Войти
Закрыть

Динаміка «холодної війни». Протистояння НАТО і ОВД

11 Клас

Причини та періоди «холодної війни». Оголошення «холодної війни» для багатьох було несподіваним - воно викликало подив навіть у деяких членів американського уряду, зокрема в міністра торгівлі (колишнього віце-президента в уряді Ф. Рузвельта) Генрі Уоллеса. ГОВОРЯТЬ УЧАСНИКИ ПОДІЙ Ми мусимо визнати, що наш інтерес до справ Східної Європи є таким же обмеженим, як інтерес Росії до Латинської Америки, Західної Європи і Сполучених Штатів... Наші дії наводять на думку: 1) що ми готуємося... щоб перемогти у війні, яка видається нам неминучою; 2) або що ми збираємось накопичити переважаючі сили, щоб залякати решту людства. Як би почувалися ми, якби Росія мала атомну бомбу, а ми - ні, якби Росія мала 10 тис. бомбардувальників і повітряні бази поблизу наших берегів, а ми - ні? (З листа Г. Уоллеса до президента США Трумена у вересні 1946 р.). • Прочитавши лист, спробуйте відповісти на запитання: чи була «холодна війна» об’єктивною необхідністю? Чому? В основу доктрини «холодної війни» було покладено три взаємопов’язані програми: постійне створення вогнищ напруженості й балансування на межі «гарячої війни» між США та Радянським Союзом; гонка звичайних і ядерних озброєнь; психологічно-інформаційна та культурна війна. Ще одним напрямом стало створення і фінансування різного роду підривних і терористичних організацій на зразок італійських «Червоних бригад» тощо....

Країни Латинської Америки

11 Клас

Особливості соціально-економічного та політичного розвитку країн регіону в повоєнний час (1945-1950 рр.). Прискорення розвитку латиноамериканських країн у повоєнні роки. Одним із наслідків Другої світової війни для Латинської Америки стало різке скорочення надходження імпортних промислових товарів та іноземних капіталів (особливо з країн Європи). Натомість на світовому ринку значно зросли ціни на латиноамериканську аграрно-сировинну продукцію. Завдяки збільшенню вартості свого експорту, держави регіону змогли нагромадити значні кошти, які спрямували на розвиток місцевого виробництва. Розпочалася так звана «імпортзамінна індустріалізація», тобто створення власного машинобудування та інших галузей промисловості для задоволення потреб економічного розвитку. Імпортзамінна індустріалізація охопила головним чином Аргентину, Мексику, Бразилію, Чилі, Уругвай, Венесуелу, Колумбію і Перу. Пріоритет надавався розвитку галузей легкої й харчової, а також цементної, нафтової, будівельної промисловості. У провідних за рівнем економіки країнах (Аргентині, Бразилії, Мексиці, Чилі, Уругваї) із цим періодом пов’язане також становлення нових галузей: металургійної, хімічної, нафтопереробної, енергетичної. Випуск промислової продукції в регіоні в 1958 р. перевищив довоєнний рівень майже в 3 рази. Видобуток нафти виріс у 4 рази, досягти 1/5 світового виробництва (80 % цієї кількості добувала Венесуела). У кілька разів збільшилося виробництво електроенергії, а виплавка сталі - у 13 разів. За рівнем промислового розвитку в Латинській Америці перше місце тривалий час утримувала Аргентина. 10 % населення регіону, яке проживало на її території, у 1950 р. забезпечувало чверть всієї промислової продукції Латинської Америки, тоді як Бразилія з 30 % населення - лише шосту частину. Президент Аргентини Хуан-Домінго Перон у 1946-1955 рр. провів часткову націоналізацію, сплатив борги країни, домігся самозабезпечення Аргентини основними промисловими товарами. У період його правління в Аргентині було створено перший у Латинській Америці реактивний літак, але під тиском США виробництво його припинили....

Країни Африки

11 Клас

Деколонізація Африки. До Другої світової війни в Африці існувало тільки чотири незалежні держави: Єгипет, Ефіопія, Ліберія і Південно-Африканський Союз. Найбільші колонії в регіоні належали Великій Британії, Франції, Бельгії та Португалії. Країни центральної та південної частини Африканського континенту особливо гостро відчули на собі наслідки панування колонізаторів. Тропічна Африка була найвідсталішим в економічному аспекті регіоном світу. Промислової продукції на душу населення вироблялось у 10-20 разів менше, ніж в економічно розвинених країнах. Більша частина населення була зосереджена у традиційному секторі - сільському господарстві, де панували родоплемінні й напівфеодальні відносини. Корінне населення в більшості своїй було неписьменним. Голод і хвороби прирікали народи на вимирання. Середня тривалість життя становила менше ніж 30 років. Пік боротьби за незалежність в Африці припав на період із 1957 по 1962 р., коли майже весь континент звільнився від колоніалізму. У 1957 р. незалежність дістали Лівія, Марокко, Туніс, Судан, британська колонія Золотий Берег (з березня 1957 р. - Гана). Перші три країни належать до Північної, більш розвиненої частини континенту, де переважає арабське населення. Судан дуже тісно пов’язаний з Єгиптом....

