Войти
Закрыть

Країни Латинської Америки

10 Клас

ОСОБЛИВОСТІ ЕКОНОМІЧНИХ І ПОЛІТИЧНИХ ПРОЦЕСІВ У РЕГІОНІ. Латинська Америка — це та частина Північної, Центральної та Південної Америки, що розташована на південь від кордону між США й Мексикою. Назву цей регіон отримав через панування там іспанської та португальської мов, які виникли на основі стародавньої латинської мови. Провідна роль у політичному житті належала різним об’єднанням латифундистів — нащадкам іспанських і португальських дворян-колонізаторів, які використовували працю безземельних селян (переважно індіанців) та негрів-рабів (рабство в деяких країнах існувало до кінця XIX ст.). Латифундії ставали центрами життя цих країн. Після здобуття незалежності ці країни, крім Бразилії (нетривалий час була монархією), були проголошені республіками. Повнота влади в них належала вождям, які спиралися на армію і деякі об’єднання латифундистів. При цьому в країнах формально зберігалися конституції, представницькі органи, імітувалося проведення виборів. Панування латифундій визначало переважно аграрний характер розвитку цих країн. Це неодмінно ставило їх у залежність від промислово розвинених держав — спочатку Англії, а згодом — Німеччини та США. Вони забезпечували країни Латинської Америки промисловими товарами, капіталами й були основними ринками збуту їхньої продукції. Сільське господарство країн мало монокультурний характер. В Аргентині переважало виробництво м’яса й зерна, у Бразилії та Колумбії — кави, на Кубі — цукру й тютюну, у центральноамериканських країнах — тропічних фруктів. Саме тому останні назвали «банановими республіками». Поєднання політичного суверенітету та економічної залежності стало важливою особливістю розвитку країн цього регіону. Прагнення позбутися цієї залежності стало провідною тенденцією розвитку латиноамериканських держав у міжвоєнний період....
0 Переглянути

Країни Середнього та Близького Сходу

10 Клас

СТВОРЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ТУРЕЦЬКОЇ ДЕРЖАВИ. Перша світова війна, розвал Російської та Османської імперій призвели до значних змін у співвідношенні сил на Близькому й Середньому Сході. Цією ситуацією вирішила скористатися Англія, що залишилася єдиною впливовою силою в регіоні. Здавалося, що вона зуміє реалізувати свої давні прагнення: створити безперервні колоніальні володіння від Близького до Далекого Сходу. Досягти цього планувалося шляхом підпорядкування арабських володінь Османської імперії, повної колонізації Ірану, встановлення контролю над колишнім російським Закавказзям і Середньою Азією та ліквідації незалежності Афганістану. Проте цим планам не судилося здійснитися. Англії довелося зіткнутися з могутнім національно-визвольним рухом, протидією радянської Росії та прагненням США проникнути в цей регіон. Поразка в Першій світовій війні призвела до краху Османської імперії. Країни Антанти прагнули поділу її спадку. Розділивши арабські володіння Османської імперії, Англія й Франція мали намір зробити те саме з областями із власне турецьким населенням. Країни Антанти встановили контроль над чорноморськими протоками, Франція окупувала Кілікію, Англія — Стамбул, Італія та Греція висадили свої війська в Малій Азії. У відповідь на це в Туреччині виник рух за збереження цілісності країни як національної держави. Його очолив генерал Мустафа Кемаль. На неокупованій частині Туреччини в місті Анкара було скликано меджліс — великі національні збори. 23 квітня 1920 р. меджліс утворив уряд і почав формування армії....
0 Переглянути

Індія

10 Клас

НАСЛІДКИ ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ. Перша світова війна призвела до соціально-економічних зрушень, які спричинили нове загострення суперечностей між індійським народом та англійськими колонізаторами. Під час війни колоніальна влада обіцяла надати Індії самоврядування. Проте сподівання індійського народу не виправдалися. Це дало новий поштовх до антиколоніальної боротьби, яку очолили індійська інтелігенція та підприємці. Індійські підприємці в роки війни отримали можливість швидкого збагачення. Зокрема, зросли прибутки в галузі бавовняної промисловості, чому сприяли військові замовлення та скорочення імпорту англійських тканин. Розширювався металургійний завод Тата, що отримав значні замовлення для армії. Індійські промисловці в період війни вкладали свої капітали в подальше виробництво. Відчутною була залежність від постачання обладнання з Англії. Імперська політика гальмування промислового розвитку Індії шляхом підвищення цін на обладнання обмежувала підприємницьку діяльність. Унаслідок цього зростали суперечності між індійською національною буржуазією та англійськими колонізаторами у сфері економіки. Ситуація загострилася і в політичній сфері. Так, індійська еліта підтримала військові зусилля Англії, сподіваючись після війни розширити свою участь в управлінні країною. Індійський національний конгрес (ІНК) допомагав вербувати солдатів до англійської армії та сприяв поширенню військових позик. Сподівання на поступки не виправдалися, Індія й далі потерпала від політичного безправ’я. Війна погіршила становище населення. У містах зростала вартість життя, зменшилася заробітна плата....
0 Переглянути

