Невдовзі розпочалася суцільна колективізація села, а також кампанія з ліквідації неписьменності. Прикриваючись боротьбою з корупцією, влада відбирала майно в заможних громадян і знищувала політичних опонентів. У період терору робітники доносили на своїх керівників, дружини зрікалися чоловіків, батьки — дітей, звинувачених у ворожих щодо влади намірах. Жертвами цієї кампанії стали декілька сотень тисяч людей, ще більше було відправлено до «трудових таборів», деякі люди вчиняли самогубство.

Зовнішня політика Китаю на початку 1950-х років ознаменувалась участю в Корейській війні проти сил Організації Об'єднаних Націй на чолі із США. За три роки війни загинув майже мільйон китайських «добровольців».

Зосередивши у своїх руках усю повноту влади, КПК почала втілювати в життя перший п’ятирічний план (1953-1958). За сприяння Радянського Союзу були збудовані нові промислові підприємства, покращилося сільське господарство. Після смерті Сталіна, коли в СРСР розпочалася кампанія з викриття культу особи вождя, відносини між двома країнами різко погіршилися.

Усередині країни Мао Цзедун ініціював політичну кампанію під назвою «сто квітів»: китайці мали викривати недоліки та їхніх винуватців або тих, хто саботував накази влади. Однак сталося неочікуване: під вогонь критики потрапили КПК й особисто Мао Цзедун. Кампанія швидко завершилася й розпочалася нова з не менш романтичною назвою «тисяча кольорів» — виявлення тих, хто критикував КПК та її лідера. За час кампанії було знищено понад півмільйона осіб.

Успіхи першої п'ятирічки спонукали Мао Цзедуна запланувати в другій п'ятирічці (1958-1962) «великий стрибок». Через півтора десятка років КНР мала досягти рівня розвитку Великої Британії.

З ініціативи Мао Цзедуна в 1958 р. комуністи проголосили курс «трьох червоних знамен»: після трьох років наполегливої боротьби домогтися якісних змін у найбільших районах Китаю. Гасло кампанії: «Три роки наполегливої праці — 10 тисяч років щастя».

Усе міське й сільське населення об'єднали в «народні комуни», які мали не тільки прогодувати себе, а й забезпечити високі врожаї для держави та виробляти промислові товари, рити канали тощо. Комуни були організовані за принципом військових поселень і мали власні спільні кухні, їдальні, дитячі садки. Через місяць після ухвалення рішення про створення народних комун було офіційно повідомлено про вступ до них усіх без винятку селянських господарств. Майже 100 млн селян зігнали для риття осушувальних каналів; нікому було обробляти поля.

Однією з основних складових політики «великого стрибка» (1958-1960) стала «боротьба за сталь». Чавунною лихоманкою були охоплені не тільки міста, а й села. По всій країні нашвидкуруч споруджувалися примітивні печі, у яких переплавляли все, що містило метал, аж до металевого посуду й інших предметів домашнього вжитку. Однак чавун, виплавлений у цих печах, був низької якості.

Через два роки стало очевидно, що політика «великого стрибка» повністю провалилася: було змарновано багато тонн руди, сільськогосподарські угіддя занедбано. Як наслідок, до весни 1959 р. запаси зерна вичерпалися. У країні розпочався голод, жертвами якого стали майже 45 млн осіб.

Мао Цзедун позбувся посади голови КНР, але залишився головою Компартії Китаю. За кілька років він узяв реванш і знищив своїх опонентів у партії. Щоб відволікти увагу народу від ситуації в країні, відновились артилерійські обстріли націоналістів Гоміньдану, лунали погрози США та гучні заяви про намір «звільнити Тайвань».

Насильницька китаїзація наприкінці 1950-х років, унаслідок якої тисячі тибетців разом зі своїм духовним лідером далай-ламою перетнули індійський кордон, погіршили відносини з Індією. Оскільки СРСР підтримав у цій ситуації Індію, напруження у відносинах між Пекіном і Москвою посилилося. У 1960-х роках КНР і СРСР змагалися за політичний вплив на комуністичні партії в країнах Азії, Латинської Америки й Африки. Після збройного інциденту на радянсько-китайському кордоні відносини між найбільшими соціалістичними державами світу остаточно зіпсувалися й підтримувалися суто формально.

3. «Культурна революція»

У середині 1960-х років Мао Цзедун звинуватив інтелігенцію в обуржуазненні, у бюрократизації за радянським зразком і розпочав «велику пролетарську культурну революцію» (1966-1976). Мао Цзедун покладався на радикально налаштовану молодь: учнів шкіл, студентів, молодих партійних активістів. З них були сформовані загони хунвейбінів («червоних вартових») чисельністю до 20 млн осіб. Хунвейбіни переслідували викладачів та інтелектуалів за «недостатню відданість товаришеві Мао», «схиляння перед буржуазним Заходом» і «контрреволюційну діяльність», спалювали «недостатньо комуністичні» книжки.

Рух хунвейбінів невдовзі перетворився на полювання на людей, стали масовими тортури й убивства. Загинули мільйони людей, розпочався господарський безлад. У розпал «культурної революції» Мао Цзедун несподівано наказав армії розправитися з хунвейбінами. Він вважав, що вони виконали свою місію й потреба в них зникла. «Культурна революція» закінчилася в 1976 р. зі смертю Мао Цзедуна. Останнім її актом був арешт провідників «революції» — так званої «банди чотирьох», до якої зарахували й удову вождя.

У сучасному Китаї «культурну революцію» оцінюють як десятиліття безладу, один з похмурих періодів у новітній історії країни. Сотні тисяч, якщо не мільйони (офіційні дані відсутні), китайців, зокрема інтелігенції, були фізично й морально скалічені або знищені. Також терор украй негативно позначився на освіті й культурному житті Китаю.

Відеосюжет про китайську «культурну революцію» (укр.): https://youtu.be/V4hcRBPpTNI