Країни Близького та Середнього Сходу

11 Клас

Утворення Держави Ізраїль. Ідея утворення єврейської держави зародилася наприкінці XIX ст. у австрійського журналіста Т. Герцля. У 1897 р. сіоністський конгрес у Базелі (Швейцарія) ухвалив рішення про утворення держави євреїв на території Палестини. Однак шлях до втілення цього рішення розтягнувся на півстоліття. • Дізнайтеся з додаткових джерел про імміграцію євреїв до Палестини в першій половині XX ст. та причини протистояння арабів і євреїв на цих землях. Лише після закінчення Другої світової війни питання про утворення єврейської держави було поставлене перед світовим товариством. У 1946 р. це питання було винесено на обговорення ООН. США і СРСР підтримали ідею утворення Держави Ізраїль. Радянський Союз розраховував створити свій форпост на Сході, щоби в такий спосіб сприяти розпадові Британської імперії. 29 листопада 1947 р. ООН схвалила резолюцію про утворення на території Палестини двох держав: єврейської (56 % території) і арабської (43 %). Місто Єрусалим оголошувалося міжнародною зоною, з причини наявності на його території важливих мусульманських, християнських та іудейських святинь. Відтоді Єрусалим не вважався чиєюсь столицею, а посольства іноземних держав в Ізраїлі розміщувались у Тель-Авіві. Велика Британія зобов’язувалася вивести свої війська з території Палестини. Проти створення єврейської держави категорично виступили араби, що посилило міжнаціональну боротьбу. 3 квітня 1948 р. єврейські збройні загони вирізали арабське селище Дейр-Ясін (254 особи), араби також не поступалися в жорстокості. У таких складних умовах Велика Британія вирішила достроково вивести свої війська - до 14 травня 1948 р. Того ж дня було проголошено Державу Ізраїль. Першим її прем’єр-міністром став Д. Бен-Гуріон. Палестинці ж не зуміли створити своєї держави через відсутність політичних структур....

Індія

11 Клас

Перемога народів Індії в боротьбі за незалежність. Ще однією могутньою країною Азії є Індія. Національно-визвольний рух у цій найбільшій англійській колонії значно посилився після Другої світової війни. Керували ним дві партії - ІНК (Індійський національний конгрес), лідером якої був Джавахарлал Неру, і Мусульманська ліга на чолі з Мухаммедом Алі Джинною. ІНК виступав за збереження цілісності та єдності країни, а Мусульманська ліга вимагала створення незалежної мусульманської держави Пакистан. Новий віце-король Індії лорд Л. Маунтбеттен після довгих консультацій з лідерами обох провідних партій зрозумів, що примирення неможливе, і в червні 1947 р. з’явився план поділу Індії лорда Маунтбеттена, за яким країну передбачалося переділити за релігійною ознакою на дві держави - Індію (або Індійський Союз) і Пакистан, які мали увійти до складу Британської співдружності націй на правах домініонів. План ліг в основу закону «Про незалежність Індії», прийнятого парламентом Великої Британії. Вивід британських військ було завершено 15 серпня 1947 р. На картах світу з’явилися дві нові держави - Індійський Союз (Індія) і Пакистан. Кордони між новоутвореними державами не відображали особливостей національного складу, географії та історичних традицій, що призводило до збройних конфліктів між Індією і Пакистаном. Перший з них виник восени 1947 р. у князівстві Кашмір. Магараджа (князь) Кашміру, за віросповіданням індус, хотів приєднати князівство до Індії, а основна маса населення, мусульмани, - до Пакистану. У жовтні 1947 р. між Індією й Пакистаном спалахнув збройний конфлікт через Кашмір, що його змогли припинити лише за посередництва ООН....

