§ 24. ХРИСТИЯНСЬКА ЦЕРКВА У XI—XV СТОЛІТТЯХ. ЄРЕТИКИ І БОРОТЬБА З НИМИ

Пригадайте, де і коли виникло християнство. Коли християнство стало державною релігією у Стародавньому Римі? За яких обставин утворилися духовно-рицарські ордени?

ЦЕРКОВНИЙ РОЗКОЛ. До середини XI ст. християнська церква вважалася єдиною. Проте у Західній Європі главою церкви був папа римський, а у Візантії — константинопольський патріарх. Розбіжності між західною і східною церквою посилилися, коли папа римський оголосив про намір її реформувати. Візантійське духівництво вбачало в цьому загрозу свого підпорядкування папі. Крім цього, між західними та східними християнами посилювалися розбіжності в розумінні релігійного вчення, здійсненні літургії й обрядів.

У 1054 р. відбувся остаточний поділ християнської церкви на західну і східну. Відтоді західна церква почала називатися католицькою (всесвітньою), або римо-католицькою, а східна — православною (правильної віри), або греко-православною, або візантійською. Після поділу обидві церкви стали цілком самостійними.

Патріарх православної церкви

У 1378 р. розколу зазнала вже римо-католицька церква. На папський престол було обрано одночасно двох пап — Урбана VI та Клемента VII. Церкву спіткала криза, яку почали називати «Велика схизма». Лише у 1417 р., на Констанцькому соборі, кризу було подолано.

Папа римський католицької церкви

ПОЯВА ЄРЕТИКІВ. За доби Середньовіччя церква мала значну силу і надзвичайний вплив на суспільство. Проте з’являлося дедалі більше людей, що виступали проти її вчення. Їх називали єретиками.

Єретик (від грец. αιρεσις — відступник) — людина, яка відступилася від догм панівної релігії, виступає проти загальноприйнятого в суспільстві вчення; віровідступник, послідовник єресі — відступництва.

Єретики виступали проти дорогих церковних обрядів, пишних богослужінь, десятини церкви, її багатих володінь. Вони прагнули не слухати церковників, а читали й сприймали єдине джерело віри — Біблію. Єретики вірили в євангельську ідею апостольської скромності й бідності та самі показували приклад праведного життя. Вони роздавали своє майно бідним і жили з пожертв.

Чимало єретиків захищали селян і бідняків, виступали проти феодальних повинностей і податків, закликали жити «працею рук своїх». Деякі єретики проповідували, що незабаром настане Царство Боже на Землі.

ОСНОВНІ ВІДМІННОСТІ МІЖ КАТОЛИЦЬКОЮ І ПРАВОСЛАВНОЮ ЦЕРКВАМИ

«АЛЬБІГОЙСЬКІ ВІЙНИ». Наприкінці XI ст. — на початку XII ст. на півдні Франції поширилася єресь так званих катарів, або альбігойців.

Катари (у перекладі з грецької — чистий) вважали матеріальний світ породженням диявола, засуджували все земне, закликали вкрай обмежувати свої життєві потреби. Катарами були нижчі верстви населення, особливо серед городян, та місцеве дворянство, які намагалися протистояти намірам французьких королів щодо централізації церкви.

Папство вело боротьбу проти альбігойців з початку XII ст. У 1209 р. папа римський Іннокентій III, який намагався укріпити централізацію церкви та свою владу, організував хрестовий похід проти єретиків. Основну частину війська становили барони і рицарі Північної Франції. Війна, де чаші терезів схилялися то на бік хрестоносців, то на бік єретиків, велася з неймовірним озлобленням та завершилася лише у 1229 р. Це вважається кінцем Альбігойських воєн. Однак переслідування єретиків і терпиме ставлення до них католиків спричинили повстання в 1240 р., жорстоко придушене Людовиком IX (хрестового походу вже не оголошували).

Альбігойські війни привели до включення півдня Франції до складу Французького королівства, знищення самобутньої південнофранцузької культури, послужили однією з передумов інквізиції.

ІНКВІЗИЦІЯ. Служителі церкви в усіх країнах переслідували єретиків і чинили жорстокі розправи над ними. Страшною карою було відлучення від церкви. Така людина була поза законом. Жоден вірянин під загрозою жорстокої кари не мав права їй допомагати, надавати прихисток.

У XIII ст. для боротьби з єретиками папа створив особливий церковний суд — інквізицію.

Інквізиція (від лат. inquisitio — розслідування, розшук) — особливий суд католицької церкви, метою якого було переслідування єретиків. З XIII ст. папа римський доручив цю справу спеціальним уповноваженим — інквізиторам, які володіли особистою недоторканністю і непідсудністю місцевим світським і церковним властям.

