§ 11. Епоха хрестових походів

1. Причини хрестових походів

Кінець ХІ— ХІІІ ст. це період коли європейці, керовані ідеєю визволення Гробу Господнього, здійснювали походи на завоювання Єрусалима і Палестини. Ці походи отримали назву — хрестові. Усього з 1095 до 1291 р. було здійснено вісім хрестових походів до Святої Землі. Згодом назву «хрестові походи» стали застосовувати щодо релігійних війн, які вела католицька церква з метою захисту і поширення християнства.

Хрестові походи на Схід — це військові експедиції, які організовував західний християнський світ проти мусульман.

Для того щоб зрозуміти, чому розпочалися хрестові походи, необхідно подивитися, яким був християнський світ наприкінці XI ст. Завдяки реформам папи Григорія VII католицька церква мала великий вплив на європейські справи. Заклик, що лунав із Риму від папи, вважався обов’язковим для всіх католиків.

Європейське рицарство перебувало в досить складній ситуації. Право майорату (першості в успадкуванні) спричиняло те, що маєток феодала успадковував лише його старший син, а молодші змушені були самі шукати засоби до існування. Безземельні рицарі, що грабували та влаштовували криваві війни зі слабшими сусідами, перетворилися на справжнє лихо. Вільних земель на цей час у Європі вже не було, а працювати чи торгувати вважалося для рицаря ганьбою.

Упродовж семи років європейські країни потерпали від голоду, епідемій чуми та інших хвороб. До цього додалися незвично суворі зими і повені 1089—1094 рр. Стали поширюватися чутки про наближення кінця світу. Усі чекали Божої кари за свої гріхи та були готові спокутувати їх паломництвом до Святої Землі або отримати спасіння іншим подвигом за віру. Паломники, які поверталися з Єрусалима, відвідавши Гроб Господній, розповідали про переслідування християн турками-сельджуками. Із цих повідомлень народилася ідея особливого паломництва — війни за Христа і визволення Гробу Господнього з-під влади невірних.

Григорій VII

Урбан II

Ситуація, що склалася на Сході наприкінці XI ст., була сприятливою для втручання правителів Західної Європи. Візантійська імперія переживала скрутні часи. Унаслідок нападів турків-сельджуків вона втрачала свої володіння в Малій Азії. Постійні напади сельджуків зробили небезпечними шляхи, якими пересувалися християнські паломники до Святої Землі. Візантійський імператор Олексій І Комнін звернувся з проханням про допомогу до Папи Римського.

Заклик імператора було почуто. 27 листопада 1095 р. в південнофранцузькому місті Клермон відбувся великий церковний собор. По його завершенні папа Урбан II звернувся з промовою до великого натовпу селян, міщан і рицарів, які зібралися на майдані.

Клермонський собор

Він закликав усіх до походу на Схід заради визволення Палестини з-під влади невірних і повернення християнам Гробу Господнього (місця поховання Ісуса Христа). Усім визволителям Святої Землі папа пообіцяв спокутування гріхів. «Нехай стануть віднині воїнами Христа, — промовив Урбан II, — ті, хто раніше були грабіжниками. Нехай справедливо б’ються з варварами ті, хто раніше воював проти братів і родичів». До того ж, папа згадав і про багату здобич, що чекає на Сході.

Петро Пустельник закликає до походу

«Так хоче Бог!» — повторював натовп папські слова, які проповідники поширили на всій Європі. У Франції, Німеччині, Італії люди нашивали на свій одяг хрести, називаючи себе паломниками, а свій похід — паломництвом, або священним шляхом. Паломництво — мандрівка вірян до місць, що відзначаються особливою святістю. Назва виникла від звичаю паломників привозити з Палестини пальмові гілки.

Лише значно пізніше ці походи до Святої Землі одержали назву хрестових, а їхніх учасників почали називати хрестоносцями. Загалом у ХІ— ХІІІ ст. відбулось вісім хрестових походів на Схід.

Що спонукало європейців до хрестових походів?

2. Перший хрестовий похід

Перший хрестовий похід тривав протягом 1096—1099 рр. Спочатку в похід виступили тисячі простих людей. Це був великий натовп, озброєний косами, вилами і просто дрючками, більшість якого становили селяни з жінками і дітьми; були також міщани і дрібні рицарі. Шлях паломників, на чолі з монахом Петром Пустельником та безземельним рицарем Вальтером Голяком, пролягав через Угорщину і Болгарію, де, не маючи припасів і спорядження, хрестоносці грабували місцевих жителів і влаштовували єврейські погроми. Коли в серпні 1096 р. це «воїнство» прибуло до Константинополя, імператор Олексій І Комнін поспішив переправити його через Боспор у Малу Азію. Там більшість із них загинула у сутичках з турками-сельджуками.