Китай

10 Клас

НАЦІОНАЛЬНО-ВИЗВОЛЬНА БОРОТЬБА. «РУХ 4 ТРАВНЯ». Китайці традиційно розглядали свою країну як центр Всесвіту, Піднебесну імперію, оточену васалами і варварами. Китайська держава почала швидко розпадатися, імператорська влада й конфуціанська мораль виявилися дискредитованими. Серед китайців поширилась упевненість у необхідності змін китайського суспільства, без яких було неможливим збереження цілісності та незалежності Китаю. У 1912 р. після Сіньхайської революції Китай було проголошено республікою. Виникла Національно-народна партія Гоміндан, яка поставила собі за мету перетворити Китай на сильну національну державу у вигляді парламентської республіки. Ідейним керівником партії був Сунь Ятсен, який сформулював мету партії у трьох народних принципах: націоналізм, демократизм, процвітання. Реальна влада після ліквідації імператорської влади перейшла до місцевих військових угруповань («мілітаристів»), які не підкорялися центральному уряду. Кожен місцевий правитель мав власну армію, їм належала вся влада. Китай розпався на окремі ворогуючі частини. Пекінський уряд на чолі з Дуань Цижуном контролював незначну частину території на півночі. Центральний Китай перебував під контролем маршала У Пейфу. Південь утворював справжню мозаїку правителів. Тибет і Синьцзян фактично стали незалежними. До того ж країна залишалася поділеною між великими державами — Англією, Францією, Японією та США....
0 Переглянути

Японія

10 Клас

ЯПОНІЯ ПІСЛЯ ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ. У роки Першої світової війни Японія, виступивши на боці країн Антанти, обмежилася окупацією німецьких колоній на Далекому Сході та в басейні Тихого океану. Японія максимально використала цю ситуацію для нарощування свого військового потенціалу, особливо флоту. Проте посилення військової могутності відбувалося за рахунок добробуту населення. У серпні-вересні 1918 р. країною прокотилася хвиля «рисових бунтів» — стихійних виступів населення проти зростання цін на основні продукти харчування. Уряд придушив ці виступи, але в 1919 р. країну охопив страйковий рух робітників, а в головній колонії Японії — Кореї — спалахнуло антияпонське повстання. Післявоєнна нестабільність призвела до гострої політичної боротьби. Праві сили вбачали вихід із ситуації в територіальній експансії в Азіатсько-Тихоокеанському регіоні, ліві — у революції, демократичних реформах. До цих негараздів додались економічна криза 1920—1921 рр. і землетрус 1923 р., який вщент зруйнував столицю Японії Токіо. 2. СУПЕРНИЦТВО ЗІ США ТА ВЕЛИКОЮ БРИТАНІЄЮ. ВАШИНГТОНСЬКА КОНФЕРЕНЦІЯ. Після Першої світової війни посилилася боротьба великих держав за вплив у регіоні Тихого океану. США та Велику Британію не влаштовувало, що Японія під час війни зміцнила свої позиції на Далекому Сході. Японія контролювала половину зовнішньої торгівлі Китаю, захопила німецькі колонії та залежні території в цьому регіоні, претендувала на далекосхідні райони Росії. На початку 1920-х рр. відносини між Японією, Великою Британією та США загострилися, особливо щодо контролю над Китаєм. Із метою подолання розбіжностей у Вашингтоні 12 листопада 1921 — 6 лютого 1922 р. було проведено конференцію, на якій Японії та Великій Британії довелося піти на серйозні поступки США. Так, англійці відмовилися від союзу з Японією, що був укладений у 1902 р. Японія підписала Договір дев'яти держав, який визнавав територіальну цілісність Китаю і проголошував принцип «відкритих дверей» і «рівних можливостей» щодо Китаю. Отже, Японія на певний час відмовилася від прагнення домінувати в Китаї....
0 Переглянути