Інквізиція широко використовувала стеження і доноси. Обвинувачуваних ув’язнювали і жорстоко катували, намагаючись «вирвати» в них визнання своєї провини. Не витримуючи катувань, чимало людей зводили наклеп на себе та інших. Ті, хто зізнавалися в єресі, зазнавали різних покарань — від покаяння, тюремного ув’язнення й до страти.

Страта тамплієрів (середньовічна мініатюра)

Переслідування єретиків давало великі доходи. Майно засудженого ділилося між церквою, представниками влади і донощиком.

Особливо лютувала інквізиція в Іспанії та Португалії. Засуджених до смерті передавали до рук світської влади для аутодафе — оголошення вирока, а також його виконання, зазвичай прилюдного спалення на вогнищі. Перше аутодафе відбулося у XIII ст., останнє — у 1826 р. у Валенсії.

Аутодафе. Картина художника Педро Берругете

Лише за 18 років діяльності головного іспанського інквізитора Торквемади (XV ст.) було спалено живцем більш як 10 тис. осіб. Жертвами інквізиції були багато видатних учених, мислителів, які висловлювали думки, що суперечили релігійному вченню.

Інквізитори переслідували не лише єретиків, а й жінок, яких звинувачували в чаклунстві. За деякими підрахунками, протягом 150 років в Іспанії, Італії, Німеччині було спалено більш як 10 тис. жінок.

«ЧОРНА СМЕРТЬ». У середині XIV ст. в Європі вибухнула епідемія страшної хвороби — чуми, яка охопила весь континент: від Португалії до Русі. Найбільш враженими епідемією були землі Італії, Німеччини, Франції, Іспанії, Англії, меншою мірою — території Польщі й Угорщини. «Чорна смерть» мала катастрофічні наслідки в Європі — тут загинуло до третини всього населення.

Епідемія значно вплинула на духовне і культурне життя середньовічного суспільства. Страшна хвороба «викошувала» людей незалежно від їхнього походження і соціального стану. Невпевненість у майбутньому породжувала песимістичні настрої.

Чумний стовп у Відні. Подібні пам’ятники ставили над спільними могилами померлих від «чорної смерті»

Дехто вирішив, що «чорна смерть» — це Божа кара людству. З’явилися самокарателі, які шмагали себе кнутом на знак каяття за свої і чужі гріхи. Натомість інші люди поринали у розваги і втіхи.

Серед жертв людських забобонів опинилися євреї. Особливості їхньої культури й звичаїв часто спричиняли вороже ставлення до них інших людей. Попри походження християнства від юдейської релігії, християнські священики звинувачували євреїв у багатьох гріхах і спрямовували проти них вірян.

«Чорна смерть» посилила переслідування євреїв: їх почали звинувачувати у виникненні страшної епідемії. Внаслідок цього посилилися єврейські погроми, а часом євреїв масово страчували.

Чума в Ашдоді. Картина художника Нікола Пуссена

Поховання померлих від чуми (ілюстрація із хронік)

ЖЕБРУЧІ ОРДЕНИ ЧЕНЦІВ. Наприкінці XI ст. діяльність деяких монастирів суперечила євангельським ідеалам. Це породжувало тугу за колишньою простотою життя ченців. Тому впродовж XI—XV ст. виникають нові чернечі союзи зі своїми статутами, що отримують назву орденів.

Орден — організація ченців або рицарів зі своїми цілями й правилами поведінки.

Середньовічні ордени поділяють на три групи:

— чернечі (цистеріанські, бенедиктинські, августинські);

— жебручі (домініканські, капуцинські, кармелітські, салезіанські, францисканські);

— духовно-рицарські (про них йшлося в попередніх параграфах).

У 1256 р. утворився орден пустельників святого Августина, або августинців. Його прибічники сповідували ідеї духовного зростання через християнську, жертовну любов до ближнього, що є підтвердженням вищої любові до Бога. Монахи цього ордену відчували свою відповідальність за врятування всіх людських душ і активно проповідували християнство.

Монастир кармелітів у м. Бердичів, Україна

Початок жебручим ченцям поклав орден кармелітів, заснований у 1156 р. хрестоносцем Бертольдом на горі Карміель у Палестині. Після завершення хрестових походів кармеліти переселилися до Європи як мандрівні ченці. Тут вони суворо дотримувалися особистої убогості.

Одним із найбільш відомих і впливових жебручих орденів був орден францисканців. Його заснував у 1207 р. син багатого італійського купця Франциск Ассізький. Він ще в юні роки відмовився від сім’ї, спадку і всіх земних благ. Франциск проповідував любов і співчуття до ближнього, дбав про єдність церкви і боровся з єресями. Він звертався зі словами Євангелія не лише до людей, а й до птахів, звірів і змій, вбачаючи у всілякій природі Бога.

Франциск Ассізький (мініатюра XIV ст.)

Спочатку папство підозрювало францисканців у єресі, і лише в 1223 р. затвердило їхній статут. Францисканці активно займалися місіонерством — проповідували християнство у віддалених куточках Землі. Вони організували церкву в Китаї, а згодом — на відкритому Американському континенті.