Основні сили хрестоносців, що складалися з чотирьох рицарських армій, рушили в похід перегодом. Загалом загони хрестоносців налічували близько 4 тис. рицарів і 25 тис. піхотинців.

Хоч у хрестоносців не було єдиного керівництва, але рицарі мали добре озброєння та вміли воювати. Для того щоб підготуватися до походу, багато з них продали або позатавляли своє майно.

Навесні 1097 р. війська хрестоносців зібралися біля стін Константинополя.

За наказом Олексія І Комніна хрестоносців почергово переправили до Малої Азії. У червні вони захопили Нікею і рушили далі. Вирішальна битва відбулася 4 липня 1097 р. поблизу долини Дорилеї, де сельджуки зазнали цілковитої поразки. Шлях на схід було відкрито.

Після тяжкого переходу через гірське плато під палючим сонцем хрестоносці підійшли до Антіохії. Сім місяців тривала облога неприступної фортеці. Хрестоносці потерпали від голоду і хвороб та майже втратили надію захопити місто. Лише завдяки зраді вони взяли Антіохію. Оскаженілі від голоду хрестоносці грабували місто, аж раптом самі опинилися в облозі.

Антіохію оточила велика армія сельджуків. Надії на порятунок не було, і всі занепали духом. Лише диво могло врятувати хрестоносців, і воно сталося. Один із воїнів заявив про своє видіння під час сну, ніби апостол Андрій сказав йому, що хрестоносці врятуються, коли знайдуть наконечник списа, яким римський воїн простромив тіло розіп’ятого Ісуса, і вказав місце, де сховано цю реліквію. Наконечник було знайдено, і натхнені цим дивом хрестоносці розбили величезну армію сельджуків. Щоправда, дехто запідозрив ошуканство, оскільки наконечник виглядав занадто новим...

Пройшовши узбережжям і захопивши приморські міста, червневого ранку 1099 р. хрестоносці побачили Єрусалим. Після тривалої підготовки і кількох невдалих штурмів 15 липня 1099 р. місто було взяте.

На Заході, у Європі, загарбання Єрусалима викликало небачену радість, а мусульмани та іудеї надовго запам’ятали єрусалимську різанину, улаштовану християнами.

Хрестоносці

Облога Єрусалима у 1099 р. (мініатюра)

Штурм Антіохії (мініатюра)

Коли відбувся перший хрестовий похід?

Яким був його результат?

3. Держави хрестоносців. Духовно-рицарські ордени

Завойовані на Сході землі хрестоносці вважали своєю власністю і заснували на них свої держави: Єрусалимське королівство, князівство Антіохійське, графство Едесське і графство Тріполі. Головним вважалося Єрусалимське королівство, а його монарх — захисником Гробу Господнього.

У своїх державах хрестоносці встановили феодальні порядки. Кожен правитель поділив володіння на баронії (володіння баронів), які, своєю чергою, поділялися на рицарські феоди. Усі власники феодів були зобов’язані нести військову службу у своїх сеньйорів. Місцеві селяни потрапили в залежність від нових господарів і повинні були віддавати частину врожаю своїм феодалам, а також сплачувати податки державі. Для захисту державних кордонів від нападів мусульман хрестоносці побудували міцні фортеці. Ці фортеці й постійна готовність рицарів до боротьби дозволили хрестоносцям довго утримувати своє панування на Сході.

Для захисту християнських володінь від мусульман хрестоносці утворили духовно-рицарські ордени, члени яких мали за головну справу не молитву, а війну. Вступаючи до ордену, рицарі давали три обітниці (покори, бідності, безшлюбності) і зобов’язувалися, на відміну від звичних ченців, зі зброєю в руках захищати християнську віру.

Духовно-рицарський орден — це об’єднання європейських рицарів, які поряд з чернечею обітницею зобов’язувались зі зброєю в руках захищати християнську віру. Були підпорядковані безпосередньо Папі Римському.

Готфрід Бульйонський

Хрестоносці організували на Сході три ордени. Найдавніший — орден госпітальєрів, або іоаннітів. У Єрусалимі ще до хрестових походів існував будинок для відпочинку паломників — госпіталь (притулок), який мав ім’я Св. Іоанна, патріарха Александрійського (VII ст.). Монахи спершу доглядали поранених, а потім самі почали воювати проти невірних. У 1113 р. папа офіційно визнав існування госпітальєрів і затвердив устав ордену, згідно з яким його члени були зобов’язані боротися проти ворогів християнства. Після відвоювання мусульманами 1309 р. Палестини госпітальєри заволоділи островом Родос, а коли турки-османи 1522 р. захопили і його, орден перебрався на Мальту. Відтоді орден називається Мальтійським, він існує й дотепер, а зовнішнім проявом його діяльності є доброчинність.