Югославія

10 Клас

УТВОРЕННЯ КОРОЛІВСТВА СЕРБІВ, ХОРВАТІВ І СЛОВЕНЦІВ. Восени 1918 р. південнослов’янські землі Австро-Угорщини були охоплені селянським рухом, а в армії та на фронті відбувалися революційні виступи. За такої ситуації 5—б жовтня 1918 р. у Загребі (Хорватія) на нараді представників різних партій від усіх південнослов’янських земель Австро-Угорщини було утворено Народне віче словенців, хорватів і сербів. Своєю метою воно вважало «об’єднання всіх словенців, хорватів і сербів у народну, вільну й незалежну державу». Було оголошено про розрив усіх відносин із Габсбурзькою монархією і створення суверенної Держави словенців, хорватів і сербів (Держави СХС). Народне віче стало верховним органом влади. Нова держава перебувала в скрутному становищі. Під гаслами розподілу поміщицької землі посилювався селянський рух, тривали воєнні дії проти військ Антанти. Італія прагнула захопити не тільки південнослов’янські землі на узбережжі Адріатичного моря, обіцяні їй державами Антанти, але й значно більшу територію. Також нова держава мала збройний конфлікт з Австрією за прикордонні території. У цій ситуації реальну допомогу Державі СХС могла надати лише Сербія, яка спрямувала свої війська на узбережжя Адріатики, щоб нейтралізувати дії італійських військ. Сербія претендувала на об’єднання всіх південнослов’янських земель під зверхністю династії Карагеоргієвичів. Хорватські та словенські лідери побоювалися гегемонії Сербії в єдиній державі. Не маючи власних збройних сил, Держава СХС не могла захистити свого суверенітету, через що й була змушена піти на угоду із Сербією. Унаслідок переговорів між делегацією Народного віча та урядом Сербії 1 грудня 1918 р. було підписано угоду про створення єдиної південнослов’янської держави — Королівства сербів, хорватів і словенців (Королівства СХС). До його складу згодом увійшла Чорногорія....
0 Переглянути

Болгарія

10 Клас

ВЛАДАЙСЬКЕ ПОВСТАННЯ (РАДОМИРСЬКИЙ БУНТ). НАСЛІДКИ ПЕРШОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ. Перша світова війна спричинила гостру політичну та економічну кризу. Масового характеру набули виступи проти продовження війни («жіночі бунти»). Цар Фердінанд, замінивши в червні 1918 р. уряд, намагався виправити становище, але марно. У вересні 1918 р. війська Антанти прорвали фронт болгарської армії в районі Доброполе. Під час відступу в її частинах почалися стихійні виступи проти армійського командування та уряду. Солдати захопили генеральний штаб болгарської армії і рушили на Софію. За таких складних умов уряд, не маючи сил, розпочав переговори з повстанцями, включивши до складу делегації популярних діячів Болгарського землеробського народного союзу (БЗНС) Александра Стамболійського і Райко Даскалова. Водночас тривали переговори з Антантою про укладення перемир’я. Александр Стамболійський (1879—1923) — видатний сильний ідеолог, блискучий оратор і полеміст. Він був сповнений рішучості запровадити диктатуру села й селянства в Болгарії та Східній Європі, знищити домінуючу роль міст. Виступав за створення «Зеленого Інтернаціоналу» аграрних партій, який мав протиставити селянську ідеологію впливу Заходу і комуністичному Сходу. У міжнародних відносинах закликав до створення болгарсько-югославського союзу. Не заперечував відокремлення Македонії, вважаючи це кроком до перебудови всіх відносин на Балканах. Прагнув усунути македонських болгар від їхнього впливу на політичне життя в країні. Для реалізації своїх планів використовував будь-які засоби: підтасовував результати виборів, нищив лідерів опозиції тощо. Втілення селянської концепції А. Стамболійського в країні вилилось у низку соціальних і політичних експериментів....
0 Переглянути

