Монархія накладає грим

Феодальна роздробленість у Європі не могла тривати вічно вже тому, що вона швидко всім набридла. Нескінченні чвари між великими феодалами при слабкій королівській владі дорого обходилися суспільству, адже велися вони ціною спустошень і крові. Втомилися від них усі — і дрібні та середні феодали, і городяни, і селянство. Багато людей переконувалося, що одноосібна влада монарха, хоч вона й може перерости в тиранію, — менше зло, ніж політичний безлад.

Використовуючи потяг суспільства до сильного правління, королівська влада в Європі в ХІІІ—XV ст. зміцнювала свої позиції. Щоб вгамувати бунтівну знать, вона посилювала армію та чиновництво. Для цього потрібні кошти брала переважно від запровадження нових та збільшення старих податків.

Джерело

XIII ст. Із праці середньовічного філософа і богослова Томи Аквінського «Про правління монархів»

Якщо доводиться вибирати одну з двох небезпек, слід вибирати ту, яка принесе менше лиха. Від монархії, якщо вона (навіть) перетвориться в тиранію, буде менше лиха, ніж від правління багатьох вельмож, якщо це правління спотвориться...

Якщо правління, яке є найкращим, здається найбільш небажаним через небезпеку тиранії, а тиранія... найчастіше виникає саме з правління багатьох.., то залишається лише дійти висновку, що корисніше жити під володарюванням одного монарха, ніж під володарюванням багатьох можновладців.

Чому Тома Аквінський віддавав перевагу сильній владі монарха?

Затягування податкового зашморгу на шиї селян і городян могло викликати бунти у державі. Щоб цього не сталося, королівська влада звернулася по підтримку до дворянства, духовенства, купецтва — найвпливовіших суспільних станів. Для цього в ряді європейських країн у XІІІ—XV ст. було створено дорадчі органи влади, до яких належали представники цих суспільних станів.

Називалися ці органи державної влади в різних країнах по-різному: в Англії — парламентом, у Франції — генеральними штатами, в Іспанії — кортесами, в Німеччині — рейхстагом, у Польщі, Угорщині та Чехії — сеймом, у Росії — думою. Провідну роль у них відігравали представники дворянства і духовенства, представників же міських адміністрацій тримали на третіх ролях. В окремих країнах ці органи влади, скликалися регулярно, часом вирішували важливі державні питання, причому не завжди так, як цього хотів король. Але король здебільшого скликав їх, що зробили монархію становою, і нав’язував їм свої рішення, часто-густо непопулярні (скажімо, дати згоду на стягнення нового податку). Найчастіше перші представницькі органи влади були слухняним знаряддям у руках монарха і працювали на його владу.

Дорадчі органи влади — владні структури, рішення яких не мають законодавчої сили без затвердження монархом (королем).

Податок — встановлюваний державою обов’язковий збір з населення, підприємств, організацій і т. ін.

Станова монархія — монархія, обмежена представницькими органами влади.

скачать dle 11.0фильмы бесплатно