Фортеця Крак-де-Шевальє

На початку XII ст. виник орден тамплієрів, або храмовників (від франц. temple — храм). Його заснували в 1118—1119 рр. дев’ять французьких рицарів. Резиденція ордену розташовувалася в Єрусалимі, на місці храму Соломона. Історія виникнення ордену тамплієрів сповнена таємниць. Протягом десяти років засновники приховували його створення. Лише 1128 р. папа затвердив його статут. Метою ордену було проголошено захист шляхів до Святої Землі та самих паломників. Тамплієри, на відміну від інших орденів, мали значний вплив у Європі. Незважаючи на обітницю бідності, вони накопичили незліченні багатства, на які зазіхало багато заздрісників.

У XIV ст. французький король Філіпп IV учинив розправу над тамплієрами, але їхніх скарбів так і не отримав.

Рицарі духовно-рицарських орденів

За допомогою додаткових джерел визначте, представники яких орденів зображені на малюнку.

У 1190 р. німецькі хрестоносці заснували в Палестині Тевтонський, або Німецький орден Св. Діви Марії. На відміну від інших орденів, до нього вступили переважно німецькі рицарі. У Палестині орден залишався недовго. Потому тевтони захищали угорські землі від половців, а згодом на запрошення польських панів перемістилися до Східної Прибалтики. Спочатку метою тевтонів був захист польських земель від нападів племен прусів, але приблизно за півстоліття орден завоював усі прусські землі й утворив на них свою державу.

Ордени хрестоносців підпорядковувалися безпосередньо папі. Поверх обладунків «брати-рицарі» носили дуже довгі плащі — мантії. Іоанніти мали чорний плащ із білим восьмиконечним хрестом, тамплієри — білий плащ із червоним восьмиконечним хрестом, тевтони — білий плащ із простим чорним хрестом.

Розгляньте малюнок і складіть розповідь на тему: «Виїзд рицарів госпітальєрів з Єрусалима»

Які держави заснували хрестоносці в Палестині?

Які рицарські ордени були засновані в Палестині?

А тим часом в Україні...

1054—1113 рр. — правління тріумвірату Ярославичів — Ізяслава, Святослава, Всеволода.

1097 р. — Любецький з’їзд.

4. Другий і третій хрестові походи

Незважаючи на постійне перебування в бойовій готовності, становище хрестоносців на Сході не було міцним. У середині XII ст. сельджуки перейшли в наступ. Вони проголосили джихад — священну війну ісламу проти невірних. Єрусалимський король, утративши більшу частину своїх володінь, звернувся по допомогу до папи, який у відповідь оголосив другий хрестовий похід (1147—1149 рр.). Незважаючи на значні військові сили (50 тис. воїнів), що вели із собою німецький імператор Конрад III і французький король Людовік VII, похід закінчився повною поразкою. Місто Дамаск — мета походу — витримало облогу хрестоносців.

Саладін

У другій половині XII ст. становище хрестоносців на Сході ще більше погіршилося через походи єгипетського султана Салах ад-Діна, або Саладіна, як його називали європейці. Саладін очолив боротьбу мусульман проти хрестоносців. Він захопив Єрусалим і взяв за життя його жителів величезний викуп.

Бенедикт закликає до другого хрестового походу

У відповідь Захід організував третій хрестовий похід (1189—1192 рр.). Очолили його три європейські королі: французький, англійський і німецький. Та від самого початку учасникам походу не таланило. Під час переправи через гірську річку в Сирії втопився німецький імператор Фрідріх І Барбаросса, після чого більшість німецьких рицарів повернулися додому. Французький король Філіпп II Август і англійський король Річард І Левове Серце були давніми ворогами і замість того, щоб діяти разом, лише чинили перешкоди один одному.

Висадившись 1191 р. в Сирії, англійські та французькі війська оточили фортецю Акра і після тривалої облоги захопили її. Однак Філіпп II Август і Річард І Левове Серце посварилися остаточно, і французи, покинувши англійців напризволяще, повернулися додому.

Річард І Левове Серце тричі намагався взяти Єрусалим, але не зміг. Він лише уклав 1192 р. угоду з Саладіном, за якою султан гарантував християнським паломникам безперешкодне відвідування святих міст — Єрусалима, Назарета і Вифлеєма упродовж трьох років.

Другий і третій хрестові походи показали, що західний християнський світ уже не мав того релігійного піднесення, як раніше. Католицька церква вже була неспроможна подолати суперечки між державами Європи за допомогою величної ідеї служіння християнству.

Дамаск

Фрідріх Барбаросса

Філіпп II Август

Чому результати другого і третього хрестових походів були скромнішими, ніж першого?

А тим часом в Україні...

1111 р. — «хрестовий» похід, організований Володимиром Мономахом проти половців.