Китай

11 Клас

Проголошення КНР. Після завершення Другої світової війни в Китаї склалася ситуація, коли за владу розпочали боротьбу дві впливові сили - гоміндан і компартія Китаю. Ця боротьба між ними тривала вже протягом 20 років, і лише японська окупація змусила їх тимчасово об’єднатися проти спільного ворога. Після війни боротьба розгорілася з новою силою. За гомінданом і КПК стояли наддержави - США та СРСР, які надавали своїм друзям усіляку допомогу: постачали озброєння, боєприпаси, продовольство, надсилали інструкторів, навчали керівні кадри тощо. Громадянська війна в Китаї тривала з 1946 по 1949 р. Спершу перевага була на боці гоміндану, але в середині 1947 р. становище військ Чан Кайші різко погіршилося. До середини серпня комуністи оволоділи майже всією Маньчжурією. Незважаючи на допомогу, яка надійшла від США у квітні 1948 р. в розмірі 570 млн доларів, уряд гоміндану продовжував здавати позиції. У першій половині 1949 р. комуністи захопили Пекін, Шанхай, Нанкін, Гуаньчжоу. Війська гоміндану практично були розгромлені. У вересні 1949 р. в Пекіні відбулася перша пленарна сесія Народної політичної консультативної ради Китаю (НПКРК). Перебравши функції Всекитайських зборів народних представників (ВЗНП), сесія ухвалила Загальну програму, яка відіграла роль тимчасової конституції КНР. 1 жовтня 1949 р. на площі Тяньаньмень у Пекіні відбулася урочиста церемонія проголошення Китайської Народної Республіки. Однак Чан Кайші 28 лютого 1950 р. поновив за собою титул президента Китайської Республіки. Разом із більшістю членів уряду Чан Кайші вилетів літаком на о. Тайвань, де вже зібралися сотні тисяч його прихильників. На карті світу з’явилася на певний час друга китайська держава - Китайська Республіка. 2. Культ особи Мао Цзедуна. Соціально-економічні експерименти комуністів Китаю. На сесії було обрано Центральну народну урядову раду, головою якої став Мао Цзедун....

Японія

11 Клас

Післявоєнне реформування країни. Після закінчення воєнних дій на Далекому Сході й підписання акта про капітуляцію Японію окупували американські війська. Верховна влада в країні перейшла до рук американської окупаційної армії, яку очолював генерал Дж. Макартур. Американська адміністрація зробила дуже багато для ліквідації японського мілітаризму, для впровадження конституції (почала діяти з 3 травня 1947 р.), проведення низки прогресивних реформ, які усунули середньовічні пережитки і спрямували країну на шлях буржуазно-демократичного розвитку. Владі імператора було надано номінального характеру; 1946-1949 рр. ліквідовано поміщицьке землеволодіння. Держава викупила в багатіїв і продала селянам 80 % усіх сільськогосподарських угідь. Отже, збільшився внутрішній ринок Японії, структурної перебудови зазнала вся економічна система країни. Було успішно здійснено реформу податкової системи. Для підписання угоди про мир з Японією 20 липня 1951 р. у м. Сан-Франциско (США) було скликано мирну конференцію за участі делегацій 52 країн. Однак на конференції були відсутні делегації азійських країн, з якими воювала Японія. Делегації СРСР, а також Польщі та Чехословаччини відмовилися поставити свої підписи під угодою, що була підписана 7 вересня 1951 р. Учасники угоди оголосили про припинення стану війни з Японією, визнали повний суверенітет японського народу над Японією та її територіальними водами. Японія визнала незалежність Кореї, відмовилася від усіх прав і претензій на Тайвань та інші острови у Тихому океані. Один із пунктів угоди проголошував відмову Японії «від усіх прав, правозасад і претензій на Курильські острови і на ту частину острова Сахалін і прилеглих до нього островів, суверенітет над якими Японія набула за Портсмутською мирною угодою від 5 вересня 1905 року». В угоді було обумовлено можливість розміщення або залишення іноземних збройних сил на японській території за дво- чи багатосторонньою угодою....

СРСР у 1945-1991 рр. та нові незалежні країни

11 Клас

Повоєнна розруха та відбудова господарства. Відродження народногосподарського комплексу СРСР почалось одразу після визволення з-під нацистської окупації. Слід підкреслити, що відбудова СРСР мала низку особливостей, що відрізняли її від західних країн. Насамперед суттєво відрізнялися масштаби збитків, завданих Другою світовою війною. У руїнах лежали 1710 міст і селищ міського типу та понад 70 тис. сіл, було зруйновано більш як 31 тис. промислових підприємств. В Україні, наприклад, не постраждали лише 19 % довоєнної кількості промислових об’єктів, тоді як в Італії вціліло 80 %, а в Західній Німеччині - 90 % виробничих потужностей. Тим часом необхідність відновлення і розвитку підприємств диктувала преспектива нової, тим більше ядерної, війни із Заходом. Війна заподіяла величезну шкоду сільському господарству: на чверть скоротилися посівні площі, погіршився обробіток ланів, зменшилися врожайність, рівень механізації, скоротилася чисельність працездатного населення. У цілому матеріальні збитки СРСР, завдані війною, становили 2569 млрд крб. (у довоєнних цінах). Радянський Союз втратив понад 30 % національного багатства....