ЖИВА ІСТОРІЯ:

документи, особистості, цікаві подробиці

У статуті домініканців, затвердженому папою римським у 1216 р., відзначалося: «Кожен, хто вступить до ордену, повинен, мов пес, захищати Святу Віру і Господа нашого, ... боротися проти ворогів матері нашої, святої римської церкви... і випалювати скверну із заблудлих душ рабів божих». Емблемою ордену була собака з палаючим смолоскипом у пащі, через що домініканців називали в народі «псами Господніми» (так дослівно перекладається латинський вислів domini canes).

Домініканський собор у м. Львів (Україна) та емблема ордену, зображена на ньому (сучасне фото)

Поступово орден францисканців перетворився на один із найбагатших чернечих орденів. Він дав світові чимало мислителів, зокрема, Роджера Бекона. Життєвих правил ордену дотримувалися чимало відомих людей — король Людовик IX, мандрівник Христофор Колумб, геніальний скульптор і художник Мікеланджело.

Ще одним великим жебручим орденом був орден домініканців. Його прибічники так само, як і францисканці, жили за рахунок милостині. Але домініканці намагалися навертати на християнську віру не почуттями і емоційними закликами, а логікою проповідей, аргументами. Заснував орден у 1214 р. іспанський чернець Домінік де Гусман у Тулузі (сучасна Франція). Він вважав, що з єресями потрібно боротися переконаннями, прикладом особистого аскетизму (відмови від життєвих благ).

Диспут Святого Домініка з альбігойцями. Книги обох груп були вкинуті у вогонь, проте книги Святого Домініка, за церковною легендою, не згоріли

СХОЛАСТИКА. ФОМА АКВІНСЬКИЙ. Напрямом середньовічної християнської філософії була схоластика (у перекладі з грецької — шкільний, вчений). Її головною метою було обґрунтування релігійних догм (учень). Яскравим представником схоластики був Фома Аквінський (1225—1274 рр.). Він навчався в монастирській школі та в університеті в Неаполі, а потім став ченцем-домініканцем.

Фома Аквінський

Найвідоміша книга Фоми Аквінського — «Сума богослов’я». У ній він виклав погляди церкви на устрій світу, мораль, торгівлю, лихварство. Ця робота є своєрідною енциклопедією середньовічного світогляду.

У своїх творах Фома Аквінський намагався обґрунтувати католицьке віровчення. Він вважав, що віра не суперечить розуму, тому що і те, і інше є істинним. В основі людської добропорядності, на думку Фоми Аквінського, лежить «закон природи». Він є в серці кожної людини, і вимагає уникати зла і творити добро. Доброчесне життя є запорукою досягнення вічного блаженства в потойбічному світі.

Церковна влада, за Фомою Аквінським, вища за владу світського правителя. Основним завданням духовної і світської влади є сприяння загальному благу, збереження миру й справедливості. Водночас народ має право скинути несправедливого і жорстокого правителя.

Філософа і богослова високо цінував папа римський. Він не раз відряджав Фому до Парижа для викладання богослов’я в університеті й для боротьби з єретиками.

Здобувши великий духовний авторитет, Фома Аквінський дістав титул «Всесвітнього наставника» і «Князя схоластів». Його вчення було визнано єдиною істинною філософією католицизму. У 1323 р. Фома Аквінський був канонізований.

ЗНАЮ МИНУЛЕ — ОСМИСЛЮЮ СЬОГОДЕННЯ — РОЗУМІЮ МАЙБУТНЄ:

запитання і завдання

Знаю і систематизую нову інформацію:

1. Хто такі єретики? За що вони боролися? Що проповідували?

2. Дайте визначення поняття «інквізиція». Розкажіть про її дії в Європі.

3. Що називали «чорною смертю»? Якими були її наслідки для Європи?

4. Які ви знаєте жебручі ордени ченців? Що спільного й відмінного було в їхній діяльності, способі життя і проповідуванні?

5. Поясніть поняття «схоластика». Хто був яскравим представником цієї християнської філософії?

Мислю творчо і самостійно:

6. Назвіть відмінності між католицькою і православною церквами. Чи змінюються вони сьогодні?

7. Кого і чому переслідувала інквізиція?

Умію працювати з картою:

8. Покажіть на політичній карті світу, вміщеній у вашому атласі, країни, населення яких найбільше постраждало від епідемії чуми.

Обговоріть у групі:

9. Чому Фома Аквінський дістав титул «Всесвітнього наставника»?

ЦІ ДАТИ ДОПОМОЖУТЬ ВАМ ЗРОЗУМІТИ ІСТОРІЮ. ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ ЇХ:

1054 р. • поділ християнської церкви на римо-католицьку і православну

скачать dle 11.0фильмы бесплатно