1141—1153 рр. — правління галицького князя Володимира Володаровича.

1153—1187 рр. — правління галицького князя Ярослава Осмомисла.

1187 р. — написання «Слова о полку Ігоревім».

1187 р. — перша літописна згадка про Україну.

1199 р. — утворення Галицько-Волинської держави.

5. Четвертий хрестовий похід

На початку XIII ст. стало зрозумілим, що вирішальне значення для долі Святої Землі має Єгипет, султан якого постійно загрожував володінням хрестоносців. Папа Інокентій III почав готуватися до нового хрестового походу. Однак до Єгипту хрестоносці так і не дійшли.

Щоб потрапити до Єгипту, керівники походу звернулися до Венеції, яка мала найкращий флот, із проханням переправити їхні війська. Дож Енріко Дандоло — голова Венеціанської республіки — погодився перевезти хрестоносців за велику суму грошей — 85 тис. марок сріблом. У червні 1202 р., коли кораблі були вже готові, на острові Лідо зібралася тільки третина хрестоносців. Керівники походу змогли зібрати лише частину необхідної суми. Тоді дож запропонував відкласти платіж за умови, що хрестоносці допоможуть йому знищити торгового суперника — місто Задар на східному узбережжі Адріатичного моря. Незважаючи на заборону папи воювати проти християн, керівники походу пристали на таку пропозицію. У листопаді 1202 р. вони захопили і пограбували Задар. Інокентій III відлучив Венецію і хрестоносців від церкви, але бажаючи знищити єгиптян, пообіцяв зняти відлучення, якщо похід відбудеться.

Енріко Дандоло

Інокентій III

Однак дож Венеції намовив хрестоносців на похід проти ще одного свого суперника — християнського Константинополя (Візантії), пообіцявши їм щедру винагороду.

Приводом до війни стало бажання сина імператора Ісаака II Ангела відібрати в дядька Олексія престол, який той захопив, осліпивши брата. Імператорський син пообіцяв за це щедру винагороду, украй необхідну хрестоносцям, — 200 тис. марок сріблом.

Улітку 1203 р. хрестоносці розпочали облогу Константинополя. Невдовзі вони захопили місто і повернули престол Ісааку II. Далі належало розрахуватися з «визволителями», але в імператорській скарбниці не знайшлося такої кількості грошей. Коли їх почали силою стягувати з населення, вибухнуло повстання. Новий імператор спробував захистити місто від «визволителів». Хрестоносці розпочали новий штурм Константинополя і 13 квітня 1204 р. взяли місто, по-варварськи його пограбували і повбивали тисячі жителів.

Взяття Задару

Штурм Константинополя

Після перемоги хрестоносці поділили між собою землі імперії. Латиняни (так називали хрестоносців візантійці) утворили на руїнах імперії свої володіння, які на Заході називали Латинською Романією, а історики згодом назвали Латинською імперією. Про продовження походу, певна річ, годі було й казати.

У XIII ст. на Заході намагалися повернутися до ідеї хрестових походів. Поширилася думка, що лише безгрішні діти можуть здійснити диво і звільнити Єрусалим. У 1212 р. тисячі підлітків із Західної Європи рушили в похід визволяти Святу Землю. Частину дітей, що прибули до порту Марсель, власники кораблів захопили і продали мусульманам, а решта просто зникли. Дитячий хрестовий похід закінчився цілковитим провалом.

Після припинення хрестових походів держави хрестоносців були приречені. Одне за одним падали міста-фортеці хрестоносців — Тріполі, Tip, Сідон. У 1291 р. єгиптяни завоювали Акру — останню столицю Єрусалимського королівства. Епоха хрестових походів завершилася.

Яке місто захопили хрестоносці під час четвертого хрестового походу? Про що це свідчило?

У якому році завершилась епоха хрестових походів на Схід?

А тим часом в Україні...

1202 р. — захоплення Києва галицько-волинським князем Романом Мстиславичем.

1205 р. — загибель Романа Мстиславича.

Закріпимо знання

1. Якими були причини і мета організованих католицькою церквою хрестових походів?

2. Які держави були утворені хрестоносцями на Сході?

3. Для чого створювалися духовно-рицарські ордени? Чим «брати-рицарі» відрізнялися від ченців?

4. Чому Папа Римський був змушений закликати до нових хрестових походів після «визволення Гробу Господнього»?

5. Монархи яких держав брали участь у третьому хрестовому поході?

6. Хто такий Саладін? Чим він уславився?

7. Чим Четвертий хрестовий похід відрізнявся від попередніх? Якими були його наслідки?

8. Коли держави хрестоносців припинили своє існування на Близькому Сході?

9. Які причини поразок хрестових походів?

10. Чому з часом європейці втратили інтерес до хрестових походів?

скачать dle 11.0фильмы бесплатно