Югославія

11 Клас

Курс на розвиток самоврядування. Після розриву відносин із СРСР у Югославії почали шукати свій шлях побудови соціалізму. Нові підходи до проблеми соціалістичного будівництва було спершу викладено Й. Броз Тито 26 червня 1950 р. на засіданні скупщини ФНРЮ. На його пропозицію парламент Югославії ухвалив того дня закон про передання заводів в управління робітникам, який проголошував, що підприємствами як загальнонародною власністю керують трудові колективи через робітничі ради і комітети, управління. Ці заходи потягли за собою подальшу реорганізацію економічної та політичної системи країни: функції планування було передано республіканським і місцевим органам влади та підприємствам. Галузеві федеральні міністерства ліквідовувались; селянські трудові кооперативи прирівнювались до промислових підприємств; приватну власність на землю було обмежено (10—15 га на одне господарство); дозволялося продавати й орендувати землю; створювались агропромислові комбінати. Зміни не обійшли і правлячу партію, яка після VI з’їзду стала називатися Союзом комуністів Югославії (СКЮ). Як було відзначено на з’їзді, партія в умовах розвитку самоврядування не могла більше відігравати директивної ролі у державному та суспільному житті. За нею зберігалося право розроблення генеральної лінії, але боротися за її втілення вона повинна була не командними методами, а методами переконання. Проголосивши самоврядування невід’ємним юридично гарантованим правом трудящих, нова конституція країни, ухвалена у квітні 1963 р., поширила самоврядувальні відносини і на установи невиробничої сфери, що було кваліфіковано як перехід до громадського самоврядування. Відповідно до основного закону країна стала називатися Соціалістичною Федеративною Республікою Югославією (СФРЮ) Отже, внутрішньополітичний розвиток Югославії значно відрізнявся від інших соціалістичних країн....

Болгарія

11 Клас

Болгарія наприкінці 1940-х — у 1989 р. Ухвалена у грудні 1947 р. конституція Болгарії закріпила прихід комуністів до влади. У серпні 1948 р. БРП(к) і БСДРП (Болгарська соціал-демократична робітнича партія) об’єднались у Болгарську комуністичну партію (БКП). Усередині самої БКП встановився культ її лідерів Г. Димитрова (помер 1949 р.) і В. Червенкова, а спроби деяких болгарських комуністів, як, скажімо, секретаря ЦК БКП і голови уряду Трайчо Костова, провадити самостійну політичну лінію закінчувалися репресіями. Після смерті Сталіна В. Червенкова було усунуто від посади. У 1954 р. першим секретарем ЦК БКП замість нього став Тодор Живков. ІСТОРИЧНИЙ ПОРТРЕТ Тодор Живков - болгарський партійний і державний діяч, перший (з 1981 р. - генеральний) секретар ЦК БКП у 1954-1989 рр., з 1971 р. - голова Державної ради. У листопаді 1989 р. відсторонений від влади, а в 1990 р. притягнений до кримінальної відповідальності «за зловживання», відбував покарання під домашнім арештом. У 1996 р. звільнений Верховним судом. До кінця життя мав значну популярність у населення. У 1956 р. Болгарія стала учасником ОВД, її війська вводилися в 1956 і 1968 рр., відповідно, до Угорщини та Чехословаччини. Найуспішнішими в економічному аспекті для Болгарії були 1960-1970-ті рр. З’явилися нові галузі господарства, зокрема електротехнічна та електронна. Швидкими темпами розвивалися машинобудування та енергетика, хімічна промисловість. Стабільно розвивався аграрний сектор. Болгарія постійно експортувала до країн РЕВ продукцію сільського господарства та переробної промисловості. Велике значення в цьому мали особисті контакти Т. Живкова з Л. Брежнєвим. СРСР надавав Болгарії енергоносії та інші товари на дуже сприятливих умовах. Живков не залишився в боргу: Болгарія була найнадійнішим союзником СРСР у 1960-1980-х рр....

Навігація