризація 50-кілометрової ділянки на його правому березі.

За рішенням спеціальної комісії Німеччина мусила сплачувати репарації. Загальний їхній обсяг було визначено на спеціальній конференції 1921 р. в розмірі 132 млрд золотих марок, з яких 52% мала отримати Франція, 22% — Велика Британія і 10% — Італія.

Під час церемонії підписання Версальського договору

5. Утворення Ліги Націй

Паризька мирна конференція ухвалила рішення про створення Статуту Ліги Націй, який став складовою Версальського та інших договорів з союзниками Німеччини.

Головним органом цієї міжнародної організації були щорічна Асамблея, до якої входили всі члени організації, і Рада Ліги, де були репрезентовані США, Велика Британія, Франція, Японія, Італія, а також п’ять непостійних членів. Рішення з усіх питань мали виноситися одноголосно. Переможені у війні держави, а також радянська Росія, не входили до Ліги Націй. Метою Ліги проголошувалися розвиток співробітництва між народами і гарантія безпеки повоєнного світу. Американський сенат, ознайомившись з умовами Версальського мирного договору і, відповідно, зі Статутом Ліги Націй, відхилив його, і США, будучи ініціатором створення цієї міжнародної організації, не увійшли до неї.

Генеральна Асамблея ЛН виконувала роль справжнього міжнародного парламенту і мала право виносити рішення з усіх міжнародних політичних питань, включно із заходами, спрямованими на збереження миру.

До ЛН належало управління двома територіями: Сааром і містом Данциг (Гданськ). Колоніальні володіння Німеччини та Османської імперії були передані за мандатом ЛН Великій Британії та її домініонам, Франції, Бельгії та Японії.

Документи розповідають

Статут Ліги Націй

(Витяг)

Стаття 11. Ліга Націй не може залишатися бездіяльною у разі воєнних дій або загрози війни, спрямованих проти одного з членів організації.

Стаття 16. ...Якщо один із членів Ліги вдасться до війни всупереч усім взятим на себе зобов'язанням, то він ipso facto вважається агресором стосовно решти членів Ліги. Члени Ліги зобов'язані негайно перервати з ним усі торговельні й фінансові відносини, заборонити громадянам своїх держав вступати в контакти з громадянами держави, що порушила договір...

У такому випадку Рада вважає своїм обов'язком рекомендувати урядам зацікавлених країн використовувати військові сили, морські й повітряні, завдяки яким члени Ліги можуть допомогти тим збройним силам, які примусять поважати зобов’язання, взяті на себе Лігою. Член Ліги, який буде винним у порушенні одного із зобов’язань договору, може бути виключеним з організації. Рішення про виключення ухвалюється голосуванням усіх членів Ліги, репрезентованих у Раді.

1. Який механізм забезпечення миру було передбачено у Статуті Ліги Націй? 2. На вашу думку, чи дієвий він? Вкажіть сильні та слабкі його аспекти. Відповідь обґрунтуйте.

Запитання та завдання

1. У чому полягала принципова новизна ідей, що містяться в «14 пунктах» Вільсона? 2. Охарактеризуйте позиції великих держав напередодні й під час Паризької мирної конференції. 3. Як велася підготовка мирного договору з Німеччиною? 4. З’ясуйте умови Версальського миру. Чому Німеччину було визнано винуватцем у розв'язуванні війни? 5. Як було вирішено долю західноукраїнських земель на Паризькій мирній конференції? 6. Яка роль відводилася Лізі Націй у повоєнному світі? Чому США не стали членом Ліги Націй? 7. Відкриваючи Паризьку конференцію, президент Франції Пуанкаре заявив: «Ми зібралися тут, щоб знищити те, що тут було створено 48 років тому». Що він мав на увазі?

Запам’ятайте дати:

8 січня 1918 р. — опубліковано «14 пунктів» В. Вільсона.

1919-1920 рр. — Паризька мирна конференція.

28 червня 1919 р. — підписання Версальського мирного договору

скачать dle 11.0фильмы бесплатно