Усі питання Хлодвіґ вирішував самостійно або радився з довіреними особами. У розпорядженні короля була постійна військова дружина, на утримання якої, за римським звичаєм, почали збирати податки. Найвищим суддею у Франкському королівстві був сам король. Для того, щоб впорядкувати судочинство і об’єднати державу, він наказав зібрати всі закони франків у єдиний текст — «Салічну правду» (за назвою франкського племені, із якого походив Хлодвіґ — салічні франки). Документ став першим збірником писаних законів у франків.

У 496 р. Хлодвіґ разом із дружиною прийняв християнство.

Нащадки Хлодвіґа не були настільки ж успішними. У другій половині VII ст. Франкське королівство переживало занепад. Сучасники назвали цю добу «часом ледачих королів». Хоча королі з династії Меровінгів залишалися при владі, та насправді державою керували управителі королівських маєтків — майордоми. Вони мали настільки велику владу, що почали затверджувати кожного короля, який мав посісти престол.

• Як утворилася нова знать Франкського королівства?

2. Правління Каролінгів. Карл Великий

Наприкінці VIII ст. майордоми заснували нову династію, яка замінила Меровінгів. За іменем її найвидатнішого представника Карла Великого (768-814) королів цієї династії називають Каролінгами.

Майордом Карл Мартел (718-741) уславився тим, що у 732 р. переміг військо арабів у битві при Пуатьє. Вона мала вирішальне значення для долі європейської християнської цивілізації Середньовіччя — вдалося зупинити наступ арабо-мусульманських військ на Європу.

Військові перемоги Карла Мартела стали можливими завдяки новому війську, основною ударною силою якого була важка кіннота. Спорядження такого вершника було дуже дорогим, і більшість франкських воїнів не мала змоги його придбати. Тому Карл Мартел почав відбирати землі у Церкви й передавати їх у довічне володіння окремим воїнам за умови несення ними військової служби. Селяни, які жили на цих землях, повинні були працювати на своїх нових власників. Така форма володіння землею називалася бенефіцій (від лат. beneficium — благодіяння).

Битва між франками та арабами (сучасне зображення)

Воїни, які стали землевласниками, тепер мали достатньо ресурсів для утримання коней і купівлі необхідного спорядження. Зі створенням важкої кінноти було започатковане середньовічне лицарство (від нім. Ritter — вершник, кінний воїн).

Син Карла Мартела — Піпін Короткий (714-768) став першим королем з нової династії Каролінгів. Він, як і його батько, був уславленим воїном, якого підтримували військова дружина та народ. Правлячий король з династії Меровінгів, навпаки, не викликав поваги у населення. Тому в 751 р. Піпін Короткий надіслав до Папи Римського листа із запитанням, яка влада краща для Франкського королівства. Папа відповів: «Краще, коли титул короля належить тому, хто має справжню владу, ніж тому, хто цієї влади не має». Після цього за давнім франкським звичаєм провели ритуал обрання нового короля, а щоб підкреслити священний характер своєї влади, Піпін запросив папу здійснити обряд помазання на царство. Останнього короля з династій Меровінгів він відправив до монастиря.

Карла Великого (роки правління: 768-814) вважають найвидатнішим представником династії Каролінгів. Усе своє життя він провів у воєнних походах, збільшуючи територію своєї держави. Успіхам Карла сприяла важка кіннота, створена Карлом Мартелом. Унаслідок завоювань Карла Великого під його владою опинилася значна територія, що за розмірами наближалася до територій колишньої Західної Римської імперії. Найдовше — понад 20 років — тривала війна Карла з племенами саксів, що мешкали на схід від Рейну.

Серед оточення Карла виникла ідея за прикладом римлян проголосити його імператором. Після того як Карл Великий допоміг Папі Римському повернути владу, перемігши римську знать, той запросив монарха до Рима. Під час урочистого різдвяного молебню 25 грудня 800 р. він, несподівано для присутніх, увінчав уклінного короля імперською короною й оголосив його римським імператором. У 812 р. Східна Римська імперія (Візантія) визнала Карла імператором Заходу.

Для того, щоб ефективно керувати своєю державою, Карл Великий реформував систему управління за давньоримським зразком. З’явилося багато чиновників, які керували різними сторонами життя його володінь: фінансами, судом, військом. Найвищі посадовці жили у місті Аахен в імператорській резиденції, а на місцях їхні рішення втілювали у життя місцеві чиновники. Також Карл Великий видав більше 250 указів, які називалися капітулярії. Державною мовою Франкської імперії була латина.

Бронзова статуетка Карла Великого. Копія статуї IX ст., відлита в XVI ст.

Карл Великий піклувався про розвиток культури. Недарма цей час учені згодом назвали «Каролінзьким відродженням». То був період розвитку освіти, відродження інтересу до праць давніх римських і грецьких мислителів, майже повністю забутих за попередніх століть. При цьому сам Карл Великий так і не навчився писати.

Держава Карла Великого була поділена на окремі округи — графства. Призначені королем графи збирали податки, здійснювали судочинство, очолювали місцеве ополчення. Для перевірки їхньої діяльності існували спеціальні королівські ревізори, яких призначали за згоди Карла.

• Якими були обов’язки графів у державі Карла Великого?

3. Загибель імперії Карла Великого

Карл Великий помер 814 р. і був похований в Аахені, де жив останні роки. Після смерті Карла створена ним імперія проіснувала недовго. Причини розпаду полягали у самому характері держави, створеної Карлом Великим. Він силою об’єднав народи, різні за рівнем розвитку і культурою, у яких спільною була лише християнська віра. Між різними областями імперії були відсутні торгові зв’язки.

Графи, які управляли окремими землями, хотіли закріпити їх за собою, щоб передавати в спадщину своїм нащадкам. Навіть власники дрібних бенефіціїв уважали їх своєю власністю. Графства й окремі землеволодіння перетворювалися на центри політичного і господарського життя. Оскільки таких володінь було багато, а міцної системи управління у Франкській імперії не існувало, то вона почала швидко розпадатися.

За онуків Карла Великого — Лотара, Людвіґа Німецького і Карла Лисого — протистояння загострилося. Два молодші брати — Людвіґ і Карл — не хотіли визнавати імператорського титулу за старшим братом Лотарем, тому розпочали спільну боротьбу проти нього. Лотар не мав достатніх сил для перемоги об’єднаних військ братів і був змушений піти на поступки — погодитися на поділ імперії.

Верденський поділ

У 843 р. на з’їзді у Вердені онуки імператора уклали угоду про поділ імперії на три частини. Імператорський титул зберігався за Лотарем, але жодних особливих прав стосовно братів, які стали самостійними королями, він не мав. Верденським поділом імперії онуки Карла Великого започаткували три майбутні західноєвропейські держави — Німеччину, Італію та Францію.

• Порахуйте, через скільки років після смерті Карпа Великого його імперія припинила існування.

Висновки