Румунія

10 Клас

РУМУНІЯ В ПЕРШІЙ СВІТОВІЙ ВІЙНІ. У серпні 1916 р. король Румунії Фердінанд І, заручившись обіцянками країн Антанти про передачу його країні частини територій Австро-Угорщини, оголосив про вступ у Першу світову війну. На такий крок його спонукав успішний наступ російських військ (Брусиловський прорив). Проте слабо озброєна румунська армія зазнала поразки, і 6 грудня війська Центральних держав вступили до Бухареста. Лише підтримка Росії, яка спрямувала 500-тисячну армію, урятувала Румунію від повного розгрому. У 1917 р. революційні події в Росії, заворушення серед солдатів Румунського фронту, повстання селян проти поміщиків поставили румунський уряд перед необхідністю пошуку виходу зі складного становища. У грудні 1917 р. було укладено угоду з Німеччиною та Австро-Угорщиною про припинення бойових дій. Цим уряд виконав одну з вимог населення — завершити війну. Одночасно Румунія домоглася виведення з її території російських частин, деморалізованих революційною агітацією більшовиків. Скориставшись розпадом Російської імперії, у січні 1918 р. румунські війська окупували Бессарабію під гаслом об’єднання всього румунського народу. Поразка УНР у Першій війні з більшовицькою Росією наблизила Червону армію до кордонів Бессарабії. Уряд Румунії, побоюючись агресії з боку радянської Росії, у березні 1918 р. уклав угоду про виведення військ із Бессарабії протягом двох місяців. Проте ця угода не була реалізована. Скориставшись підписанням Брестського миру між Росією та Центральними державами, а також вступом німецьких та австро-угорських військ в Україну, Румунія анулювала договір із радянською Росією та анексувала Бессарабію. У той самий час Румунія уклала із Центральними державами Бухарестський мир, за яким вона передавала Болгарії Південну Добруджу, а Німеччині в користування на 50 років — усі природні багатства, порти, залізниці, дороги....
0 Переглянути

Угорщина

10 Клас

УГОРСЬКА РЕВОЛЮЦІЯ 1918 р. Восени 1918 р. Австро-Угорщина була охоплена демонстраціями й мітингами, учасники яких висували антивоєнні, антиурядові та національні гасла. Уряд фактично втратив можливість управляти країною. Угорщина також переживала революційну кризу. Її причинами були прагнення виходу країни з війни, важке соціально-економічне становище, бажання відновити національну угорську державу в межах «історичної Угорщини». Лідером угорської ліберальної опозиції став граф Міхай Карої. У ніч на 31 жовтня 1918 р. у Відні та Будапешті одночасно розпочалися революції. Правління династії Габсбургів в Австрії та Угорщині було повалено. В Угорщині було сформовано новий уряд, який очолив М. Карої. Програмою його діяльності став Маніфест 25 жовтня. Одним із його перших заходів було підписання перемир’я з країнами Антанти. 16 листопада 1918 р. в ситуації загального піднесення через повалення влади Габсбургів було оголошено про утворення Угорської республіки. Уряд М. Карої розпочав здійснення низки реформ. Було оголошено свободу спілок і зборів, загальне виборче право, створення політичних організацій. Надавалася автономія всім національним меншинам. Було розроблено проект земельної реформи, за якою держава могла вилучати без компенсації в поміщиків маєтки від 200 до 500 хольдів (1 хольд — 0,57 га) і розподіляти ці землі ділянками в 5—20 хольдів між селянами на умовах вічної оренди або викупу протягом 50 років. Запроваджувався 8-годинний робочий день....
0 Переглянути

Чехословацька республіка

10 Клас

УТВОРЕННЯ ЧЕХОСЛОВАЧЧИНИ. Т. МАСАРИК. Чеський національний рух був одним із найпотужніших в Австро-Угорщині. Початок Першої світової війни його лідери сприйняли як реальний шанс для виборювання національної свободи. Свої сподівання вони переважно покладали на перемогу країн Антанти. Чеські й словацькі солдати були найменш боєздатною частиною австро-угорської армії. Вони не бажали воювати за інтереси імперії, яка їх поневолювала. Натомість створені на території Франції, Італії та Росії підрозділи чеської армії (легіонери) показали себе з позитивного боку. У 1918 р. чеському корпусу довелося відіграти консолідуючу роль для сил, які зі зброєю в руках виступили проти влади більшовиків у Росії. В умовах розпаду Австро-Угорської монархії збори чеських депутатів австрійського парламенту й земських сеймів ухвалили декларацію (30 травня 1917 р.). Посилаючись на принцип національного самовизначення, вони зажадали утворення суверенної, демократичної та соціально справедливої держави «в межах історичних чеських земель і своєї словацької парості». Влітку 1918 р. Чехословацький національний комітет у Парижі, який очолював Томаш Масарик, спочатку Франція, а потім Велика Британія та США визнали «першоосновою майбутнього чехословацького уряду». Тобто уряд держави був визнаний ще до того, як держава була проголошена і створена. Зв’язок із цим комітетом установив Національний комітет у Празі, який об’єднав усі чеські політичні партії. Під керівництвом празького...
0 Переглянути
Вперед
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 ... 23
Назад

Навігація